Постанова

від 18.01.2023 по справі 601/2139/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 січня 2023 року

м. Київ

справа № 601/2139/21

провадження № 61-9158св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія», сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Лан»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Храпак Н. М., Дикун С. І., Парандюк Т. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» (далі - ТОВ «Західна агровиробнича компанія»), сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Лан» (далі - СТОВ «Агро-Лан») про скасування рішень державного реєстратора, усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом зобов`язання повернути земельні ділянки з чужого незаконного володіння.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що йому на праві власності належать земельні ділянки, площами 2,58 га та 2,46 га, що розташовані на території села Плоске Кременецького району Тернопільської області. Зазначені земельні ділянки на підставі договорів оренди землі від 20 серпня 2013 року він передав СТОВ «Агро-Лан» в оренду для ведення сільськогосподарського виробництва без зміни їх цільового призначення терміном на 5 років.

11 березня 2020 року він направив СТОВ «Агро-Лан» заяви, у яких повідомив орендаря про намір надалі не продовжувати договори оренди землі, термін дії яких закінчується 27 березня 2020 року.

30 червня 2021 року між ним та ТОВ «ПрофАгроТрейд» укладені договори оренди щодо означених земельних ділянок, однак при проведенні державної реєстрації цих договорів державний реєстратор повідомив, що речове право оренди цих ділянок зареєстроване за ТОВ «Західна агровиробнича компанія» шляхом реєстрації додаткових угод від 10 жовтня 2017 року та 14 лютого 2018 року, терміном дії до 14 лютого 2025 року. Вказує, що зазначені додаткові угоди він не підписував та не укладав.

Відсутність його підпису в додаткових угодах до договорів оренди землі, на його переконання, свідчить про відсутність його волевиявлення, спрямованого на виникнення цивільних прав та обов`язків, а тому вказані додаткові угоди є такими, що не були укладені.

Реєструючи за ТОВ «Західна агровиробнича компанія» право оренди на вказані земельні ділянки, державний реєстратор всупереч вимогам пунктів 2, 3 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не перевірив відповідність додаткових угод до договорів оренди землі вимогам законодавства і зареєстрував фактично неукладені договори оренди.

За таких обставин позивач просив суд:

- скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію переходу права оренди земельної ділянки, площею 2,58 га, кадастровий номер 6123485600:01:001:0179, та земельної ділянки, площею 2,46 га, кадастровий номер 6123485600:01:001:0049, розташованих на території села Плоске Кременецького району Тернопільської області, до ТОВ «Західна агровиробнича компанія».

Також позивач просив суд витребувати у відповідача примірники додаткових угод до договорів оренди землі, за якими передано у користування ТОВ «Західна агровиробнича компанія» вказані земельні ділянки; усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками, зобов`язавши ТОВ «Західна агровиробнича компанія» повернути позивачу вказані земельні ділянки та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 13 грудня 2021 року в складі судді Білосевич Г. С. позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано рішення державного реєстратора про реєстрацію переходу права оренди земельної ділянки, площею 2,58 га (рілля), кадастровий номер 6123485600:01:001:0179, та земельної ділянки, площею 2,46 га (рілля), кадастровий номер 6123485600:01:001:0049, розташованих на території села Плоске Кременецького району Тернопільської області, до ТОВ «Західна агровиробнича компанія».

Усунуто перешкоди в користуванні земельними ділянками шляхом зобов`язання ТОВ «Західна агровиробнича компанія» повернути ОСОБА_1 вказані земельні ділянки.

Витребувано земельні ділянки, кадастровий номер 6123485600:01:001:0179, площею 2,58 га (рілля), та кадастровий номер 6123485600:01:001:0049, площею 2,46 га (рілля), які належать ОСОБА_1 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що додаткові угоди від 10 жовтня 2017 року та від 14 лютого 2018 року ОСОБА_1 не підписував, тому ці угоди є неукладеними. Оскільки у позивача відсутні примірники цих документів, тому саме на відповідачів покладається обов`язок подати докази щодо дійсності підпису ОСОБА_1 на додаткових угодах.

З метою захисту права власності позивача на спірні земельні ділянки рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди за ТОВ «Західна агровиробнича компанія» підлягає скасуванню, а земельні ділянки - поверненню ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 05 вересня 2022 року рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 13 грудня 2021 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Західна агровиробнича компанія» сплачений ним судовий збір у розмірі 4 540,00 гривень, а також 20 000,00 гривень витрат на правову (правничу) допомогу в суді першої інстанції.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів, які б свідчили, що наявні у матеріалах справи додаткові угоди підписані не позивачем, а іншою особою. Зокрема, позивач не надав висновку судово-почеркознавчої експертизи, який би підтверджував заявлені ним позовні вимоги, та не звертався до суду із клопотанням про її призначення.

Отже, ОСОБА_1 , підписуючи додаткові угоди, надав згоду на заміну орендаря, тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити за їх недоведеністю.

Стягуючи з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Західна агровиробнича компанія» судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції, врахував характер спірних правовідносин, складність справи, реальність адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У вересні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 30 Закону України «Про оренду землі».

Касаційну скаргу мотивовано тим, що додаткові угоди до договорів оренди землі від 10 жовтня 2017 року та 14 лютого 2018 року не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки право користування земельною ділянкою переходить до орендаря лише на підставі договору оренди землі, а не додаткової угоди, натомість такі договори оренди землі між орендодавцем ОСОБА_1 та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» укладені не були.

У касаційній скарзі заявник вказує на хибність висновків суду апеляційної інстанції про те, що наявність чи відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на укладення додаткових угод від 10 жовтня 2017 року та від 14 лютого 2018 року доводиться виключно висновком почеркознавчої експертизи.

Позивач не заявляв вимогу про визнання цих правочинів недійсними, тому вважає, що вільна воля учасника правочину полягає не лише у формальному викладенні підпису, а у наявності інших фактичних обставин, які свідчать про наявність у сторони правочину бажання отримати правові наслідки.

Оскільки ОСОБА_1 направляв повідомлення СТОВ «Агро-Лан» про небажання продовжити договір оренди землі та у подальшому уклав договір оренди землі із іншим орендарем, ці дії свідчать про відсутність внутрішньої волі ОСОБА_1 на укладення додаткових угод із ТОВ «Західна агровиробнича компанія» та є доказом, що він не знав про їх існування.

Згадані додаткові угоди не містять істотних умов договору, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», а тому є неукладеними.

Розмір стягнутих судом апеляційної інстанції витрат на правничу допомогу є завищеним, та не є співмірним і пропорційним до предмета спору у цій справі та її складності.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно із державними актами на право власності на земельні ділянки серії ЯА № 798129 та серії ЯА № 776836 ОСОБА_1 на праві власності належать земельні ділянки, площами 2,46 га та 2,58 га, розташовані на території Плосківської сільської ради Кременецького району Тернопільської області, кадастрові номери 6123485600:01:001:0049 та 6123485600:01:001:0179 (далі - спірні земельні ділянки).

20 серпня 2013 року між СТОВ «Агро-Лан» та ОСОБА_1 укладено договори оренди землі, за якими останній передав СТОВ «Агро-Лан» у оренду спірні земельні ділянки. Вказані договори 27 березня 2015 року зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно із додатковими угодами (про зміну сторони та внесення змін до договорів оренди від 20 серпня 2013 року) від 10 жовтня 2017 року та від 14 лютого 2018 року, що укладені між ОСОБА_1 , СТОВ «Агро-Лан» та ТОВ «Західна агровиробнича компанія», новим орендарем спірних земельних ділянок стало ТОВ «Західна агровиробнича компанія». Це право зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до відомостей на виплату готівки за № 000002701 від 24 липня 2020 року, № 00000002068 від 06 серпня 2019 року; № 000002659 від 16 серпня 2020 року та відомостей № 3 на реалізацію с/г продукції від 30 листопада 2018 року ОСОБА_1 розписався про отримання орендної плати від ТОВ «Західна агровиробнича компанія» за вказаними договорами оренди землі (а. с. 132-137, т. 1).

04 березня 2020 року ОСОБА_1 надіслав директору СТОВ «Агро-Лан» повідомлення про свій намір надалі не продовжувати договори оренди належних йому земельних ділянок та 30 червня 2021 року уклав договори оренди землі з ТОВ «ПрофАгроТрейд».

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам судове рішення апеляційної інстанції відповідає з таких підстав.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації (статті 125, 126 ЗК України).

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктами 2, 3 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено такі підстави для відмови у державній реєстрації прав: заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

У справі, що переглядається, позивач просив суд скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію переходу права оренди належних йому земельних ділянок до ТОВ «Західна агровиробнича компанія», підставами якого вказано договори оренди землі від 20 серпня 2013 року та додаткові угоди до цих договорів від 10 жовтня 2017 року та від 14 лютого 2018 року.

При цьому позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що відсутність його підпису в додаткових угодах до договору оренди свідчить про відсутність його волевиявлення, спрямованого на виникнення цивільних прав та обов`язків, тому вказані додаткові угоди є такими, які не були укладені, а отже, під час державної реєстрації спірних угод державний реєстратор не дотримався вимог закону.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що позивач не довів висновком почеркознавчої експертизи тих обставин, що він не підписував додаткові угоди від 10 жовтня 2017 року та від 14 лютого 2018 року та не мав волевиявлення на зміну орендаря із СТОВ «Агро-Лан» на ТОВ «Західна агровиробнича компанія».

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення, які встановлюються судом письмовими речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків (частини перша, друга статті 76, частина сьома статті 77 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

В процесі розгляду справи позивач не надав висновку почеркознавчої експертизи та не довів обставини, що підписи на додаткових угодах від 10 жовтня 2017 року та від 14 лютого 2018 року вчинені не ним, а іншою особою.

На клопотання позивача, суд створив йому умови для безперешкодної реалізації своїх процесуальних прав, ухвалою від 15 листопада 2021 року задовольнивши його клопотання про витребування примірників означених додаткових угод у ТОВ «Західна агровиробнича компанія».

Клопотання про витребування оригіналів додаткових угод від 10 жовтня 2017 року та від 14 лютого 2018 року з метою проведення почеркознавчої експертизи на предмет належності йому підпису ні позивач, ні його представник не заявляли та вважали за можливе закінчувати розгляд справи за наявних доказів (як слідує із журналу судового засідання від 13 грудня 2021 року).

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заявляв, що необхідність у витребуванні оригіналів додаткових угод відпала (а. с. 18, т. 2).

Отже, позивач не довів, що підписи на додаткових угодах від 10 жовтня 2017 року та від 14 лютого 2018 року йому не належать, а тому його аргументи про відсутність волевиявлення на їх укладення є недоведеними.

Посилання у касаційній скарзі на хибність висновків суду апеляційної інстанції про те, що наявність чи відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на укладення додаткових угод від 10 жовтня 2017 року та від 14 лютого 2018 року доводиться висновком почеркознавчої експертизи колегія суддів відхиляє, оскільки належним доказом, який би міг засвідчити належність підпису особи на письмових документах, є саме висновок почеркознавчої експертизи.

Інші докази, які суд оцінює у їх сукупності, не є беззаперечними доказами на спростування чи підтвердження наявності волевиявлення особи.

Вказане узгоджується із судовою практикою у аналогічних спорах, яка є незмінною.

Оцінюючи аргументи касаційної скарги про те, що відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на укладення додаткових угод з ТОВ «Західна агровиробнича компанія» підтверджується його поведінкою, спрямованою на зміну орендаря земельних ділянок, колегія суддів зазначає про таке.

Повідомлення попереднього орендаря СТОВ «Агро-Лан» про небажання продовжити договір оренди землі (березень 2020 року) та укладення договору оренди з новим орендарем ТОВ «ПрофАгроТрейд» (червень 2021 року) вчинені ОСОБА_1 після укладення ним додаткових угод від 10 жовтня 2017 року та від 14 лютого 2018 року, тому самі по собі не можуть свідчити про відсутність його волевиявлення в момент укладення цих додаткових угод.

Також суд бере до уваги, що ОСОБА_1 отримував орендну плату у період з 2018 року до 2020 року саме від ТОВ «Західна агровиробнича компанія», до якого перейшло право оренди за додатковими угодами від 10 жовтня 2017 року та від 14 лютого 2018 року.

У постанові від 26 жовтня 2022 року (справа № 227/3760/19-ц, провадження № 14-79цс21) Велика Палата Верховного суду дійшла висновку, що у разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 6 статті 3 ЦК України).

У схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 застосовано доктрину venire contra factum proprium («заборона суперечливої поведінки»), згідно із якою ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.

Очевидно, що дії позивача, який уклав додаткові угоди, за якими право оренди належних йому земельних ділянок перейшло до ТОВ «Західна агровиробнича компанія», отримував орендну плату від цього товариства, а згодом доводить, що вказані додаткові угоди є неукладеними, суперечать його попередній поведінці (укладенню додаткових угод та отриманню плати за користування земельними ділянками) і є недобросовісними.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач не довів відсутність свого волевиявлення на перехід прав оренди належних йому земельних ділянок до ТОВ «Західна агровиробнича компанія».

Оскільки презумпцію чинності додаткових угод від 10 жовтня 2017 року та від 14 лютого 2018 року не спростовано, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію переходу права оренди спірних земельних ділянок до ТОВ «Західна агровиробнича компанія», витребування їх від останнього та повернення позивачу.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги про те, що додаткові угоди від 10 жовтня 2017 року та від 14 лютого 2018 року не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки право користування земельною ділянкою переходить до орендаря лише на підставі договору оренди землі, а не додаткової угоди, колегія суддів зазначає про таке.

Ці доводи свідчать про оспорювання дій державного реєстратора щодо реєстрації права оренди земельної ділянки за ТОВ «Західна агровиробнича компанія» з підстав неможливості переходу права оренди землі на підставі додаткової угоди. Однак позовна заява не містить таких вимог.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною шостою статті 367 ЦПК України передбачено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З огляду на вимоги частини другої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Підставою поданого ОСОБА_1 позову є відсутність його підпису в додаткових угодах до договорів оренди землі, а отже, і відсутність його волевиявлення, спрямованого на виникнення цивільних прав та обов`язків за цими угодами.

У позовній заяві позивач не вказував, що вважає додаткові угоди від 10 жовтня 2017 року та від 14 лютого 2018 року неукладеними у зв`язку із тим, що законодавством не передбачено виникнення права оренди на підставі угоди про заміну сторони орендаря.

Заяв про зміну підстав чи предмета позову матеріали справи не містять, отже, суди попередніх інстанцій з урахуванням принципу диспозитивності вірно надали правову оцінку лише тим обставинам, на яких ґрунтувався позов.

За таких обставин доводи про неможливість переходу права користування земельною ділянкою на підставі додаткової угоди колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони фактично свідчать про зміну позивачем підстав позову в суді касаційної інстанції, що є неприпустимим.

З цих же підстав колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм статті 30 Закону України «Про оренду землі», оскільки апеляційний суд відповідно до вимог частини шостої статті 367 ЦПК України переглядав законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції лише в частині вирішення судом заявлених позовних вимог.

Щодо вирішення заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин до суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то суд не матиме підстав для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Дійшовши висновку про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що витрати, пов`язані із розглядом справи, у тому числі й витрати на професійну правничу допомогу, покладаються на позивача ОСОБА_1 .

Суд встановив, що на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу представник ТОВ «Західна агровиробнича компанія» адвокат Тетеря С. І. подала до суду: договір № 21/11-04 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 05 листопада 2021 року, додаткову угоду № 21/11/05-11 до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № 21/11-04 від 05 листопада 2021 року, рахунок на оплату № 299 від 05 листопада 2021 року, платіжне доручення № 9111233346 від 19 листопада 2021 року, акт № 21/11/05-11 приймання-передачі наданих послуг в рамках правової (професійної правничої) допомоги за (договором про надання професійної правничої (правової) допомоги № 21/11-04 від 05 листопада 2021 року) від 16 грудня 2021 року (а. с. 214-223, т.1).

Стягуючи з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Західна агровиробнича компанія» судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу, у сумі 20 000,00 грн, суд апеляційної інстанції вірно врахував характер спірних правовідносин, складність справи, реальність адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), критерій розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи.

Оскільки ТОВ «Західна агровиробнича компанія», на користь якого ухвалене судове рішення у цій справі, було документально доведено, що ним понесені витрати на правничу допомогу, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат.

Такий підхід відповідає усталеній судові практиці (постанова Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 757/60277/18-ц (провадження № 61-15924св20).

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги про те, що розмір стягнутих судом апеляційної інстанції витрат на правничу допомогу є завищеним та не є співмірним і пропорційним до предмета спору у цій справі та її складності, колегія суддів враховує, що суд апеляційної інстанції частково задовольнив заяву ТОВ «Західна агровиробнича компанія» про стягнення вказаних витрат та заяву ОСОБА_1 про їх зменшення, зменшивши розмір стягуваних витрат з 32 707,58 грн до 20 000,00 грн.

При цьому позивач ОСОБА_1 у поданій ним заяві про відшкодування аналогічних витрат просив суд стягнути на його користь також 20 000,00 грн та вказував про співмірність цих витрат із складністю справи.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права є безпідставними.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржуване судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта