Рішення

від 11.01.2023 по справі 911/1477/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2023 р. м. Київ Справа № 911/1477/22

Суддя: Грабець С.Ю.

Секретар судового засідання: Передрій І.В.

Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агроліто"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас"

про стягнення збитків та пені,

за участю представників:

позивача: Чорного О.В. адвоката (посвідчення №10177/10 від 30.08.2021 року);

відповідача: Василюка Є.В. адвоката (посвідчення №21/2898 від 11.10.2021 року),

ВСТАНОВИВ:

22 серпня 2022 року на адресу Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Агроліто" (далі позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (далі відповідач) про стягнення збитків та пені у сумі 1 755 162,96 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на порушення відповідачем умов договорів оренди легкового автомобіля №1, №2, №3 від 23.07.2021 року.

Ухвалою суду від 29.08.2022 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 21 вересня 2022 року.

20 вересня 2022 року на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з його відрядженням, у задоволенні якого судом було відмовлено, а також відзив на позовну заяву.

У підготовчому засіданні представники позивача заявлені позовні вимоги підтримали, вважали їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача у засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Підготовче засідання відкладено на 21 жовтня 2022 року, про що постановлена ухвала суду.

04 жовтня 2022 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке підлягало задоволенню судом.

20 жовтня 2022 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

21 жовтня 2022 року на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з його хворобою.

У засіданні представник позивача проти задоволення вищевказаного клопотання не заперечував. Крім цього, заявив клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відповіді на відзив на позовну заяву, яке було задоволено судом.

Представник відповідача у засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 21.10.2022 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 23 листопада 2022 року.

02 листопада 2022 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, разом із заявою про поновлення пропущеного процесуального строку для надання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву, яка була задоволена судом.

У підготовчому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а також заявив клопотання про закриття підготовчого засідання та просив призначити справу до судового розгляду по суті.

Представник відповідача у засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.11.2022 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 14 грудня 2022 року.

05 грудня 2022 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшла заява про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, а також клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з його участю в іншому судовому засіданні, яке підлягало задоволенню судом.

13 грудня 2022 року на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з хворобою, яке підлягало задоволенню судом.

14 грудня 2022 року в засідання представники позивача та відповідача не з`явились.

Судове засідання відкладено на 11 січня 2023 року, про що постановлена ухвала суду.

У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовільнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини враховуються судом при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

У зв`язку із введенням воєнного стану, заявленням представниками сторін клопотань про відкладення розгляду справи, з метою дотримання принципів змагальності та рівності сторін, розгляд справи по суті закінчився 11 січня 2023 року.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність, вірогідність кожного доказу окремо, а також взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

23 липня 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Агроліто" (далі позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (далі відповідач) були укладені: договір №1 оренди легкового автомобіля (далі договір №1); договір №2 оренди легкового автомобіля (далі договір №2); договір №3 оренди легкового автомобіля (далі договір №3), згідно з умовами яких позивач передав відповідачу в строкове платне користування легкові автомобілі PEUGEOT PARTNER (2 шт.) та TOYOTA HILUX відповідно.

За твердженнями представника позивача, вищевказані автомобілі належать позивачу на праві власності, на підставі договорів купівлі продажу транспортного засобу №8041/2021/2693520, №8041/2021/2693486 та №8041/2021/2693237 від 22 липня 2021 року.

Так, відповідно до п. 1.1 договорів №1, №2 та №3, в порядку та на умовах, визначених цим договором, позивач зобов`язується передати відповідачу у строкове володіння та користування, а відповідач зобов`язується прийняти у строкове володіння та користування легковий автомобіль, що визначений у цьому договорі (надалі іменується "автомобіль, що орендується"), та зобов`язується сплачувати позивачу орендну плату.

Згідно з п. 4.1 договорів №1, №2 та №3, цей договір вступає в силу з 23 липня 2021 року та діє до 31 грудня 2021 року.

Відповідно до п. 4.2 договорів №1, №2 та №3, цей договір може бути розірвано достроково в наступних випадках:

-у разі досягнення взаємної згоди сторін з цього приводу (п. 4.2.1);

-у разі гибелі об`єкту оренди (п. 4.2.3);

-за рішенням компетентного суду, з підстав, прямо передбачених чинним законодавством України (п. 4.2.4);

-позивачем в односторонньому порядку, з попередженням орендаря за 7 (сім) днів (п. 4.2.5).

Пунктом 8.1 договорів №1, №2 та №3 встановлено, що автомобіль повинен бути повернений позивачу по закінченні терміну оренди, визначеного у п. 4.1 цього договору, у справному стані з урахуванням нормального фізичного зносу, що виник у період експлуатації.

Згідно з п. 10.1 договорів №1, №2 та №3, цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором або з урахуванням обставин зазначених в п. 4.2 цього договору.

За твердженнями представника позивача, після закінчення строків дії договорів, відповідач був зобов`язаний повернути автомобілі позивачу, проте відповідач автомобілі не повернув, а направив позивачу листи №03/05/22-1, №03/05/22-2 та №03/05/22-3 від 03.05.2022 року, в яких повідомив про розірвання договорів оренди №1, №2 та №3 від 23.07.2021 року, відповідно до п. 4.2.3 договорів.

24 травня 2022 року позивач направив відповідачу відповіді на листи №24/05/22-1, №24/05/22-2 та №24/05/22-3, в яких проти розірвання договорів №1, №2 та №3 заперечував, просив повідомити його про місцезнаходження орендованих автомобілів.

21 липня 2022 року позивач направив на адресу відповідача претензії №2107/1, №2107/2 та №2107/3, просив відповідача повернути йому орендовані автомобілі та сплатити збитки.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.

Відповідач відповіді на вищевказані претензії не надав, збитки не оплатив.

Позивач, вважаючи, що його права порушені, звернувся до Господарського суду Київської області, просив стягнути з відповідача 1 125 162,96 грн. збитків, 210 000,00 грн. втраченої вигоди та 420 000,00 грн. пені.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.

20 вересня 2022 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечував, вважав позовні вимоги безпідставними, послався на те, що позивач заперечень проти продовження строку дії договорів №1, №2 та №3 від 23 липня 2021 року на адресу відповідача не направляв, тому дія вищевказаних договорів була продовжена, відтак вимоги про відшкодування збитків та неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю є необґрунтованими.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Судом встановлено, що відповідно до п. 4.1 договорів №1, №2 та №3, цей договір вступає в силу з 23 липня 2021 року та діє до 31 грудня 2021 року.

Згідно з п. 4.2.5 договорів №1, №2 та №3, цей договір може бути розірвано достроково позивачем в односторонньому порядку, з попередженням орендаря за 7 (сім) днів.

Якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ст. 764 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Документів, що підтверджували б направлення позивачем відповідачу заперечень щодо продовження строків дії договорів №1, №2 та №3 від 21 липня 2021 року, суду надано не було.

Водночас, до матеріалів справи долучені копії актів надання послуг №25 від 31 березня 2022 року, на суму 27 000,00 грн., №26 від 31 березня 2022 року, на суму 27 000,00 грн., №27 від 31 березня 2022 року, на суму 36 000,00 грн., №79 від 30 червня 2022 року, на суму 27 000,00 грн., №80 від 30 червня 2022 року, на суму 27 000,00 грн., №81 від 30 червня 2022 року, на суму 36 000,00 грн. а також копії рахунків на оплату №1 від 31 березня 2022 року, на суму 27 000,00 грн., №2 від 31 березня 2022 року, на суму 27 000,00 грн., №3 від 31 березня 2022 року, на суму 36 000,00 грн., №8 від 29 червня 2022 року, на суму 27 000,00 грн., №9 від 29 червня 2022 року, на суму 27 000,00 грн., №10 від 29 червня 2022 року, на суму 36 000,00 грн., наданих позивачем відповідачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Частиною 3 ст. 653 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Частиною 2 ст. 188 Господарського кодексу України встановлено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Згідно з ч. 3 ст. 188 Господарського кодексу України, сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Відповідно до ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Так, представник позивача документів, що підтверджували б звернення до відповідача із пропозиціями про розірвання договорів №1, №2 та №3 від 23 липня 2021 року, суду не надав.

Разом з цим, до матеріалів справи долучені копії листів №03/05/22-1, №03/05/22-2 та №03/05/22-3 від 03.05.2022 року, в яких відповідач пропонував позивачу розірвати договори №1, №2 та №3 від 23 липня 2021 року, на підставі п. 4.2.3 договорів, та підписати примірники додаткових угод №1, №2 та №3 про припинення дії договору оренди легкового автомобіля №1, №2 та №3 від 23.07.2021 року.

Проте, позивач додаткові угоди про припинення дії договорів оренди легкових автомобілів №1, №2 та №3 не підписав.

Так, договори оренди легкових автомобілів №1, №2 та №3 від 23 липня 2021 року розірвані у встановленому законом порядку не були, а строки їх дії були автоматично пролонговані.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України, господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

Частиною 2 ст. 217 Господарського кодексу України встановлено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч. 3 ст. 22 Цивільного кодексу України, збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Частиною 1 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно з ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частиною 3 ст. 225 Господарського кодексу України встановлено, що при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 226 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Так, за твердженнями представника позивача, сума упущеної вигоди за період з січня 2022 року до серпня 2022 року, у вигляді орендних платежів, які позивач міг би отримати, складає 210 000,00 грн.

Разом з цим, борг з орендної плати за користування автомобілями не являється упущеною вигодою у розумінні ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 210 000,00 грн. втраченої вигоди є необґрунтованою та такою, що задоволенню судом не підлягає.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 1 125 162,96 грн. збитків за втрату автомобілів.

Судом встановлено, що 13 червня 2022 року відповідач звернувся до відділу поліції №2 (смт. Чабани) Фастівського районного управління поліції із заявами (повідомленнями) про вчинення кримінального правопорушення від 02 червня 2022 року, в яких просив оголосити в розшук автомобілі, а саме: "TOYOTA HILUX", д.н.з. НОМЕР_1 , 2018 року випуску, "PEUGEOT PARTNER", д.н.з. НОМЕР_2 , 2019 року випуску, та "PEUGEOT PARTNER", д.н.з. НОМЕР_3 , 2019 року випуску.

До матеріалів справи долучені витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12022111310000860, №12022111310000861 та №12022111310000863, з яких вбачається, що 13.06.2022 року до ЧЧ ВП №2 Фастівського РУП ГУНП в Київській області надійшла заява від товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас", в якій повідомлялось про те, що між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "Агроліто" були укладені договори оренди легкового автомобіля №1, №2 та №3 марки:

-"TOYOTA HILUX", д.н.з. НОМЕР_1 , 2018 року випуску, станом на 24.02.2022 року автомобіль перебував на території Луганської області, Старобільського району, в смт. Новопсков, вул. Українська, після початку військової агресії з боку Російської Федерації, смт. Новопсков перебуває під контролем російських військ. 04 березня 2022 року був втрачений сигнал GPS трекера, що був встановлений на автомобілі, тому місцезнаходження цього автомобіля невідоме (ЖЕО 1909 від 13.06.2022);

-"PEUGEOT PARTNER", д.н.з. НОМЕР_2 , 2019 року випуску, станом на 24.02.2022 року автомобіль перебував на території Луганської області, Троїцького району, в смт. Троїцьке, вул. Матросова, після початку військової агресії з боку Російської Федерації смт. Троїцьке перебуває під контролем російських військ. 05 березня 2022 року був втрачений сигнал GPS трекера, що був встановлений на автомобілі, тому місцезнаходження цього автомобіля невідоме (ЖЕО 1910 від 13.06.2022);

-"PEUGEOT PARTNER", д.н.з. НОМЕР_3 , 2019 року випуску, станом на 24.02.2022 року автомобіль перебував на території Луганської області, Старобільського району, в смт. Новопсков, вул. Українська, після початку військової агресії з боку Російської Федерації смт. Новопсков перебуває під контролем російських військ. 04 березня 2022 року був втрачений сигнал GPS трекера, що був встановлений на автомобілі, тому місцезнаходження цього автомобіля невідоме (ЖЕО 1906 від 13.06.2022).

Відповідно до ч. 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Так, факт викрадення (загибелі) орендованих автомобілів, а також вина особи у вчиненні злочину, можуть підтверджуватися лише вироком суду в кримінальній справі.

Оскільки документів, що підтверджували б факт викрадення (загибелі) орендованих автомобілів, представник позивача суду не надав, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 1 125 162,96 грн. збитків є необґрунтованою та такою, що задоволенню судом не підлягає.

Також позивач просив стягнути з відповідача неустойку в сумі 420 000,00 грн.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення (ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України).

Оскільки, як встановлено судом, строки дії договорів оренди легкового автомобіля №1, №2 та №3 від 23 липня 2021 року були автоматично продовжені і у відповідача не виник обов`язок щодо повернення автомобілів, тому вимога позивача про стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у сумі 420 000,00 грн. є також необґрунтованою та такою, що задоволенню судом не підлягає.

05 грудня 2022 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшла заява про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 100 000,00 грн.

Статтею 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно зі ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну допомогу відбувається в наступній послідовності:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну допомогу, що підлягають розподілу (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України);

3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір, - обґрунтованим (рішення в справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом встановлено, що 15 вересня 2022 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (далі клієнт) та адвокатом Колісником Богданом Олеговичем (далі адвокат) був укладений договір про надання правової допомоги №15/09 (далі договір), відповідно до умов якого клієнт доручив, а адвокат взяв на себе зобов`язання надати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

Частиною 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У якості доказів надання юридичних послуг та понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 100 000,00 грн. адвокатом Колісником Б.О. до матеріалів справи долучені: копія договору про надання правової допомоги №15/09 від 15 вересня 2022 року; копія додаткової угоди до договору про надання правової допомоги №15/09 від 15.09.2022 року; копія ордеру на надання правничої (правової) допомоги, серії СЕ №1049419, від 15.09.2022 року; копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, серії ЧЦ №000301, від 26.10.2018 року; копія акту приймання передачі наданих послуг від 30 листопада 2022 року, на суму 100 000,00 грн.; копія опису надання послуг у справі №911/1477/22 згідно договору про надання правової допомоги №15/09 від 15.09.2022 року, на суму 100 000,00 грн.

У судовому засіданні представник позивача просив суд у задоволенні заяви представника відповідача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 100 000,00 грн. відмовити повністю.

Разом з цим, судом встановлено, що розмір заявлених відповідачем витрат є розумним та виправданим, враховуючи обставини цієї справи, її складність, обсяг наданої адвокатом відповідача правової допомоги, а представником відповідача подані всі докази на підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 100 000,00 грн.

Так, суд дійшов висновку про те, що вимога відповідача про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 100 000,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 59, ст. 124 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 1, ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", ч. ч. 2, 3, 4 ст. 188, ч. ч. 1, 2, п. 1 ч. 3 ст. 216, ч. 2 ст. 217, ч. 1 ст. 218, ст. 224, ч. ч. 1, 3 ст. 225, ч. ч. 1, 6 ст. 226, ч. 1 ст. 230, ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 15, ч. 1, п. 8 ч. 2 ст. 16, ч. ч. 2, 3 ст. 22, ч. 1 ст. 549, ст. 610, п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612, ч. 1 ст. 651, ч. ч. 2, 3 ст. 653, ст. 654, ст. 785 Цивільного кодексу України, п. 12 ч. 3 ст. 2, ст. 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 16, ст. 18, ст. 19, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ч. 6 ст. 75, ст. 123, ч. ч. 1, 2, 3, 4 ст. 126, п. 2 ч. 4, ч. 5, ч. 8 ст. 129, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 236, ст. 237, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити повністю у позові товариства з обмеженою відповідальністю "Агроліто" до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" про стягнення збитків та пені.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агроліто" (08162, Київська область, Фастівський район, селище міського типу Чабани, вулиця Покровська, 40 А, квартира 48, ідентифікаційний код 43800050) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (08162, Київська область, Фастівський район, селище міського типу Чабани, вулиця Машинобудівників, 4 В, ідентифікаційний код 30048570) 100 000,00 грн. (сто тисяч грн. 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 07.02.2023 року.

Суддя С. Грабець