Постанова

від 07.02.2023 по справі 640/15459/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/15459/21 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:

Шейко Т.І.

ПОСТАНОВА

Імнем України

07 лютого 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Федотова І.В.,

Коротких А.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2022 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), за участю третіх осіб - товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційна будівельна компанія", товариства з обмеженою відповідальністю "Український фонд розвитку регіонів" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправними і скасувати надані Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по АДРЕСА_5 між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 від 28.02.2013 №2394/0/12/009-13.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2022 закрито провадження у справі.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення, а справу направити для продовження розгляду, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для закриття провадження у справі були відсутні.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач з 25.03.2004 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується відповідною відміткою у її паспорті громадянина України. Окрім того, вона є власником земельної ділянки 8000000000:82:138:0084, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується інформацією із Державного земельного кадастру.

Відповідач 28.02.2013 надав ТОВ «Український фонд розвитку регіонів» та ТОВ «Інноваційна будівельна компанія» містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки на АДРЕСА_5, між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 «Будівництво житлового, офісно-торговельного і спортивно-оздоровчого комплексу з вбудованою інфраструктурою і підземним паркінгом» від 28.02.2013 №2394/0/12/009 (далі також - містобудівні умови і обмеження).

Зазначені містобудівні умови містять два розділи, один з яких, під назвою «Загальні дані», що являє собою опис об`єкта та основних техніко-економічних показників, запропонованих названими вище товариствами, а другий, який має назву «Містобудівні умови та обмеження» містить встановлені для третьої особи обмеження, які мають бути враховані цими товариствами при проектуванні будівництва.

Позивач, будучи власником суміжної земельної ділянки, стверджуючи про недостовірність вказаної у розділі «Загальні дані» інформації та вважаючи, що наданими третій особі містобудівними умовами та обмеженнями забудови земельної ділянки, порушуються його законні права та інтереси, звернувся до адміністративного суду із позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що вимоги про скасування містобудівних умов та обмежень є похідними і можуть бути розглянуті при вирішенні цивільним судом питання щодо законності проведення третьою особою будівельних робіт, а тому відсутні підстави для розгляду цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції.

Зокрема у постановах від 21.11.2018 у справі №520/13190/17, від 27.11.2018 у справі №820/3534/17, Велика Палата дійшла наступних висновків:

«До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.».

Як вбачається з матеріалів справи, а, зокрема, позовної заяви, позивач вказує на порушення оскаржуваними містобудівними умовами та обмеженнями забудови земельної ділянки її приватних інтересів в силу того, що позивач є власником суміжної земельної ділянки, а також «громадських інтересів», оскільки оскаржуваний акт не відповідає вимогам містобудівного законодавства.

Суд звертає увагу на те, що позивач оспорює містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, які є правовим актом індивідуальної дії. Такі правові акти породжують права й обов`язки у першу чергу для тих суб`єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб`єктів), яким його адресовано і стосуються прав саме цих суб`єктів.

У справі, що розглядається позивач не була безпосереднім учасником публічно-правових відносин, які виникли між відповідачами та третіми особами й у межах яких прийняті оскаржувані акти, а також не зверталась до відповідачів щодо реалізації своїх певних суб`єктивних прав у таких відносинах. Жодних актів, які були б наслідком здійснення відповідачами публічно-владних управлінські функції безпосередньо щодо позивача і породжували б для неї певні права, встановлювали обов`язки, у даному конкретному випадку не приймалось.

Натомість, абстрактна вказівка позивача на порушення та захист «громадських інтересів» не змінює ні суті спірних правовідносин, ні юрисдикції даного спору. Видача відповідачем певних актів індивідуального характеру стосовно третіх осіб та певних об`єктів у місті Києві, не наділяє позивача статусом учасника таких правовідносин як мешканки міста Києва та не погоджує у неї автоматичного права на оскарження такого акта в адміністративному суді. При цьому, саме лише посилання на порушення певним актом вимог закону, не свідчить про автоматичне порушення права чи інтересу позивача, яке неможливо конкретно визначити.

Законну ж мету звернення до суду з цим позовом слід обумовлювати необхідністю захисту інтересів приватноправового характеру, які порушені третіми особами внаслідок здійснення ними будівельних робіт, оскільки, окрім іншого, такі роботи проводяться на території, суміжній до земельної ділянки позивача.

Суд звертає увагу, що захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, житлових відносин, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Так, за правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із положеннями частини першої статті 5 ЦПК, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із частиною першою статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, вимоги про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки є похідними і можуть бути розглянуті при вирішенні цивільним судом питання щодо законності проведення третіми особами будівельних робіт.

Аналогічна позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.08.2018 у справі №815/1568/16 та від 05.12.2018 у справі №804/3091/18.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне додаткового наголосити, що юрисдикція того чи іншого правового спору залежить від чітких ознак, які є об`єктивно існуючими з правової точки зору. Юрисдикція певного спору та компетенція суду з його розгляду не може залежати від суб`єктивних ознак, які залежать від суб`єктивної волі та мотивів учасника такого спору, зокрема це стосуються мотивів та причин, за яких особа звертається до суду.

Тобто, на визначення юрисдикції спору не впливає суб`єктивне уявлення особи, яка не є учасником певних правовідносин, про необхідність захисту «громадських інтересів» від порушень, які безпосередньо не мають впливу на її конкретно визначені права чи інтереси,

Отже, колегія суддів констатує, що у даному спорі розглядається питання захисту цивільних прав та інтересів, які, як випливає з установлених судовим розглядом обставин справи та підстав позову, порушені або ж можуть бути порушені внаслідок виконання третіми особами будівельних робіт, а тому вимоги про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки є похідними і можуть бути розглянуті при вирішенні цивільним судом питання щодо законності проведення цими особами будівельних робіт.

За наведеного правового врегулювання та обставин у цій справі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спір, який розглядається, не відповідає всім ознакам публічно-правового спору та нормативному визначенню адміністративної справи, а тому не належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно із частиною другою статті 238 КАС про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Приписами частини першої статті 239 КАС якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Таким чином, суд першої інстанції, правомірно закрив провадження у цій адміністративній справі та роз`яснив позивачеві його право на звернення із цим позовом в порядку цивільного судочинства.

Аналогічний підхід розмежування адміністративної та цивільної юрисдикції висловив Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 по справі № 815/2197/17.

Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об`єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає.

Посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду у справах №№ 320/5710/20, 420/2719/20, 826/16076/18, 380/1057/20 колення суддів відхиляє, оскільки суд касаційної інстанції у цих справах не встановив цивільно-правового інтересу позивача щодо предмету спору, що, натомість, встановлено у даній справі. Окрім того, скаржником не наведено, які саме норми права застосовані Верховного Суду у зазначених справах мали бути застосовані під час розгляду цієї справи, а цитування певних фраз не може свідчити про неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, при тому що предмети позовів та обставини у вказаних справах та справі, яка розглядається, не є тотожними.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 312, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2022 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя І.В. Федотов

Суддя А.Ю. Коротких