Постанова

від 31.01.2023 по справі 922/1326/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2023 року м. Харків Справа № 922/1326/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Шевель О.В.

за участю секретаря судового засідання Дзюби А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Бугаєнко Тараса Сергійовича (вх. № 1179 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 18.10.2022 у справі №922/1326/22, ухвалене без виклику учасників справи у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Погореловою О.В., повний текст підписано 18.10.2022,

за позовом Акціонерного товариства "Важпромелекторопроект", м.Харків,

до Фізичної особи - підприємця Бугаєнко Тараса Сергійовича, смт. Солоницівка, Харківська область

про розірвання договору оренди та стягнення 13121,63 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 18.10.2022 у справі №922/1326/22 задоволено позов повністю; розірвано договір оренди нежитлового приміщення від 13 грудня 2021 року №2116, укладений між Акціонерним товариством "Важпромелектропроект" та фізичною особою-підприємцем Бугаєнко Тарасом Сергійовичем; стягнуто з фізичної особи-підприємця Бугаєнко Тараса Сергійовича на користь Акціонерного товариства "Важпромелектропроект" 13121,63 грн заборгованості та 2481,00 грн судового збору.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням місцевого господарського суду, Фізична особа - підприємець Бугаєнко Тарас Сергійович звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 18.10.2022 у справі №922/1326/22 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Акціонерного товариства "Важпромелектропроект" у повному обсязі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Бугаєнко Тараса Сергійовича.

02.12.2022 до суду апеляційної інстанції від представника Акціонерного товариства "Важпромелекторопроект", адвоката Мосіна А.В., через систему "Електронний Суд" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №7588), в якому представник позивача просив апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Бугаєнко Тараса Сергійовича на рішення Господарського суду Харківської області від 18.10.2022 у справі №922/1326/22 залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

07.12.2022 до апеляційного господарського суду від Фізичної особи - підприємця Бугаєнко Тараса Сергійовича через систему "Електронний Суд" надійшли письмові пояснення на відзив на апеляційну скаргу (вх. №7836), в яких апелянт зазначив, що вважає рішення Господарського суду Харківської області від 18.10.2022 у справі №922/1326/22 незаконним та необґрунтованим, а доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, безпідставними.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.01.2023 призначено апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Бугаєнко Тараса Сергійовича до розгляду на "31" січня 2023 р. об 11:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104.

З огляду на обставини, пов`язані з військовою агресією Російської Федерації, у тому числі введенням воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12 серпня 2022 року № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", справа розглядається у розумний строк.

У судове засідання Східного апеляційного господарського суду 31.01.2023 сторони не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені. Ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 12.01.2023 було доставлено в електронні кабінети представника позивача та відповідачу в системі "Електронний суд" 13.01.2023 о 19:05 год. (відповідні довідки долучено до матеріалів справи), що відповідає приписам частин п`ятої та сьомої статті 6 ГПК України, отже, зазначений судовий акт вважається врученим учасникам справи відповідно до статті 242 названого Кодексу.

19.01.2023 та 24.01.2023 до Східного апеляційного господарського суду через систему "Електронний Суд" від апелянта та представника позивача, адвоката Мосіна А.В., надійшли заяви (вх. № 745, 977 відповідно) про розгляд справи за їх відсутності.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 13 грудня 2021 року між Акціонерним товариством "Важпромелектропроект" (орендодавець, позивач) та фізичною особою-підприємцем Бугаєнко Тарасом Сергійовичем (орендар, відповідач, апелянт) був укладений договір №2116 оренди нежитлового приміщення, відповідно до розділу І якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частину нежитлового приміщення площею 19.9 кв. м з обладнанням, розташованого за адресою: м. Харків, проспект Науки, 56, кімната 7 (507) на 5 поверсі (надалі - орендоване приміщення).

Орендоване приміщення передається орендарю з метою розміщення офісних підрозділів. Стан орендованого приміщення визнається сторонами задовільним для використання у цілях оренди і таким, що відповідає вимогам санітарного, технічного та протипожежного стану (п. 1.2, 1.3).

Відповідно до п.2.1. договору, місячна вартість послуг за договором складається з орендної плати (включаючи компенсацію експлуатаційних та комунальних витрат) та компенсації витрат на забезпечення електроенергією орендованого приміщення.

Пунктом 2.2. договору встановлено, що базова орендна плата є договірного і складає 3 442,70 грн.

Орендна плата за перший місяць оренди (січень 2022 р.) складає 3 442,70 грн., включаючи ПДВ 573,78 грн. (п.2.2.1 договору).

Відповідно п. 2.2.3. договору, для розрахунку розміру орендної плати за другий місяць оренди замість орендної плати за попередній місяць використовується базова орендна плата.

Орендна плата нараховується з дати фактичної передачі орендованого приміщення орендарю до дати фактичного повернення його орендодавцю, що оформляється підписанням сторонами відповідних актів приймання-передачі орендованого приміщення (п. 2.4 договору).

У розділі ІІІ договору сторони узгодили, що орендар впродовж 5-ти календарних днів з дати підписання договору повинен зробити передоплату за останній місяць оренди у розмірі 3442,70 грн. (п. 3.1. договору).

Надання орендодавцем послуг з оренди приміщення та приймання їх результатів орендарем оформлюється щомісячно актом надання послуг (п. 3.2 договору). Орендодавець повинен надавати, а орендар (або його довірена особа) повинен отримувати щомісячний акт надання послуг та рахунок на оплату до нього не пізніше 16-ти календарних днів з моменту закінчення відповідного місяця, що засвідчує підписом на екземплярі рахунку, який залишається у орендодавця (п. 3.3 договору). Орендар повинен підписати акт надання послуг та повернути один примірник орендодавцю не пізніше одного місяця з моменту отримання (п. 3.4 договору). Орендар повинен оплатити послуги з оренди не пізніше 24-х календарних днів з моменту закінчення відповідного місяця шляхом перерахування грошової суми на розрахунковий рахунок орендодавця (п.3.5 договору). Днем оплати є день зарахування коштів на рахунок орендодавця, вказаний у реквізитах договору (п. 3.6. договору).

Згідно п. 4.1 договору, передача орендованого приміщення орендарю здійснюється 01 січня 2022 року на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі, але не раніше отримання орендодавцем передоплати відповідно до умов розділу 3.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 встановлено, що орендар зобов`язується своєчасно і в повному обсязі та в строки, зазначені в розділі 3 договору, виконувати грошові зобов`язання по договору.

Цей договір діє з моменту підписання сторонами по 31 грудня 2022 року включно, а в частині оплати до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п.8.1 договору).

Відповідно п. 8.3. договору, в разі порушення стороною умов договору чи їх невиконання в зазначений в договорі строк, інша сторона може розвівати договір в односторонньому порядку. Сторона може розірвати договір в односторонньому порядку по особистим причинам, не вказуючи їх (п. 8.4). У разі одностороннього розірвання договору, сторона не пізніше ніж за 30 календарних днів, має повідомити про це іншу сторону в письмовому вигляді з обов`язковим вказанням дати розірвання (п. 8.5).

Пунктом 8.8. договору передбачено, що дія договору припиняється внаслідок: - відсутності своєчасної передоплати відповідно до умов розділу 3 договору у повному обсязі; - відсутності факту передачі орендованого приміщення орендарю відповідно до умов розділу 4 договору; - закінчення терміни його дії; - його дострокового розірвання (в тому числі одностороннього, у випадках, передбачених цим розділом); - загибелі орендованого приміщення; - рішення суду; - ліквідації однієї із сторін; - інших випадків, визначених договором та чинним законодавством України (а.с.6-7).

Матеріалами справи підтверджено, що 01 січня 2022 року між сторонами був підписаний акт приймання-передачі орендованого приміщення до договору оренди №2116 від 13.12.2021 (а.с.8).

У зв`язку із відсутністю здійснення відповідачем зобов`язань щодо сплати орендної плати за орендоване приміщення, позивач 18 серпня 2022 звернувся до місцевого господарського суду з позовом про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 13 грудня 2021 року №2116 та стягнення з фізичної особи-підприємця Бугаєнко Тараса Сергійовича на користь Акціонерного товариства "Важпромелектропроект" заборгованості в розмірі 13121,63 грн.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідачем в продовж лютого - липня 2022 року не виконані суттєві вимоги укладеного договору від 13.12.2021 № 2116 в частині сплати орендної плати, в результаті чого виникла заборгованість на загатну суму 13121,63 грн., яка підлягає стягненню з відповідача. Просив розірвати Договір оренди нежитлового приміщення від 13 грудня 2021 року № 2116 з підстав порушення стороною умов договору.

Як вказував позивач у позовній заяві, з огляду на умови укладеного договору відповідач отримав в оренду визначене приміщення, отримав ключі від приміщення і розмістив у ньому свої особисті речі, а також здійснив оплату орендної плати за січень 2022 року. В подальшому перестав сплачувати орендну плату і не повідомив про намір розірвати договору, особисті речі з приміщення не вивіз. Ураховуючи введення воєнного стану в України, що запроваджений Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, який затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, позивачем прийнято рішення, що оформлено протоколом Правління від 25.02.2022 №3, про зменшення розмірів орендної плати на 50%.

До позовної заяви позивачем надано довідку про заборгованість за договором №2116 від 13.12.2021 по ФОП Бугаєнко Т.С. станом на 31.07.2022, відповідної якої заборгованість складається з: - 3608,57 грн. за лютий 2022; - 1771,63 грн. за березень 2022; - 1851,36 грн за квітень 2022; - 1908,74 грн за травень 2022; - 1960,28 грн. за червень 2022; - 2021,05 грн за липень 2022. Загальна сума заборгованості складає 13121,63 грн. (а.с.10, зворотній бік).

Позивачем долучено до позовної заяви меморіальний ордер №@2PL764386 від 21.02.2022 про сплату 3503,99 грн, із зазначенням призначення платежу «договір 1905, ФОП Бугаєнко Тарас Сергійович» (а.с.11).

Також до матеріалів позовної заяви надано лист ФОП Бугаєнко Т.С. від 29.07.2022 про припинення договору оренди, направлений на адресу Акціонерного товариства "Важпромелектропроект" (а.с. 9).

У зазначеному листі відповідач зазначив, що з 24.02.2022, тобто з початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, останній виїхав з м. Харкова та не отримував послуги з оренди зазначеного приміщення та відповідно орендованим приміщенням не користується. Пропозиція про дострокове розірвання Договору № 2116 «заднім числом» є незаконною (листування відбувалось за допомогою Viber наприкінці липня 2022 р.). Вимоги сплатити за весь період, в якому відповідач не користувався приміщенням навіть із знижкою вважає незаконними. В даному листуванні відповідач зазначив про готовність сплатити рахунок за електроенергію за 2022 р. та відсутність наміру на продовження строку дії договору. Повідомив, що з березня 2022 р. ФОП Бугаєнко Т.С. не отримав жодного разу актів надання послуг та рахунків до нього. При укладанні договору, відповідно до п.3.1. договору відповідачем сплачено передоплату за останній місяць оренди, тому заборгованість з орендної плати за лютий 2022 р. сплачена в повному обсязі за рахунок внесеної суми. Даним листом повідомив, що не має наміру поновляти договір оренди № 2116 від 13.12.2021 р. та просив вважати його припиненим відповідно до п.8.8 Договору.

Відповідачем надано до місцевого господарського суду відзив на позовну заяву (вх. №9739/22 від 14.09.2022), в якому ФОП Бугаєнко Т.С. заперечуючи проти позовних вимог, додав до відзиву копію зазначеного вище листа від 29.07.2022 про припинення договору оренди та скріншоти листування з відповідачем за допомогою додатку Viber (а.с.20-38).

18.10.2022 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог (а.с. 50-57).

Вказане рішення місцевого господарського суду з посиланням на приписи статей 11, 509, 617, 627, 628, 629, 651, 759, 765, 782 ЦК України, статі 218, 283 ГК України, мотивоване тим, що з огляду на умови п.п. 3.5 договору, орендар повинен оплатити послуги з оренди не пізніше 24-х календарних днів з моменту закінчення відповідного місяця шляхом перерахування грошової суми на розрахунковий рахунок орендодавця. Отже, відповідач зобов`язаний був сплатити плату за оренду навіть за умови не отримання відповідних рахунків та акту наданих послуг від позивача в узгодженому сторонами порядку. Відповідачем не представлено суду доказів надання ним позивачу мотивованої відмови від підписання актів наданих послуг за спірний період. Не підписання відповідачем актів наданих послуг не звільняє його від обов`язку по сплаті цих послуг. Крім того, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, у розумінні статей 76, 77 ГПК України, існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором. Також відповідачем не надано суду докази того, що з 25.02.2022 та в подальшому у спірний період ним дійсно не використовувалось орендоване приміщення (у т.ч. для розміщення офісу) через обставини, за які він не відповідає. У зв`язку із вказаним, суд прийшов до висновку про задоволення позову в частині стягнення заборгованості у розмірі 13121,63 грн. При цьому, факт не внесення відповідачем орендної плати за період лютий-липень 2022 року, є істотним порушенням умов укладеного між сторонами договору оренди, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення заявленого позову в частині вимог про розірвання укладеного між сторонами договору оренди нежитлових приміщень №2116 від 13.12.2021.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилався на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, а саме суд першої інстанції встановив, що позивач не надавав відповідачу актів надання послуг та рахунків на оплату до них з березня 2022 р., але суд, не прийнявши до уваги доводи щодо порушення позивачем п.3.2. та п.3.3. Договору, в рішенні зробив висновок про обов`язок сплатити плату за оренду навіть за умови не отримання апелянтом відповідних рахунків та актів наданих послуг від позивача в узгодженому сторонами порядку. Вказав, що в п.3.5. Договору не передбачено обов`язку сплати базового розміру орендної плати; пунктом 2.2 встановлений базовий розмір орендної плати, але відповідно до п.п.2.2.2 договору щомісячний розмір орендної плати визначається за формулою з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць і цей розрахунок проводила бухгалтер позивача. Договором № 2116 не передбачений обов`язок відповідача самостійного обрахування розміру орендної плати, апелянту невідомо який індекс інфляції слід застосовувати, а це впливає на розмір орендної плати. Зазначив, що до кінця травня орендодавець на зв`язок із відповідачем не виходив. Суд в своєму рішенні не з`ясував обставини, що мають значення для справи, а саме щодо листування з відповідачем за допомогою додатка Viber та обставин направлення Укрпоштою листа - повідомлення про припинення Договору оренди № 2116 від 13.12.2021 р. В позовній заяві також не було зазначено про факт користування відповідачем приміщенням, позивач лише зазначав про перебування особистих речей в орендованому приміщенні. Матеріали справи не містять доказів щодо ознайомлення відповідача з рішенням, яке оформлене протоколом Правління від 25.02.2022 р. № 3 про зменшення розмірів орендної плати на 50%. Крім того, Господарський суд Харківської області стягнув в повному обсязі суму заборгованості без врахування сплаченої відповідачем передоплати за останній місяць оренди. В рішенні суду не наведено мотивів, з яких суд не приймає до уваги цей факт.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, зокрема, зазначив, що вимоги апеляційної скарги вважає безпідставними та заснованими лише на суб`єктивних судженнях і припущеннях апелянта, у зв`язку із чим скарга не підлягає задоволенню, натомість рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, та за своїм змістом відповідає вимогам ст. 238 ГПК України. Відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту звернення до позивача з вимогою складання актів надання послуг та розрахунків зі сплати орендної плати, а також на підтвердження відмови позивача у наданні таких документів, тому вказані посилання апелянта є безпідставними. Також зазначив про безпідставність посилань відповідача на скріншоти переписки за допомогою додатка Viber, які останній долучив в якості доказу до відзиву на позовну заяву та посилається у апеляційній скарзі, так як зафіксоване на них спілкування відбувалось між іншими суб`єктами господарювання (ФОП Шевченко О.В.) з приводу інших господарських правовідносин (договори № 1906 та 1907 від 27 травня 2019 року), та до спірних правовідносин жодного відношення не мають, тому не можуть виступати в якості достатніх та належних доказів в цій справі. Крім того долучений до відзиву лист-повідомлення про припинення договору оренди, на який посилається апелянт, не спростовує доводів позовної заяви, а навпаки підтверджує факт невиконання господарських зобов`язань, що виникли із укладеного договору. Апелянтом зазначено, що з березня 2022 року по теперішній час останній жодного разу не був в орендованому приміщені, в той же час відповідач не був позбавлений можливості використовувати орендоване приміщення, а більш того використовував його для зберігання своїх речей та задоволення особистих потреб.

В письмових поясненнях на відзив на апеляційну скаргу, з приводу доводів позивача про безпідставність посилань на скріншоти переписки за допомогою додатку Viber, апелянт, зазначив, що позивач обізнаний, що Бугаєнко Т.С. та Шевченко О.В. є родичами, працювали разом, тому й листування відбувалось щодо всіх офісних приміщень - офісів № 206 та № 525, які орендувала Шевченко О.В. та № 507, який орендував апелянт. З тексту листування вбачається, що позивач не заперечував того факту, що ФОП Бугаєнко Т.С. не користувався приміщенням, з березня по теперішній час жодного разу не був в орендованому приміщенні. Також зазначив, що договором № 2116 від 13.12.2021 р. не передбачено, що відповідач зобов`язаний звертатися до орендодавця з вимогою про складання актів надання послуг.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до положень ч.1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов`язковість виконання договору сторонами.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст.762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення (ч.1).

Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася (ч. 3, 4 ст. 762 ЦК України).

Частиною 5 та 6 ст. 762 ЦК України передбачено, що плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вже зазначалось судом вище, відповідно п. 2.4 договору, орендна плата нараховується з дати фактичної передачі орендованого приміщення орендарю до дати фактичного повернення його орендодавцю, що оформляється підписанням сторонами відповідних актів приймання-передачі орендованого приміщення.

Апеляційним розглядом встановлено, що 01 січня 2022 року між позивачем та відповідачем був підписаний акт приймання-передачі орендованого приміщення до договору оренди №2116 від 13.12.2021 (а.с.8).

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 договору, орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі та в строки, зазначені в розділі 3 Договору, виконувати грошові зобов`язання по Договору.

Згідно з пункту 2.2 договору базова орендна плата є договірною і складає 3442,70 грн., включаючи ПДВ 573,78 грн.

Орендар повинен оплатити послуги з оренди не пізніше 24-х календарних днів з моменту закінчення відповідного місяця шляхом перерахування грошової суми на розрахунковий рахунок орендодавця (п.3.5 договору).

Отже сторони погодили у зазначеному договорі №2116 від 13.12.2021 строк та розмір орендної плати.

Судовим розглядом встановлено, що строк оплати наданих послуг, визначений умовами договору №2116 від 13.12.2021 (п. 3.5), є таким, що настав, проте відповідач не здійснив сплату орендної плати за період лютий-липень 2022, що не заперечується апелянтом.

Слід зазначити, що згідно з п.2.1. договору місячна вартість послуг за договором складається з орендної плати (включаючи компенсацію експлуатаційних та комунальних витрат) та компенсації витрат на забезпечення електроенергією орендованого приміщення.

Надання орендодавцем послуг з оренди приміщення та приймання їх результатів орендарем оформлюється щомісячно актом надання послуг (п. 3.2 договору). Орендодавець повинен надавати, а орендар (або його довірена особа) повинен отримувати щомісячний акт надання послуг та рахунок на оплату до нього не пізніше 16-ти календарних днів з моменту закінчення відповідного місяця, що засвідчує підписом на екземплярі рахунку, який залишається у орендодавця (п. 3.3 договору).

З приводу доводів апелянта щодо ненадання позивачем актів надання послуг та рахунків на оплату, що є порушення п.3.2. та п.3.3. договору, апеляційний суд зазначає наступне.

В матеріалах справи дійсно відсутні акти надання послуг та рахунки на оплату за період лютий-липень 2022 року, проте відсутність доказів виставлення рахунків на оплату за відповідний місяць, не змінює обов`язку орендаря щомісячно сплачувати орендодавцю орендну плату за користування об`єктом оренди, оскільки такий строк оплати встановлено договором оренди (п.3.5 договору), а передбачений у п.3.2. та п.3.3. Договору порядок складання акту надання послуг та рахунків на оплату за відповідний місяць, так само, як і не виставлення таких рахунків, не змінює встановленого договором щомісячного строку оплати.

Згідно умов Договору №2116 від 13.12.2021 підставою для сплати ФОП Бугаєнко Т.С. орендних платежів є передача Акціонерним товариством "Важпромелектропроект" у користування відповідачу відповідного нежитлового приміщення. Надання відповідних актів та розрахунків, передбачені зазначеними вище положеннями Договору, є визначеним сторонами порядком здійснення розрахунків. Тому сам лише факт, що позивач не надав відповідачу такі документи не є підставою для неоплати останнім відповідних сум, що визначені договором, за умови, що дійсно використовувалось спірне приміщення у зазначений позивачем період.

Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду викладеною в постановах від 16 листопада 2022 року по справі № 910/4390/21 та від 08 червня 2022 року по справі № 910/9859/21.

Вказане свідчить про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про те, що відповідач зобов`язаний сплатити плату за оренду навіть за умови не отримання відповідних рахунків та актів наданих послуг від позивача в узгодженому сторонами порядку; не підписання відповідачем актів наданих послуг не звільняє його від обов`язку по сплаті цих послуг.

Отже не заслуговують уваги доводи скаржника щодо не врахування судом першої інстанції обставин відсутності надання позивачем з березня 2022 актів надання послуг та рахунків на оплату згідно умов п. 3.2 та 3.3 Договору.

З приводу доводів апелянта про те, що судом першої інстанції невірно встановлені обставини справи з приводу відсутності користування відповідачем орендованим приміщенням та щодо того, що з початку березня та теперішній час відповідач не відвідував орендоване майно, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень частини 6 статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 (провадження № 12-37гс18) вказала, що наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Крім того, обставини, зазначені у частині 6 статті 762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними.

При цьому за загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (ч. 1 ст. 617 ЦК України).

Відповідно до ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання зобов`язань в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.

Верховним Судом у постанові від 07.12.2022 по справі № 911/1064/21 вказано, що при оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі наведеної правової норми він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати. Аналогічна правова позиція щодо застосування норм частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України викладена у постановах Верховного Суду у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/13158/20, № 911/3067/20, № 911/654/21.

Таким чином, звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.

На підтвердження обставин неможливості користування орендованим майном, відповідач у відзиві на позовну заяву послався на те що з початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України, апелянт виїхав з м. Харкова, оскільки м. Харків віднесено до переліку територіальних громад, розташованих у районах проведення воєнних (бойових) дій та по теперішній час приміщенням не користується.

Проте колегія суддів зауважує, що запровадження Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 воєнного стану на території України само по собі не звільняє відповідача від плати за користування орендованим майном автоматично та не свідчить про принципову неможливість використання відповідачем орендованого майна у розумінні частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України.

Відповідач не довів жодними належними доказами наявність обставин відсутності у нього доступу до найманого приміщення протягом періоду лютий-липень 2022 та неможливості орендаря перебування в ньому. Крім того, апелянт не заперечує факт зберігання його речей в орендованому приміщенні.

Само лише твердження відповідача про те, що позивач не заперечував того факту, що ФОП Бугаєнко Т.С. не користувався приміщенням з березня 2022 та жодного разу не був в орендованому приміщенні, не доводять того факту, що відповідач не повинен надати докази наявності обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх доводів, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками місцевого господарського суду, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, у розумінні статей 76, 77 ГПК України, існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Окрім того, відповідачем не надано суду жодних доказів звернення до позивача з початку введення на території України воєнного стану щодо врегулювання питань з оплати за оренду приміщення та можливості розірвання Договору оренди № 2116 від 13.12.2021 за згодою сторін.

Апеляційним судом встановлено факт укладання між сторонами Договору оренди нежитлового приміщення №2116 від 01.01.2022, передачу приміщення відповідачу за актом приймання-передачі орендованого приміщення від 01.01.2022 року, обізнаність відповідача з базовим розміром орендної плати за договором. В той же час в матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем за актом приймання-передачі орендованого приміщення позивачу.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 статті 80 ГПК України передбачено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Проте відповідачем по справі не надано жодного доказу на підтвердження обставин здійснення ним будь-яких оплат за договором №2116 від 13.12.2021, в тому числі передоплати на суму 3442,70 грн.

В матеріалах справи міститься наданий позивачем меморіальний ордер №@2PL764386 від 21.02.2022 про сплату 3503,99 грн, проте із зазначенням призначення платежу «договір 1905, ФОП Бугаєнко Тарас Сергійович», а тому він не є належним та допустимим доказом оскільки він стосується іншого договору.

В листі відповідача від 29.07.2022 про припинення договору оренди, який був направлений на адресу Акціонерного товариства "Важпромелектропроект", зазначено, що відповідач вважає договір припиненим відповідно п. 8.8 Договору, а саме у зв`язку із відсутності своєчасної передоплати відповідно до умов розділу 3 договору у повному обсязі.

Матеріалами справи, доводами позивача та відповідача підтверджено наявність обставин передоплати відповідно до умов розділу 3 договору, оскільки згідно п. 4.1 договору, передача орендованого приміщення орендарю здійснюється 01 січня 2022 року на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі, але не раніше отримання орендодавцем передоплати відповідно до умов розділу 3.

У зв`язку із підтвердженням судовим розглядом факту передачі орендованого приміщення відповідним актом приймання-передачі, наявністю твердження відповідача про здійснення ним сплати передоплати, Договір №2116 від 13.12.2021 не може вважатись припиненим відповідно п. 8.8 договору.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди відповідача із розрахунком заявленої до стягнення суми заборгованості, окрім доводів щодо неврахування судом першої інстанції обставин сплати відповідачем передоплати за останній місяць у розмірі 3442,70 грн.

Однак не надання відповідачем доказів здійснених ним оплат за орендоване приміщення за весь період дії договору (в тому числі передоплати), відсутність контррозрахунку з приводу заявлених позивачем вимог про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 13121,63 грн. за період лютий - липень 2022 року, позбавляє суд можливості підтвердити (перевірити) доводи апелянта.

Доводи апелянта стосовно того, що матеріали справи не містять доказів щодо ознайомлення відповідача з рішенням, яке оформлене протоколом Правління від 25.02.2022 р. № 3 про зменшення розмірів орендної плати на 50%, не спростовують висновків суду щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення заборгованості у розмірі 13121,63 грн., оскільки зменшення суми стягнення є правом орендодавця, яким він скористався.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову щодо стягнення заборгованості у заявленому розмірі 13121,63 грн.

Щодо позовних вимог позивача про розірвання договору оренди нежитлового приміщення, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Частиною першою статті 284 ГК України передбачено, що однією з істотних умов договору оренди є орендна плата з урахуванням її індексації.

Отже, оскільки законодавець визначає однією з істотних умов договору оренди орендну плату, то основний інтерес особи, яка передає майно в оренду, полягає в своєчасному отриманні орендної плати відповідно до умов договору. Порушення цього інтересу у вигляді систематичної несвоєчасної сплати орендної плати має наслідком завдання шкоди, через що сторона (орендодавець) значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору оренди майна.

Верховний Суд в постанові від 08 червня 2022 року по справі № 910/9859/21 зробив висновок, що систематичне порушення договору оренди щодо сплати орендної плати є істотним порушенням договору у розумінні положень статті 651 ЦК України, а тому є підставою для розірвання даного договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість, оскільки відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (схожої правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 04.09.2019 у справі №616/871/15-ц, від 10.02.2021 у справі №923/1001/19).

Судовим розглядом встановлений факт відсутності сплати відповідачем орендної плати за період лютий-липень 2022 року, що є істотним порушення умов укладеного між сторонами договору оренди.

Зазначене свідчить про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення заявленого позову в частині вимог про розірвання укладеного між сторонами Договору оренди нежитлових приміщень №2116 від 13.12.2021.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновків, що апелянт не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростували обставини наявності у нього заборгованості з наданих послуг оренди нежитлових приміщень на підставі Договору № 2116 від 13.12.2018 року. При цьому систематичне порушення договору оренди щодо сплати орендної плати є істотним порушенням договору у розумінні положень статті 651 ЦК України, що є підставою для розірвання вказаного договору.

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Бугаєнко Тараса Сергійовича (вх. № 1179 Х/2) без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 18.10.2022 у справі №922/1326/22 - без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Бугаєнко Тараса Сергійовича (вх. № 1179 Х/2) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 18.10.2022 у справі №922/1326/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 08.02.2023.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя О.В. Шевель