Постанова

від 31.01.2023 по справі 916/4029/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/4029/21

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І,

суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання - Кияшко Р.О.

за участю представників:

від Одеської міської ради: Танасійчук Г.М.

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-1 Інвест": не з`явився

від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-1 Інвест"

на рішення господарського суду Одеської області від 15.08.2022, суддя в Інстанції Волков Р.В., повний текст якого складено 25.08.2022 в м. Одесі

у справі №916/4029/21

за позовом: Одеської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-1 Інвест"

за участі третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

про стягнення 332 865,80 грн;

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року Одеська міська рада звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-1 Інвест", в якій просила стягнути з відповідача на користь позивача 162232,53 грн 3% річних за договором купівлі-продажу від 05.03.2018, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстрованим в реєстрі за №362; а також 170633,27 грн 3% річних за договором купівлі-продажу від 05.03.2018, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстрованим в реєстрі за №363.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договорами купівлі-продажу в частині своєчасної оплати.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.01.2022 відкрито провадження у справі №916/4029/21 та залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент комунальної власності Одеської міської ради.

27.01.2022 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-1 Інвест" до суду надійшов відзив на позов (вх.№ 2334/22 від 27.01.2022), в якому відповідач позовні вимоги визнав частково, а саме: за Договором №362 від 05.03.2018 на суму 15022,21 грн; за Договором №363 від 05.03.2018 на суму 12495,21 грн; решту вимог не визнав, так як вважає, що вони заявлені з порушенням строку позовної давності, адже останнім зазначено, що періодом, за який можливе нарахування 3% річних є: 04.04.2018 - 11.08.2020, тому просив застосувати строки позовної давності до спірних відносин та задовольнити вимоги в частині визнаної відповідачем суми.

В подальшому до Господарського суду Одеської області надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-1 Інвест» (вх.№10225/22 від 10.06.2022) про зменшення суми 3% річних, в якому, зокрема, представник відповідача просив врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у Постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18. При прийнятті рішення також просив врахувати майновий стан відповідача, добровільність виконання основного зобов`язання, строк подачі позову після виконання основного зобов`язання, мету та правову природу 3% річних, відсутність збитків у позивача. Клопотав про зменшення 3% річних з 323865,80 грн до 10000 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.08.2022 у справі №916/4029/21 позов задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-1 Інвест" на користь Одеської міської ради 323047,17 грн 3% річних на рахунок: банк отримувача - ДКСУ м. Київ, р/р UA 868201720355509012069034299, код отримувача 26302595; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-1 Інвест" 4845,71 грн витрат зі сплати судового збору на рахунок Юридичного департаменту Одеської міської ради, код 26302537, р/р UA 808201720344250211000034995, ДКСУ м. Київ, МФО 820172; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції встановив, що позивач цілком правомірно нарахував відповідачу 3% річних за прострочення виконання зобов`язань обох договорів. Водночас, перевіривши вказаний розрахунок, суд виявив арифметичні помилки, у зв`язку з чим здійснив власний розрахунок, яким позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача підлягає стягненню у розмірі 323047,17 грн 3% річних.

З приводу застосування строків позовної давності суд першої інстанції зазначив, що строк позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних в силу п. 12 Розділу Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України продовжується на строк дії карантину, у зв`язку з чим Господарський суд Одеської області відхилив доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності.

Щодо клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-1 Інвест" про зменшення суми 3% річних суд першої інстанції встановив, що передбачені ч. 2 ст. 625 проценти річних не є штрафними санкціями за порушення грошового зобов`язання, а є саме процентами за користування чужими коштами та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, а тому зменшення їх розміру на підставі ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України неможливе. У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку посилається відповідач, Велика Палата Верховного Суду зазначила, У справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96 % річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96 % річних є саме способом отримання кредитором доходу, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено. Натомість у даній справі 3% річних нараховані за порушення виконання грошового зобов`язання у повному обсязі майже на 9 місяців, а валютного еквіваленту - більш ніж на два роки. Відсотки річних, що підлягають стягненню, договорами №№ 362, 363 не збільшувалися. Тому стягнення 3% річних не може розцінюватися як безпідставне збагачення кредитора й таке стягнення з урахуванням його розміру носить саме компенсаційний характер.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-1 Інвест" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 15.08.2022 у справі №916/4029/21 та прийняти нове рішення, яким відмовити у позовних вимогах в повному обсягу.

В обґрунтування апеляційної скарги, яка є аналогічною за змістом з відзивом на позов, клопотанням про зменшення суми 3% річних та письмовими поясненнями, наданими відповідачем до суду першої інстанцїї, апелянт стверджує, що укладення Договору, і настання прострочення виконання грошового зобов?язання відбулись до набрання чинності Законом України №540-IX від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв?язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», таким чином дія даного Закону на спірні правовідносини не розповсюджується і нарахування 3% річних за прострочення грошового зобов?язання має тривати три роки, а саме за період з 24.12.2018 по 24.12.2021. Також скаржник зазначає про невірне застосування судом до спірних відносин правової позиції Великої Палати викладену у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, оскільки, згідно з даною позицією суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України. Скаржник додатково звертає увагу суду та просить врахувати майновий стан відповідача, добровільність виконання основного зобов`язання, строк подачі позову після виконання основного зобов`язання, мету та правову природу 3% річних та відсутність збитків у позивача.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.10.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-1 Інвест" на рішення Господарського суду Одеської області від 15.08.2022 та призначено справу №916/4029/21 до розгляду на 29.11.2022 об 11:30 та в подальшому ухвалою від 29.11.2022 розгляд даної справи відкладено на 31.01.2023р. о 11:00.

03.10.2022 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, в якій третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача вважає рішення суду обґрунтованим та законним, не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить рішення Господарського суду Одеської області від 15.08.2022 у справі №916/4029/21 залишити без змін.

Зокрема, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звертає увагу суду на той факт, що прострочення виконання грошового зобовязання за відповідачем є триваючим правопорушенням і право стягнення 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобовязання до моменту його усунення, саме такий висновок узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17.

В засідання суду апеляційної інстанції 31.01.2023 з`явився представник Одеської міської ради Танасійчук Г.М., інші учасники не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, між тим, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-1 Інвест" не з`явився, про день, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином, проте 31.01.2023 на електронну адресу суду подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке мотивовано неможливістю прибуття його повноважного представника в судове засідання.

Колегія суддів відмовила у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки законом не передбачено і судом не визнавалася обов`язковою явка представників учасників справи у судове засідання з розгляду апеляційної скарги.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-1 Інвест" не доведено неможливості забезпечити участь у судовому засіданні іншого свого представника (якщо Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-1 Інвест" вважало таку участь необхідною).

Крім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Враховуючи, що явка представників у судове засідання не була визнана обов`язковою, при цьому слід наголосити, що представник відповідача повторно не з`явився до судового засідання в суді апеляційної інстанції, а також з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-1 Інвест».

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до вимог ст. ст. 240, 283 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представника скаржника, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 05.03.2018 між територіальною громадою в особі Одеської міської ради (продавцем), від імені якої діяв Департамент комунальної власності Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-1 Інвест" (покупцем) було укладено Договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., та зареєстрований в реєстрі за номером 362.

05.03.2018 між територіальною громадою в особі Одеської міської ради (продавцем), від імені якої діяв Департамент комунальної власності Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-1 Інвест" (покупцем) було укладено Договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., та зареєстрований в реєстрі за номером 363.

Згідно з п. 1.1. кожного з договорів позивач продав, а відповідач купив індивідуально-визначене майно комунальної власності у вигляді частки нежитлових будівель та споруд, що складає 1658,8 кв.м від загальної площі нежитлових будівель та споруд, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Поджіо Братів, буд. 4.

В цілому нежитлові будівлі та споруди, за адресою: м Одеса, вул. Поджіо Братів, будинок 4 складаються з: прохідної - літ. «А»; адміністративної будівлі - літ. «Б»; складу - літ. «В»; боксів - літ. «Г», «Д», «Е»; виробниче-адміністративної - літ. «Ж»; майстерні - літ. «З», мийки - літ. «З1»; майстерні - літ. «К»; диспетчерської - літ. «И»; вбиральні - літ. «Н»; трансформатора - літ. «М»; водоміра - літ. «О»; сараю - літ. «П» - огорожі - 1-7, гаражів-літ. «В-10в», загальною площею 3317,6 кв.м.

Договори №362 від 05.03.2018 та №363 від 05.03.2018 містять однакові умови щодо ціни об`єкту купівлі-продажу та порядку розрахунків за придбаний об`єкт.

Відповідно до п. 1.4. обох договорів ціна продажу об`єкта становить 7731000 грн (з ПДВ).

Покупець зобов`язаний сплатити ціну продажу об`єкта, зазначену в пункті 1.4. Договору, у розмірі 7731000 грн (валютний еквівалент 291341,16 доларів США за курсом 2653,59 грн до 100 доларів США, встановлений НБУ саном на 05.03.2018) за рахунок власних коштів з рахунку покупця на поточний рахунок Департаменту комунальної власності Одеської міської ради протягом тридцяти календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору (п. 2.1. договорів).

Згідно з абз. 2 п. 2.2. договорів валютний еквівалент вартості об`єкта купівлі-продажу, вказаний у п. 2.1. договору, використовується з моменту укладення договору купівлі-продажу. Вартість об`єкта корегується на день сплати за об`єкт з урахуванням курсу гривні до долара США, встановленого НБУ, але не нижче курсу на день продажу.

Підпунктом 5.4.1. пункту 5.4. договорів встановлено обов`язок відповідача у встановлений договором термін сплатити ціну продажу об`єкта купівлі-продажу, штрафних санкцій, що можуть виникнути у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за цим договором, підписати договір про повний розрахунок за придбаний об`єкт купівлі-продажу та акт приймання-передачі об`єкта, зазначеного у п. 1.1. цього договору.

Отже, зі змісту п. 2.1. обох договорів випливає, що відповідач був зобов`язаний сплатити ціну продажу об`єкта протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору, тобто до 04.04.2018.

Як свідчать матеріали справи, відповідач здійснював часткові оплати по договорам, а саме:

- по Договору №362: 20.12.2018 - 1999000 грн; 21.12.2018 - 2000000 грн; 26.12.2018 - 3732000 грн. Курсова різниця у розмірі 295432,62 грн сплачена 11.08.2020;

- по Договору №363: 26.12.2018 - 968000 грн; 27.12.2018 - 6762000 грн; 28.12.2018 - 1000 грн. Курсова різниця у розмірі 220601,23 грн сплачена 11.08.2020.

Відповідачем не заперечувалось внесення на користь позивача сум у вищевказані строки.

Таким чином, враховуючи підтвердженні матеріалами справи факт прострочення здійснення відповідачем грошового зобов`язання за договорами №362 від 05.03.2018 та №363 від 05.03.2018, враховуючи те, що відповідачем не заперечується факт порушення умов договору, а також з урахуванням здійсненого судом розрахунку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо часткового задоволення позову та стягнення з відповідача 323047,17 грн 3% річних.

Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу; у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами; якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

За умовами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно доведення позивачем прострочення здійснення відповідачем грошового зобов`язання за договорами №362 від 05.03.2018 та №363 від 05.03.2018 на строк більше ніж через 9 місяців з моменту укладення договору купівлі-продажу, а доплату за валютним еквівалентом - більш ніж через два роки.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем у позовній заяві нараховано до стягнення з відповідача сплату 3% річних на підставі ч.2 ст.625 ЦК України за прострочення по грошовому зобов`язанню які підлягають стягненню з відповідача.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості розрахунку та правильності застосування методики розрахунку, з урахуванням виявлених арифметичних помилок, виправлених судом.

Відтак, суд апеляційної інстанції, дослідивши розрахунок позивача, вважає правомірним висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних за період з 05.05.2018 по 11.08.2020 у розмірі 323047,17 грн. В іншій частині позовних вимог про стягнення 3% річних слід відмовити, як обрахованих невірно.

Щодо аргументів скаржника стосовно того, що укладення Договору, і настання прострочення виконання грошового зобов?язання відбулись до набрання чинності Законом України №540-IX від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв?язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», тому, на думку відповідача, дія даного Закону на спірні правовідносини не розповсюджується і нарахування 3% річних за прострочення грошового зобов?язання має тривати три роки, а саме за період з 24.12.2018 по 24.12.2021, колегія суддів відхиляє та погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

30.03.2020 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (Закон 540-ІХ), яким продовжені юридичні строки, зокрема, загальна та спеціальна позовна давність, строки нарахування штрафних санкції: «5. Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) доповнити пунктами 12-14 такого змісту: 12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Даний позов надійшов до Господарського суду Одеської області 28.12.2021.

Постановою Кабінету Міністрів України N 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин. Постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими протягом 2020, 2021 та 2022 років, дія карантину продовжувалась на всій території України

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1423 від 23.12.2022 карантин продовжено до 30.04.2023.

Судом встановлено, що станом на день введення карантину на всій території України загальний строк позовної давності про стягнення з відповідача 3% річних за договорами № 362 та № 363 ще не сплинув.

За таких обставин суд зазначає, що строк позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних в силу п. 12 Розділу Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України продовжується на строк дії карантину, у зв`язку з чим суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Постановою Кабінету Міністрів України N 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин. Постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими протягом 2020, 2021 та 2022 років, дія карантину продовжувалась на всій території України

На даний час, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1423 від 23.12.2022 карантин продовжено до 30.04.2023.

Судом встановлено, що станом на день введення карантину на всій території України загальний строк позовної давності про стягнення з відповідача 3% річних за договорами № 362 та № 363 ще не сплинув.

За таких обставин суд зазначає, що строк позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних в силу п. 12 Розділу Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України продовжується на строк дії карантину, у зв`язку з чим суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги про те, що позивач пропустив трирічний строк позовної давності в частині стягнення 3%, є помилковими.

Аргументи скаржника щодо невірного застосування Господарським судом Одеської області висновку спірних відносин правової позиції Великої Палати викладеної у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, зокрема, що суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові №902/417/18 від 18.03.2020 з приводу зменшення розміру 3% річних, зазначила наступне.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних від несплаченої основної суми боргу є відповідальністю сторони за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат покупця, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Як вбачається зі змісту рішення у даній справі, місцевий господарський суд відмовив у зменшенні розміру 3% річних, оскільки прийшов до висновку, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

При цьому, колегія суддів додатково звертає увагу, що відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/417/18, а саме встановлення відсотків річних на рівні 40% та 96%, і їх явну невідповідність принципу справедливості, в той час як у справі №916/4029/21, яка наразі переглядається, відсотки річних нараховані за встановленою у ст. 625 ЦК України ставкою у розмірі 3%, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу трьох процентів річних судом не встановлено.

Враховуючи викладене, а також принципи розумності, добросовісності та справедливості, розмір 3% річних, розрахований та заявлений позивачем по даній справі до стягнення, не є надмірним у порівнянні з невиконаним відповідачем грошовим зобов`язанням.

При цьому позивач вільний від будь-якого обов`язку доводити свої втрати від невиконання відповідачем свого грошового зобов`язання.

Таким чином місцевий господарський суд не знайшов підстав для задоволення клопотання про зменшення 3% річних, оскільки воно не аргументоване належними та допустимими доказами.. Відповідач не наводить вагомих доводів на підтвердження того, що стягнення заявлених сум 3% річних становитиме для них непомірний тягар або інших обставин, які заслуговують на увагу та можуть бути обґрунтованою підставою для зменшення розміру 3% річних.

Також, колегія суддів зазначає, що критично ставиться до доводів відповідача щодо зменшення 3% річних, оскільки у відповідності до приписів ГК України суб`єкти господарювання здійснюють господарську діяльність на власний ризик. Сторони у справі є господарюючими суб`єктами і несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Отже, відповідач, розуміючи наявні в нього проблеми щодо майнового стану останнього, не був позбавлений можливості погодити з позивачем у договорі більш тривалі строки оплати за приміщення.

Враховуючи зазначені обставини, судова колегія відхиляє доводи апелянта в цій частині.

Оскільки відповідачем не доведено виключних обставин, які б надавали суду підстави зменшити розмір заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, колегія судів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для зменшення розміру 3% річних до 10000 грн.

Таким чином, доводи скаржника щодо неправомірності відмови суду першої інстанції у задоволенні клопотання про зменшення 3% річних з двох взаємовиключних підстав, на думку скаржника, спростовуються вищезазначеними висновками Верховного Суду у постанові по справі №902/417/18, правовідносини якої не є подібними з даною справою.

Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку, що оскаржуване рішення ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не можуть бути підставою для його скасування або зміни.

Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази у ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 р.).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, ст. 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

Будь-яких порушень процесуальних норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, або неправильного застосування норм матеріального права при розгляді апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції виявлено не було, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене рішення - залишенню без змін.

За таких обставин, враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 Господарського процесуального кодексу України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч. 4 ст. 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-1 Інвест" залишається без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 15.08.2022 у справі №916/4029/21 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом підлягають віднесенню на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління-1 Інвест" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 15.08.2022 у справі №916/4029/21 залишити без змін.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 06.02.2023.

Головуючий суддя: А.І. Ярош

Судді: Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська