Постанова

від 01.02.2023 по справі 522/1348/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3372/23

Справа № 522/1348/22

Головуючий у першій інстанції Федчишена Т. Ю.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Сегеди С.М., Цюри Т.В.,

з участю секретаря Хухрова С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2022 року про відмову у забезпеченні доказів, постановлену під головуванням судді Федчишеної Т.Ю., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, ТОВ «Урбан Констракшн Плюс», за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, ТОВ «ДД-Строй» про визнання незаконним та скасування рішення, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування майна, -

в с т а н о в и в:

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, ТОВ «Урбан Констракшн Плюс», за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, ТОВ «ДД-Строй» про визнання незаконним та скасування рішення, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування майна.

Одночасно з позовною заявою ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про забезпечення доказів, в якій просила витребувати у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чужовської Н.Ю. належним чином засвідчені копії усіх документів, які стали підставою для укладення договорів купівлі-продажу між ТОВ «ДД-Строй» та територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради, посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., зареєстрованих в реєстрі за № 2919 та № 2920, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 943687951000; та витребувати у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С. належним чином засвідчені копії усіх документів, які стали підставою для укладення договору купівлі-продажу між ТОВ «ДД-Строй» та ТОВ «Урбан Констракшн Плюс», посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С., зареєстрованого в реєстрі за № 1474, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 943687951000.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначала, що 28.04.2016 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради прийнято рішення за № 120 «Про реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Одеси на об`єкти нерухомого майна, розташовані у м. Одесі», яким вирішено зареєструвати право власності територіальної громади м. Одеси на об`єкти нерухомого майна, в тому числі, на нежитлову будівлю загальною площею 7,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Державним реєстратором Кравцан М.М.03.06.2016 року право комунальної власності на вказаний об`єкт нерухомого майна зареєстроване за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради.

У подальшому,вказаний об`єкт було відчужено ТОВ «ДД-Строй» на підставі договорів купівліпродажу,посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., зареєстрованих в реєстрі за № 2919 та № 2920; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 943687951000. На підставі договору купівлі-продажу між ТОВ «ДД-Строй» та ТОВ «Урбан Констракшн Плюс», посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С., зареєстрованого в реєстрі за № 1474; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 943687951000, вказаний об`єкт було відчужено на користь ТОВ «Урбан Констракшн Плюс».

Також ОСОБА_1 не погоджуючись з прийнятим Виконавчого комітету Одеської міської ради рішенням № 120 від 28.04.2016, вказувала, що об`єкт нерухомості, загальною площею 7,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 є її приватною власністю.

Посилаючись на те, що вона не є стороною договорів купівлі-продажу від 07.12.2016 року та 17.11.2021 року, тому у неї немає можливості отримати документи, на підставі яких було відчужено нежитлову будівлю загальною площею 7,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 943687951000, просила подане клопотання задовольнити.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, постановити нове рішення, яким заяву про забезпечення доказів задовольнити, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що нежитлова будівля, загальною площею 7,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 є приватною власністю позивача. А оскільки позивач не є стороною договорів купівлі-продажу від 07.12.2016 року, укладених між ТОВ «ДД-Строй» та територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради, у неї немає можливості отримати документи, на підставі яких було відчужено нежитлову будівлю.

Відзиву до суду надано не було.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.

Учасники справи про призначене судове засідання на 01 лютого 2023 року були сповіщені належним чинному відповідності до п.п. 1, 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України (а.с. 140-148, 149).

Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило.

Клопотань про розгляд справи у режимі відеоконференції учасниками справи до суду подано не було.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно дост.375 ЦПК України,суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів, суд першої інстанції виходив із того, що заявником не доведені підстави для забезпечення доказів у порядку статей 116-118 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 116 ЦПК України, суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.

Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом. Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви.

Отже, забезпечення доказів - це вжиття судом заходів, направлених на закріплення і збереження доказів. Підставою забезпечення доказів є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення доказів може утруднити чи зробити неможливим збирання чи подання доказів або засіб доказування може бути втрачений.

За змістом наведених норм обов`язковою умовою для вжиття судом заходів щодо забезпечення доказів є встановлення обставин, які дають підстави для висновку, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Обов`язок доведення таких обставин покладається на особу, яка звертається до суду із заявою про забезпечення доказів.

Згідно з вимогами пунктів 4, 5 ч. 1 ст. 117 ЦПК України, у заяві про забезпечення доказів повинні бути вказані докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні, а також обґрунтування необхідності забезпечення таких доказів.

Процесуальний механізм забезпечення доказів, зокрема шляхом їх витребування, призначений для того, щоб отримати та зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено.

Забезпечення доказів - це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмету доказування і мають значення, потрібні для вирішення справи, але, насамперед, спосіб одночасно запобігти їх ймовірній втраті у майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов, суд може вжити заходів для забезпечення доказів.

Отже, процесуальним порядком та механізмом забезпечення доказів передбачено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення доказів, має з урахуванням обґрунтування необхідності забезпечення доказів пересвідчитися, зокрема, в тому, що зволікання з цим питанням поставить під загрозу можливість подання доказів у майбутньому (вони можуть бути знищені, пошкоджені, втратити свою доказову цінність тощо).

Аналіз норм права, що регулюють порядок вирішення вказаного питання, дає можливість зробити висновок про те, що задовольняючи заяву про забезпечення доказів, суд має пересвідчитися в тому, що у особи, яка бере участь у справі є складнощі в отриманні документів, тобто об`єктивної неможливості одержання та подання доказового матеріалу до суду особисто, через обставини, які перешкоджають такому поданню. Ці складнощі можуть мати юридичний та фактичний характер. Складнощі юридичного характеру полягають в тому, що на заваді одержанню та поданню доказу є норма закону забороняючого характеру, яка обмежує доступ особи до потрібної доказової інформації. Фактичні складнощі в одержанні доказів мають місце, коли, незважаючи на вжиті особою заходи, потрібний їй доказ одержати не вдалося.

Крім того, основною складовою обґрунтованості заяви про витребування доказів необхідна доведеність обставин, що існують достатні підстави вважати, що такі докази будуть втрачені в подальшому або їх збирання або подання стане згодом неможливим чи утрудненим.

Судом вірно встановлено, що ОСОБА_1 не було доведено суду підстав для забезпечення даних доказів у порядку статей 116-118 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов обґрунтованого висновку, про відмову у задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів, так як заява ОСОБА_1 , з урахуванням викладених у ній обставин, не відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 116 ЦПК України, оскільки не містить належних обґрунтувань та доказів на підтвердження наявності реальних ризиків чи загроз того, що докази, про забезпечення яких порушує питання заявник, можуть бути втрачені або їх збирання або подання стане згодом неможливим чи утрудненим.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Судове рішення відповідає вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки судові процедури повинні бути справедливими і розумними як до відповідача, так і до позивача.

Доводи апеляційноїскарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що нежитлова будівля, загальною площею 7,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 є приватною власністю позивача. А оскільки позивач не є стороною договорів купівлі-продажу від 07.12.2016 року, укладених між ТОВ «ДД-Строй» та територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради, у неї немає можливості отримати документи, на підставі яких було відчужено нежитлову будівлю,колегія суддів вважає необґрунтованими за відсутністю належних доказів на підтвердження поданої заяви про забезпечення доказів.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте, ОСОБА_1 не було надано, як до суду першої інстанції так і до суду апеляційної інстанції належних обґрунтованих доказів на підтвердження вимог поданої заяви про забезпечення доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для її скасування відсутні.

На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення складений 08 лютого 2023 року.

Головуючий

Судді