Постанова

від 23.01.2023 по справі 910/2272/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2023 р. Справа№ 910/2272/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Ходаківської І.П.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,

за участю представників учасників справи (за первісним позовом):

від позивача: Павлов Р.В.

від відповідача: Дворцов В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2022, повний текст складено 12.08.2022

у справі №910/2272/22 (суддя Зеленіна Н.І.)

за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Центр "Сага"

про визнання додаткової угоди укладеною

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Центр"Сага"

до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання припиненими зобов`язання

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст первісного позову.

Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (позивач за первісним позовом) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Центр "Сага" про визнання укладеною додаткової угоди №3 до договору №297 пайової участі у створенні соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури міста Києва від 26.05.2008.

В обґрунтування позовних вимог за первісним позовом позивач зазначає, що замовником було збільшено загальну площу об`єкта реконструкції, у зв`язку із чим має бути сплачена додаткова сума пайових внесків. З метою приведення договору у відповідність з техніко-економічними показниками об`єкта та проведення остаточного розрахунку пайового внеску за спірним договором, позивач за первісним позовом вважає необхідним укласти додаткову угоду до договору, у той же час відповідач проти цього ухиляється.

Матеріально-правовою підставою позову позивач обрав статті 11, 14, 526, 530, 638, 648, 649 Цивільного кодексу України, статті 173, 174, 180, 188, 193 Господарського кодексу України та ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Короткій зміст зустрічного позову.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Центр "Сага" звернулось до Господарського суду міста Києва з зустрічним позовом до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання припиненими усі зобов`язання забудовника за договором №297 пайової участі у створенні соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури міста Києва від 26.05.2008.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, позивач зазначає, що на виконання умов спірного договору було сплачено пайовий внесок у визначеному договором розмірі, а у подальшому проект реконструкції не було реалізовано. На думку позивача за зустрічним позовом є підстави для визнання виконаними позивачем усіх зобов`язань за спірним договором.

Матеріально-правовою підставою позову позивач обрав статті 15, 16, 598, 599 ЦК України, ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2022 у справі №910/2272/22 у задоволенні первісного та зустрічного позову відмовлено.

Суд дійшов висновку що договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно- транспортної інфраструктури міста Києва від 26.05.2008 був укладений на реконструкцію існуючої будівлі, у той же час відповідачем побудовано інший новий об`єкт нерухомості, який побудовано на підставі іншого дозволу на будівництво, а тому відсутні підстави для укладання додаткової угоди до договору який стосувався реконструкції.

Щодо зустрічних позовних вимог суд зазначив, що після сплати передбаченого договором пайового внеску, дозвіл на виконання робіт з реконструкції було анульовано, тобто, ТОВ "Бізнес-Центр "Сага" фактично не мало дозвільних документів на виконання будівельних робіт по реконструкції об`єкту, а тому відсутні підстави для визнання припиненим зобов`язання забудовника за договором №297 пайової участі у створенні соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури міста Києва від 26.05.2008.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині відмовлення первісних позивних вимог та прийняти нове, яким визнати укладеною додаткову угоду №3 до договору пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва від 26.05.2022 № 297 та стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаченому судовому збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 6 202,50 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а саме:

- судом не враховано, що Департамент не надав Товариству довідку про повну сплату пайового внеску у зв`язку з порушенням товариством пункту 4.1 Порядку та пунктів 3.5, 3.6, 3.13 Договору від 26.05.2008;

- судом не надано оцінки тому, що забудовник в порушення пункту 3.5 Договору не повідомив Департамент про зміну характеристик об`єкту щодо збільшення його площі.

Рішення у частині відмови у задоволення зустрічного позову сторонами не оскаржено.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2022 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Попікова О.В., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2022 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2272/22 та невідкладно надіслати їх до Північного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи №910/2272/22. Копію ухвали надіслано суду першої інстанції.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2022 поновлено Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2022 у справі №910/2272/22 та відкрито апеляційне провадження. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 07.11.2022. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 31.10.2022. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 31.10.2022. Явка учасників справи не визнана обов`язковою.

Судове засідання 07.11.2022 не відбулось у зв`язку із направленням судді Корсака В.А. (головуючий) та судді Євсікова О.О. (які входить до складу колегії суддів) для участі у підготовці суддів для підтримання кваліфікації на 2022 рік з 07.11.2022 по 11.11.2022, проведеним Національною школою суддів України.

Після закінчення проведення підготовки суддів 14.11.2022, ухвалою суду повідомлено учасників справи про призначення справи №910/2272/22 до розгляду на 05.12.2022.

Ухвалою суду від 14.12.2022 у зв`язку з перебуванням на лікарняному судді Попікової О.В. судове засідання призначене на 05.12.2022 перенесено на 23.01.2023.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2023, у зв`язку з обранням XIX позачерговим З`їздом суддів України 11.01.2023 суддю Попікову О.В. членом ВРП (яка входить до складу колегії суддів), призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/2272/22.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2023, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суд від 19.01.2023 апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів.

Явка представників сторін.

В судове засідання від 23.01.2023 представник позивача та відповідача з`явились. Представник позивача за первісним позовом апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі. Просив її задовольнити, оскаржене рішення скасувати, а первісний позов задовольнити повністю.

Представник відповідача за первісним позовом у судовому засіданні підтримав свій відзив від 31.10.2022, у якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Межі та строк розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з такого.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

26.05.2008 між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Центр "Сага" (забудовник) було укладено договір №297 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.

Відповідно до п. 1.1 договору, предметом договору є сплата забудовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, у зв`язку із реконструкцією з розширенням адміністративної (офісної) будівлі (в т.ч. площа офісної частини 4 326,00 кв.м.) з вбудованим підземним паркінгом на 32 м/м, заг. площею 760 кв.м. по вулиці Сагайдачного, 1 у Подільському районі м. Києва.

Згідно п. 1.2 договору у редакції додаткової угоди №1 від 07.12.2009, розмір пайового внеску, згідно з розрахунками становить 2 591,79 тис. грн.

Відповідно до п. 2.1 договору у редакції додаткової угоди №1 від 07.12.2009, забудовник зобов`язаний перерахувати пайовий внесок у сумі 4 561,32 тис. грн на умовах, визначених у договорі.

Відповідно до п. 1 додаткової угоди №1 від 07.12.2009 до договору, сторони встановили, що забудовником станом на 03.12.2009 перераховані пайові кошти у сумі 1 602,18 тис. грн.

Пунктом 3.1 договору у редакції додаткової угоди №1 від 07.12.2009 передбачено, що забудовник сплачує залишок пайового внеску у сумі 2 959,14 тис. грн в термін до 28.05.2012 включно.

23.12.2009 між сторонами укладено додаткову угоду №2 до договору, відповідно до умов якої встановлено, що забудовником власним коштом виконані роботи по будівництву інженерних мереж, які входять до комунальної власності та знаходяться за межами земельної ділянки, наданої забудовнику для здійснення реконструкції з розширенням адміністративної будівлі по вул. Сагайдачного, 1 у Подільському районі м. Києва. Відповідно до акту робочої комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом інженерних мереж від 27.10.2009, вартість інженерних мереж складає 3 054,18959 тис. грн.

Пунктами 3, 4 додаткової угоди №2 до договору передбачено, що залишок пайового внеску у сумі 2 959,14 тис. грн зменшується на суму вартості інженерних мереж, будівництво яких здійснено за кошти забудовника, та враховуючи, що вартість інженерних мереж перевищує суму залишку пайового внеску, визначеного в п. 3.1 договору від 26.05.2008 №297, пайові кошти забудовником не перераховуються.

Відповідно до п. 4 додаткової угоди №2 до договору, враховуючи, що вартість інженерних мереж перевищує суму залишку пайового внеску, визначеного в п. 3.1 договору від 26.05.2008 №297, пайові кошти забудовником не перераховуються.

Згідно п. 5 додаткової угоди №2 до договору, після надання забудовником документів визначених п. 2 цієї угоди (щодо передачі збудованих інженерних мереж до комунальної власності територіальної громади м. Києва), документів щодо фактичних обмірів побудованого об`єкту, та в разі необхідності, проведення Головним управлінням економіки та інвестицій остаточних розрахунків обсягів пайової участі, Головне управління економіки та інвестицій надасть забудовнику довідку про виконання умов пайової участь в повному обсязі.

Рішенням Київської міської ради №213/5600 від 25.05.2011 "Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гідротехнічних споруд" прийнято гідротехнічні споруди на вул. Сагайдачного, 1 у м. Києві.

Листом за вих. №83638/0/11 від 30.09.2011 позивач за первісним позовом підтвердив виконання відповідачем за первісним позовом пункту 2 додаткової угоди №2 до договору пайової участі.

Із картки рахунку ТОВ "Бізнес-Центр "Сага" вбачається, що останнім 30.09.2008 було перераховано на рахунок Головного управління економіки та інвестицій грошові кошти у рахунок сплати пайового внеску за договором №297 від 26.05.2008 у розмірі 1 602 180,00 грн.

Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київради (КМДА) зазначає, що згідно інформації, яка розміщена у Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва, у вересні 2019 року за №ІУ163192530913 зареєстровано сертифікат про готовність до експлуатації об`єкта будівництва адміністративної (офісної) будівлі зі знесенням існуючих будівель і споруд по вул. Петра Сагайдачного, 1 у Подільському районі м. Києва. Замовником будівництва є Спільне українсько-швейцарське підприємство у формі ТОВ "Сітко-Поділ-Київ". Загальна площа об`єкта складає 11 900,5 кв.м., що у свою чергу свідчить про збільшення загальної площі об`єкта реконструкції на 6 814,5 кв.м. в порівнянні з проектними техніко-економічними показниками об`єкта.

До справи залучено інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17.12.2021, відповідно до якої, 27.11.2019 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Центр "Сага" зареєстровано право власності на об`єкт нерухомості-адміністративна (офісна) будівля, за адресою: м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, будинок 1. Загальна площа об`єкта складає 11 900,5 кв.м., (а.с.164-170).

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного.

Предметом даного позову є визнання укладеної в редакції Департаменту додаткової угоди №3 до Договору №297 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 26.05.2008 року.

Спірний договір пайової участі було укладено відповідно до Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" та рішення Київради №271/431 від 27.02.2003 "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва", яким затверджено Нормативи для визначення розмірів пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (далі - Нормативи).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 22 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" у редакції, чинній на час укладення спірного договору, у зв`язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право залучати кошти інвесторів (забудовників) в порядку пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста за нормативами, затвердженими Київською міською радою, з метою поліпшення фінансового забезпечення комплексної забудови міста.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у редакції, чинній на час укладення спірного договору, замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Пайова участь (внесок) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста (надалі - пайова участь) являє собою одноразовий внесок, який інвестор має сплатити до бюджету м. Києва без урахування ПДВ, що діє на дату сплати. Одноразовий внесок включає в себе наступні складові: відшкодування витрат бюджету м. Києва на розширене відтворення його ресурсів; плати інвестора за право реалізувати свій проект будівництва (реконструкції) на території столиці (розділ 1 затверджених Нормативів).

Відповідно до п. 4.6 Нормативів, пайовий внесок сплачується на підставі договору між містом (Управлінням) та інвестором (забудовником). Пайовий внесок у грошовій формі сплачується в повній сумі єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається у договорі між Управлінням та інвестором (забудовником). Термін сплати пайового внеску може встановлюватися договором не пізніше як за квартал до планової здачі об`єкта будівництва (реконструкції) в експлуатацію.

Пунктом 4.7 Нормативів передбачено, що договір на сплату пайового внеску оформляється при будівництві (реконструкції) будь-яких об`єктів після затвердження інвестором (забудовником) в установленому порядку проектної документації та передує оформленню дозвільних документів на будівництво (реконструкцію) в Управлінні державного архітектурно-будівельного контролю.

Щодо збільшення загальної площі об`єкту.

В апеляційній скарзі скаржник зазначив про те, що забудовник в порушення пункту 3.5 Договору не повідомив Департамент про зміну характеристик об`єкту.

У випадку збільшення загальної площі об`єкту вказаної у п. 1.1. цього Договору, або зміни інших характеристик, внаслідок чого сума пайового внеску має бути збільшена, про що Забудовник зобов`язаний письмово повідомити ці обставини Головному управлінню економіки та інвестицій не пізніше ніж через 30 днів з моменту, коли ці обставини стали відомі або мали стати відомими Забудовнику.

Після визначення додаткової суми пайового внеску, що підлягає сплаті у зв`язку із збільшенням загальної площі чи в інших випадках, передбачені п. 3.5 цього Договору, Забудовник укладає з Головним управлінням економіки та інвестицій додаткову угоду до цього Договору, на підставі якої сплачує відповідні додатково визначені кошти.

З аналізу цих положень Договору випливає, що юридичним фактом внаслідок якого у Відповідача міг виникнути обов`язок з повідомлення Позивача та подальшого укладення додаткової угоди було б збільшення загальної площі об`єкту, внаслідок якого вимагалося б збільшення пайового внеску.

Як вбачається з матеріалів справи, об`єктом за який сплачувався пайовий внесок за Договором була - «реконструкція з розширенням адміністративної (офісної) будівлі по вул. П. Сагайдачного, 1 у Подільському районі м. Києва».

29.12.2010 року наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції №188 Дозвіл на виконання будівельних робіт №10 від 29.02.2008 року щодо проекту реконструкції було скасовано (а.с. 123), а об`єкт проекту реконструкції, будівлю по вул. Петра Сагайдачного, 1, було знищено (а.с. 124).

З наведеного вбачається, що об`єкт проекту реконструкції було знесено.

Пунктом 3.5. договору визначено, що у випадку збільшення загальної площі об`єкту, вказаної в п. 1.1 цього Договору, або зміни інших характеристик, суму пайового внеску має бути збільшено, про що Забудовник зобов`язаний письмово повідомити про ці обставини Головному управлінню економіки та інвестицій не пізніше ніж через 30 днів з моменту, коли ці обставини стали відомі або мали стати відомими Забудовнику.

Після визначення додаткової суми пайового внеску, що підлягає сплаті у зв`язку із збільшенням загальної площі чи в інших випадках, передбачених у п. 3.5 цього Договору, Забудовник укладає з Головним управлінням економіки та інвестицій додаткову угоду до цього Договору на підставі якої сплачує відповідні додатково визначені кошти.

Колегія вважає необхідним звернути увагу на наступне.

Стверджуючи про збільшення площі об`єкту, Департамент посилався на характеристики зовсім іншого проекту - «будівництва адміністративної (офісної) будівлі зі знесенням існуючих будівель і споруд», який є проектом нового будівництва, а не проектом реконструкцією існуючого об`єкта нерухомості.

Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України наказом від 04.06.2014 №163 затвердило ДБН А.2.2.-3:2014 "Склад та зміст проектної документації на будівництво".

За ДБН А.2.2.-3:2014 новим будівництвом є будівництво будинків, будівель, споруд, їх комплексів, що здійснюється з метою створення об`єктів виробничого і невиробничого призначення, а також лінійних об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури, в тому числі добудова зупинених об`єктів незавершеного будівництва.

Відповідно до положень цих ДБН А.2.2.-3:2014, реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкта будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг.

У постанові Верховного Суду у справі №742/1756/17 зазначено, що реконструкцією можуть вважатися будівельні роботи, обов`язковим результатом яких є: 1) зміна основних техніко-економічних показників, 2) забезпечення удосконалення виробництва, 3) підвищення техніко-економічного рівня об`єкта, 4) поліпшення умов експлуатації та якості послуг. Зазначені зміни та удосконалення мають бути наслідком зміни геометричних розмірів та/або функціонального призначення об`єкта будівництва.

Тобто, реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій.

У листі ДАБІ за вих. №40-16-7047 від 29.12.2010 вказано про те, що скасовано дозвіл на виконання будівельних робіт №10 від 29.02.2008.

27.11.2019 при обстеженні об`єкта нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Сагайдачного, буд. 1, нежилі приміщення, заг. площею 422,1 кв.м., нежилий будинок - офіс, заг. площею 523,6 кв.м. (літ. Б), та нежиле приміщення в цілому, заг. площею 80,2 кв.м. були знищені, що вбачається з довідки ПП "Бюро технічної інвентаризації та оцінки" №01-7 від 27.11.2019.

З роздруківки інформації щодо Сертифікату №УІ163192530913 про готовність об`єкта до експлуатації вбачається, що будівельні роботи були виконані на підставі дозволу ДАБІ №14/13 від 29.12.2010; проект будівництва мав назву "Будівництво адміністративної (офісної) будівлі зі знесенням існуючих будівель і споруд по вул. Петра Сагайдачного, буд. 1 в Подільському районі м. Києва, вид будівництва - нове будівництво; дата початку будівництва - 29.12.2010.

Як вбачається з матеріалів справи, проект нового будівництва здійснювався на підставі іншого дозволу № 14/13 від 29.12.2010 на будівництво, який передбачав будівництво іншого об`єкта.

Колегія вважає, що будівництво і введення в експлуатацію проекту нового будівництва не підпадає під дію п. 3.5., 3.6. Договору і не призвело до виникнення у відповідача зобов`язань по укладенню запропонованої позивачем додаткової угоди та доплаті пайового внеску.

Доводи скаржника про те, що Департамент не надав Товариству довідку про повну сплату пайового внеску у зв`язку з порушенням товариством пункту 4.1 Порядку та пунктів 3.5, 3.6, 3.13 Договору колегія відхиляє, оскільки умови спірного договору поширюються виключено на правовідносини щодо сплати пайового внеску за реконструкцію об`єкта.

Суд першої інстанції вірно вказав, що предметом договору є сплата пайових внесків за реконструкцію об`єкта та дійшов вірного висновку про відсутність підстав для укладення додаткової угоди до спірного договору.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права.

Колегією встановлено, що договір про пайову участь щодо будівництва нового об`єкта нерухомості на підставі дозволу № 14/13 від 29.12.2010 між сторонами не укладався. У той же час, станом до 01 січня 2020 року сторони не вносили зміни до договору №297 пайової участі у створенні соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури міста Києва від 26.05.2008 в частині зміни предмету договору - об`єкта будівництва.

Відповідно до суті цього спору, Департамент фактично намагається у судовому порядку отримати право на стягнення з забудовника до місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво.

Колегія вважає що обраний Департаментом спосіб захисту порушеного права в редакції - «зобов`язати забудовника укласти додаткову угоду до договору» не є належним та ефективним, оскільки прямо не відновлює порушене право.

Стосовно обрання належного та ефективного способу захисту порушеного права у цьому судовому спорі колегія наголошує наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 викладено наступні висновки.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом № 3038-VI.

За статтею 1 Закону № 3038-VI замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Станом на момент виникнення спірних правовідносин була чинною стаття 40 Закону № 3038-VI. Відповідно до частини другої статті 40 Закону № 3038-VIзамовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 цього ж Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (частини п`ята та дев`ята статті 40 Закону № 3038-VI, чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

Зі змісту статті 40 Закону № 3038-VI, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин та на момент звернення з цим позовом до суду, випливає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі закону.

Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 8 жовтня 2019 року у справі № 911/594/18 (провадження № 12-81гс19), від 22 серпня 2018 року у справі № 339/388/16-ц (провадження № 14-261цс18), від 22 вересня 2021 року у справі № 904/2258/20 (провадження № 12-34гс21).

За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

Разом з тим, 01 січня 2020 набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20 вересня 2019 року № 132-IX, якими статтю 40 Закону № 3038-VI виключено.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

За змістом цього Закону та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01 січня 2020 року у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01 січня 2020 року.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 № 3038-VI визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VI після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

Визначаючи належний спосіб захисту порушеного права у цій справі, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення.

Відповідно до частини першої статті 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

Зі змісту зазначених норм слідує, що судом розглядаються спори, що виникають при укладанні договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону. При цьому день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Вирішивши такий спір, суд вказує в резолютивній частині рішення умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Тобто з моментом набрання чинності рішенням суду (укладенням договору) пов`язується початок дії договору, відбувається набуття сторонами договору цивільних прав та обов`язків, встановлюється відповідальність сторін - правовідносини фактично регулюються на майбутнє.

Однак з 1 січня 2020 року скасовано дію статті 40 Закону № 3038-VI, яка передбачала обов`язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом.

Відтак, якщо на час здачі новозбудованого об`єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов`язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов`язати укласти договір або визнати договір укладеним.

У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 909/1143/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 904/4442/19, від 04 лютого 2021 року у справі № 904/2468/19 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 201/14195/18 суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту при чинності на час виникнення спірних правовідносин та на момент звернення позивача до суду норми статті 40 Закону № 3038-VI, яка зобов`язувала замовника будівництва укласти вказаний договір, однак за відсутності вказаної норми на час розгляду справи. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 922/267/20 та від 23 березня 2021 року у справі № 904/454/18 суди розглянули вказані вище спори при втраті чинності норми статті 40 Закону № 3038-VI ще на час звернення позивача до суду, однак вона також була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, касаційні суди дійшли висновку про те, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність на час виникнення правовідносин відповідних положень закону про обов`язковість укладення договору. Однак, оскільки станом на час розгляду справи відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена.

Зазначені висновки касаційного суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у цій справі, а тому підстав для відступу від правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає.

Згідно із частинами першою та другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним;припинення дії, яка порушує право;відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Захист цивільних прав - це застосування компетентним органом передбачених законом способів захисту цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.

У зв`язку з припиненням правовідносин забудови земельної ділянки, визнанням договору укладеним та встановленням прав та обов`язків сторін на майбутнє на підставі нормативного акта, який було скасовано, не є законним та ефективним способом захисту, що не відновлює право органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури до здачі об`єкта будівництва в експлуатацію.

Абзацами шостим та сьомим частини дев`ятої статті 40 Закону № 3038-VI визначено, що невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

При цьому у відповідності із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.

Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвитокінфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

За таких обставин у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

За результатами розгляду справи колегією встановлено, що Департамент обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, що є підставою для відмови у задоволенні первісного позову.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

У зв`язку з наведеним, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються встановленими обставинами та застосованими нормами матеріального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2022 у справі №910/2272/22 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, після виходу судді Ходаківської І.П. з відпустки, - 07.02.2023.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді І.П. Ходаківська

О.О. Євсіков