Постанова

від 25.01.2023 по справі 380/25216/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/25216/21 пров. № А/857/15860/22Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів- Курильця А. Р., Кушнерика М. П.,

з участю секретаря судового засідання Єршової Ю. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Корпорації будівельних підприємств "Карпатбуд" на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2022 року у справі №380/25216/21 за адміністративним позовом Корпорації будівельних підприємств "Карпатбуд" до Міністерства культури та інформаційної політики України про визнання протиправним і скасування припису,-

суддя в 1-й інстанції Чаплик І. Д.,

час ухвалення рішення 28.09.2022 року,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складання повного тексту рішення 07.10.2022 року,

в с т а н о в и в:

Позивач Корпорація будівельних підприємств "Карпатбуд" звернулася в суд з позовом до відповідача Міністерства культури та інформаційної політики України, в якому просила визнати протиправним та скасувати припис Міністерства культури та інформаційної політики України №870/6.11.6 від 26 липня 2021 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що Положення №885 не містить норм, які б дозволяли Міністерству культури та інформаційної політики України здійснювати заходи щодо визначення меж територій та затвердження історичних ареалів населених місць, а тому відповідач не має повноважень щодо визначення меж територій та затвердження історичних ареалів населених місць. Зазначає, що історико-архітектурний опорний план (далі-ІАОП) м. Львова, а також науково-проектна документація щодо визначення меж та режимів використання історичних ареалів та/або буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у м. Львові на розгляд та погодження центрального органу виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, не подавався. Таким чином, у м.Львові відсутній затверджений у встановленому чинним законодавством порядку ІАОП, оскільки відповідна науково-проектна документація не була погоджена, а визначені нею межі та режими використання історичного ареалу не були затверджені центральним органом виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику сфері охорони культурної спадщини. Отже, на даний час відсутні встановлені та затверджені межі території історичного ареалу м. Львова та режими використання зазначеної території, що свідчить про відсутність будь-якого обмеження будівельної діяльності та необхідність погодження й отримання дозволів на виконання будівельних робіт на території історичного ареалу м.Львова відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини". Крім того, звертає увагу, що Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові надано дозвіл на виконання будівельних робіт від 13 жовтня 2020 року №ЛВ 012201013929 генеральному підряднику - Корпорація будівельних підприємств "Карпатбуд" на об`єкт будівництва: «Будівництво гр.гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на АДРЕСА_1 », а отже замовником зазначеного об`єкта будівництва, у порядку передбаченому чинним законодавством, отримано вихідні дані; розроблено, затверджено проектну документацію та проведено її експертизу; отримано дозвіл на початок виконаній будівельних робіт, тобто виконано усі вимоги передбачені Законом. Вказує, що відсутність у Законі України «Про охорону культурної спадщини» основних вимог, що ставляться до дозвільної системи у сфері господарської діяльності, норм Положення №885 які б дозволяли відповідачу видавати дозволи на проведення робіт в історичних ареалах населених місць, а також прийнятого Кабінетом Міністрів України порядку надання органами охорони культурної спадщини дозволів, погоджень і висновків, передбачених Законом України «Про охорону культурної спадщини», суб`єкти господарювання не можуть у законний спосіб отримати зазначений дозвіл Міністерства культури та інформаційної політики України, а органи охорони культурної спадщини не вправі покликатись на відсутність їхнього дозволу щодо виконання робіт в історичних ареалах населених місць, оскільки такі дозволи не можуть бути видані ними та отримані особами, що виконують відповідні роботи з незалежних від суб`єктів господарювання підстав. Таким чином, Міністерство культури та інформаційної політики України безпідставно зазначило в оскаржуваному приписі про відсутність його дозволу на виконання робіт, оскільки такий дозвіл не міг бути виданий в силу відсутності правового регулювання даного питання, тобто з незалежних від позивача обставин. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Відзив на апеляційну скаргу відповідачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, представник позивача подав клопотання про розгляд справи без його участі, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності сторін за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржуване рішення - скасувати з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що до Міністерства культури та інформаційної політики України надійшов лист Львівської місцевої прокуратури №3 від 15 грудня 2020 року №14.36/04-16-7432ВИХ-20 (вхідний реєстраційний Міністерства культури та інформаційної політики України від 22.12.2020 Хо37116/15.1-20) щодо дотримання вимог законодавства про охорону культурної спадщини при здійсненні будівництва, зокрема, по вул.Червоній, 17 у м. Львові.

За результатами перевірки електронної бази даних документообігу МКІП встановлено, що погоджень проектної документації, а також дозволів на проведення будь-яких робіт по вул. Червоній, 17 у м. Львові центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, не надавалося.

З метою недопущення порушення вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини Міністерство культури та інформаційної політики України листом від 21 січня 2021 року №478/6.11.6 та повторно від 02 червня 2021 року №6363/6.11.6 звернулося до Львівської обласної державної адміністрації з проханням доручити відповідним структурним підрозділам провести належне обстеження містобудівної ситуації за вказаною адресою (з обов`язковим наданням акта обстеження та матеріалів фотофіксації, а також повної інформації щодо замовника й виконавця зазначених робіт).

15 червня 2021 року головним спеціалістом відділу охорони історичних пам`яток Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації Книшем Р.М. проведено візуальне обстеження містобудівної ситуації по вулиці Червоній,17 у місті Львові з фотофіксацією, результати якого оформлено актом такого змісту: в результаті обстеження встановлено, що земельна ділянка по вулиці Червоній,17 в місті Львові розташована в історичному ареалі міста Львова (рішення Львівської міської ради від 09 грудня 2005 року №1311) й у межах охоронної (буферної) зони об`єкта Архітектурний ансамбль історичного центру Львова, включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. На земельній ділянці зафіксовано облаштування будівельного майданчика, територію огороджено парканом, розміщені побутові та технологічні приміщення будівельників та охорони, на об`єкті будівництва проводяться активні будівельні роботи, на території будівельного майданчика перебували будівельники, будівельна техніка та працював кран. На огорожі будівельного майданчика розміщено паспорт об`єкта Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул.Червоній,17 у м.Львові. Замовник будівництва ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , генеральний підрядник КБЦ Карпатбуд, головний архітектор проекту - ОСОБА_3 . Дозвіл на виконання будівельних робіт від 13 жовтня 2020 року № ЛВ012201013929, виданий Інспекцією ДАБК.

Листом від 18 червня 2021 року №16-2907/0/2-21 (вхідний реєстраційний Міністерства культури та інформаційної політики України від 22 червня 2021 року №18142/10.1-21) Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації надав акт обстеження містобудівної ситуації по АДРЕСА_1 від 15 червня 2021 року, матеріали фотофіксації актуального стану будівництва та інформацію про замовника і виконавця будівельних робіт.

26 липня 2021 року Міністерство культури та інформаційної політики України за результатами проведеного 15 червня 2021 року працівником відділу охорони історичних пам`яток Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації візуального обстеження містобудівної ситуації по вулиці Червоній,17 у місті Львові склало припис №870/6.11.6, в якому зазначено, що такий видано на виконання вимог частини першої статті 30 Закону України Про охорону культурної спадщини у межах повноважень, визначених пунктом 18 частини другої статті 5 Закону №1805-III і Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2019 року №885 та згідно із яким вимагається від Корпорації будівельних підприємств Карпатбуд негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул.Червоній,17 у м.Львові, які виконуються в межах історичного ареалу м.Львова (рішення Львівської міської ради від 09 грудня 2005 року №1311) й у межах охоронної зони об`єкта Архітектурний ансамбль історичного центру Львова, внесеного до складу Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з порушенням вимог частини четвертої статті 32 Закону без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини; надати пояснення по суті викладених у п.1 зазначеного Припису фактів порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач не погоджується з оскаржуваним приписом, вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для його прийняття, тому звернувся у суд з цим позовом.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що Міністерство культури та інформаційної політики України під час винесення оскаржуваного припису №870/6.11.6 від 26 липня 2021 року діяло у межах повноважень, визначених Законом України Про охорону культурної спадщини та Положення №885 та на виконання покладеного на нього завдання щодо охорони об`єкту всесвітньої культурної спадщини, а тому підстави для скасування такого відсутні.

Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Ч.3 ст.17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі- Закон №3038-VI) передбачає, що для населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, в межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об`єкти культурної спадщини.

Постановою Кабінету Міністрів України №878 від 26 липня 2001 року затверджено Список історичних населених місць України (міста і селища міського типу), до якого включено м.Львів.

Згідно зі ст.1 Закону України Про охорону культурної спадщини (далі Закон №1805-ІІІ) історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Ч.2 ст.5 цього Закону №1805-ІІІ передбачає, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить: контроль за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; реалізація державної політики з питань охорони культурної спадщини; ведення Державного реєстру нерухомих пам`яток України, здійснення координації та контролю за паспортизацією нерухомих об`єктів культурної спадщини; координація робіт з виявлення, дослідження та документування об`єктів культурної спадщини; подання Кабінету Міністрів України пропозицій про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та про внесення змін до нього щодо пам`яток національного значення; занесення об`єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення змін до нього щодо пам`яток місцевого значення; подання Кабінету Міністрів України пропозиції про переміщення (перенесення) пам`ятки національного значення; надання дозволу на переміщення (перенесення) пам`яток місцевого значення; забезпечення юридичним і фізичним особам доступу до інформації, що міститься у Державному реєстрі нерухомих пам`яток України; подання Кабінету Міністрів України пропозицій про затвердження Списку історичних населених місць України та про внесення змін до нього; забезпечення публікації Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення до нього змін; визначення меж територій пам`яток національного значення та затвердження їх зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць; затвердження меж територій об`єктів всесвітньої спадщини та їх буферних зон; здійснення нагляду за виконанням робіт з дослідження, консервації, реабілітації, реставрації, ремонту, пристосування та музеєфікації пам`яток, об`єктів всесвітньої спадщини та інших робіт на них; погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об`єктах культурної спадщини; призначення відповідних охоронних заходів щодо пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, їх територій у разі виникнення загрози руйнування або пошкодження зазначених об`єктів внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт; заборона будь-якої діяльності юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу об`єкту культурної спадщини, видатній універсальній цінності об`єкта всесвітньої спадщини або порушує законодавство у сфері охорони культурної спадщини; надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, об`єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць; видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, без дозволів або з відхиленням від них; надання дозволів на відновлення земляних робіт; погодження відчуження або передачі пам`яток національного значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління; погодження охоронних договорів на пам`ятки національного значення; погодження документації із землеустрою у випадках та порядку, визначених Земельним кодексом України та Законом України "Про землеустрій", щодо відповідності зазначеної документації законодавству у сфері охорони культурної спадщини; застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону; формування і розміщення державного замовлення, укладення з цією метою контрактів на виявлення, дослідження, консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, пристосування пам`яток та інші заходи щодо охорони культурної спадщини; здійснення інших повноважень, передбачених законом та покладених на нього актами Президента України.

Відповідно до Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2019 року №885 (далі- Положення №885) Міністерство культури України є спеціально уповноваженим органом, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини. До його повноважень відноситься встановлення режиму використання пам`яток національного значення, їх територій, зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць.

За змістом ч.2 ст.32 Закону України Про охорону культурної спадщини з метою забезпечення збереження видатної універсальної цінності об`єктів всесвітньої спадщини навколо них встановлюються буферні зони, про затвердження яких центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, в установленому порядку інформує Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Межі та режими використання буферних зон об`єктів всесвітньої спадщини визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Ч.3 ст.32 Закону №1805-ІІІ передбачає, що з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Згідно з ч.4 цієї статті на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

На виконання вказаних положень Закону №1805-ІІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року №318 затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (далі - Порядок №318).

За змістом п.1, 4, 5, 10, 12 Порядку №318 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Відповідальними за визначення меж та режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.

Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.

Історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об`єкт містобудівного проектування.

Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.

Таким чином, межі історичних ареалів міста Львова, як історичного населеного місця України, визначаються науково-проектною документацією, погодженою відповідним органом місцевого самоврядування та затвердженою Мінкультури.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на час виникнення спірних правовідносин історико-архітектурний опорний план м. Львова, а також науково-проектна документація щодо визначення меж та режимів використання історичних ареалів та/або буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у м. Львові на розгляд та погодження центрального органу виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини не подавався.

Доказів на спростування цих обставин матеріали справи не містять.

Питання щодо необхідності погодження визначених науково-проектною документацією меж історичного ареалу міста Львова відповідним органом місцевого самоврядування та затвердження їх Мінкультури вже було предметом дослідження Верховного Суду. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі №813/4993/15 зазначила, що: «відповідно до частини другоїстатті 32 Закону №1805-III(у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини. Згідно з пунктом 12 Порядку №318 визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури. Матеріали справи, що розглядається, не містять доказів того, що науково-проектна документація щодо меж історичного ареалу м. Львова затверджена відповідно до наведених вище вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини, зокрема центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, а відтак доводи позивача, що будинок знаходиться в межах історичного ареалу міста Львова не можна визнати обґрунтованими.».

Колегія суддів зазначає, що у м.Львові відсутній затверджений у встановленому чинним законодавством порядку історико-архітектурний опорний план, оскільки відповідна науково-проектна документація не була погоджена, а визначені нею межі та режими використання історичного ареалу не були затверджені центральним орган виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику сфері охорони культурної спадщини, що свідчить про відсутність будь-якого обмеження будівельної діяльності та необхідність погодження та отримання дозволів на виконання будівельних робіт на території історичного ареалу м.Львова відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини".

З наведеного вище можна дійти висновку, що станом на дату видання оскаржуваного припису, а саме: 26 липня 2021 року у відповідача були відсутні підстави вважати, що будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Червоній, 17 у м. Львові здійснюється у визначених межах історичного ареалу м.Львова з дотриманням чи недотриманням визначених режимів використання, оскільки такі межі та режими не затверджені відповідачем як центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у спірних правовідносинах рішення виконкому Львівської міської ради №1311 від 9 грудня 2005 року «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова» не може вважатися належним документом, яким затверджено межі історичного ареалу м. Львова, оскільки такі межі не затверджені центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, тобто Міністерством культури України.

При цьому, зі змісту припису №870/6.11.6 від 26 липня 2021 року вбачається, що відповідач вимагає припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул.Червоній,17 у м.Львові, які виконуються в межах історичного ареалу м.Львова (рішення Львівської міської ради від 09 грудня 2005 року №1311) й у межах охоронної зони об`єкта Архітектурний ансамбль історичного центру Львова, внесеного до складу Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з порушенням вимог частини четвертої статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (а.с.12).

Так, абз.2 ч.1 ст.4 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачає, що об`єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об`єкти інженерно-транспортної інфраструктури.

Відповідно до ч.5 ст.26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення \ випадках, передбачених статтею 31 Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (CCI)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Згідно з ч.1 ст.34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник має право виконувати будівельні роботи, зокрема після видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (ССЗ) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".

При цьому, виконання будівельних робіт без відповідного документа, передбаченого статтею 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" вважається самочинним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Як вбачається з матеріалів справи, Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові надано дозвіл на виконання будівельних робіт від 13 жовтня 2020 року №ЛВ 012201013929 (а.с. 8).

Вказаний Дозвіл надано генеральному підряднику Корпорація будівельних підприємств "Карпатбуд" на об`єкт будівництва: «Будівництво гр.гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на АДРЕСА_1 ».

Таким чином, з наведеного вище вбачається, що замовником зазначеного об`єкта будівництва відповідно до норм чинного законодавства отримано вихідні дані; розроблено, затверджено проектну документацію та проведено її експертизу; отримано дозвіл на початок виконаній будівельних робіт, тобто виконано всі вимоги передбачені Законом.

Доказів на спростування вищевказаних обставин відповідачем не подано, а судом таких не здобуто.

Крім того, зі змісту листа Міністерства культури, молоді та спорту України від 03 березня 2020 року №40-4929 «Щодо надання роз`яснень» вбачається, що у Міністерства культури, молоді та спорту України відсутні повноважень щодо надання дозволів чи погоджень, пов`язаних зі здійсненням будівництва (а.с.9-10).

Також, колегія звертає увагу на те, що згідно з пп.94-15 п.4 Положення №885 Міністерство культури та інформаційної політики України видає розпорядження та приписи щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, у зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених Законом України Про охорону культурної спадщини, без дозволів або з відхиленням від них.

Разом з тим, не може залишитися поза увагою той факт, що п.4 Положення №885 доповнено пп.94-15 згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №3 від 12 січня 2022 року та набрав чинності після винесення оскаржуваного припису 13 січня 2022 року, тому колегія суддів не може не погодитися з доводами апелянта про те, що у компетенцію відповідача на час виникнення спірних правовідносин не входило таких повноважень.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що проектна документація Корпорації будівельних підприємств "Карпатбуд" була розроблена та затверджена у відповідності до затверджених містобудівних умов та обмежень, проведено її експертизу та отримано дозвіл на початок виконання будівельних робіт, історико-архітектурний опорний план та історичний ареал м. Львова не затверджений у встановленому законом порядку, а тому оскаржуваний припис Міністерства культури та інформаційної політики України №870/6.11.6 від 26 липня 2021 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги є підставними та спростовують відповідні висновки суду першої інстанції з вищенаведених мотивів.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи та прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення.

Враховуючи те, що по суті розгляду вказаної справи позовні вимоги позивача задоволено, то відповідно до ст.139 КАС України із відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню судовий збір на суму 2270,00 грн, сплачений згідно з квитанцією №41 від 26 січня 2022 року за подання позовної заяви та 3505,00 грн, сплачений згідно з квитанцією №26 від 02 листопада 2022 року за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Корпорації будівельних підприємств "Карпатбуд" задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2022 року у справі №380/25216/21 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Корпорації будівельних підприємств "Карпатбуд" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати припис Міністерства культури та інформаційної політики України №870/6.11.6 від 26 липня 2021 року.

Стягнути з бюджетних асигнувань Міністерства культури та інформаційної політики України (код ЄДРПОУ 43220275) на користь Корпорації будівельних підприємств "Карпатбуд" (код ЄДРПОУ 30477237) судовий збір на суму 2270,00 грн, сплачений згідно з квитанцією №41 від 26 січня 2022 року за подання позовної заяви та 3505,00 грн, сплачений згідно з квитанцією №26 від 02 листопада 2022 року за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, передбачених ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 06 лютого 2023 року.