Рішення

від 08.02.2023 по справі 910/12642/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2023Справа № 910/12642/22Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Акціонерного товариство «Українська залізниця»

до Товариства з обмеженою відповідальністю « 2К Стандарт»

про стягнення 142 000,00 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Товариства з обмеженою відповідальністю « 2К Стандарт» про стягнення 142 000,00 грн, обґрунтована неналежним виконанням договору комерційної концесії № ПК/ВЧКиїв-Пас-18/595д-ПКЮ від 20.11.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12642/22, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Частиною 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала про відкриття провадження у справі була направлена позивачу та його представнику на електронні адреси, вказані у позові.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення позивача про розгляд справи.

Також, ухвала про відкриття провадження у справі № 910/12642/22 була надіслана на адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення (поштове відправлення № 0105493142069), однак конверт повернувся на адресу суду 07.12.2022 не врученим із зазначенням причини «адресат відсутній за вказаною адресою».

Положеннями ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» визначено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, з огляду на підставу повернення до суду конверту з ухвалою, надісланою відповідачу, суд доходить висновку, що ухвала про відкриття провадження у справі вважається йому врученою.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст. 3 цього Закону визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За приписами ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Пунктом 3 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 у справі № 910/12642/22 встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк на подання відзиву на позовну заяву, однак, станом на дату ухвалення даного рішення суду відзив на позовну заяву не надійшов.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо долученого позивачем до позовної заяви клопотання про витребування доказів суд зазначає таке.

Вказане клопотання обґрунтоване відсутністю у позивача примірника оригіналу договору комерційної концесії № ПК/ВЧКиїв-Пас-18/595д-ПКЮ від 20.11.2018, а тому з метою встановлення відповідності копії договору, позивач просить суд витребувати у відповідача належним чином засвідчену копію спірного договору, з додатками.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Із урахуванням зазначеного, оскільки матеріали справи містять належним чином засвідчену копію договору комерційної концесії № ПК/ВЧКиїв-Пас-18/595д-ПКЮ від 20.11.2018, підписаного та скріпленого печатками обох сторін, а відповідачем не заперечується факт існування вказаного договору, суд дійшов висновку, що клопотання позивача про витребування доказів задоволенню не підлягає.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

19.11.2018 між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (правоволоділець) та Товариством з обмеженою відповідальністю « 2К Стандарт» (користувач) укладено договір комерційної концесії № ПК/ВЧКиїв-Пас-18/595д-ПКЮ (надалі - Договір), за умовами п. 1.1. якого правоволоділець зобов`язується надати користувачеві за винагороду право користування комплексом належним йому прав на території рухомого складу та вагону-буфету за відповідними напрямками згідно Додатку № 1 до Договору, а саме: право на використання логотипу ПАТ «Укрзалізниця», комерційного досвіду та ділової репутації (надалі - права) з метою надання послуг по забезпеченню харчуванням пасажирів відповідно до вимог Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажообігу та пошти залізничним транспортом України (надалі - послуги).

Відповідно до п. 1.2. Договору за користування правами на території рухомого складу та вагону-буфету, що передаються за цим Договором, користувач сплачує правоволодільцю щомісячно винагороду та в залежності від показника населеності згідно із Додатком № 1, що є невід`ємною частиною даного Договору, шляхом перерахування зазначених коштів на поточний рахунок правоволодільця.

Користувач починає користуватися своїми правами на території рухомого складу та вагону-буфету після підписання уповноваженими представниками сторін затвердженого Технологічного процесу по наданню послуг по забезпеченню харчуванням пасажирів у пасажирських вагонах далекого сполучення, що є невід`ємною частиною даного Договору - Додаток № 2 (п. 1.3. Договору).

Згідно з умовами пунктів 1.4., 1.4.1, 1.4.2., 1.4.3 Договору, до 11 числа місяця, наступного за звітним, правоволоділець здійснює розрахунок щомісячної винагороди в залежності від показника населеності на підставі даних АСК ППУЗ у поїздах та направляє користувачу на підпис Акт розрахунку винагороди. Акт розрахунку винагороди користувач підписує протягом трьох робочих днів з моменту отримання. У разі незгоди з розрахунком винагороди правоволодільця Акт повертається до правоволодільця із зазначенням невідповідності розрахунків чи іншої інформації на корегування протягом доби. Після усунення розбіжностей підписується правоволодільцем та направляється повторно на підпис користувачу, але не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним. Рахунок до оплати правоволоділець виставляє користувачу на підставі підписаного Акту розрахунку винагороди до 15 числа місяця, наступного за звітним. Користувач зобов`язаний рахунок сплатити протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту отримання.

Відповідно до пунктів 7.1, 7.2 Договору, цей Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до 28.02.2019. Сторони домовились, що умови цього Договору застосовуються до правовідносин, що виникли між сторонами починаючи з 01.10.2018.

Пунктом 9.1. Договору визначено, що Додатки до цього Договору є його невід`ємною і складовою частиною:

Додаток № 1: Розрахунок щомісячної винагороди в залежності від показника населеності.

Додаток № 2: Технологічний процес по наданню послуг по забезпеченню харчуванням пасажирів у пасажирських вагонах далекого сполучення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що ним були надані відповідачу акти наданих послуг та рахунки на сплату винагороди, однак останній в порушення умов Договору не повернув примірник актів із підписом, як і не повідомив про незгоду з розрахунками винагороди, у зв`язку з чим, на думку позивача, наявні підставі для стягнення з відповідача заборгованості за Договором у загальному розмірі 142 000,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором комерційної концесії.

Статтею 1115 Цивільного кодексу України визначено, що за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов`язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг. Відносини, пов`язані з наданням права користування комплексом прав, регулюються цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 366 Господарського кодексу України, за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов`язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних правоволодільцеві, а користувач зобов`язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду. Договір комерційної концесії передбачає використання комплексу наданих користувачеві прав, ділової репутації і комерційного досвіду правоволодільця в певному обсязі, із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери підприємницької діяльності.

Предметом договору комерційної концесії є право на використання об`єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту (ч. ч. 1, 2 ст. 1116 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 369 Господарського кодексу України винагорода за договором комерційної концесії може виплачуватися користувачем правоволодільцеві у формі разових або періодичних платежів або в іншій формі, передбаченій договором.

На підтвердження надання позивачем послуг ним до позовної заяви долучено акти наданих послуг № 6 від 30.11.2018 на суму 60 000,00 грн та № 7 від 31.12.2018 на суму 82 000,00 грн, а також рахунки № 1379 від 30.11.2018 та № 1617 від 31.12.2018 на підставі зазначених актів.

Однак, судом встановлено, що згадані акти наданих послуг підписані лише зі сторони позивача та не містять підпису відповідача.

При цьому, як вже зазначалось вище, відповідно до статей 6 та 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові на підставі чинного законодавства.

Таким чином, сторони, із урахуванням встановленої законом свободи договору, на власний розсуд, що не суперечить вимогам статей 6, 627, 628, 1115-1118 Цивільного кодексу України та статей 2, 179-181, 366-367 Господарського кодексу України, у п. 1.4. Договору погодили порядок підписання Актів розрахунку винагороди та проведення розрахунків та чітко визначили обов`язок правоволодільця направити на підпис користувачу Акти розрахунку винагороди, які мають бути підписані протягом трьох робочих днів з моменту їх отримання останнім або повернуті із зазначенням невідповідності розрахунків чи іншої інформації на корегування протягом доби.

Водночас, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б підтверджували надання (надсилання) вказаних актів відповідачу на підпис у порядку, встановленому Договором. Також ці акти не містять відміток про отримання їх відповідачем.

Отже, за наведених обставин суд робить висновок, що надані позивачем односторонньо підписані ним акти наданих послуг без доказів їх надання у встановленому Договором порядку відповідачу не є належними доказами фактичного виконання сторонами умов укладеного Договору та підтвердженням узгодження між сторонами вартості винагороди.

В той же час судом встановлено, що підписані позивачем акти наданих послуг № 6 від 30.11.2018 та № 7 від 31.12.2018 не містять посилань на укладений між сторонами Договір, а матеріали справи не містять доказів того, що сторони фактично виконували вимоги договору, оскільки з огляду на положення п. 1.3. Договору, відповідач може користуватися своїми правами після підписання сторонами затвердженого Технологічного процесу по наданню послуг по забезпеченню харчуванням пасажирів у пасажирських вагонах далекого сполучення, який згідно п. 9.1. Договору є Додатком № 2 до вказаного Договору. При цьому, позивачем до позовної заяви долучено Технологічний процес надання послуги харчування пасажирів в пасажирських поїздах формування вагонної дільниці ст. Київ-Пасажирський філії «Пасажирська компанія», який є Додатком № 3 до Договору комерційної концесії, без зазначення номеру та дати договору.

У зв`язку з наведеним, суд позбавлений можливості встановити обставини, які б підтверджували, що у користувача (відповідача) виникло право на надання послуг харчування на території рухомого складу та вагону-буфету згідно з умовами Договору.

Разом з тим, згідно з п. 1.4.3 Договору рахунок до оплати правоволоділець виставляє користувачу на підставі підписаного Акту розрахунку винагороди до 15 числа місяця, наступного за звітним. Користувач зобов`язаний рахунок сплатити протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту отримання.

Натомість, доказів виставлення (направлення) відповідачу рахунків на оплату № 1379, № 1617 матеріали справи також не містять.

З огляду на зазначене, позивачем не доведено належними доказами настання у відповідача обов`язку зі сплати рахунків у строк, визначений п. 1.4.3 Договору, та відповідно строку виконання зобов`язань, вказаних позивачем.

Також судом не приймаються до уваги надані позивачем листи № ПКВЧ-1-2/1225 від 25.06.2020 та № ПКВЧ-1-2/1227 від 15.06.2021 до відповідача з проханням сплатити заборгованість на загальну суму 142 000,00 грн, оскільки також відсутні докази їх направлення в установленому порядку відповідачу.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що позивач не довів перед судом відповідними засобами доказування наявності вказаних ним правових підстав для стягнення заборгованості з відповідача у розмірі 142 000,00 грн, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За приписами ч. ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 08.02.2023.

Суддя Т. Ю. Трофименко