Постанова

від 06.02.2023 по справі 380/9574/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2023 рокуЛьвівСправа № 380/9574/22 пров. № А/857/13563/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішенняЛьвівського окружного адміністративного судувід 17 серпня 2022 року, ухвалене суддею Кухар Н.А. у м.Львові за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у справі № 380/9574/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: № 0933928-2408-1320 від 08.06.2021 року, № 0933929-2408-1320 від 08.06.2021 року, № 0933930-2408-1320 від 08.06.2021 року, № 0933931-2408-1320 від 08.06.2021 року, № 0933932-2408-1320 від 08.06.2021 року, № 0933933-2408-1320 від 08.06.2021 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного судувід 17 серпня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи це рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником, а тому не має права на пільгу зі сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.

Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив позивач, який просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає те, що є власником будівель сільськогосподарського призначення, які призначені для безпосереднього використання у сільськогосподарській діяльності та є сільськогосподарським товаровиробником, а тому, згідно із п.п. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, звільнений від сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Суд першої інстанції встановив те, що позивач є власником об`єктів нежитлової нерухомості, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 1) телятник 2-х рядний площею 828,7 кв. м.,2) телятник 2-х рядний площею 825,3 кв. м., 3) телятник 4-х рядний площею 1608,8 кв. м., 4) сінажна яма, 5) телятник 2-х рядний площею 843,2 кв. м, 6) прохідна площею 12,3 кв. м.

08.06.2021 року відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення: № 0933928-2408-1320, № 0933929-2408-1320, № 0933930-2408-1320, № 0933931-2408-1320, № 0933932-2408-1320, № 0933933-2408-1320, на підставі якихвизначив позивачу податкове зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за податковий період - 2020 рік в сумі 91920,02 грн.

Не погодившись із цими рішеннями позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, внормовано приписами статті 266 Податкового кодексу України (далі ПК України, в редакції, чинній па момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування території громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміре мінімальної заробітної плати, встановленої законом па 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно із підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію Наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (1271) включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін. Цей клас не включає: споруди зоологічних та ботанічних садів.

Апеляційний суд встановив те, що позивачу на праві власності належать: 1) телятник 2-х рядний площею 828,7 кв. м.,2) телятник 2-х рядний площею 825,3 кв. м., 3) телятник 4-х рядний площею 1608,8 кв. м., 4) сінажна яма, 5) телятник 2-х рядний площею 843,2 кв. м, 6) прохідна площею 12,3 кв. м.

Отже, об`єкти нежитлової нерухомості, якими володіє позивач належать до будівель сільськогосподарського призначення.

Водночас, підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, для звільнення від сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки містить і іншу умову, крім приналежності об`єктів нежитлової нерухомості до будівель сільськогосподарського призначення, а саме, власник цих будівель має бути сільськогосподарським товаровиробником.

За визначенням підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа-підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Апеляційний суд встановив, що позивач перебуває на податковому обліку як суб`єкт підприємницької діяльності з 17.12.2020 року. Згідно із класифікаціями видів економічної діяльності (КВЕД) позивач здійснює господарську діяльність, зокрема, щодо вирощування сільськогосподарських культур та розведення худоби, птиці, свиней, тощо.

Отже, позивач, як фізична особа-підприємець є сільськогосподарським товаровиробником, оскільки його діяльність спрямована на виробництво сільськогосподарської продукції.

При цьому, норма підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не ставить у залежність застосування пільги щодо оподаткування будівель сільськогосподарського призначення податком на нерухоме майно від того чи здійснював сільськогосподарський товаровиробник у рік нарахування податку виробництво сільськогосподарської продукції.

Підводячи підсумок наведеного, апеляційний суд вважає, що позивач має право на податкову пільгу, яка передбачена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Отже, оскаржені податкові повідомлення-рішення відповідача є незаконними.

Це дає підстави для висновку про задоволення позову.

Згідно із частиною 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов до переконання в тому, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги підставними та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити адміністративний позов.

Що стосується розподілу судових витрат, то апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Апеляційний суд встановив те, що позивач за подання позову сплатив 992,40 грн., а за подання апеляційної скарги 8931,60 грн.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 9924 грн.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного судувід 17 серпня 2022 року в справі № 380/9574/22 скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 08.06.2021 року: № 0933928-2408-1320, № 0933929-2408-1320, № 0933930-2408-1320, № 0933931-2408-1320, № 0933932-2408-1320, № 0933933-2408-1320.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 9924 грн. 00 коп. (дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять чотири гривні 00 копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, за наявності яких, постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Н. В. Бруновська Р. М. Шавель Постанова складена 06.02.2023 року