Постанова

від 30.10.2007 по справі 3-8-1/70-07-703

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

3-8-1/70-07-703

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"30" жовтня 2007 р. Справа № 3-8-1/70-07-703

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:   Мирошниченко М. А.,

                     Суддів:    Бєляновського В. В., Шевченко В. В.,

при секретарі   -   Волощук О. О.,

за участю представників:

позивача –Сахань Н. М., Ковальчук С. В.,                                                                                   

відповідача –не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу   ТОВ ВКФ „Стройресурс”, м. Одеса

на рішення господарського суду Одеської області від  31.07.2007 р.                    

у справі №3-8-1/70-07-703                                                                                                                                                                                                                                                                                    

за позовом  ВАТ „Автотранспортне підприємство 15162”, м. Одеса

до ТОВ ВКФ „Стройресурс”, м. Одеса

про  стягнення 31722,45 грн.,  

    ВСТАНОВИЛА:

    01.02.2007 р. (вх. №1211221) у господарському суді Одеської області ВАТ „Автотранспортне підприємство 15162” пред'явлено позов до ТОВ ВКФ „Стройресурс” про стягнення 30943,20 грн. основного боргу, штрафних санкцій в сумі 8289,90 грн., держмита в сумі 392,33 грн. та витрат на ІТЗ судового процесу у сумі 118 грн. (а.с. 2-4). Свої  вимоги воно мотивувало наступним.

ВАТ „Автотранспортне підприємство 15162” (далі - позивач) уклало договори з ВКФ „Стройресурс” (далі - відповідач) на орендне користування вантажного автотранспорту без наступного викупу. Згідно цих договорів, орендар зобов'язувався щомісячно сплачувати  орендну плату за кожний автомобіль. При невиконанні цього, орендар сплачує  0,5% штрафних санкцій за кожний день прострочення оплати рахунку. Згідно договору оренди автотранспорту: від 03.01.2006 р. № 11 на а/м МАЗ 5433 держ. № 57-38 ОДР - плата за оренду становить 1300 грн.; від 03.01.2006 р. № 9 на а/м МАЗ 5433 держ. № 21-28 ОДО – плата за оренду становить 1100 грн.; від 03.01.2006 р. № 8 на а/м Камаз 5511 держ. № 465-17 ОДО –плата за оренду становить 1000 грн.; від 03.01.2006 р. № 10 на а/м МАЗ 54322 держ. № 000-40ОВ - плата за оренду становить 1200 грн. Щомісячно плата за оренду машин становить 4600 грн., на яку ВАТ „АТП-15162” подає рахунок для оплати. Подані рахунки - фактури від 31.01.06р. № 20 - 4600 грн., 28.02.06р. № 21 - 11525 грн., 28.02.06р. № 43 - 4600   грн., 31.03.06р. № 80 - 4600 грн., 28.04.06р. № 117 - 4600 грн., 31.05.06р. № 126 - 5180 грн., 31.05.06р. № 54 - 4600 грн., 30.06.06р. № 192 - 4600 грн., 31.07.06р. № 236 - 4600 грн., 31.08.06р. № 263 - 4600 грн., 31.08.06р. № 264 - 5180 грн., а всього на суму 58685 грн., які оплачені частково, а саме оплачено 27741,80 грн.. Заборгованість становить на 01.09.2006 р. –30943,20 грн., на яку позивач подав претензію відповідачу, яка залишена без відповіді і задоволення. В обґрунтування свого позову позивач послався на ст.ст. 525,526,629 ЦК України.

        11.05.2007 р. (вх. №10442) позивач надав суду доповнення до позову (а.с. 42-43), в якому просив стягнути з відповідача 30943,20 грн. основного боргу, штрафних санкцій у сумі 779,25 грн., держмита у сумі 317,45 грн. та суму витрат на ІТЗ судового процесу - 118 грн., а всього 32157,90 грн., оскільки при невиконанні договорів орендатор платить 0,5 % штрафних санкцій за кожний день прострочення оплати рахунку, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка на період подачі претензії була 8,5 річних і становить 779,25 грн., згідно рахунку.  

Рішенням господарського суду Одеської області від 31.07.2007 р. (суддя Д”яченко Т. Г.) з цієї справи позов задоволено, а саме стягнено з відповідача на користь позивача суму основної заборгованості в розмірі 30943,20 грн., 779,25 грн. пені, 317,22 грн. держмита та 95,46 грн. витрат на ІТЗ судового процесу (а.с. 139-140). Суд у рішенні зазначив, що відповідач у судове засідання не з'явився, витребувані судом документи не надав, своє право на захист не використав, у зв'язку з чим, справа розглядалася за наявними в ній матеріалами. Саме ж рішення суд мотивував тим, що договори №8, №9, №10, №11 являли собою результат пролонгування, а точніше переукладення, договорів попереднього періоду з тими ж сторонами відносно тих же об'єктів оренди, так договір №8 є результатом переукладення договору №465-17 від 02.01.2005 р., договір №9 - договору №21-28 від 02.01.2005 р., договір №10 - договору №000-40 від 02.01.2005 р., договір №11 - договору №57-38 від 02.01.2005 р. Для сплати за використання переданого в оренду майна за договорами №8 від 03.01.2006 р., №9 від 03.01.2007 р., №10 від 03.01.2006 р., №11 від 03.01.2006 р. позивачем відповідачу виставлялись рахунки у період з 31.01.2006 р. по 31.08.2006 р. (а.с. 16-26) на загальну суму 58685 грн. Але за попередній період за відповідачем рахувалась заборгованість за неналежне виконання умов договорів №465-17 від 02.01.2005 р., №21-28 від 02.01.2005 р., №000-40 від 02.01.2005 р., №57-38 від 02.01.2005 р. на загальну суму 28158,20 грн.. Відповідач частково виконав свої договірні зобов'язання, сплативши позивачу 55900 грн., 28158,20 грн., з яких, пішли на погашення заборгованості за попередній період, в результаті чого за відповідачем за неналежне виконання усіх вищенаведених зобов'язань заборгованість по орендній платі склала 30943,20 грн., а відповідач не виконав свої договірні зобов'язання належним чином, не розрахувався з позивачем повністю. Згідно формули розрахунку пені, наведеної в листі НБУ №25-011/388-1707 від 12.03.1997 р. на виконання Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, сума простроченого платежу, помножена на розмір пені за кожен день прострочення у відсотках, розділена на сто та помножена на кількість днів прострочення платежу, буде дорівнювати сумі пені за прострочення платежу. Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо сплати відповідачем штрафних санкцій за договорами №8 від 03.01.2006 р., №9 від 03.01.2007 р., №10 від 03.01.2006 р., №11 від 03.01.2006 р. та відповідних їм договорів за попередній період  №465-17 від 02.01.2005 р., №21-28 від 02.01.2005 р., №000-40 від 02.01.2005 р., №57-38 від 02.01.2005 р., вбачив його обґрунтованим та здійсненим, відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору. В обґрунтування свого рішення суд послався на  ст.ст. 526,549,651,653,689,692,706 ЦК України, ст.ст. 193,218,230 ГК України та ст. 3 ЗУ „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.

       Не погоджуючись зі вказаним рішенням, ТОВ ВКФ „Стройресурс” звернулася до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить розглянути її по суті та зазначає, що справа була розглянута за відсутністю скаржника; взаємозвірка проведена не була; у засідання юрисконсульт не з'явився, у зв'язку з хворобою; рішення суду скаржник не отримав. Скаржник також просив відновити строк звернення до суду з цією скаргою.  

           Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 07.09.2007 р. скаржнику відновлено строк  для подання апеляційної скарги, її прийнято до провадження та призначено до розгляду на 30.10.2007 р., про що сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

            У письмовому відзиві на скаргу позивач просив суд відмовити у її задоволенні та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

            Представник відповідача (скаржника) у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не сповістив, клопотань про відкладення розгляду справи не надав і судова колегія, враховуючи думку представників позивача, прийняла рішення про розгляд скарги за його відсутністю.

        Оскільки представники позивача не заявили клопотань про технічну фіксацію судового засідання, така фіксація, відповідно до ст. 81-1 ГПК України, не здійснювалась, але вівся протокол судового засідання.  

             Представники позивача в усних поясненнях, наданих апеляційному суду, просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення без змін.

              За згодою представників позивача, згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

            Заслухавши усні пояснення представників позивача, ознайомившись з доводами апеляційної скарги та запереченнями на неї, дослідивши обставини  і матеріали  справи,  в тому числі наявні у них докази, відповідність викладеним в рішенні висновкам цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

           Так, оскаржуючи судове рішення, скаржник в якості підстав для скасування зазначив  такі порушення: сторонами не була проведена взаємозвірка; представник (юрисконсульт) скаржника, у зв'язку з хворобою, не з'явився в судове засідання; скаржник не отримав судове рішення. Будь-яких інших підстав скаржник в апеляційній скарзі не навів.

                Зазначені підстави, на думку судової колегії, не обґрунтовані, з огляду на таке.

           Не отримання скаржником судового рішення не є і не може бути підставою для скасування цього рішення, оскільки  неотримання  судового рішення не є процесуальним порушенням у розумінні ст. 104 ГПК України, яке тягне за собою скасування цього рішення.

          Матеріали справи свідчать, що відповідач належним чином, відповідно до вимог ГПК України, повідомлявся про день та місце розгляду справи. Будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи, в тому числі, у зв'язку з хворобою його представника (юрисконсульта), не заявляв і тому місцевий суд обґрунтовано, відповідно до вимог ГПК України, розглянув справу без його участі. Слід зазначити, що скаржник не надав суду апеляційної інстанції доказів хвороби його представника під час розгляду справи в суді першої інстанції та неможливості направити в суд іншого представника.

           З матеріалів справи вбачається, що позивач  направляв відповідачу акт взаємозвірки, однак останній не підписав його (не зробив у ньому зауважень) та не склав свій варіант такого акту, тобто саме відповідач ухилявся від складення цього акту. Крім того, не проведення сторонами взаємозвірки при наявності інших доказів, які підтверджують наявність заборгованості, не може бути підставою для скасування судового рішення.

          Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення  або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне  застосування  норм  процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови,  якщо це  порушення  призвело  до  прийняття  неправильного рішення.

         Наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого суду та не підтверджують наявність з боку місцевого суду порушень норм матеріального та процесуального законодавства при розгляді справи, а тому не можуть бути підставою для скасування судового  рішення.

        Будь-яких інших доводів щодо незаконності рішення місцевого суду та допущення ним порушень норм матеріального та процесуального права, крім вищезазначених та визнаних апеляційною інстанцією необґрунтованими та безпідставними, скаржник не навів.

       Перевіряючи, згідно приписів ст. 101 ГПК України, законність і обґрунтованість  рішення місцевого суду в повному обсязі, тобто не тільки на підставах, викладених в апеляційній скарзі, судова колегія не встановила  будь - яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені місцевим судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

          З огляду на викладене, судова колегія не вбачає будь-яких, передбачених ст. 104 ГПК України, правових підстав для  скасування рішення місцевого суду.

Керуючись ст.ст. 99,101-105  ГПК  України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

            Рішення господарського суду Одеської області від 31.07.2007 р. у справі №3-8-1/70-07-703 - залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ ВКФ „Стройресурс” (м. Одеса) на зазначене судове рішення –без задоволення.

            Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий:                                                                                 Мирошниченко М. А.

Судді:                                                                                                 Бєляновський В. В.

                                                                                                             Шевченко В. В.

Повний текст постанови підписано  31.10.2007 р.