Рішення

від 06.02.2023 по справі 907/751/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2023 р. м. Ужгород Справа № 907/751/22

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.

Розглянув матеріали справи

за позовом Фізичної особи - підприємця Головачка Василя Івановича, АДРЕСА_1

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Текспро ЛТД-С", м. Мукачево Закарпатської області

про стягнення 151 500,00 грн

За участю представників:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець Головачко Василь Іванович звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Текспро ЛТД-С" про стягнення 50 500,00 грн - неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення у період з 05.05.2022 до 05.10.2022, 101 000,00 грн - збитків у вигляді втрачених доходів у період з 05.05.2022 до 31.08.2022.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/751/22 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.10.2022.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 19 жовтня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, встановлено строки для подання заяв по суті спору.

Відповідачем 04.11.2022 подано відзив на позов від 31.10.2022, в якому заявлені позовні вимоги відповідачем не визнаються.

Позивачем 08.11.2022 року подано суду заяву від 08.11.2022 згідно з якою просить вважати, що відповідачем не надано відзиву на позов з підстав непідписання безпосередньо керівником відповідача відзиву на позов. Вказана обставина позивачем обґрунтовується невідповідністю підпису особи, яка підписала відзив на позовну заяву та проживанням засновника відповідача за кордоном.

Розглядаючи вказане клопотання, суд враховує, що загальні вимоги до форми та змісту відзиву на позов визначені у ст. 165 ГПК України, відповідно до ч.ч. 2, 7 якої визначено, що відзив підписується відповідачем або його представником. До відзиву, підписаного представником відповідача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача.

Як вбачається з поданого відповідачем відзиву, він підписаний директором ТОВ «Текспро ЛТД-С» Богуславською Н.І. та скріплений відтиском печатки юридичної особи відповідача. Перебування Богуславської Н.І. на посаді керівника відповідача на час розгляду справи в суді підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та підтверджується позивачем у поданій суду заяві від 08.11.2022.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ЦК України встановлено спростовну презумпцію добросовісності поведінки особи в цивільних правовідносинах, а вирішення питання щодо відповідності форми та змісту відзиву на позов вимогам процесуального законодавства є дискреційними повноваженнями господарського суду.

Позивач в якості обґрунтування підписання відзиву на позов не керівником відповідача, а іншою особою посилається на Методику судової почеркознавчої експертизи, проте самого висновку експерта, який би підтверджував підпис відзиву на позов не керівником відповідача, а іншою особою позивачем не надано, як і не доведено факту перебування керівника відповідача за кордоном на час підписання відзиву.

Водночас, сам факт проживання особи за межами України не свідчить про неможливість реалізації нею процесуальних прав керівника сторони в господарському процесі шляхом підписання відповідної заяви по суті справи.

З урахуванням викладеного, заява позивача від 08.11.2022 відхиляється судом.

Водночас, враховуючи заперечення щодо позову наведені у відзиві, з метою повного, всебічного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи ухвалою суду від 16.12.2022 постановлено справу №907/751/22 розглянути з повідомленням учасників справи в судовому засіданні, яке призначено судом на 23.01.2023.

Розгляд справи відкладався на 06.02.2023 у зв`язку з неявкою учасників справи та з огляду на подане позивачем клопотання.

Позивач, явка якого визнавалася судом обов`язковою, в судове засідання 06.02.2023 не з`явився, причини неявки суду не повідомив, хоча про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку шляхом надіслання ухвали суду від 23.01.2023 на повідомлену позивачем власну електронну адреса - tetianagolovachko@gmail.com.

Відповідач в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, хоча про розгляд справи був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку. Ухвала суду від 23.01.2023, яка була надіслана на офіційну юридичну адресу Відповідача вручена ТОВ «Текспро ЛТД-С» 02.02.2023, що вбачається з відомостей з вебсайту Укрпошти щодо відстеження рекомендованого відправлення за трек-номером 8850101733478.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони в справі мали достатньо часу та можливості для забезпечення власного представництва у даній господарській справі та надання доказів, які мають значення для розгляду справи по суті.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України ( надалі ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Згідно приписів ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, з огляду на необхідність розгляду даного спору в межах розумного строку, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки наявних в матеріалах справи доказів.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням Відповідачем зобов`язань за договором оренди нежитлових приміщень від 01.07.2018 (з урахуванням додаткових угод до нього) в частині своєчасного повернення орендованого майна після припинення договору, у зв`язку з чим позивачем нараховано в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України 50 500,00 грн неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення за період з 05.05.2022 по 05.10.2022 та 101 000,00 грн упущеної вигоди за період з 05.05.2022 по 31.08.2022, з вимогами про стягнення яких ФОП Головачко В.І. звернувся з даним позовом до господарського суду.

Заперечення (відзив) відповідача

Згідно з відзивом на позов відповідач позовні вимоги не визнає, стверджуючи, що з лютого 2022 року ТОВ «Текспро ЛТД-С» було позбавлене можливості використовувати орендоване майно. Зазначає, що сторонами не визначено порядку повернення орендованого майна, а правовідносини між сторонами припинено з 05.05.2022 саме за ініціативою позивача.

Зауважує, що положення ст. 1166 ЦК України не підлягає до застосування в спірних правовідносинах, позаяк вказаною нормою врегульовано відшкодування позадоговірного делікту.

Окрім того, звертає увагу, що позивачем не доведено реальної можливості отримання доходів, які заявлені в якості упущеної вигоди, а долучені до позову матеріали свідчать, що причинами простоювання приміщення були тимчасова його незатребуваність, пошук/очікування іншого орендаря, а відтак, вбачається, що з власної ініціативи припинивши дію Договору оренди з 05.05.2022, позивач не зміг знайти іншого орендаря.

Відповідь на відзив.

Відповідь на відзив позивачем не подано.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

01 липня 2018 року між Фізичною особою - підприємцем Головачком Василем Івановичем (надалі - Позивач/Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Текспро ЛТД-С" (надалі - Відповідач/Орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень (надалі - Договір) за умовами п. 1.1. якого Орендодавець передає Орендарю, а Орендар приймає у тимчасове платне користування (оренду) частину комерційного приміщення на другому поверсі будівлі за адресою: АДРЕСА_2 (надалі - Об`єкт оренди) та зобов`язується сплачувати Орендодавцю орендну плату у терміни визначені Договором.

Згідно з п.п. 1.2., 1.3. Договору загальна площа орендованого приміщення становить 45 м.кв. та воно є частиною комплексу нежитлових будівель, належних Орендодавцю на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 17528105 від 08.02.2014 року, серії САК №939644, видане Реєстраційною службою Мукачівського міськрайонного управління юстиції у Закарпатській області.

Відповідно до п. 3.1. Договору приймання-передача приміщення здійснюється двосторонньою комісією, яка складається із представників сторін або сторонами Договору.

На виконання умов Договору згідно з актом приймання-передавання в оренду нерухомого майна Об`єкт оренди передано в тимчасове платне користування Орендарю.

Відповідно до пункту 2.1 Договору об`єкт оренди надається в оренду з моменту підписання акту приймання-передачі терміном на 12 місяців до 30 червня 2019 року. Орендар має право продовжити строк дії договору ще на один рік після закінчення дії даного договору. За один місяць до закінчення дії договору Орендар має письмово повідомити про продовження строку оренди.

До Договору сторонами укладено ряд додаткових угод, зокрема, додаткову угоду №4 від 01.10.2021 та додаткову угоду №5 від 01.01.2022.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що Договір оренди між сторонами продовжено сторонами, зокрема, відповідно до п. 2 додаткової угоди №4 від 01.10.2021 до Договору, її строк визначено до 30.09.2022 року, а згідно з п. 2 додаткової угоди №5 від 01.01.2022 до Договору - до 31.12.2022 року.

Розмір орендної плати за користування Об`єктом оренди з 01 жовтня 2021 сторонами визначено в п. 1 додаткової угоди №4 від 01.10.2021 до Договору в розмірі 52000,00 грн за календарний місяць, а з 01 січня 2022 року - 25250,00 грн на календарний місяць відповідно до п. 1 додаткової угоди №5 від 01.01.2022 до Договору.

Крім того, відповідно до п. 1 додаткової угоди №5 від 01.01.2022 до Договору, сторонами викладено в новій редакції п. 1.2. Договору в частині загальної площі орендованого приміщення - 250 м.кв., а п. 4.2. Договору викладено в новій редакції та встановлено, що Орендар сплачує Орендодавцю місячну вартість орендної плати до 10 числа місяця за поточний місяць користування Об`єктом у безготівковій формі шляхом переахування грошових коштів на поточний рахунок Орендодавця.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 08.06.2022 у справі №907/196/22 частково задоволено позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Головачка Василя Івановича та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Текспро ЛТД-С", зокрема, 178 250,00 грн заборгованості з орендної плати за Договором оренди нежитлових приміщень від 01.07.2018 за період з грудня 2021 року по травень 2022 року включно.

При цьому, у зв`язку з наявністю заборгованості з орендної плати з 01.12.2021 позивачем 05.05.2022 надіслано відповідачу повідомлення від 05.05.2022 про відмову від договору оренди від 01.07.2018 (трек-номер поштового відправлення 8960011986628). Відповідно до змісту даного повідомлення позивач просив не пізніше наступного дня з дати його отримання повернути орендоване майно у встановленому законом порядку.

Позивач стверджує, що відповідачем порушено встановлений порядок повернення майна з оренди за актом приймання-передачі, у зв`язку з чим за період з 05.05.2022 по 05.10.2022 йому нараховано в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойку в розмірі подвійної орендної плати в розмірі 50 500,00 грн, а також ФОП Головачко В.І. стверджує про наявність внаслідок дій орендаря в орендодавця збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 101 000,00 грн, пов`язаної з неотриманням орендної плати від користування об`єктом оренди в період з 05.05.2022 по 31.08.2022.

На підтвердження наведеного суду надано копію Акту простоювання переданого в оренду нежитлового приміщення від 05.10.2022 відповідно до якого зазначено, зокрема, що у період з 05.05.2022 по 31.08.2022 передане раніше в оренду нежитлове приміщення загальною площею 250 м.кв. (АДРЕСА_2 (другий поверх) простоювало з причин неповернення його орендарем у встановленому законом порядку, неприпинення договору у встановленому порядку з вини орендаря, тимчасової незатребуваності приміщення та через пошук/очікування іншого орендаря.

Встановлення наявності підстав для стягнення з відповідача нарахованої позивачем в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойки, а також упущеної вигоди у зв`язку з неотриманням орендної плати від користування об`єктом оренди є предметом судового розгляду в даній справі.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, цивільні права та обов`язки виникають з договорів, тобто носять диспозитивний характер. Це полягає у обов`язку сторін договору виконувати взяті на себе зобов`язання, визначені умовами договору.

Відповідно до ст.ст. 509, 526, 530 Цивільного кодексу України, в силу зобов`язання одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, і в установлений строк.

Положеннями ст.ст. 526, 629 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Сторони повинні належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання за укладеними договорами. Дане витікає з умов розглядуваного договору та вимог законодавства, згідно з яким суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору ( ч.1 ст.193 ГК України).

При укладені господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного виявлення, мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (ч.4 ст.179 ГК України).

Взаємовідносини, що склалися між сторонами у справі суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договору найму (оренди), згідно якого та в силу ст. 759 Цивільного кодексу України наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні норми містяться також в положеннях п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 291 ГК України Одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу (ч. 3 ст. 291 ГК України).

Приписами ч. 1 ст. 782 ЦК України визначено право наймодавця відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд.

У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору (ч. 2 ст. 782 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджується та Відповідачем не заперечується отримання 05.05.2022 повідомлення позивача про відмову від договору від 05.05.2022, а відтак, з урахуванням наведених вище приписів чинного законодавства Договір оренди нежитлових приміщень від 01.07.2018 є припиненим з 05.05.2018.

Частиною 4 статті 291 ГК України визначено, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення (ч. 2 ст. 785 ЦК України).

Як встановлено вище, сторонами Договору не визначено порядок повернення майна з оренди, а відтак, до застосування в спірних правовідносинах підлягають загальні норми ст. 785 ЦК України, за якими обов`язок повернення майна з оренди лежить на наймачеві (Орендареві).

Відповідачем не подано суду доказів вчинення ним дій щодо фактичного повернення орендованого майна з оренди, як-то акту приймання-передачі, угоди про розірвання договору оренди з підтвердженням факту повернення орендованого майна Орендодавцю.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги, що сторонами в Договорі оренди не встановили порядок повернення майна з оренди, виконання орендарем визначеного в ч. 1 ст. 785 ЦК України обов`язку повернути об`єкт оренди може підтверджуватися будь-якими належними та допустимими доказами, а посилання позивача в даному контексті на положення ст. 795 ЦК України суд вважає неналежними, позаяк вказаним положеннями врегульовано порядок повернення з оренди будівлі або іншої капітальної споруди, що не може бути визнано обов`язковим для договору оренди частини нежитлового приміщення, яке є відмінним від будівлі (капітальної споруди).

17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України, в тому числі змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

В даному аспекті, суд враховує, що сторонами у справі не надано суду будь-яких доказів на підставі яких можна було б достеменно встановити факт звільнення відповідачем орендованого приміщення після припинення договору оренди або наміру відповідача звільнити таке приміщення після припинення договірних відносин між сторонами, у зв`язку з чим суд висновує, що ТОВ «Текспро ЛТД-С» не доведено виконання визначеного в ч. 1 ст. 785 ЦК України обов`язку повернення орендованого майна, у зв`язку з чим правомірним є застосування до нього визначеної в частині 2 даної статті ЦК України неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом поверненням об`єкту договору оренди. У разі невиконання обов`язку, передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України, цивільним законодавством визначена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди.

Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої частиною другою статті 785 ЦК України, пов`язується з простроченням орендарем виконання зобов`язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі. Така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.10.2019 у справі №924/80/19, від 16.06.2020 у справі № 910/14860/19.

Положеннями статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов`язання.

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною першою статті 230 ГК України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 ЦК України).

Тобто неустойка згідно із частиною другої статті 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії Договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

З врахуванням викладеного, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення Договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Вимогами частини першої статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому, боржник має надати відповідні докази неможливості виконання обов`язку з повернення майна орендодавцю.

Доказів звернення до позивача з вимогою прийняти майно з оренди чи будь-які обставини, що свідчили б про неможливість чи перешкоджання з боку позивача підписати акт приймання-передачі суду подано не було.

Як вбачається з матеріалів справи, така неустойка в розмірі 50 500,00 грн позивачем нарахована за період з 05.05.2022 по 05.10.2022.

Водночас, із змісту рішення Господарського суду Закарпатської області від 08.06.2022 у справі №907/196/22 видно, що в травні 2022 року Фізичною особою підприємцем Головачко В.І. було нараховано відповідачу 25 250,00 грн орендної плати, яка стягнута судом в межх розгляду даної справи, а відтак, неправомірним є нарахування відповідачу одночасно (за один період) і визначеної договором орендної плати, і неустойки за ч. 2 ст. 785 ЦК України.

У зв`язку з наведеним, беручи до уваги встановлений сторонами в Договорі (з урахуванням Додаткових угод) розмір орендної плати з 01.01.2022 - 25 250,00 грн з 1 місяць, суд вважає правомірним нарахування відповідачу відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойки за період з червня 2022 року, щомісячний розмір якої становить 50 500,00 грн, а відтак, з огляду на приписи ч. 2 ст. 237 ГПК України, за якими суд невправі виходити за межі позовних вимог, позовні вимоги в цій частині - стягнення неустойки за період з 01.06.2022 по 05.10.2022 в розмірі 50 500,00 грн підлягають до задоволення судом.

Щодо збитків у вигляді втрачених доходів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Отже, для правильного вирішення спорів, пов`язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.

Враховуючи приписи частини четвертої статті 623 ЦК України, на кредитора покладений обов`язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов`язання. При цьому кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але й підтвердити їх документально.

При визначенні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов`язання було виконано боржником належним чином. Крім того, законодавець встановлює, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягатиме відшкодуванню. Отже, підставою для відшкодування упущеної вигоди є протиправні дії, які мали наслідком неотримання позивачем доходу, на який він розраховував.

При цьому неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а могли б бути ним реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тобто, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.

Означена правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 25.06.2019 у справі №910/422/18, від 13.01.2021 у справі №925/1525/19, від 11.02.2021 у справі №910/18996/16, від 17.03.2021 у справі №916/1740/18 та суд вважає її релевантною до застосування в спірних правовідносинах.

Резюмуючи викладене, пред`явлення вимоги в даній справі про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі належного виконання відповідачем обов`язку з своєчасного повернення орендованого майна і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила її можливості отримати прибуток.

Заявляючи вимоги про стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди за час неповернення майна з оренди, позивачем такі обраховані за період з 05.05.2022 по 31.08.2022, виходячи з встановленої в Договорі оренди з відповідачем суми орендної плати - 25 250,00 грн на місяць в загальній сумі 101 000,00 грн.

При цьому, позивачем не подано суду жодних доказів реальності можливості отримання доходів від передання майна в оренду на тих же умовах та з тим же розміром орендної плати, що в попередньому договорі оренди з відповідачем, а відтак, слід дійти висновку, що підприємцем не доведено, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання доходу (упущеної вигоди), який є предметом розгляду в даній справі.

Так, з наданого позивачем Акту простоювання переданого в оренду нежитлового приміщення від 05.10.2022 вбачається, що у період з 05.05.2022 по 31.08.2022 передане раніше в оренду нежитлове приміщення загальною площею 250 м.кв. (АДРЕСА_2 (другий поверх) простоювало з причин неповернення його орендарем у встановленому законом порядку, неприпинення договору у встановленому порядку з вини орендаря, тимчасової незатребуваності приміщення та через пошук/очікування іншого орендаря.

З врахуванням наведеного, підтверджений позивачем факт простоювання орендованого майна із зазначенням, в тому числі, причини простоювання у вигляді тимчасової незатребуваності приміщення та пошук/очікування іншого орендаря, на переконання суду свідчить, що причиною неотримання позивачем доходів в означений період (до 31.08.2022) була не лише поведінка відповідача, а й інші сторонні чинники, які вочевидь не дали змогу позивачу отримати дохід у вигляді орендної плати від іншого орендаря в заявленій до стягнення сумі.

Крім того, з тлумачення змісту наданого суду Акту простоювання переданого в оренду нежитлового приміщення від 05.10.2022 можна встановити, що з 01.09.2022 майно, що було предметом Договору оренди з відповідачем, передано в користування іншому орендарю, що не позбавляло позивача можливості доводити розмір упущеної вигоди, виходячи з вартості відповідної оренди з 01.09.2022 (за умови доведення можливості отримання таких доходів до 01.09.2022 та причинно-наслідкового зв`язку поведінки відповідача з такою можливістю) та, при цьому, наведене суперечить нарахуванню відповідачу неустойки відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України після 01.09.2022.

Позивач, явка якого двічі визнавалася судом обов`язковою (ухвали від 16.12.2022 та від 23.01.2023) в судове засідання жодного разу не з`явився та, відповідно, не зміг пояснити причини означеної суперечливої поведінки Орендодавця щодо періоду та підстав одночасного нарахування відповідачу неустойки та збитків, звернення з даним позовом про стягнення збитків та неустойки за період, коли вже існує судове рішення про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати (травень 2022 року), дати та умов передання об`єкта оренди в користування іншому орендарю.

У зв`язку з наведеним, позовні вимоги про стягнення з відповідача упущеної вигоди в сумі 101 000,00 грн до задоволення не підлягають.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статей 73, 74, 76-80 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 129, 221, 236, 238, 240, 248 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Текспро ЛТД-С" (89600, м. Мукачево Закарпатської області, вул. Парканія, буд. 4, офіс 2 код ЄДРПОУ 40385517) на користь Фізичної особи - підприємця Головачка Василя Івановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 50 500,00 грн (п`ятдесят тисяч п`ятсот гривень 00 копійок) неустойки та 827,00 грн (вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок) у повернення сплаченого судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 07 лютого 2023 року.

Суддя Лучко Р.М.