Постанова

від 01.02.2023 по справі 380/5886/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2023 рокуЛьвівСправа № 380/5886/22 пров. № А/857/14775/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівКузьмича С.М. та Хобор Р.Б.

з участю секретаря судового засідання - Дутки І.Р.,

а також сторін (їх представників):

від позивача Романів Р.О., Бєрьозка Ю.В.;

від відповідача - Тарасович О.І.;

від третьої особи - Лазор А.О.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.09.2022р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Термінал-ЛДТ», про визнання протиправним та скасування рішення про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва (суддя суду І інстанції: Качур Р.П., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 21.09.2022р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

01.04.2022р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету /ВК/ Львівської міської ради /МР/ № 791 від 10.09.2021р., відповідно до якого Товариству з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Науково-виробниче підприємство /НВП/ «Термінал-ЛДТ» затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування нового будівництва багатоквартирного будинку з підземним паркінгом та офісної будівлі з вбудованими приміщеннями короткотривалого перебування дітей із знесенням існуючих будівель за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача на його користь документально підтверджені судові витрати у розмірі 992 грн. 40 коп. сплаченого судового збору та 7500 грн. витрат на проведення експертного дослідження (Т.1, а.с.1-5).

Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (Т.1, а.с.83 і на звороті).

Ухвалою суду від 06.04.2022р. залучено до участі в справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ТзОВ «НВП «Термінал-ЛДТ» (Т.1, а.с.83 і на звороті).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.09.2022р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (Т.1, а.с.252-255).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (Т.2, а.с.1-6).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд прийняв до уваги докази, подані відповідачем і третьою особою, із порушенням процесуальних строків на їх подачу; відповідач не дотримався процесуальних строків для подання заперечення на відповідь на відзив і не надіслав такого документа позивачу, суд не врахував цієї обставини та прийняв до уваги поданий документ, не вирішуючи питання про поновлення строку на його подання.

Окрім цього, суд не встановив, чи є у відповідача повноваження приймати рішення про затвердження (видачу) містобудівних умов і обмежень, порушив норми матеріального права, що визначають уповноваженого суб`єкта владних повноважень з цього питання.

Висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи про те, що до Плану зонування Сихівського району м.Львова, опублікованого на офіційному сайті Львівської МР, внесено зміни згідно із ухвалою Львівської МР № 2914 від 25.01.2018р. в частині земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1 .

Згідно доступного Плану зонування спірна земельна ділянка має функціональне призначення Г-6 «Зона об`єктів торгівлі», при цьому вищевказаною ухвалою Львівської МР зміни по АДРЕСА_1 не вносилися.

У детальному плані території не визначається функціональне призначення території; таке визначається у плані зонування і не може змінюватися детальним планом території.

Суд не надав оцінки іншим доводам, які вказують на порушення містобудівного законодавства та які підтверджені висновком експертного дослідження, при цьому не враховані: невідповідність виданих містобудівних умов та обмежень вимогам ДБН щодо допустимої щільності населення; невідповідність виданих містобудівних умов та обмежень вимогам ДБН в частині допустимих відстаней від сусіднього житлового будинку.

Разом з тим, експертом підтверджено, що при видачі спірних містобудівних умов і обмежень, було допущено порушення таких вимог: відстані між фасадами будинку по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 , яка мала б становити не менше 20 м, а натомість становить 16,20 м; перевищено допустимий відсоток забудови земельної ділянки, який складає 45,5 % згідно містобудівного розрахунку, наданого для затвердження містобудівних умов і обмежень, тоді як він повинен становити не більше 33,95 %; відстань від крайньої межі проектованого проїзду (у тому числі і для пожежних машин) до будинку, у якому знаходиться квартира позивача, мала становити не менше 9-11 м, а в дійсності така складає 7,7 м.

Третьою особою ТзОВ «НВП «Термінал-ЛДТ» скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, дотримався вимог процесуального закону, через що ухвалив законне і справедливе судове рішення (Т.2. а.с.72).

Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача та його представника на підтримання поданої скарги, заперечення представників відповідача і третьої особи, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як достовірно встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 , який розташований на земельній ділянці кадастровий номер 4610136800:01:009:0028, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (Т.1, а.с.10, 71).

Рішенням ВК Львівської МР № 791 від 10.09.2021р. затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва на нове будівництво ТзОВ «НВП «Термінал-ЛТД» багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та офісної будівлі з вбудованими приміщеннями короткотривалого перебування дітей зі знесенням існуючих будівель на вул.Тернопільській, 42 у м.Львові (Т.1, а.с.18-19).

Не погодуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом.

Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача щодо невідповідності намірів будівництва вимогам містобудівної документації на місцевому рівні не знайшли свого підтвердження, оскільки функціональне призначення земельної ділянки відповідає детальному плану території, а до плану зонування внесено відповідні зміни на підставі ухвали Львівської МР № 2914 від 25.01.2018р., яка є чинною. Забудовником (третьою особою) подано необхідний перелік документів, а відповідачем - не виявлено жодного факту подання недостовірної інформації, через що у відповідача не було підстав для відмови у видачі містобудівних умов і обмежень.

Поданий позивачем експертний висновок не містить стверджувальних відповідей щодо порушень норм ДБН щодо запланованого будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , а тому доводи позивача щодо порушення містобудівного законодавства не знайшли свого підтвердження;

Із наведених вище підстав суд не вбачав необхідності давати відповідь на інші аргументи позивача.

Наведені висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову колегія суддів вважає такими, що не відповідають фактичним обставинам справи і суперечать нормам чинного законодавства, з наступних причин.

Із змісту заявленого позову слідує, що ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги сукупність наступних обставин:

наміри забудови не відповідають вимогам містобудівної документації на місцевому рівні (згідно Плану зонування Сихівського району м.Львова, опублікованого на офіційному сайті Львівської міської ради, ділянка по вул.Тернопільська, 42 віднесена до території із функціональним призначенням Г-6 «Зона об`єктів торгівлі»; детальний план не може визначати та/або змінювати функціональне призначення території, при цьому він повинен відповідати плану зонування);

невідповідність виданих містобудівних умов та обмежень вимогам ДБН щодо допустимої щільності населення, допустимих відстаней до сусіднього житлового будинку (відстані між фасадами будинку по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 , яка мала б становити не менше 20 м, а натомість становить 16,20 м; перевищено допустимий відсоток забудови земельної ділянки, який складає 45,5 % згідно містобудівного розрахунку, наданого для затвердження містобудівних умов і обмежень, тоді як він навіть згідно затверджених МУО мав би становити не більше 33,95 %; порушено відстань від крайньої межі проектованого проїзду (у тому числі і для пожежних машин) до будинку позивача: така мала б становити не менше 9-11 м, а натомість становить 7,7 м);

рішення про затвердження (видачу) містобудівних умов і обмежень прийнято неуповноваженим органом.

Отже, дослідження вказаних обставин входить до предмету доказування по розглядуваній справі.

Принциповим питанням під час вирішення розглядуваного спору слід вважати наявність права у позивача на звернення до суду із розглядуваним позовом і можливість розгляд такого в порядку адміністративного судочинства.

З приводу наведеного питання представником третьої особи в судовому засіданні від 01.02.2023р. було заявлено усне клопотання про закриття провадження у справі, яке в силу приписів ст.319 КАС України колегія суддів розглядає незалежно від доводів апеляційної скарги.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини /ЄСПЛ/ в рішенні від 20.07.2006р. у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12.10.1978р.) висловлено думку, що термін «суд, встановлений законом» у статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, не передбаченої законом.

У пунктах 30-32 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява № 49069/11) Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (див. рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пункт 36, Series A № 18). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу (див. серед іншого (inter alia) рішення у справах «Рош проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom), заява № 32555/96, пункт 117, та «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (Salontaji-Drobnjak v. Serbia,) заява № 36500/05, пункт 132); право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), пункт 57, Series A № 93); встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду; тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена; більш того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та ціллю, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Кордова проти Італії» (№1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява № 40877/98, пункт 54, та рішення у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), пункт 65, Series A № 294-B); Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних; це особливо стосується гарантій, закріплених статтею 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява № 42527/98, п. 45).

У пункті 54 у справі «Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland, заява № 28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, у яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), серія A, № 93, пункт 59).

Сформовані ЄСПЛ умови обмеження права на доступ до суду дають підстави зробити висновки, що такі обмеження:

не можуть зашкоджувати самій суті права на звернення до суду;

переслідують легітимну мету і така мета відповідає потребам суспільства та окремих осіб;

забезпечують розумну пропорційність між встановленими обмеженнями та поставленою метою;

обґрунтовані, якщо доводи позивача про неправомірність втручання у реалізацію його прав є безпідставними.

За правилами п.п.1-2 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Пунктом 1 ч.1 ст.19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Водночас, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди мають виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених позовних вимог, а також характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Таким чином, справою адміністративної юрисдикції є переданий на розгляд до адміністративного суду спір, який виник між певними суб`єктами відносно їх прав і обов`язків в конкретних публічно-правових відносинах, в яких один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою інших суб`єктів.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

У постанові Верховного Суду від 02.11.2021р. у справі № 420/2719/20 викладено висновок, згідно з яким спір у справі щодо оскарження містобудівних умов та обмежень вважається публічно-правовим та належить до компетенції адміністративного суду з огляду на наявність у ньому таких критеріїв адміністративної юрисдикції: між учасниками справи виникли публічно-правові відносини; суб`єкт владних повноважень присутній у спірних відносинах; дії вчинені суб`єктом владних повноважень; суб`єкт владних повноважень здійснює адміністративні повноваження у сфері публічного адміністрування; спірні відносини врегульовані адміністративним законодавством.

Слід також зауважити, що Закон України № 3038-VI від 17.02.2011р. «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Пунктом 8 ч.1 ст.1 цього Закону визначено, що під містобудівними умовами та обмеженнями забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) слід розуміти документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

У статті 29 вказаного Закону визначено, що основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника.

Містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.

Статтею 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що до уповноважених органів містобудування та архітектури належать органи, визначені у ст.13 Закону України № 687-XIV від 20.05.1999р. «Про архітектурну діяльність», до яких належать органи державного архітектурно-будівельного контролю, зокрема, виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.

У свою чергу, відповідно до положень ст.13 Закону України «Про архітектурну діяльність» до уповноважених органів містобудування та архітектури належать, зокрема, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури.

Органи місцевого самоврядування здійснюють свою діяльність у сфері містобудування та архітектури відповідно до Закону України № 280/97-ВР від 21.05.1997р. «Про місцеве самоврядування в Україні».

Конституційний Суд України у справі № 7-рп/2009 (рішення від 16.04.2009р.) дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти.

Отже, органи місцевого самоврядування у спірних (конкретних) правових відносинах є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції.

У позовній заяві при оскарженні рішення суб`єкта владних повноважень позивач посилається на те, що:

затвердження відповідачем спірних містобудівних умов та обмежень відбулося з порушення вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», які спрямовані, зокрема, на визначення і раціональне взаємне розташування зон житлової та громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і об`єктів, з метою сприяння сталому розвитку шляхом забезпечення охорони довкілля, безпеки життєдіяльності населення та охорони його здоров`я, інтегрування екологічних вимог під час розроблення та затвердження документів державного планування; здійснення будівництва на підставі таких містобудівних умов та обмежень є шкідливим та небезпечним для сусідньої земельної ділянки і будинку на цій ділянці, в якому розташована квартира позивача, а в подальшому призведе до підвищення навантаження на заклади соціального та побутового обслуговування, дошкільні та шкільні заклади; а тому цей спір не містить ознак притаманних приватноправовому спору, що підлягають захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Право на ефективний засіб юридичного захисту гарантовано ст.13 Конвенції, в якій зазначається: кожен, чиї права та свободи, визнані в Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Окрім того, згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Отже, з метою уникнення формального підходу до вирішення справи, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що в розглядуваному випадку позивач має право на звернення до адміністративного суду із цим позовом за правилами встановленими КАС України.

Окрім цього, обмеження права позивача на звернення до суду у цій справі в порядку адміністративного судочинства не переслідує легітимну мету, оскільки за таких обставин правомірність рішення виконавчого органу місцевого самоврядування, прийнятого у важливій сфері суспільних правовідносин, а саме - забудови території населеного пункту, залишиться поза судовим контролем.

Колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом по аналогічній категорії справ, зокрема, в постановах Касаційного адміністративного суду від 02.11.2021р. у справі № 420/2719/20, від 04.07.2022р. у справі № 420/12710/20, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковою під час вирішення наведеного спору.

Відповідно до ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Згідно п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання третьої особи про закриття провадження у справі.

Вирішуючи спір по суті, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 1 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до пункту пп.9 п.«а» ч.1 ст.31 названого Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (власні (самоврядні) повноваження) належить надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.11 вказаного Закону виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Частиною 3 ст.52 згаданого Закону встановлено, що сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою (у тому числі з метою забезпечення надання адміністративних послуг у строк, визначений законом) в межах повноважень, наданих цим Законом виконавчим органам сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до п.36 розділу ІІ «Повноваження виконавчого комітету» ухвали Львівської МР № 1081 від 08.07.2021р. «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) до повноважень виконавчого комітету відноситься надання (затвердження) містобудівних умов та обмежень на проєктування об`єктів будівництва на нове будівництво, реконструкцію, реставрацію об`єктів архітектури і містобудування, зокрема у межах історичного ареалу м.Львова.

Ухвалою Львівської МР № 507 від 26.05.2016р. «Про визначення уповноваженого органу містобудування та архітектури з питань видачі містобудівних умов та обмежень» ВК Львівської МР визначено спеціально-уповноваженим органом містобудування та архітектури з питань видачі містобудівних умов та обмежень (Т.2, а.с.106-107).

Отже, Львівська МР, як орган місцевого самоврядування, що представляє інтереси територіальної громади і приймає від її імені рішення, своєю ухвалою визначила спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури з питань видачі містобудівних умов та обмежень.

На підставі системного аналізу вказаних законодавчих положень суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у розглядуваному випадку затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки здійснено уповноваженою на те особою, а саме ВК Львівської МР.

Щодо відповідності намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні колегія суддів враховує наступне.

Невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об`єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту (постанова Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі № 640/9995/20).

Згідно із ч.1 ст.25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин) режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у комплексних планах, генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації (ч.4 ст.26 вказаного Закону).

Відповідно до п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території (зонінг) - документація, що є складовою комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади або генерального плану населеного пункту і визначає умови та обмеження використання території у межах визначених функціональних зон.

В частині 1 ст.16 цього Закону зазначено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Комплексний план включає планувальні рішення щодо перспективного використання всієї території територіальної громади, а також:

генеральний план населеного пункту - адміністративного центру територіальної громади;

генеральні плани населених пунктів та детальні плани території у межах території територіальної громади, затверджені до прийняття комплексного плану, які відповідно до цієї статті визнані такими, що відповідають вимогам законодавства, узгоджуються з планувальними рішеннями комплексного плану і підлягають включенню до нього;

генеральні плани населених пунктів у межах території територіальної громади, необхідність розроблення яких встановлена рішенням про затвердження комплексного плану (включаються до складу комплексного плану одночасно з їх затвердженням);

планувальні рішення генеральних планів інших населених пунктів та детальних планів територій у межах території територіальної громади в обсязі, визначеному Кабінетом Міністрів України;

детальні плани території у межах території територіальної громади (включаються до складу комплексного плану одночасно з їх затвердженням);

межі функціональних зон усієї території територіальної громади з вимогами до забудови та ландшафтної організації таких зон (плани зонування територій населених пунктів у межах території територіальної громади розробляються у складі генеральних планів та включаються до складу комплексного плану одночасно із затвердженням відповідних генеральних планів);

історико-архітектурні опорні плани історичних ареалів населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України (включаються до складу комплексного плану як невід`ємні складові генеральних планів відповідних населених пунктів) (ч.3 ст.16-1 наведеного Закону).

Згідно із ч.1 ст.17 Закону вказаного Закону генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Відтак, відповідність намірів забудови містобудівній документації на місцевому рівні, під час прийняття рішення про надання або відмову у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, уповноважений орган визначає, виходячи саме із генерального плану населеного пункту.

Частинами першою, другою ст.18 зазначеного Закону визначено, що план зонування території розробляється у складі комплексного плану, генерального плану населеного пункту з метою визначення умов та обмежень використання території у межах визначених функціональних зон. До затвердження генерального плану населеного пункту в межах території територіальної громади, щодо якої затверджено комплексний план (якщо обов`язковість розроблення генерального плану населеного пункту визначена рішенням про затвердження комплексного плану), межі функціональних зон та функціональне призначення територій у такому населеному пункті визначаються комплексним планом.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Згідно із положеннями ДСТУ-НББ.1.1-12:2011 «Настанова про склад та зміст плану зонування території (зонінг)» основним документом зонінгу є схема зонування, яка розробляється в цифровій формі у місцевій системі координат, прив`язаній до державної системи координат, що дозволяє формувати її електронне зображення або отримувати її аналоговий документ на паперових носіях необхідного масштабу. На схемі зонування територія населеного пункту поділяється на територіальні зони, для кожної з яких встановлюється містобудівний регламент, яким визначаються види дозволеного (переважні та супутні) використання. Зонінг розробляється на основі генерального плану населеного пункту, плану земельно-господарського устрою та містобудівного кадастру.

Отже, зонінг фактично становить собою планувальний поділ території міста на певні території з визначенням переліку дозволених (переважних та супутніх) об`єктів забудови, що забезпечує реалізацію довгострокової стратегії комплексного розвитку міста з урахуванням всіх його потреб та стримує хаотичну забудову.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план території деталізує положення генерального плану населеного пункту або комплексного плану та визначає планувальну організацію і розвиток частини території населеного пункту або території за його межами без зміни функціонального призначення цієї території. Детальний план території розробляється з урахуванням обмежень у використанні земель, у тому числі обмежень використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України.

Згідно із п.4 ч.4 ст.19 цього Закону детальний план території визначає містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території.

Відповідно до ч.1 ст.29 наведеного Закону основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Відповідно до п.п.1.1, 1.2 ДБН Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території» (затверджені з наданням чинності з 01.10.2012р. наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 107 від 12.03.2012р.) ці будівельні норми встановлюють вимоги до складу та змісту детального плану території. Норми призначені для застосування органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами незалежно від форм власності та господарювання при розробленні детальних планів територій.

Згідно із п.4.1 ДБН Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території» детальний план розробляється з метою: - уточнення у більш крупному масштабі положень генерального плану населеного пункту, схеми планування території району; - уточнення планувальної структури і функціонального призначення території, просторової композиції, параметрів забудови та ландшафтної організації частини території населеного пункту або території за його межами; - визначення функціонального призначення та параметрів забудови окремої земельної ділянки за межами населеного пункту з метою розміщення об`єкта будівництва; - формування принципів планувальної організації забудови; - встановлення червоних ліній та ліній регулювання забудови; - виявлення та уточнення територіальних ресурсів для всіх видів функціонального використання території; - визначення всіх планувальних обмежень використання території згідно з державними будівельними нормами та санітарно-гігієнічними нормами; -визначення параметрів забудови окремих земельних ділянок; - уточнення містобудівних умов та обмежень згідно з планом зонування у разі його наявності; - визначення містобудівних умов та обмежень у разі відсутності плану зонування; - обґрунтування потреб формування нових земельних ділянок та визначення їх цільового призначення, зображення існуючих земельних ділянок та їх функціонального використання; - визначення потреб у підприємствах та установах обслуговування, місць їх розташування; - забезпечення комплексності забудови території; - визначення доцільності, обсягів, послідовності реконструкції забудови; - створення належних умов охорони і використання об`єктів культурної спадщини та об`єктів природно-заповідного фонду, інших об`єктів, що підлягають охороні відповідно до законодавства; - визначення напрямів, черговості та обсягів подальшої діяльності щодо: попереднього проведення інженерної підготовки та інженерного забезпечення території; створення транспортної інфраструктури; організації транспортного і пішохідного руху, розміщення місць паркування транспортних засобів; охорони та поліпшення стану навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки; комплексного благоустрою та озеленення; використання підземного простору тощо.

Як передбачено п.4.2 ДБН Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території» детальний план розробляється: - на структурно-планувальні елементи території населеного пункту, які мають цілісний планувальний характер, - на основі затвердженого генерального плану цього населеного пункту відповідно до чинного законодавства, плану зонування (за наявності) з використанням матеріалів містобудівного та земельного кадастрів; - на окрему територію за межами населеного пункту з певним функціональним використанням (житлова, курортна, оздоровча, рекреаційна, дачна або садова, виробнича тощо) або кількох таких територій - на основі затвердженої містобудівної документації відповідно до чинного законодавства з використанням матеріалів містобудівного та земельного кадастрів; - на земельну ділянку за межами населеного пункту для розміщення окремого об`єкта будівництва - на основі затвердженої містобудівної документації відповідно до чинного законодавства з використанням матеріалів містобудівного та земельного кадастрів (Примітка 1. Детальний план розробляють, як правило, на територію, що обмежується магістралями, вулицями, магістральними інженерними мережами або елементами ландшафту (водні об`єкти, гори, яри, ліси). Примітка 2. Для населених пунктів з чисельністю населення до 50 тисяч осіб (малих міст, селищ, сіл), а також курортних, дачних і садових територій детальний план може розроблятися на всю територію та поєднуватися із генеральним планом цього населеного пункту).

З аналізу наведених правових норм вбачається, що генеральний план населеного пункту, план зонування та детальний план території є видами містобудівної документації, при цьому, генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, а план зонування та детальний план території розробляються на підставі генерального плану території та не можуть йому суперечити. Крім того, детальний план території не може суперечити плану зонування.

Отже, містобудівні умови та обмеження в першу чергу мають відповідати плану зонування та у разі його відсутності - детальному плану.

При цьому, колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом по аналогічній категорії справ, зокрема, в постанові Касаційного адміністративного суду від 18.03.2021р. у справі № 420/1055/20, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковою під час вирішення наведеного спору.

18.09.2014р. Львівською МР прийнято ухвалу № 3840 «Про затвердження містобудівної документації «План зонування території міста Львова: Франківський та Сихівський райони».

Згідно із Планом зонування Сихівського району міста Львова, опублікованого на офіційному сайті Львівської міської ради, ділянка по вул.Тернопільська, 42 віднесена до територій із функціональним призначенням Г-6 «Зона об`єктів торгівлі» (Т.2, а.с.7).

Ті ж дані вказані на мапі Містобудівного кадастру міста Львова.

Ухвалою Львівської міської ради № 2914 від 25.01.2018р. (із додатками) затверджені зміни до містобудівної документації «План зонування території м.Львова (зонінг) (Т.1, а.с.198-241).

Така ухвала покладена представником відповідача в обґрунтування своєї позиції у відзиві на заявлений позов та врахована судом під час прийняття рішення; саме згідно цієї ухвали функціональне призначення земельної ділянки по вул.Тернопільська, 42 у м.Львові визначено Ж-3, зона багатоповерхової житлової забудови (Т.1, а.с.144).

Водночас, відповідно до додатку 2 до ухвали Львівської міської ради № 2914 від 25.01.2018р. зміни, які внесені до Плану зонування Сихівського району м.Львова, не стосуються спірної земельної ділянки по вул.Тернопільська, 42.

Зокрема, ділянка по вул.Тернопільська 42 обмежена вулицями Професора Буйка, Тернопільська та Луганська, що вбачається як Плану зонування Сихівського району міста Львова, так із загальнодоступних даних сервісу Google Maps.

Натомість, у додатку 2 до ухвали Львівської міської ради № 2914 від 25.01.2018р. зображено графічні зміни, що стосуються території, що обмежена пр.Червоної Калини, вул.Скрипника та Парком імені святого Папи Римського Іоанна Павла II (Т.2, а.с.7, 11, 12).

Згідно рішення відповідача ВК Львівської МР № 691 від 04.08.2017р. «Про затвердження детального плану території, обмеженої вул.Тернопільською, вул.Луганською, вул.Професора Буйка, вул.Панаса Мирного» затверджено детальний план території, обмеженої вул.Тернопільською, вул.Луганською, вул.Професора Буйка, вул.Панаса Мирного, у складі з розробленою планувальною структурою забудови території, планом червоних ліній вулично-дорожньої мережі, схемою функціонального зонування території (планом зонування території) з визначенням містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, пропозиціями з інженерного забезпечення та захисту території, заходами щодо дотримання санітарно-гігієнічних, протипожежних нормативів, вимог з ліквідації аварійних ситуацій та реалізації детального плану території (Т.1, а.с.196-197).

Відповідно до схеми функціонального зонування території М 1:2000 (внесення змін в план зонування території Сихівського району) відповідно до детального плану території, обмеженої вул.Тернопільською, вул.Луганською, вул.Професора Буйка, вул.Панаса Мирного, земельна ділянка, на якій заплановано будівництво по вул.Тернопільська, 42, відноситься до зони багатоповерхової житлової забудови (від 5 до 10 пов., зона Ж-3) (Т.1, а.с.148, 149).

Отже, під час судового розгляду встановлені розбіжності між планом зонування та детальним планом території, які не спростовані відповідачем; останнім не представлено суду вагомих доказів протилежного.

За таких обставин рішенням виконавчого комітету міської ради затверджено детальний план території та фактично змінено її функціональне призначення, згідно з яким земельна ділянка, на якій заплановано будівництво, віднесена до зони Ж-3 «Зона багатоповерхової житлової забудови», що не відповідає зонінгу, згідно якого зазначена територія віднесена до Г-6 «Зона об`єктів торгівлі».

При цьому, детальний план території може виключно уточнювати види забудови у раніше встановленій зоні, а не змінювати раніше встановлені види забудови.

В частині доводів відповідача і третьої особи на законодавство, яке діяло станом на час прийняття рішення відповідача ВК Львівської МР № 691 від 04.08.2017р. колегія виходить з наступного.

Згідно з ч.ч.1, 2, 8 ст.18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, чинній на час затвердження детального плану) план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

План зонування території затверджується на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання.

Відповідно до ст.19 цього Закону детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції (ч.1 цієї статті).

Детальний план території за межами населених пунктів розробляється відповідно до схеми планування території (частини території) району та/або області з урахуванням державних і регіональних інтересів (ч.3 цієї статті).

Детальний план території у межах населеного пункту розглядається і затверджується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання, а за відсутності затвердженого в установленому цим Законом порядку плану зонування території - відповідною сільською, селищною, міською радою (ч.8 цієї статті).

Внесення змін до детального плану території допускається за умови їх відповідності генеральному плану населеного пункту та плану зонування території (ч.10 цієї статті).

З аналізу наведених правових норм вбачається, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, а детальний план території не може суперечити плану зонування.

Щодо покликання представника відповідача на пп.1.7.1 п.1.7 Пояснювальної записки до Плану зонування території м.Львова, затв. ухвалою Львівської МР № 2914 від 25.01.2018р., колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до згаданого пп.1.7.1 Пояснювальної записки в план зонування можуть вноситись зміни та уточнення.

Зміни в план зонування вносяться у випадку внесення змін в генплан міста, на підставі затвердженого проекту внесення змін в генплан, а також згідно п.6.7. ДСТУ-НББ.1-1-12:2011 «Настанова про склад та зміст плану зонування території (зонінг)».

Зміни до плану зонування можуть розроблятись як окремий документ або вноситись шляхом розроблення детального плану території (далі -ДПТ).

Зміни до плану зонування, що розробляються як окремий документ, вносяться на підставі рішення міської ради і затверджуються на сесії міської ради. Зміни до плану зонування, що вносяться шляхом розроблення ДПТ, затверджуються Виконавчим комітетом міської ради.

Уточнення плану зонування території здійснюється при розробленні ДПТ.

Системний аналіз цих положень вказує на те, що зміни в план зонування вносяться лише у випадку внесення змін в генплан міста; такі зміни можуть вноситися шляхом розроблення окремого документа або шляхом розроблення ДПТ.

Водночас, доказів внесення змін в генплан міста, які слугували підставою для прийняття рішення ВК Львівської МР № 691 від 04.08.2017р. «Про затвердження детального плану території, обмеженої вул.Тернопільською, вул.Луганською, вул.Професора Буйка, вул.Панаса Мирного», відповідачем не представлено.

Окрім цього, прийняття рішення відповідача ВК Львівської МР № 691 від 04.08.2017р. «Про затвердження детального плану території, обмеженої вул.Тернопільською, вул.Луганською, вул.Професора Буйка, вул.Панаса Мирного» передувало винесенню ухвали Львівської міської ради № 2914 від 25.01.2018р.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що визначене у спірному рішенні ВК Львівської МР № 791 від 10.09.2021р. «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на нове будівництво ТзОВ НВКП «Термінал-ЛТД» багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та офісної будівлі з вбудованими приміщеннями короткотривалого перебування дітей із знесенням існуючих будівель на вул.Тернопільській, 42 у м.Львові» функціональне призначення ділянки по вул.Тернопільська, 42 (зона Ж-3 «Зона багатоповерхової житлової забудови» (від 5 до 9 поверхів)) не узгоджуються із планом зонування Сихівського району міста Львова (зона Г-6 «Зона об`єктів торгівлі»), а відтак, наміри забудови щодо зведення багатоквартирного житлового будинку на цій ділянці не відповідають містобудівній документації на місцевому рівні, чим не дотримано вимог ч.1 ст.25, ч.4 ст.26, п.3 ч.4 ст.29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Підстави для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, а також для їх скасування встановлюють частини 4, 8 ст.29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

За змістом наведених норм законодавства містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації (в даному випадку місцевого рівня) при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної документації. При цьому, наявність або відсутність підстав для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, перелік яких є вичерпним, встановлюється на стадії їх надання або у подальшому під час здійснення державно-будівельного або судового контролю.

Таким чином, під час судового розгляду встановлено, що ТзОВ НВКП «Термінал-ЛТД» подано відповідачу комплект документів, який свідчить про невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, через що підстави для прийняття спірного рішення були відсутніми.

Також факт передачі земельної ділянки у користування третій особі ТзОВ НВП «Термінал-ЛДТ» із встановленням цільового призначення земельної ділянки «для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку» не може свідчити про законність рішення про видачу містобудівних умові і обмежень.

Відповідно до ст.39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм.

Таким чином, визначальним у використанні земельних ділянок для громадської забудови є саме містобудівна документація (у нашому випадку - план зонування) та визначене нею функціональне призначення.

Стосовно невідповідність виданих містобудівних умов та обмежень вимогам ДБН щодо допустимої щільності населення, допустимих відстаней до сусіднього житлового будинку колегія суддів керується таким.

Відповідно до ст.29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) містобудівні умови та обмеження містять:

1) назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта;

1-1) ідентифікатор об`єкта будівництва або закінченого будівництвом об`єкта (для об`єктів нового будівництва та закінчених будівництвом об`єктів, яким присвоєно ідентифікатор об`єкта будівництва до видачі містобудівних умов та обмежень);

2) інформацію про замовника;

3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні;

4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах (з урахуванням обмежень використання приаеродромних територій, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України);

5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки;

6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону);

7) мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд;

8) планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони, планувальні обмеження використання приаеродромних територій, встановлені відповідно до Повітряного кодексу України);

9) охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж.

Перелік зазначених умов є вичерпним.

Згідно п.2.3. містобудівних умов та обмежень максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови (кварталу, мікрорайону) визначено у обсязі 719 люд./га.

Водночас, відповідно до п.6.1.16 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» граничні показники щільності населення мікрорайону слід приймати 150-450 осіб/га. Показники щільності населення мікрорайону в крупних та найкрупніших містах допускається підвищувати, але не більше ніж на 20 % за умови:

розміщення на території мікрорайону підземних та/або багатоповерхових гаражів з автостоянками та велосипедними стоянками;

вбудовано-прибудованих до житлових будинків закладів дошкільної освіти, створенні озеленених відкритих терас у житлових та громадських будинках.

Величина збільшення показника визначається містобудівним розрахунком потреб у площі території мікрорайону.

Таким чином, в розглядуваному випадку перевищення норми складає більше 20 %, що не відповідає вимогам п.6.1.16 ДБН Б.2.2-12:2019.

Окрім цього, згідно з п.6.1.16 ДБН Б.2.2-12:2019 у разі розміщення нових житлових будинків на земельних ділянках в межах існуючих мікрорайонів при проведенні розрахунків граничної щільності населення слід враховувати: населення, що мешкає в існуючих житлових будинках та новобудовах; рівень їх забезпечення об`єктами благоустрою відповідно до таблиці 6.4 цих норм; наявність об`єктів повсякденного обслуговування в межах відповідного мікрорайону; розмір земельних ділянок, визначених під нове будівництво. При цьому слід забезпечувати дотримання містобудівних, санітарних норм та протипожежних вимог.

Водночас, доказів врахування у оскаржуваному рішенні та затверджених ним містобудівних умовах та обмеженнях щільності населення у існуючих будинках мікрорайону, не представлено.

Обґрунтовуючи правомірність визначеного параметру щільності населення, відповідач посилається на п.7.4 «Плану зонування територій м.Львова (Зонінг). Том 1. Частина 1. Базове зонування. Загальна пояснювальна записка», затв. ухвалою Львівської міської ради № 2914 від 25.01.2018р. (Т.2, а.с.108-109).

Однак, у вказаному пункті параметр щільності населення розраховано з посиланням на п.3.8. ДБН 360-92.

Водночас, станом на момент затвердження містобудівних умов та обмежень (рішення № 791 від 10.09.2021р.) вказаний ДБН-360-92 втратив чинність.

Зокрема, відповідно до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 100 від 23.04.2018р. затверджено ДБН Б.2.2.-12:2018, з набранням чинності якими ДБН 360-92 втратив чинність, про що вказано у п.3 цього наказу.

У подальшому, наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 104 від 26.04.2019р. затверджено нові ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», які були діючими на момент прийняття оскаржуваного рішення.

Відповідно до п.2.4. містобудівних умов та обмежень мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд: 11,00 м до нежитлових будівель з північної сторони; 10,40 - 16,20 м до існуючої забудови із західної сторони; 1,00 м до межі земельної ділянки із південної сторони; 2,50 7,90 м до межі земельної ділянки із східної сторони.

Із змісту п.2.1. цих містобудівних умов та обмежень убачається, що заплановано будівництво 6-ти та 8-ми поверхової частини житлового будинку, а також офісної будівлі (кількість поверхів не визначено, лише встановлено обмеження по висотності будівлі).

Разом із тим, відповідно до абз.2 п.6.1.20 ДБН Б.2.2-12:2019 відстань між житловими будинками, житловими і громадськими, а також між виробничими будівлями слід приймати на основі розрахунків інсоляції та освітленості, а також у відповідності з нормами протипожежних вимог (розділ 15).

Згідно із п.6.1.21 ДБН Б.2.2-12:2019 між фасадами з вікнами багатосекційних житлових будинків заввишки 2-3 поверхи (без урахування мансарди, в якій вікна розташовані в похилих конструкціях даху) слід приймати відстані (побутові розриви) не менше 15 м, заввишки в 4 поверхи і більше - 20 м.

В умовах, коли будівництво (нове будівництво, реконструкція) ведеться в зоні історичної забудови, яка має відповідний статус згідно з генеральним планом населеного пункту (зони охорони пам`яток культурної спадщини, значні історичні будівлі, історичний ареал), побутові розриви між житловими будинками можуть прирівнюватися до існуючих для збереження характеру історичного розпланування вулиці, кварталу, площі тощо. Будівництво в таких зонах може вестися по історично сформованій лінії забудови.

Відповідно до п.6.1.24 ДБН Б.2.2-12:2019 мінімальні розміри житлових кварталів та внутрішньоквартальних просторів у групах житлових будинків, кварталів визначаються вимогами: інсоляції та освітленості житлових приміщень, забезпечення відстані між фасадами (довгими сторонами) з вікнами протилежно розташованих будинків не менше 15 м при забудові до 4 поверхів, 20 м - при забудові більшої поверховості (побутовий розрив) та протипожежними вимогами.

При цьому, відповідно до п.15.3.1 ДБН Б.2.2-12:2019 під час проектування проїздів і пішохідних маршрутів необхідно забезпечувати можливість проїзду пожежних автомобілів до житлових і громадських будинків, у тому числі із вбудовано-прибудованими приміщеннями і доступ особового складу пожежно-рятувальних підрозділів з автодрабин і автопідйомників у будь-яку квартиру чи приміщення.

Для пожежних автомобілів слід передбачати проїзди завширшки не менше ніж 3,5 м або смуги завширшки не менше ніж 6 м, які повинні бути розраховані на відповідні навантаження від пожежного автомобіля.

У найкрупніших та крупних містах в районах висотної забудови конструкцію дорожнього покриття пожежного проїзду слід проектувати з урахуванням розрахункового навантаження від автодрабини або автопідйомника: не менше 15 т на вісь, загальна маса 53 т, тиск виносної опори 13,9 кг/см2.

До житлових будинків висотою 9 поверхів і вище та до громадських будинків, гаражів висотою 5 поверхів і більше проїзди слід передбачати з усіх сторін. До будинків меншої поверховості проїзди можна влаштовувати з однієї поздовжньої сторони.

Відстань від краю проїзду до зовнішньої стіни будинку слід приймати 5-7 м для будинків з умовною висотою до 26,5 м включно і 9-11 м для будинків з умовною висотою понад 26,5 м.

Житловий будинок по АДРЕСА_2 , що знаходиться із західної сторони проектованих будівель, є 10-поверховим. В розумінні абз.4 п.15.3.1 ДБН Б.2.2-12:2019 до нього мають бути пожежні проїзди з усіх сторін, через що при видачі спірних містобудівних умов таку обставину слід враховувати.

Як вбачається із ескізного проекту, що став підставою для видачі спірних містобудівних умов та обмежень, між будинком по АДРЕСА_2 та проектованими будівлями передбачено проїзд завширшки 3,5 м із роз`їздом радіусом 6 м (Т.1, а.с.34).

Враховуючи визначені у проекті відстані, від краю цього проїзду до стіни будинку по АДРЕСА_2 відстань складатиме 7,7 м, зокрема: 16,20 м (відстань між стінами сусідніх будівель) - 3,5 м (ширина проїзду) - 5,00 м (відстань протилежного будинку по АДРЕСА_2 краю проїзду до стіни проектованої будівлі) = 7,7 м.

Відтак, відстань до стіни будівлі по АДРЕСА_2 є меншою від 9-11 м, що становить пожежну небезпеку саме по відношенню до цього будинку. Інформація про запроектований проїзд пожежних машин до будинку на АДРЕСА_2 є відсутньою.

Також згідно ескізного проекту відстань від стін 10-поверхового будинку по АДРЕСА_2 до стін проектованих офісних будівель складає 16,20 м, що є менше 20 м, і не відповідає абз.1 п.6.1.21, п.6.1.24 ДБН Б.2.2-12:2019.

Наведені обставини не спростовані відповідачем, останнім не представлено суду вагомих доказів протилежного.

Водночас, письмові пояснення третьої особи із наведених питань ґрунтуються виключно на даних проекту «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та офісної будівлі з вбудованими приміщеннями короткотривалого перебування дітей зі знесенням існуючих будівель по АДРЕСА_1 », а не на відомостях містобудівних умов та обмежень (Т.2, а.с.152-155).

Згідно з ч.8 ст.29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.

Внесення змін до містобудівних умов та обмежень може здійснювати орган, що їх надав, за заявою замовника або за рішенням суду.

Скасування містобудівних умов та обмежень здійснюється:

1) за заявою замовника;

3) за рішенням суду.

Оцінюючи викладені недоліки містобудівних умов та обмежень колегія суддів виходить з того, що скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки із зазначенням лише формальних підстав, які не вплинули і не могли вплинути на їх правомірність, є непропорційним, вчиненим без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав особи, які такі містобудівні обмеження були видані, і цілями, на досягнення яких спрямоване таке рішення.

Прийняття рішення про скасування містобудівних умов є крайнім заходом, який застосовується у разі неможливості усунення виявлених порушень.

Натомість, під час судового розгляду встановлено, що наміри забудови земельної ділянки не відповідають положенням містобудівної документації на місцевому рівні, а саме - плану зонування.

Окрім цього, має місце невідповідність виданих містобудівних умов та обмежень вимогам ДБН щодо допустимої щільності населення, допустимих відстаней до сусіднього житлового будинку, а також забезпечення проїзду пожежних машин до будинку на АДРЕСА_2 .

Сукупність наведених обставини розцінюється колегією суддів як достатня та обов`язкова підстава для скасування спірних містобудівних умов, що визначена ст.29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення № 791 від 10.09.2021р. «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на нове будівництво ТзОВ НВКП «Термінал-ЛТД» багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та офісної будівлі з вбудованими приміщеннями короткотривалого перебування дітей із знесенням існуючих будівель на вул.Тернопільській, 42 у м.Львові» відповідач ВК Львівської МР не діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, належним способом захисту порушеного права позивача колегія суддів відповідно до п.2 ч.1 ст.245 КАС України вважає визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 791 від 10.09.2021р., при цьому виокремлення та скасування окремих пунктів містобудівних умов та обмежень є некоректним в розглядуваному випадку, оскільки останні затверджуються в цілому.

Оцінюючи в сукупності наведені обставини, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов підлягає до задоволення.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на помилковість розгляду судом першої інстанції справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Зокрема, відповідно до ч.ч.1-3 ст.12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

За приписами ч.ч.2 і 3 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Верховним Судом в постанові від 22.01.2021р. у справі № 640/11869/20 сформульовано правовий висновок, за яким: «особливостями розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження є: суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (стаття 258 КАС України); підготовче засідання не проводиться (частина третя статті 262 КАС України); перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (частина четверта статті 262 КАС України); суд розглядає справу без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи (частини п`ята та шоста статті 262 КАС України); клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (частина сьома статті 262 КАС України); при розгляді справи суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення; судові дебати не проводяться (частина восьма статті 262 КАС України).

При цьому важливо врахувати, що учасники справи, яка розглядається у спрощеному позовному провадженні, зазнають таких обмежень: скорочений строк на подачі заяви про відвід (стаття 39 КАС України); обмежене право позивача змінити предмет або підставу позову (стаття 47 КАС України); скорочений строк вступу у справу третіх осіб (стаття 49 КАС України); скорочений строк подачі заяви про виклик свідків (стаття 92 КАС України); скорочений строк направлення позивачем третім особам копії позовної заяви (стаття 171 КАС України); обмежене право на об`єднання справ в одне провадження (стаття 172 КАС України); скорочений строк складення судом повного тексту рішення (стаття 243 КАС України); скорочений строк розгляду справи (стаття 258 КАС України); не проводяться судові дебати (стаття 262 КАС України); не проводиться підготовче судове засідання (стаття 262 КАС України)».

В розглядуваній справі суд першої інстанції, призначаючи розгляд справи у спрощеному позовному провадженні, не врахував зазначених особливостей. Зокрема, ухвала суду першої інстанції від 06.04.2022р. не містить, при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, аналізу щодо наявності жодної із визначених ч.3 ст.257 КАС України умов для такого розгляду (Т.1, а.с.83 і на звороті).

Також у матеріалах справи є відсутнім клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, на яке покликається суд під час винесення ухвали про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі.

За змістом ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Колегія суддів зазначає, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не в повній мірі дотримано норми процесуального права в частині належного з`ясування та оцінки судом першої інстанції обставин та умов, визначених ч.3 ст.257 КАС України щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи результат апеляційного розгляду, та в силу приписів ст.139 КАС України слід стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ВК Львівської МР судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання до суду позовної заяви в розмірі 992 грн. 40 коп. (Т.1. а.с.79, 80) та за подачу апеляційної скарги в розмірі 1488 грн. 60 коп. (Т.2, а.с.10), всього 2481 грн.

Стосовно відшкодування витрат на підготовку експертного висновку за замовленням сторони в розмірі 7500 грн. колегія суддів керується приписами ч.3 ст.101 КАС України, згідно яких висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Відповідно до ст.104 КАС України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення (ч.1).

У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок (ч.6).

Можливість відшкодування витрат на підготовку експертного висновку за замовленням сторони передбачена п.3 ч.2 ст.132, ч.5 ст.137 КАС України.

При цьому, розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).

У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.6-8 ст.137 КАС України).

Водночас, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом 01.04.2022р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції).

Договір № 28-21Д про проведення будівельно-технічного дослідження з ФОП ОСОБА_2 укладений 23.11.2021р. (Т.1, а.с.45-46); сплата коштів за послуги в рамках вказаного договору проведена згідно квитанції від 21.02.2022р. (Т.1, а.с.49).

В тексті висновку експерта № 28-21Д від 23.02.2022р. вказується, що такий складений судовим експертом Качайлом Б.В.; також у тексті висновку є відсутнім застереження про те, що висновок підготовлено для подання до суду (ч.6 ст.104 КАС України), саме замовлення на проведення експертизи сформовано 22.11.2021р. (Т.1, а.с.43-44), тобто, до часу звернення ОСОБА_1 до суду із розглядуваним позовом.

Сукупність вказаних обставин вказує на те, що позивачем не був під час розгляду справи представлений висновок експерта, який відповідає вимогам ст.104 КАС України.

За таких умов підстави для відшкодування понесених витрат на підготовку експертного висновку за замовленням сторони є відсутніми.

В частині заявлених в судовому засіданні від 01.02.2023р. клопотань представника третьої особи, які були спрямовані на відкладення розгляду справи, колегія суддів враховує наступне.

Згідно з приписами ч.ч.1 і 2 ст.313 КАС України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, виходячи з приписів вищевказаної статті КАС України, суд апеляційної інстанції зобов`язаний відкласти розгляд справи лише у двох випадках, а саме - у випадку неявки учасника справи у судове засідання, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або ж якщо така особа заявила клопотання про відкладення розгляду справи і суд визнав вказані нею причини неявки поважними.

Заявлені представником третьої особи клопотання були обговорені в судовому засіданні, апеляційний суд заслухав думку присутніх учасників справи стосовно відкладення розгляду справи, а також врахувавши необґрунтованість таких клопотань (через відсутність будь-якого підтвердження), порадившись на місці, ухвалив такі клопотання відхилити, про що прийняв протокольні ухвали (без виходу до нарадчої кімнати).

Також в частині клопотання про підготовку заяви про відвід колегія суддів запропонувала представнику третьої особи оголосити свою усну заяву в порядку ч.1 ст.39 КАС України (через складність подачі письмової заяви), однак останній такою пропозицією не скористався, а в подальшому припинив свою участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції по причині відсутності повноважень на представництво інтересів третьої особи.

Додатково колегія суддів наголошує, що для всебічного і повного розгляду справи такий проводився в судовому засіданні із викликом сторін, для отримання додаткових доказів ухвалою апеляційного суду витребовувалися додаткові докази, для забезпечення можливості сторін ознайомитися з матеріалами справи надавалися додаткові строки.

При цьому, відповідно до ч.5 ст.44 КАС України учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки суду, а й учасників справи.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989р. у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Він не буде відповідальним за відкладення, викликані станом його здоров`я, оскільки вони пов`язані з форс-мажорними обставинами.

Також у рішенні «ZBYRANYK AND SMETANIN v. Ukraine (№ 453/21 та № 9741/21)» Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що юристи мають розуміти, що з огляду на обов`язок ЄСПЛ розглядати твердження про порушення прав людини вони повинні проявляти високий рівень професійної розсудливості та конструктивної співпраці з ЄСПЛ, не допускаючи подання необґрунтованих заяв, і як до початку провадження, так і після нього ретельно вивчати всі деталі справи, чітко дотримуватися всіх відповідних процедурних правил і наполегливо закликати своїх клієнтів робити те ж саме. Інакше умисне або недбале використання ресурсів ЄСПЛ може підірвати довіру до роботи юристів в очах ЄСПЛ і, навіть якщо це виникає систематично, мати наслідком заборону окремим юристам представляти заявників у ЄСПЛ на підставі § 4 (b) Правила 36 Регламенту ЄСПЛ.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню) та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.

Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.2 ч.1 ст.315, п.п.1, 4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.09.2022р. в адміністративній справі № 380/5886/22 скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений ОСОБА_1 позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 791 від 10.09.2021р. «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на нове будівництво ТзОВ НВКП «Термінал-ЛТД» багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та офісної будівлі з вбудованими приміщеннями короткотривалого перебування дітей із знесенням існуючих будівель на АДРЕСА_1 ».

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місцепроживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Львівської міської ради (юридична адреса: 79006, м.Львів, пл.Ринок, буд.1; код ЄДРПОУ 26256622) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання до суду позовної заяви в розмірі 992 грн. 40 коп. та за подачу апеляційної скарги в розмірі 1488 грн. 60 коп., всього 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят один) грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді С. М. Кузьмич Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 06.02.2023р.