Рішення

від 06.02.2023 по справі 760/1404/22

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/1404/22

2/760/624/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2023 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі головуючого - судді Шереметьєвої Л.А, за участю секретаря - Фареник А.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський центр правової допомоги" про визнання недійсною додаткової угоди до договору, розірвання договору, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, суд

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом і просить:

- визнати недійсною додаткову угоду про внесення змін до договору № Д-004 про надання юридичних послуг від 04 серпня 2020 року, укладену 26 жовтня 2020 року;

- розірвати договір № Д-004 про надання юридичних послуг, укладений 04 серпня 2020 року;

- стягнути з відповідача на його користь 40 000, 00 гр. реальних збитків;

- стягнути з відповідача на його користь 20 000, 00 гр. у відшкодування моральної шкоди.

Посилається в позові на те, що 04 серпня 2020 року в офісі ТОВ «Київський центр правової допомоги» між ним та відповідачем було укладено договір № Д-004 про надання юридичних послуг.

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2. договору ТОВ «Київський центр правової допомоги» прийняло до виконання його доручення на надання юридичних послуг, для чого зобов`язалось вчинити юридичні та інші дії в обсязі, обумовленому договором, а саме: здійснити представництво його інтересів в суді першої інстанції по цивільній справі з виготовленням та поданням позовної заяви та наданням консультації.

Станом на 01 жовтня 2020 року ним було сплачено на користь відповідача грошові кошти у загальному розмірі 40 000, 00 гр., тобто у повній сумі, передбаченій умовами пунктів 3.1., 3.2. договору від 04 серпня 2020 року.

Зазначає, що відповідачем зобов`язання щодо надання йому послуг за договором від 04 серпня 2020 року виконане не було.

Вважає, що, діючи із застосуванням обману, нечесної та агресивної підприємницької практики, 26 жовтня 2020 року відповідачем було фактично нав`язано йому укладення додаткової угоди, якою вони, начебто, підтвердили факт надання послуг за договором від 04 серпня 2020 року в повному обсязі, і також те, що вчинення відповідачем додаткових дій не потребується.

Незважаючи на п. 3 додаткової угоди від 26 жовтня 2020 року, відповідно до якого підтверджено відсутність претензій один до одного по договору від 04 серпня 2020 року, вважає, що відповідачем зобов`язання виконані не були.

Зазначає, що будь-якого акта щодо надання йому відповідачем послуг за договором від 04 серпня 2020 року, між ними не складалось та не підписувалося.

13 січня 2021 року він звернувся до відповідача з письмовою заявою про повернення грошових коштів, сплачених за договором від 04 серпня 2020 року, у термін до 25 січня 2021 року.

У листі ТОВ «Київський центр правової допомоги» №123 від 22 січня 2021 року йому фактично було відмовлено у поверненні сплачених ним грошових коштів.

Не погоджуючись із змістом вказаного листа 01 лютого 2021 року він повторно звернувся до відповідача із проханням розірвати договір та повернути кошти.

У відповідь на його повторну письмову заяву він отримав лист ТОВ «Київський центр правової допомоги» № 144 від 04 лютого 2021 року, в якому було зазначено, що на виконання зобов`язань згідно предмету договору від 04 серпня 2020 року йому було надано певний обсяг послуг, вартість яких становить 40 000, 00 гр.

Стверджує, що відповідачем зазначені послуги надано не було.

Внаслідок сплати ним грошових коштів відповідачу йому завдано реальних збитків у розмірі 40 000, 00 гр., а викладені обставини підтверджують наявність правових підстав для розірвання договору від 04 серпня 2020 року та визнання додаткової угоди від 26 жовтня 2020 року недійсною.

Внаслідок укладення додаткової угоди від 26 жовтня 2020 року з боку ТОВ «Київський центр правової допомоги» із застосуванням обману, нечесної та агресивної підприємницької практики відносно нього, йому, з вини відповідача, завдано моральної шкоди, тобто душевних страждань, які він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача щодо нього.

З урахуванням зазначеного моральну шкоду оцінив у 20 000, 00 гр.

Враховуючи вищевикладене, просить задовольнити позов.

Позовна заява була зареєстрована в канцелярії суду 27 травня 2022 року та відповідно до ст. 33 ЦПК України було визначено склад суду.

Ухвалою суду від 30 травня 2022 року в справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками.

Конверт з копією ухвали про відкриття провадження та копією позовної заяви з додатками з пропозицією надати відзив на позов, який направлявся відповідачу, повернувся до суду 27 вересня 2022 року з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

/ а. с. 38 /

Відповідачу був наданий строк для надання відзиву.

На день ухвалення рішення відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.

Виходячи з цього, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в справі доказами.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивачки, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що 04 серпня 2020 року між сторонами був укладений Договір №Д-004, відповідно до умов якого ТОВ «Київський центр правової допомоги» зобов`язався здійснити представництво інтересів позивача у суді першої інстанції по цивільній справі з виготовленням та поданням позовної заяви, та надати консультацію.

Положенням п. 3.1. Договору визначено вартість юридичних послуг у розмірі 40 000, 00 гр. та порядок її сплати.

Позивачем умови договору були виконанні, вартість юридичних послуг сплачена.

26 жовтня 2020 року між сторонами була підписана додаткова угода про внесення змін до Договору Д-004 від 04 серпня 2020 року про надання юридичних послуг та припинення зобов`язань у майбутньому.

Положеннями ч.ч.2-3 Додаткової угоди сторони підтвердили, що послуги по Договору Д-004 від 04 серпня 2020 року надані в повному обсязі і додаткових дій не потребує, та підтвердили відсутність претензій один до одного по Договору Д-004 від 04 серпня 2020 року.

/ а.с. 18 - 20 /

З матеріалів справи вбачається, що після підписання додаткової угоди та сплати коштів за надані послуги між сторонами виник спір щодо обсягу наданої позивачу правової допомоги та її вартості.

13 січня 2021 року та 01 лютого 2021 року позивач звертався до відповідача з заявами про повернення частини сплачених ним коштів за умовами договору.

При цьому, за змістом заяви від 21 січня 2021 року, позивачем було сплачено на виконання умов договору 72 700, 00 гр., з яких останній просив повернути йому 53 140, 00 гр.

Другою заявою позивачем було оцінено надані послуги на 19 560, 00 гр.

22 січня 2021 року та 04 лютого 2021 року позивачу була надана відповідь з роз`ясненнями умов договору та приведено перелік наданих юридичних послуг.

/ а.с. 21 - 27 /

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України міст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Таким чином, при вирішенні спору про визнання недійсним договору позивач має довести, а суд встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення і настання відповідних наслідків.

Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Вимоги про визнання правочинів недійсними, заявлені на підставі ст. 230 ЦК України, можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.

При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до ст.19 Закону України « Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється.

Нечесна підприємницька практика включає:

1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції;

2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

2Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації або ненадання інформації про:

1) основні характеристики продукції, такі як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару;

2) гарантійний строк та гарантійне обслуговування продукції;

3) будь-які застереження щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції;

4) спосіб продажу, ціну або спосіб розрахунку ціни, наявність знижок або інших цінових переваг;

5) умови оплати, доставки, виконання договору купівлі-продажу;

6) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті;

7) місце розташування і повну назву продавця, а в разі потреби - місце розташування і повну назву особи, від імені якої виступає продавець;

8) характер, атрибути та права продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди;

9) небезпеку, що загрожує споживачу у зв`язку з покупкою та/або використанням продукції;

10) права споживача, у тому числі право відмовитися від продукції (для відповідних видів товарів, робіт і послуг), право на заміну продукції або відшкодування збитків.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Звертаючись до суду, позивач констатує сам факт порушення відповідачем даної норми закону, не посилаючись при цьому на те, в чому саме практика та дії відповідача при укладенні договору та додаткової угоди до нього є нечесною підприємницькою практикою, якою він був введений в оману.

Крім того, слід зазначити, що додатковою угодою від 26 жовтня 2020 року сторони дійшли згоди щодо вартості виконаної роботи та відсутність претензій одне до одного з приводу її виконання.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Цивільний кодекс України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, позивач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов`язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.

За змістом ч.ч.1,2 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Правові наслідки недійсності окремих частин правочину встановлені ст. 217 ЦК України, згідно з якою недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, тобто умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому.

Як зазначено вище, договором від 04 серпня 2020 року сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору, в тому числі вартості послуг у розмірі 40 000, 00 гр.

Додатковою угодою до договору від 26 жовтня 2020 року сторони підтвердили виконання умов договору, надання позивачу правової допомоги та її оплату.

З урахуванням викладеного вище, суд вважає, що при укладенні договору та додаткової угоди до нього сторонами були погоджені всі його істотні умови, а саме ціну договору.

Позивач, як замовник, прийняв виконану відповідачем роботу без зауважень щодо їх якості та неналежного виконання і провів її оплату за обумовленою в договорі ціною.

Крім того,суд враховує, що відповідно до ч.ч.1,2 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

За змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.

Це відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 07 серпня 2018 року в справі №910/7981/17.

Виходячи з викладеного вище, закінчення строку дії укладеного між сторонами договору та його виконання сторонами, підстави для задоволення вимог позивача відсутні.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я тощо.

Звертаючись до суду, позивач обґрунтовує свої вимоги в цій частині Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Згідно з п. 19 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб;

Частиною 2 ст. 22 Закону передбачено, що при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Разом з тим, положення ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» мають застосовуватися в сукупності з положеннями п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Відповідно до ст. 711 ЦК України шкода, завдана майну покупця, та шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю у зв`язку з придбанням товару, що має недоліки, відшкодовується відповідно до положень глави 82 цього Кодексу. Підстави відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), передбачені параграфом 3 глави 82 ЦК України.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що у спорах про захист прав споживачів чинне цивільне законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди у тих випадках, якщо така завдана майну споживача або шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Саме по собі задоволення вимог споживача не може бути підставою для відшкодування йому моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Крім того, суд також враховує, що статтями 22, 24 Конституції України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 219/1704/17 від 13 травня 2020 року, яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом, у контексті дотримання принципу змагальності сторін, у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Враховуючи дане правове обґрунтування та приведене вище, відсутності доказів заявлених позовних вимог та недоведення приведених у позові обставин, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 23, 509,626? 627,628,631, 632, 639, 901, 903, 906, 711 ЦК України, ст.ст.1, 4,19,22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 12, 13, 76-82, 209, 229, 255, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський центр правової допомоги" про визнання недійсною додаткової угоди до договору, розірвання договору, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.А. Шереметьєва