Постанова

від 01.02.2023 по справі 522/1348/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3722/23

Справа № 522/1348/22

Головуючий у першій інстанції Федчишена Т.Ю.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Сегеди С.М., Цюри Т.В.,

з участю секретаря Хухрова С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2022 року про відмову у забезпеченні позову, постановлену під головуванням судді Федчишеної Т.Ю., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, ТОВ «Урбан Констракшн Плюс», за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, ТОВ «ДД-Строй» про визнання незаконним та скасування рішення, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування майна, -

в с т а н о в и в:

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, ТОВ «Урбан Констракшн Плюс», за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, ТОВ «ДД-Строй» про визнання незаконним та скасування рішення, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування майна.

13 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просила забезпечити позов шляхом накладення арешту на нежитлову будівлю, загальною площею 7,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 943687951000, що належить на праві власності ТОВ «Урбан Констракшн Плюс».

В обґрунтування заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 зазначила, що вона звернулася до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування майна. З 17.11.2021 року власником нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , є ТОВ «Урбан Констракшн Плюс», а невжиття заходів забезпечення позову може призвести до подальшого незаконного відчуження майна, та як наслідок, унеможливить виконання рішення суду. Тому, з метою забезпечення можливості виконання судового рішення та недопущення ускладнення його виконання у разі задоволення судом позову, просила заяву задовольнити.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, постановити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Обґрунтовуючиапеляційну скаргуОСОБА_1 зазначила, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що нежитлова будівля, загальною площею 7,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 є приватною власністю позивача, та суд з метою забезпечення можливості виконання судового рішення та недопущення ускладнення його виконання у разі задоволення судом позову, а також задля належного захисту законних прав ОСОБА_1 не вжив заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну нежитлову будівлю.

Відзиву до суду надано не було.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.

Учасники справи про призначене судове засідання на 01 лютого 2023 року були сповіщені належним чинному відповідності до п.п. 1, 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України (а.с. 12-19, 20 т. 2).

Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило.

Клопотань про розгляд справи у режимі відеоконференції учасниками справи до суду подано не було.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно дост.375 ЦПК України,суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що подана заява про забезпечення позову не містить доказів про існування обставин, які унеможливлять виконання можливого рішення суду про задоволення позову у разі невжиття вказаного у заяві виду забезпечення позову, зокрема, заява не містить обґрунтування ризиків та доказів, які б могли свідчити про намір відповідача відчужити спірне майно, а саме по собі посилання на можливість відчуження відповідачем спірного майна та наявність потенційної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, ТОВ «Урбан Констракшн Плюс», за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, ТОВ «ДД-Строй» про визнання незаконним та скасування рішення, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування майна.

Згодом ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просила забезпечити позов шляхом накладення арешту на нежитлову будівлю, загальною площею 7,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 943687951000, що належить на праві власності ТОВ «Урбан Констракшн Плюс», посилаючись на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до подальшого незаконного відчуження майна, та як наслідок, унеможливить виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК Українисуд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексузаходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК Українивизначено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Згідно п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Згідно ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Умовою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Заходи забезпечення позову мають застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового рішення.

Особа, яка подала заяву про забезпечення, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Судом вірно встановлено, що подана ОСОБА_1 заява про забезпечення позову не містить належного обґрунтування та доказів на підтвердження того, що невжиття заходу забезпечення позову унеможливить чи утруднить виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Також судом вірно зазначено про те, що подана заява про забезпечення позову не містить доказів про існування обставин, які унеможливлять виконання можливого рішення суду про задоволення позову у разі невжиття вказаного у заяві виду забезпечення позову, зокрема, заява не містить обґрунтування ризиків та доказів, які б могли свідчити про намір відповідача відчужити спірне майно.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов обґрунтованого висновку, про відмову у задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, оскільки саме по собі посилання на можливість відчуження відповідачем спірного майна та наявність потенційної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Судове рішення відповідає вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки судові процедури повинні бути справедливими і розумними як до відповідача, так і до позивача.

Доводи апеляційноїскарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що на нежитлова будівля, загальною площею 7,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 є приватною власністю позивача, та суд з метою забезпечення можливості виконання судового рішення та недопущення ускладнення його виконання у разі задоволення судом позову, а також задля належного захисту законних прав ОСОБА_1 не вжив заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну нежитлову будівлю,колегія суддів вважає необґрунтованими за відсутністю належних доказів на підтвердження поданої заяви про забезпечення позову.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте, ОСОБА_1 не було надано, як до суду першої інстанції так і до суду апеляційної інстанції належних обґрунтованих доказів на підтвердження вимог поданої заяви про забезпечення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для її скасування відсутні.

На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 08 лютого 2023 року.

Головуючий

Судді