Рішення

від 03.02.2023 по справі 904/2992/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. В`ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25022,

тел. (0522) 32 05 11, факс 24 09 91, код ЄДРПОУ 03499951,

e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2023 рокуСправа № 904/2992/22

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Кабакової В.Г., за участі секретаря судового засідання Лупенко А.І., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу №904/2992/22

за позовом Садівничого товариства "Золотий Ренет", вул. Іжевська, 31Д, м. Дніпро, 49008

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодський завод залізобетонних виробів", вул. Героїв Чорнобиля, 29, м. Світловодськ, Кіровоградська область, 27500

про стягнення 90 025,53 грн

Представники

від позивача - участі не брали;

від відповідача - Солдатенко Е.С., адвокат, ордер серії ВІ №1098387 від 02.08.2022 (поза межами);

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Садівниче товариство "Золотий Ренет" (далі - СТ "Золотий Ренет", позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодський завод залізобетонних виробів" (далі - ТОВ "СЗЗБВ", відповідач) про стягнення 68 100,00 грн, з покладенням судових витрат.

Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 19.09.2022 постановив матеріали позовної заяви направити за територіальною підсудністю до Господарського суду Кіровоградської області. 11.10.2022 позовні матеріали надійшли до Господарського суду Кіровоградської області.

Ухвалою від 13.10.2022 суд залишив без руху позовну заяву та зобов`язав позивача в строк не більше десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху усунути встановлені при поданні позовної заяви недоліки.

Господарський суд Кіровоградської області ухвалою від 01.11.2022 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №904/2992/22 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 29.11.2022 о 14:00 та встановив сторонам строки для подання заяв по суті.

17.11.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, де зазначено, що 22.09.2022 ТОВ "СЗЗБВ" перерахувало СТ "Золотий Ренет" 68 100,00 грн. Відповідач вказує, що сторонами не погоджено строків поставки товару, тому ТОВ "СЗЗБВ" не порушено вимоги ст. 173, 175 ГК України, ст. 509, 526, 530, 626, 629, 712 ЦК України, не вчинено порушення зобов`язання та відсутні підстави для застосування положень ст. 536, 693 ЦК України. Судові витрати відповідачем не понесено.

Також від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку зі сплатою відповідачем боргу.

29.11.2022 до суду від СТ "Золотий Ренет" надійшла заява про збільшення позовних вимог, у якій позивач просить стягнути з ТОВ "СЗЗБВ" (код за ЄДРПОУ 42046647) грошові кошти в сумі 90 025,53 грн на користь СТ "Золотий Ренет" (код за ЄДРПОУ 23927283), з яких: 68 100,00 грн сума основної заборгованості, 2 932,96 грн три відсотки річних, 18 992,57 грн інфляційне збільшення. Здійснити розподіл судових витрат, у тому числі витрат на правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн.

29.11.2022 господарський суд постановив оголосити перерву в підготовчому засіданні до 08.12.2022 о 14:00 год. Відповідачу подати до суду рахунок і пояснення щодо призначення платежу в платіжному дорученні від 22.09.2022, позицію щодо виправлення помилки, та щодо обставин виставлення рахунку, що цьому передувало, та докази направлення вказаних пояснень позивачу на електронну пошту.

07.12.2022 через систему "Електронний суд" (12.12.2022 засобами поштового зв`язку) до суду надійшли відзив на заяву про збільшення розміру позовних вимог з додатками, пояснення директора і бухгалтера, клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою від 08.12.2022 суд прийняв до розгляду заяву від 29.11.2022 СТ "Золотий Ренет" про збільшення позовних вимог та постановив здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням ціни позову 90 025,53 грн. Продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та оголосив перерву в підготовчому засіданні у справі №904/292/22 до 22.12.2022 о 14:00 год.

12.12.2022 через систему "Електронний суд" позивач подав суду відповідь на відзив на заяву про збільшення розміру позовних вимог та заперечення на клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою від 22.12.2022 суд закрив підготовче провадження у справі №904/2992/22 та призначив справу до судового розгляду по суті на 20.01.2023 о 09:30 год.

12.01.2023 через систему "Електронний суд" сформовано клопотання позивача про стягнення з відповідача судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги в розмірі 25 000,00 грн, до якого додано копію акта приймання - передачі наданих послуг по договору №3-10/22 від 03.10.2022 надання правової допомоги.

19.01.2023 через систему "Електронний суд" відповідач подав суду пояснення на заперечення на клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

20.01.2023 в системі "Електронний суд" позивачем сформовано клопотання про відкладення розгляду справи та клопотання про стягнення судових витрат.

Протокольною ухвалою від 20.01.2023 оголошено перерву в судовому засіданні по розгляду справи №904/2992/22 до 01.02.2023 о 11:00 год.

01.02.2023 суд продовжив судове засідання, в якому прийняли участь представники сторін, які виступили із вступним словом та задали питання щодо позовних вимог та їх заперечень.

Поряд з тим у зв`язку з тривогою оголошено перерву до 03.02.2023 о 14:00.

На адресу суду 03.02.2023 надійшла заява позивача про розгляд справи без його участі та повідомлено про підтримання позовних вимог та заяви про стягнення витрат на правову допомогу.

Суд продовжив розгляд справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та позиція відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши доводи сторін, господарський суд встановив наступні обставини.

16.04.2021 ТОВ "СЗЗБВ" виставлено СТ "Золотий Ренет" рахунок на оплату №657 на загальну суму 68 100,00 грн за стояки залізобетонні СВ95-3, транспортно - заготівельні послуги.

20.04.2021 позивачем перераховано відповідачу 68 100,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1132 з призначенням платежу: сплата за стояки та транспортні послуги згідно рахунку №657 від 16.04.2021.

Визначений рахунком на оплату №657 від 16.04.2021 товар позивачу не поставлений.

24.11.2021 позивач направив відповідачу вимогу №01/11-21 від 20.11.2021 про повернення грошових коштів в сумі 68 100,00 грн, перерахованих 20.04.2021 згідно платіжного доручення №1132 з причин відсутності необхідності придбання замовленого товару, оскільки замовлення здійснено головою СТ "Золотий Ренет" Мартем`яновим С.В., який рішенням суду №904/4248/20 від 09.02.2021 усунений з посади.

Оскільки відповідачем дана вимога залишена без відповіді та задоволення, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 68 100,00 грн.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Форма правочину може бути як усною так і письмовою, і визначається відповідно до положень ст.ст. 205, 207 - 209 ЦК України.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 5 ст. 265 ГК України встановлює, що поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 184 ГК України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

У ч. 2 ст. 642 ЦК України визначено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем виставлено рахунок на оплату №657 від 16.04.2021, зі змісту якого вбачається наступне: постачальник: ТОВ "СЗЗБВ"; покупець: СТ "Золотий Ренет"; назва товару (роботи, послуги): стояки залізобетонні СВ95-3 у кількості 30 шт; транспортно - заготівельні послуги; разом на суму 68 100,00 грн у т.ч. ПДВ - 11 350,00 грн.

Платіжним дорученням №1132 від 20.04.2021 позивачем на рахунок відповідача перераховано кошти в розмірі 68 100,00 грн.

Здійснення позивачем оплати виставленого відповідачем рахунку №657 від 16.04.2021 свідчить про прийняття пропозиції щодо укладення договору поставки вказаного в ньому товару.

Відповідачем заперечень щодо укладення між сторонами договору поставки у спрощеній формі не подано. З цього приводу відповідач повідомив суд, що договір між сторонами на поставку залізобетонних опор на суму 68 100,00 грн у письмовій формі не укладався.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ч. 1 ст. 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Стаття 663 ЦК України встановлює, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідачем доказів поставки позивачу товару визначеного рахунком №657 від 16.04.2021 не надано.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріали справи свідчать, що відповідач товар вартістю 68 100,00 грн позивачу не поставив.

Відповідно до частини 2 статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове зобов`язання повернути кошти.

Тобто, частина 2 ст. 693 ЦК України наділяє особу правом самостійно визначити спосіб захисту свого порушеного права певним шляхом, що було реалізовано позивачем в межах даної справи поданням відповідного позову. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №909/524/18 від 08.02.2019.

Окрім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166).

У зв`язку з тим, що відповідачем не поставлено передбачений рахунком №657 від 16.04.2021 товар, позивачем 24.11.2021 направлено на адресу відповідача вимогу №01/11-21 від 20.11.2021 про повернення грошових коштів в сумі 68 100,00 грн.

Дана вимога надіслана відповідачу 24.11.2021 цінним листом, про що свідчить опис вкладення та поштова накладна №4904701960573.

Докази отримання вказаного листа відповідачем суду не надані.

Разом з цим, суд враховує положення Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень (затверджених наказом Міністерства інфраструктури України №958 від 28.11.2013), згідно з ч. 1 яких, ці Нормативи і нормативні строки розроблено відповідно до Закону України "Про поштовий зв`язок", актів Всесвітнього поштового союзу, Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270, та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність у сфері надання послуг поштового зв`язку.

Згідно ч. 1, 2 розділу 2 вказаних правил, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку): 1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; 2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; 3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; 4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

У ч. 8 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 визначено, що оператори поштового зв`язку надають послуги з пересилання внутрішніх та міжнародних поштових відправлень, поштових переказів. До внутрішніх поштових відправлень належать: поштові картки - прості, рекомендовані; листи - прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю.

Відповідно до ч. 2 наведених правил рекомендоване поштове відправлення - реєстрований лист (рекомендований лист), поштова картка, бандероль, відправлення для сліпих, дрібний пакет, мішок "M", які приймаються для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення; поштове відправлення з оголошеною цінністю - реєстровані лист, бандероль, посилка, прямий контейнер, які приймаються для пересилання з оцінкою вартості вкладення, визначеною відправником.

Таким чином, з урахуванням вказаних нормативних строків пересилання поштових відправлень, відповідач мав отримати вимогу №01/11-21 від 20.11.2021, яка направлена 24.11.2021 - 30.11.2021, а виконати її до 07.12.2021 включно.

Таким чином, відповідачем пропущено строк повернення суми попередньої оплати з 08.12.2021.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в заявленому позивачем обсязі, а саме у розмірі 68 100,00 грн.

Разом з тим, в ході розгляду справи відповідачем надано докази повернення попередньої оплати в розмірі 68 100,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №12144 від 22.09.2022.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом 14.09.2022 (згідно зі штампом загального відділу (канцелярії)) на позовній заяві.

Отже, кошти повернуто вже після подання позову, що також підтвердив позивач у своїй заяві про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, провадження у справі в частині стягнення 68 100,00 грн попередньої оплати слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних в розмірі 2 932,96 грн та 18 992,57 грн інфляційне збільшення, нарахованих за період з 17.04.2021 по 22.09.2022.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно дост. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

За змістом статей509,524,533-535і625 ЦК Українигрошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другоїстатті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другоїстатті 625 цього Кодексу.

Разом з тим, як вже зазначено, відповідно дост. 530 ЦК України,якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, устатті 625 ЦК Українивизначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини 2статті 693 ЦК України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін,як грошових зобов`язань,на них поширюється дія положень частини 2статі 625 ЦК України.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2022 у справі №902/186/21.

Таким чином, оскільки відповідач не виконав зобов`язання з передання товару позивачу та не повернув на вимогу позивача попередню оплату товару в семиденний строк, відповідач прострочив своє грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, тому суд дійшов висновку про правомірність заявлення вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, господарський суд встановив, що позивачем неправильно визначено період нарахування останніх та не вірно зроблено розрахунок.

Так, позивачем визначено початок нарахування 3 % річних та інфляційних втрат з 17.04.2021, тобто з наступного дня з дати виставлення рахунку №657 на суму 68 100,00 грн.

В той же час, враховуючи укладення між сторонами договору поставки у спрощений спосіб, відсутність домовленості сторін щодо строків виконання зобов`язання, підлягають застосуванню положення ст. 530 ЦК України.

Як вже зазначено, строк прострочення виконання грошового зобов`язання починається з 08.12.2021.

При цьому, з огляду на дату повернення коштів 22.09.2022, кінцевий строк прострочення зобов`язання припадає на 21.09.2022, оскільки 22.09.2022 зобов`язання вже виконано.

Отже, правильним періодом для нарахування 3% річних та інфляційних втрат є - з 08.12.2021 по 21.09.2022.

Враховуючи зазначене, господарським судом здійснено власний розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат на заборгованість в розмірі 68 100,00 грн за період з 08.12.2021 по 21.09.2022, відповідно до якого розмір:

- 3% річних складає 1 612,01 грн;

- інфляційних втрат становить 15 346,31 грн.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань підлягають задоволенню частково, а саме на суму: 1 612,01 грн 3% річних та 15 346,31 грн інфляційних втрат.

Відповідно до приписів, встановлених ст. 129 ГПК України, судовий збір слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Стосовно розподілу витрат позивача на правову допомогу в розмірі 25 000,00 грн, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 123 ГПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями частини першої статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (частина друга статті 124 ГПК України).

Верховний Суд у своїй постанові від 14.12.2021 у справі №922/676/21 звертає увагу, що застосування відповідних положеньстатті 124 ГПК Україниналежить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин даної справи, а також інших чинників. Зі змісту частини другоїстатті 124 ГПК Україниочевидно вбачається те, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто, сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Отже, відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

Поряд з цим, відповідачем не доведено, що подання позивачем попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат не разом із позовною заявою, поданою 14.09.2022, а разом із заявою про збільшення позовних вимог, поданою 29.11.2022, позбавило відповідача можливості підготуватися до спростування витрат, які він вважає необґрунтованими, та довести неспівмірність таких витрат.

Разом з тим, згідно з вимогами частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, відшкодування судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

При цьому, у разі неподання відповідних доказів протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення з огляду на імперативні приписи абзацу 3 частини восьмої статті 129 ГПК України заява залишається без розгляду.

У зв`язку із викладеним, якщо справа в суді першої інстанції розглядається з повідомленням учасників справи, заява про відшкодування судових витрат в суді першої інстанції, за винятком витрат щодо сплаченого нею судового збору, має бути зроблена до закінчення проведення судового засідання в цьому суді, а відповідні докази - надані цією стороною або до закінчення судового засідання, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

Як вже зазначалось, 29.11.2022 до суду від СТ "Золотий Ренет" надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач повідомив суд, що товариством понесені витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи, тому просить здійснити розподіл даних витрат, розмір яких становить 25 000,00 грн. До вказаної заяви додано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, копію договору надання правової допомоги з додатком, докази на підтвердження повноважень адвоката.

12.12.2022 від позивача надійшло заперечення на клопотання про зменшення розміру витрат на професійну допомогу, в якому останній зазначив про надання доказів на підтвердження понесених витрат у відповідності до ч. 8 ст. 129 ГПК України.

22.12.2022 суд закрив підготовче провадження у справі №904/2992/22 та призначив справу до судового розгляду по суті на 20.01.2023, про що постановив відповідну ухвалу.

Тобто, позивач заявив про витрати на правничу допомогу до закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду у судовому засіданні.

Водночас, 12.01.2023 через систему "Електронний суд" сформовано клопотання позивача про стягнення з відповідача судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги в розмірі 25 000,00 грн, до якого додано копію акта приймання - передачі наданих послуг по договору №3-10/22 від 03.10.2022 надання правової допомоги.

Згідно зі ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

03.10.2022 між адвокатом Медяним О.Ю. (далі - Виконавець) та СТ "Золотий Ренет" (далі - Замовник) був укладений договір надання правової допомоги №3-10/22, за умовами якого Виконавець зобов`язується надавати послуги правової допомоги СТ "Золотий Ренет", а Замовник приймати та оплачувати їх (далі - Договір).

Відповідно до п. 3.1.1. Договору ціна послуг Виконавця встановлюється за домовленістю сторін та визначається згідно додатку №1 до Договору.

Згідно з п. 3.1.2. Договору надані послуги Виконавця Замовнику встановлюється на підставі складеного Сторонами акта приймання - передачі наданих послуг по кожній судовій справі окремо, ціна за які не може бути менше ціни передбаченої згідно додатку №1 до Договору.

В додатку №1 до Договору сторонами визначено, що ціна на юридичні послуги адвоката (включають в себе всі види надання правової допомоги передбачені п. 2.1.1. щодо конкретної судової справи, в залежності від необхідності для досягнення позитивного результату для Замовника) становить 25 000,00 грн.

Договір та додаток до нього підписано сторонами.

04.01.2023 між позивачем та адвокатом підписано акт приймання - передачі наданих послуг по Договору, відповідно до якого виконавцем надані послуги по Договору в межах судової справи №904/2992/22 на загальну суму 25 000,00 грн.

За змістом вказаного акта вбачається, що адвокатом надані такі юридичні послуги, а саме:

-ознайомлення з матеріалами судової справи №904/2992/22;

-проведення правового аналізу щодо спірних правовідносин, які виникли між сторонами;

-консультація керівника і членів Садівничого товариства "Золотий Ренет";

-підготування заяви про збільшення позовних вимог;

-правовий аналіз відзиву на заяву про збільшення розміру позовних вимог від 28.11.2022;

-правовий аналіз клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу;

-підготування відповіді на відзив на заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог;

-підготування заперечення на клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу;

-подання до суду та відповідачу, клопотань та заяв з процесуальних питань;

-прийняття участі у судових засіданнях.

На підтвердження повноважень адвоката надано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ДП №4384 від 05.07.2019 та довіреність від 03.10.2022, 02.01.2023.

Відповідачем подано клопотання від 06.12.2022 про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу шляхом відмови у їх стягненні та пояснення від 18.01.2023 на заперечення на клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу. В обґрунтування поданого клопотання зазначено, що позовні вимоги про стягнення боргу в сумі 68 100,00 грн є необґрунтованими, з огляду на його повернення позивачу, а вимога про стягнення 3 % річних та інфляційних не відповідають вимогам чинного законодавства. З посиланням на ч. 9 ст. 129 ГПК України відповідач зазначає, що між сторонами не було узгоджено дату поставки оплаченого товару, а вимога про поставку оплаченого товару відповідачу не направлялась, отже спір виник внаслідок неправильних дій позивача.

Разом з тим, судом встановлено, що позовні вимоги про стягнення основного боргу, 3 % річних та інфляційних втрат є обґрунтованими, правомірно заявлені позивачем.

Також, відповідач наголошує на тому, що Договір передбачає надання правової допомоги по вказаному договору не лише в суді першої інстанції.

При цьому, слід вказати, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Так, актом приймання - передачі наданих послуг по Договору від 04.01.2023 підтверджуються послуги адвоката, надані ним саме в межах судової справи №904/2992/22 на суму 25000,00 грн.

Як стверджує відповідач, відсутність порядку обчислення ціни послуг може бути підставою для відмови у здійсненні розподілу витрат на правничу допомогу.

Однак частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як форма винагороди адвоката, але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Як вже зазначено, у додатку №1 до Договору сторонами погоджено розмір ціни послуг адвоката, який становить 25 000,00 грн.

Крім того, відповідач зазначає про те, що наданий позивачем акт приймання-передачі наданих послуг по договору № 3-10/22 від 03.10.2022 не містить детального опису робіт (наданих послуг).

Однак, саме лише не зазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Такий висновок виклала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Разом з тим, у розумінні положень частин п`ятої та шостоїстатті 126 ГПК Українизменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Разом із тим у частині 5статті 129 ГПК Українивизначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятоїстатті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4статті 126 ГПК України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шостастатті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятоюстатті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятоюстатті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Суд бере до уваги, що сума позову складає 90 025,53 грн, а заявлені витрати на правничу допомогу - 25 000,00 грн, отже, розмір заявлених витрат є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову.

Крім того, судові засідання по вказаній справі проводились в режимі відеоконференції із використанням представником позивача власних технічних засобів та тривали близько 20 хвилин кожне.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2022 №911/2737/17 висловлено правову позицію, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

За встановлених обставин щодо обсягу, вартості та співмірності заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, суд, оцінивши витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, приймаючи до уваги заперечення відповідача, дійшов висновку про те, що заявлена до стягнення сума компенсації витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн не відповідає принципу обґрунтованості, співмірності та розумності, а також є неспіврозмірною з обсягом та часом, витраченим на надання такої допомоги.

При цьому, суд враховує, що розмір судових витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється згідно з умовами договору про надання правової допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачено) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

Виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності, зважаючи на час, приймаючи до уваги участь адвоката у засіданнях суду, господарський суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають покладенню на відповідача в розмірі 12 500,00 грн. Решта витрат покладається на позивача.

Крім того, відповідно до ч. 4ст. 129 ГПК Українисудові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладені положення процесуального законодавства, враховуючи часткове задоволення позову на 77,35% від заявлених вимог у даній справі щодо стягнення 3% річних та інфляційних, то розподіл визначеної суми обґрунтованих витрат позивача (12 500,00 грн) має здійснюватися з урахуванням критерію пропорційності до задоволених позовних вимог, що складає 9668,75 грн.

Таким чином, з ТОВ "СЗЗБВ" належить до стягнення на користь СТ "Золотий Ренет" 9668,75 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. 74, 76-77, 129, 231, 233, 236-241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Провадження у справі в частині стягнення 68 100,00 грн попередньої оплати - закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодський завод залізобетонних виробів" (вул. Героїв Чорнобиля, 29, м. Світловодськ, Кіровоградська область, 27500, і.к. 42046647) на користь Садівничого товариства "Золотий Ренет" (вул. Іжевська, 31Д, м. Дніпро, 49008, і.к. 23927283) 1 612,01 грн 3% річних та 15 346,31 грн інфляційних втрат, а також 2 481,00 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Клопотання Садівничого товариства "Золотий Ренет" про стягнення судових витрат від 11.01.2023 - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодський завод залізобетонних виробів" (вул. Героїв Чорнобиля, 29, м. Світловодськ, Кіровоградська область, 27500, і.к. 42046647) на користь Садівничого товариства "Золотий Ренет" (вул. Іжевська, 31Д, м. Дніпро, 49008, і.к. 23927283) 9 668,75 грн витрат на оплату професійної правничої (правової) допомоги.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні іншої частини клопотання відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку передбаченомуГосподарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Копії рішення надіслати позивачу та відповідачу на офіційну електронну пошту через Електронний кабінет.

Повне рішення складено 08.02.2023.

Суддя В.Г. Кабакова