Постанова

від 07.02.2023 по справі 925/679/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2023 р. Справа№ 925/679/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Демидової А.М.

Владимиренко С.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційних скарг

Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБП РІАЛ ЕСТЕЙТ"

та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кевлар-Групп"

на рішення господарського суду Черкаської області від 30.08.2022 (повний текст складено 06.09.2022)

у справі № 925/679/22 (суддя Скиба Г.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБП РІАЛ ЕСТЕЙТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кевлар-Групп"

про стягнення 7 454,98 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

В липні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДБП Ріал Естейт" (далі за текстом - ТОВ "ДБП Ріал Естейт"; позивач) звернулось до господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кевлар-Групп" (далі за текстом - ТОВ "Кевлар-Групп"; відповідач) про стягнення 7 454, 98 грн заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором за договором суборенди нерухомого майна від 03.11.2017 № 2017-02/68 в частині своєчасної сплати сплати суборендної плати та інших платежів за користування орендованим майном.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.08.2022 у справі №925/679/22 в задоволенні позову ТОВ "ДБП Ріал Естейт" до ТОВ "Кевлар-Групп" про стягнення 7 454,98 грн відмовлено повністю з підстав спливу позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем. Суд виходив з того, що спірний договір припинено 17.10.2018, (тобто з 18.10.2018 у позивача було наявне право вимоги до відповідача про відшкодування заборгованості), тоді як позивач звернувся із відповідним позовом до суду лише 12.07.2022.

Короткий зміст апеляційних скарг, та їх доводів та заперечень на них.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Черкаської області від 30.08.2022 у справі № 925/679/22, ТОВ "ДБП Ріал Естейт" звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Підставами для скасування судового рішення скаржник зазначає порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України).

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-ІХ від 30.03.2020 строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 1293 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину. Враховуючи, що постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 дію карантину продовжено до 31.12.2022, позивач заперечує висновок суду першої інстанції про сплив позовної давності до заявлених вимог.

Також, не погоджуючись із ухваленим місцевим судом рішенням до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою звернулося ТОВ "Кевлар-Групп", у якій просить змінити його мотивувальну частину та відмовити у позові з підстав необґрунтованості позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на необґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачем не подано жодного належного, допустимого та достатнього доказу в підтвердження наявності у нього матеріальної вимоги щодо стягнення заборгованості.

ТОВ "ДБП Ріал Естейт" подало до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу ТОВ "Кевлар-Групп", в якому просить залишити її без задоволення, посилаючись зокрема на те, що в даному випадку мало місце порушення відповідачем зобов`язання у вигляді невиконання умов договору суборенди нерухомого майна щодо сплати суборендної плати та інших платежів.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2022 апеляційну скаргу ТОВ "ДБП РІАЛ ЕСТЕЙТ" у справі № 925/679/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 06.10.2022 апеляційну скаргу ТОВ "Кевлар-Групп" у справі №925/679/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2021 витребувано з господарського суду Черкаської області матеріали справи № 925/679/22 та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за вказаними апеляційними скаргами до надходження матеріалів із суду першої інстанції.

Після надходження до суду матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2022 за клопотанням ТОВ "Кевлар-Групп" поновлено строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Черкаської області від 30.08.2022 у справі №925/679/22 та відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами ТОВ "ДБП РІАЛ ЕСТЕЙТ" та ТОВ "Кевлар-Групп", розгляд яких постановлено здійснювати у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (ст. 270 ГПК України).

Обставини, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.

Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, відповідно до умов договору оренди №01-2017 від 01.11.2017, укладеного між Спільним українсько-білоруським підприємством "Укртехносинтез" (у формі товариства з обмеженою відповідальністю) та ТОВ "ДБП РІАЛ ЕСТЕЙТ" останньому надано у строкове платне користування нежитлові приміщення майнового комплексу, загальною площею 23343 кв.м, розташованого за адресою: м.Київ, вул.Ушинського, 40. Приміщення передано орендарю для підприємницької діяльності, в тому числі для передачі окремих частин об`єкту в суборенду. Договором надано орендарю право на укладення договорів суборенди окремих частин об`єкту без отримання додаткової згоди орендодавця (п.1.2).

На виконання умов зазначеного вище договору 01.11.2017 між його сторонами складено акт прийому-передачі об`єкта оренди (додаток №1 до договору оренди від 01.11.2017 №01-2017) нежитлових приміщень майнового комплексу, загальною площею 493,8 кв.м, по вул. Ушинського, 40 у м. Києві.

На підставі зазначеного вище договору, 03.11.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДБП Ріал Естейт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кевлар-Групп" укладено договір суборенди нерухомого майна №2017-02/68, згідно із яким останньому надано у тимчасове оплачуване користування нежитлове приміщення за номером 10, площею 27,1 кв. м, що знаходиться на другому поверсі в корпусі "Д" будівлі складу "Д, Д'" (далі за текстом будівля) по вул.Ушинського,40 у м. Києві.

За умовами цього договору:

передача в суборенду об`єкта суборенди оформляється актом прийому-передачі, що є невід`ємною частиною даного договору (п. 1.4 договору);

об`єкт суборенди, що передається в суборенду суборендарю, знаходиться у строковому платному окристуванні орендаря у відповідності до договору оренди між орендарем та Спільним Українсько-білоруським підприємством "Укртехносинтез" (у формі Товариства з обмеженою відповідальністю) (далі за текстом орендодавець) (п. 1.8 договору);

орендар зобов`язаний: передати суборендарю об`єкт суборенди в суборендне користування на умовах та в строки, передбачені даним договором і не ухилятись від підписання актів, які передбачені умовами даного договору; належним чином виконувати всі умови даного договору. У випадку закінчення строку дії даного договору або його дострокового припинення/розірвання, прийняти від суборендаря об`єкт суборенди у відповідності з умовами даного договору (п.п. 2.1.1., 2.1.2, 2.1.7);

орендар має право, зокрема, отримувати від суборендаря щомісячно суборендну плату та інші платежі у відповідності з умовами даного договору; вимагати від суборендаря дотримання й виконання умов даного договору; на дострокове припинення договору у випадках та порядку, передбачених даним договором (п.п. 2.2.2, 2.2.6, 2.2.9);

суборендар зобов`язаний: розпочати цільове використання об`єкта суборенди з дати підписання сторонами акту прийому-передачі суб`єкта оренди; своєчасно та в повному обсязі сплачувати суборендну плату, компенсацію комунальних, інших платежів, передбачених даним договором у відповідності з умовами даного договору; при припиненні договору з будь-яких підстав даного договору повернути орендарю об`єкт суборенди у станоі, в якому від його одержав з урахуванням нормального зносу; суборендар має право на дострокове припинення (розірвання) договору у випадках, передбачених даним договором (п.п. 2.3.2, 2.3.3, 2.3.9, 2.4.5);

строк дії договору - з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін та до 31 жовтня 2020 року включно (п.3.1 договору);

строк суборенди у відповідності до умов цього договору починається з дати підписання сторонами акту прийому-передачі об`єкта суборенди (в суборендне користування) і закінчується датою підписання сторонами акту прийому-передачі (повернення) об`єкта суборенди (п.3.2 договору);

орендар передає суборендарю, а суборендар приймає в користування об`єкт суборенди 01 січня 2018 року. Акт прийому-передачі об`єкта суборенди є додатком №1 до даного договору. Акт прийому-передачі (повернення) об`єкта суборенди від суборендаря до орендаря у зв`язку із закінченням (достроковим припиненням) дії договору, повинен бути підписаний сторонами в останній день дії даного договору суборенди. Обов`язок по підготовці акту прийому-передачі (повернення) об`єкта суборенди покладається на суборендаря (п.п. 3.2.1, 3.2.2.);

суборендар зобов`язаний вносити суборендну плату за користування об`єктом суборенди в розмірах та в строки, обумовлені даним договором. Розмір суборендної плати за один календарний місяць (з 1 числа поточного календарного місяця до останнього числа поточного календарного місяця) за користування всім об`єктом суборенди становить 1500,00 грн (одна тисяча п`ятсот гривень 00 коп) на місяць за весь об`єкт суборенди, в тому числі ПДВ 250,00 грн. Суборендна плата нараховується суборендарю та сплачується ним з 01 січня 2018 року. В суму суборендної плати не входить вартість комунальних послуг. Додатково суборендар здійснює компенсацію вартості комунальних послуг (п.п.5.1, 5.2, 5.3);

суборендна плата сплачується суборендарем орендарю в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендаря щомісячно. Оплата здійснюється шляхом 100% попередньої оплати в строк не пізніше 20-го (двадцятого) числа поточного місяці за наступний місяць суборенди на підставі рахунку, що був виставлений орендарем. У разі відсутності у суборендаря рахунку на оплату суборендної плати за будь-якими причинами суборендар зобов`язаний сплатити суборендну плату у зазначений в цьому пункті термін на підставі цього договору в чинному розмірі суборендної плати. Датою нарахування доходу орендаря є останнє число місяця (п.5.4 договору);

суборендар, крім платежів з суборенди, повинен компенсувати орендарю витрати на комунальні послуги (електроенергію, водопостачання, водовідведення, тепло) шляхом 100% попередньої оплати в розмірі вартості фактичних спожитих послуг за попередній місяць на підставі рахунку, наданого орендарем (п.5.9 договору);

даний договір може бути припинений достроково за взаємною письмовою згодою сторін. Одностороннє розірвання договору можливе тільки за обставинами та в порядку, передбаченому даним договором та діючим законодавством України (п.п. 9.2, 9.3);

при розірванні (припиненні) даного договору суборендар зобов`язаний провести повний розрахунок з орендарем відповідно до умов даного договору. Суборендар зобов`язаний оплатити суборендну плату, вартість витрат на утримання об`єкта суборенди та вартість спожитих комунальних послуг за весь фактичний час використання об`єкта суборенди до моменту його передачі (повернення) орендарю незалежно від строку дії даного договору (п. 9.7);

за невиконання чи неналежне виконання даного договору сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством і цим договором (п.10.1 договору).

01.01.2018 між Спільним українсько-білоруським підприємством "Укртехносинтез" (у формі товариства з обмеженою відповідальністю) та ТОВ "ДБП Ріал Естейт" (орендар за договором, позивач у справі) складено акт прийому-передачі об`єкта оренди (додаток №2 до договору оренди від 01.11.2017 №01-2017) нежитлових приміщень майнового комплексу, загальною площею 22849,2 кв.м по вул. Ушинського,40 у м. Києві.

На виконання умов договору суборенди 01.01.2018 між ТОВ "ДБП Ріал Естейт" та ТОВ "Кевлар-Групп" складено акт прийому-передачі об`єкта суборенди.

30.03.2018 між сторонами договору суборенди укладено додаткову угоду №1 до договору, якою зокрема, внесено зміни до п.5.2 та збільшено розмір суборендної плати за один календарний місяць до 1630,00 грн.

01.10.2018 позивачем на адресу відповідача направлено вимогу №25/00-012295 про сплату заборгованості станом на 01.10.2018 з суборендної плати у розмірі 6020,00 грн, пені за прострочення платежів з суборендної плати у розмірі 1206,37 грн, заборгованості з комунальних платежів у розмірі 6317,23 грн.

Листом від 05.10.2018 №25/00-012789 позивач направив на адресу відповідача повідомлення про припинення суборендних відносин (дострокове розірвання договору) та передачу приміщення за договором суборенди нерухомого майна від 03.11.2017 №2017-02/68.

27.02.2019 позивачем на адресу відповідача направлено лист-вимогу №25/00-002074 про підписання та повернення на адресу позивача раніше направлених примірників угоди про розірвання договору суборенди від 14.09.2018, акта прийому-передачі об`єкта суборенди від 17.10.2018, та повідомлення, що у разі невчинення вказаних дій договір буде вважатися нерозірваним та таким, що діє до 31.10.2020.

27.02.2019 позивачем на адресу відповідача направлено вимогу №25/00-002052 про сплату заборгованості станом на 27.02.2019 з суборендної плати у розмірі 1286,73 грн, пені за прострочення платежів з суборендної плати у розмірі 200,91 грн, заборгованості з комунальних платежів у розмірі 6317,23 грн.

18.05.2020 позивачем на адресу відповідача направлено вимогу №25/00-004402 про сплату заборгованості станом на 05.05.2020 з суборендної плати та комунальних платежів у розмірі 7454,98 грн.

Непогашення заборгованості у загальному розмірі 7 454, 98 грн відповідачем і стала підставою для звернення ТОВ "ДБП Ріал Естейт" з позовом у даній справі про стягнення вказаної суми.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.

За положеннями ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 ГК України.

Відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважним причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Фінікарідов проти Кіпру" зазначив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Таким чином, фактичний пропуск позовної давності не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки за наявності поважних причин такого пропуску, право позивача підлягає захисту у порядку, встановленому ЦК України та ГПК України.

Колегія суддів зазначає про те, що 11 березня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відповідно до якої з урахуванням внесених до неї в подальшому змін, зокрема постановами Кабінету Міністрів України № 215 від 16 березня 2020 року та № 239 від 25 березня 2020 року, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року установлено карантин на усій території України з 12 березня 2020 року до 24 квітня 2020 року.

У подальшому дія карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року, безперервно продовжувалася згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 291 від 22 квітня 2020 року, № 343 від 04 травня 2020 року, № 392 від 20 травня 2020 року, № 500 від 17 червня 2020 року, № 641 від 22 липня 2020 року, № 760 від 26 серпня 2020 року, № 956 від 13 жовтня 2020 року, № 1236 від 09 грудня 2020 року, № 104 від 17 лютого 2021 року, № 405 від 21 квітня 2021 року, зокрема до 30 червня 2021 року

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року (з урахуванням останніх внесених до неї змін згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 928 від 19 серпня 2022 року), дія карантину на усій території України, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року, була продовжена до 31 грудня 2022 року.

Законом України № 540-ІХ від 30 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України був доповнений, зокрема пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Зазначений Закон України № 540-ІХ від 30 березня 2020 року набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Отже на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовжені.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування статей 256, 257, пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (у редакції Закону України № 540-ІХ від 30 березня 2020 року) викладені у постановах від 06 травня 2021 року у справі № 903/323/20, від 25 серпня 2021 року у справі № 914/1560/20, від 08 лютого 2022 року у справі № 918/964/20, від 31 травня 2021 року у справі № 926/1812/21.

Однак суд першої інстанції не врахував зазначені норми чинного законодавства при вирішенні питання дотримання позивачем позовної давності при зверненні до суду з позовом у цій справі та відповідних висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку сплив позовної давності. Встановлений на території України карантин діяв на час закінчення позовної давності до позовних вимог у цій справі та був продовжений (строк) відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (у редакції Закону України № 540-ІХ від 30 березня 2020 року).

Окрім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до сталої практики застосування судами позовної давності, за змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (в тому числі постанова Верховного Суду від 23.06.2021 у справі № 924/1276/19).

Разом з тим, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що місцевим господарським судом не надано належної оцінки спірним правовідносинам, в тому числі укладеному між сторонами спору договору суборенди та не встановлено наявності (відсутності) у позивача порушеного права, за захистом якого він звернувся до суду.

У ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язання визначено як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Договірне зобов`язання - це відносне правовідношення між юридично рівними і майново самостійними особами, що виникає на підставі укладеного договору, який виражає їх загальну волю на досягнення цивільно-правових результатів майнового чи немайнового характеру, настання яких відбувається у разі здійснення боржником певних активних дій, що відповідають праву вимоги кредитора і не зачіпають прав і законних інтересів третіх осіб, що не є учасниками зазначеного правовідношення. Оскільки метою договірних зобов`язань є досягнення їх сторонами певних правових результатів, особливого значення набуває їх виконання. Виконання зобов`язання - це вчинення кредитором і боржником дій, що становлять його предмет. При виконанні різноманітних договірних зобов`язань суб`єкти повинні керуватися загальними засадами, що йменуються принципами виконання зобов`язання. І в сучасних умовах до них відносять принципи належного та реального виконання зобов`язання, які, до речі, традиційно вважались такими (аналогічний висновок міститься у п. 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №607/3693/17).

За ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в ст. 610 ЦК України, а саме відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Статтею 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст. 774 ЦК України, передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 763 ЦК України, встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ст. 761 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 774 ЦК України, до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Матеріалами справи підтверджено, що 03.11.2017 між ТОВ "ДБП Ріал Естейт" та ТОВ "Кевлар-Групп" укладено договір суборенди нерухомого майна №2017-02/68, на виконання якого сторонами складено відповідний акт про передачу відповідачу визначеного у ньому майна.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 статті 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється (ч. 2 ст. 795 ЦК України).

Тобто, законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).

Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря.

Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 127/14633/16-ц та Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №3906/674/17.

Відповідне положення передбачено і в п. 3.2 договору суборенди, згідно із яким строк суборенди у відповідності до умов цього договору починається з дати підписання сторонами акту прийому-передачі об`єкта суборенди (в суборендне користування) і закінчується датою підписання сторонами акту прийому-передачі (повернення) об`єкта суборенди.

З наявних в матеріалах справи письмових доказів вбачається, що позивач листом від 05.10.2018 №25/00-012789 направив на адресу відповідача повідомлення про припинення суборендних відносин (дострокове розірвання договору) та передачу приміщення за договором суборенди нерухомого майна від 03.11.2017 №2017-02/68 разом із додатковою угодою про розірвання договору та актом приймання - передачі майна із суборенди.

Разом з тим, сторонами не надано, а в матеріалах справи відсутні докази повернення майна, яке було предметом спірного договору із суборенди, зокрема, підписаного обома сторонами акта відповідно до ч. 2 ст. 795 ЦК України, а відтак, в силу зазначеної норми, якою визначено момент припинення договору найму, у місцевого господарського суду були відсутні підстави для визнання спірного договору суборенди припиненим з 17.10.2018.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Водночас, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Окрім того, причиною розірвання договору суборенди на підставі п. 9.6 договору у наведеному вище листі позивачем зазначалась несплата відповідачем орендних платежів.

В той же час, наведеним пунктом встановлено право орендаря розірвати цей договір з цієї підстави із письмовим попередженням за 30 днів до дати розірвання, тобто, з врахуванням дати листа (05.10.2018) та наведеного пункту договору, спірний договір не міг бути розірваним з 17.10.2018, як зазначив позивач і з чим погодився місцевий господарський суд.

Окрім того, апеляційний господарський суд в даному випадку зважає на п. 9.7 договору суборенди, відповідно до якого при розірванні (припиненні даного договору) суборендар зобов`язаний провести повний розрахунок з орендарем відповідно до умов даного договору, оплатити суборендну плату, вартість витрат на утримання об`єкту суборенди та вартість спожитих комунальних послуг за весь фактичний час об`єкту суборенди до моменту його передачі (повернення) орендарю, незалежно від строку дії даного договору.

27.02.2019 позивачем на адресу відповідача направлено лист-вимогу №25/00-002074 про підписання та повернення на адресу позивача раніше направлених примірників угоди про розірвання договору суборенди від 14.09.2018, акта прийому-передачі об`єкта суборенди від 17.10.2018, та повідомлення, що у разі невчинення вказаних дій договір буде вважатися нерозірваним та таким, що діє до 31.10.2020.

Докази направлення відповідачу наведених документів наявні в матеріалах справи (а.с. 75-80).

При цьому апеляційний господарський суд звертає увагу також і на той факт, що відповідно до п. 3.2.2 договору обов`язок по підготовці акту прийому-передачі (повернення) об`єкта суборенди покладається на суборендаря, який ним виконано не було. До того ж, не було підписано запропонований орендарем акт повернення об`єкта суборенди.

З урахуванням зазначеного вище, апеляційний господарський суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості з суборендних платежів є обґрунтованою у заявленому до стягнення розмірі за відсутності контррозрахунку відповідача або будь-яких належних доказів проведення суборендних платежів на підставі укладеного договору суборенди.

Посилання відповідача на відсутність вимог за боку позивача щодо сплати заборгованості з суборендних платежів спростовується наявним в матеріалах справи листом позивача (із належним доказом його направлення відповідачу) від 01.10.2018 з вимогою про сплату заборгованості в сумі 13543, 60 грн та детальним її розрахунком (а.с. 70-73), до того ж, чинним ГПК України не встановлено обов`язкового досудового врегулювання спорів зазначеної категорії.

Так само безпідставним, є посилання відповідача на відсутність складених та підписаних сторонами актів виконаних робіт (послуг), адже, згідно з нормами чинного законодавства в галузі орендних правовідносин (найму) оплата на користування орендованим майном здійснюється за факт користування ним і відсутність таких актів не звільняє орендаря (суборендаря) від зобов`язання провести таку оплату за відсутності належних доказів повернення суборендованого майна орендарю.

Відсутність доказів направлення рахунків на оплату суборендних платежів також не є підставою для звільнення відповідача від їх сплати, оскільки відповідно до п. 5.4 договору у разі відсутності у суборендаря рахунку на оплату суборендної плати за будь-якими причинами суборендар зобов`язаний сплатити суборендну плату у зазначений в цьому пункті термін на підставі цього договору в чинному розмірі суборендної плати.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 277 ГПК України).

З огляду на викладене, колегія доходить висновку, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі про порушення норм процесуального права (ст.ст. 73, 76, 77, 78, 86 ГПК України) та неправильне застосування норм матеріального права (ст.ст. 257, 258, 526, 527, 795 ЦК України) знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв`язку з чим оскаржене рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою, у зв`язку з чим підлягає залишенню без задоволення.

Розподіл судових витрат.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина чотирнадцятої статті 129 ГПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наявність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача та відмови у задоволенні апеляційної скарги відповідача, скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення у справі, судові витрати позивача по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кевлар-Групп" залишити без задоволення.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Кевлар-Групп".

Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "ДБП Ріал Естейт" задовольнити.

Рішення господарського суду Черкаської області від 30.08.2022 у справі № 925/679/22 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБП Ріал Естейт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кевлар-Групп" про стягнення заборгованості за договором задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кевлар-Групп" (бульвар Шевченка, б. 419, кв. 13, м. Черкаси, 18006, код ЄДРПОУ 38595119) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБП Ріал Естейт" (вул. Зіньківська, 6, м. Полтава, 36029, код ЄДРПОУ 32766311) 7 454, 98 грн (сім тисяч чотириста п`ятдесят чотири гривні дев`яносто вісім копійок) заборгованості, 2 481, 00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня нуль копійок) судового збору за подання позовної заяви та 3 721, 50 грн (три тисячі сімсот двадцять одна гривня п`ятдесят копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити господарському суду Черкаської області.

Матеріали справи №925/679/22 повернути до господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано - 07.02.2023 (у зв`язку з відпусткою судді Владимиренко С.П. з 03.01.2023 по 06.02.2023 та відпустками суддів Демидової А.М., Ходаківської І.П. з 26.01.2023 по 06.02.2023).

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді А.М. Демидова

С.В. Владимиренко