Постанова

від 07.02.2023 по справі 813/4271/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 813/4271/16

адміністративне провадження № К/9901/2010/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Городоцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2017 року (суддя Мартинюк В.Я.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2017 року (головуючий суддя Ільчишин Н.В., судді: Большакова О.О., Глушко І.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сатурн Біо-Енергія" до Городоцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Управління державної казначейської служби України у Яворівському районі Львівської області про скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сатурн Біо-Енергія" (далі - позивач, Товариство, ТОВ "Сатурн Біо-Енергія") звернулось до суду з позовом (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог) до Городоцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, контролюючий орган), за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Управління державної казначейської служби України у Яворівському районі Львівської області (залученої до участі у справі протокольною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 17 січня 2017 року) про скасування податкового повідомлення-рішення від 26 липня 2016 року №0003081200; скасування податкової вимоги від 10 жовтня 2016 року №49913-13 та зобов`язання подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми в розмірі 146 241,70 грн, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Позовні вимоги аргументовано тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення та вимога є протиправними, оскільки висновки акту перевірки щодо безтоварності господарських операцій з контрагентом ПП «Сельмах» та формування за їх наслідками податкового кредиту з ПДВ не ґрунтуються на положеннях законодавства, адже такі операції підтверджуються первинними документами та відповідають меті діяльності Товариства.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2017 року, позов задоволено в повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що позивачем надано первинні бухгалтерські документи, які свідчать про реальність здійснення господарських операцій з контрагентом ПП «Сельмах», натомість контролюючим органом не доведено факту завищення позивачем бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 146 242 грн.

Не погодившись із рішеннями судів першої інстанції та апеляційної інстанції, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2017 року, прийнявши нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суть доводів, викладених у касаційній скарзі, зводиться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм податкового законодавства, що регулює підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість формування податкового кредиту та підставність заявлення до бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, із посиланням на нереальність господарських операцій з контрагентом ПП «Сельмах» з огляду на узагальнену податкову інформацію щодо вказаного контрагента, якою встановлено, що у підприємства відсутні трудові, матеріальні ресурси, сировина, виробничі потужності, транспортні засоби, складські приміщення та будь-які можливості здійснювати діяльність, в тому числі і стосовно постачання позивачу товарно-матеріальних цінностей. Крім того, контролюючий орган зазначає про ненадання позивачем доказів щодо прояву обачності (розумної обережності) у виборі контрагента.

Позивачем відзиву (заперечень) на касаційну скаргу контролюючого органу надано не було, що не перешкоджає її подальшому розгляду.

Справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду й відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та вимоги, з приводу правомірності яких виник спір у цій справі, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 11 липня 2016 року №266/12-00/39181403, оформленому за результатами проведеної камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість ТОВ «Сатурн Біо-Енергія» щодо суми бюджетного відшкодування, під час якої виявлено порушення вимог частини 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 216, частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, при придбанні товарів (послуг) у ПП «Сельмах», та статті 185, статті 188, статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит за червень-листопад 2014 року на суму 146 242 грн, що призвело до завищення бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2015 року на суму 146 242 грн.

Зі змісту акту перевірки слідує, що контролюючим органом поставлено під сумнів реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом ПП «Сельмах» за договором купівлі-продажу. Такі висновки обґрунтовано наявністю податкової інформації, згідно якої: у вказаного контрагента відсутні матеріально-технічні та трудові ресурси для ведення господарської діяльності; звітність ПП «Сельмах» за серпень та вересень 2014 року не визнана як податкова; не встановлено факту передачі від ПП «Сельмах» товару покупцю - ТОВ «Сатурн Біо-Енергія»; ПП «Сельмах» відсутнє за юридичною адресою, що унеможливлює отримання первинних та бухгалтерських документів: договорів, накладних, товарно-транспортних накладних, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, банківських виписок та будь-яких інших первинних бухгалтерських документів, регістрів бухгалтерського обліку, що засвідчують здійснення господарської діяльності.

Враховуючи вищевказані обставини, контролюючий орган з посиланням на недодержання в момент вчинення правочинів вимог статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України дійшов висновку, що спірні операції не спричинили настання реальних наслідків, обумовлених договором.

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 26 липня 2016 року №0003081200, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов`язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 146 242 грн, а також застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 36 551 грн.

Також на адресу платника податків було направлено податкову вимогу від 10 жовтня 2016 року №49913-13 на суму 36 561 грн.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовано положеннями Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (пункт 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).

Положеннями статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у виді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, наявність у платника податків первинних документів в підтвердження задекларованих сум податкового кредиту є підставою для одержання податкової вигоди у виді податкового кредиту, якщо контролюючий орган не встановив і не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні, суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими матеріалами справи свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

Крім того слід враховувати, що, встановлюючи правило щодо обов`язкового документального підтвердження сум податкового кредиту, законодавець, безумовно, передбачав, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», так само характеризує і податковий облік.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що між ПП «Сельмах» (як продавцем) та ТОВ «Сатурн Біо-Енергія» (як покупцем) 10 червня 2014 року укладено договір купівлі-продажу біомаси за №3, відповідно до умов якого продавець зобов`язався передати покупцеві у власність, а покупець - оплатити і прийняти на умовах даного договору паливні гранули (пеллети) з лушпиння соняшника.

Позивачем на підтвердження виконання вищенаведеного договору купівлі-продажу біомаси надано видаткові накладні, податкові накладні, картку рахунку, рахунки-фактури, виписки з банківського рахунку.

Транспортування товару підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними.

Зауваження щодо оформлення вказаних первинних документів у контролюючого органу відсутні.

Водночас, слід зазначити, що усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій.

За наведеного, оцінюючи податкові наслідки спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентом, суди попередніх інстанцій, встановивши, що надані Товариством первинні документи дають можливість визначитися із суттю, змістом та обсягом господарських операцій, ідентифікувати їх учасників та перевірити правильність відображення операцій в податковому обліку, дійшли переконання, що у позивача наявна вся необхідна первинна документація та інші докази на підтвердження реальності господарських операцій із контрагентом, а укладений договір мав на меті настання дійсних правових наслідків, що обумовлені ним.

Також суди зауважили, що відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентом, як і не доведено нікчемності правочину, на що посилався контролюючий орган в акті перевірки, та те, що зміст укладеної між ними угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору, або приховування дійсного об`єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Судами визнано неприйнятними посилання контролюючого органу на нереальність господарських операцій, оскільки такі висновки зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, наявної в інформаційно-аналітичних ресурсах ДПС, щодо відсутності у контрагента позивача трудових та матеріальних ресурсів для ведення відповідної господарської діяльності, невизнання звітності такого господарюючого суб`єкту, як податкової, непідтвердження руху товару по ланцюгу постачання. При цьому відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів цих обставин у визначеному законодавством порядку.

Також суди попередніх інстанцій обґрунтовано застережили, що податкова інформація Бердянської ОДПІ №1833/7/08-22-22-02-14 від 21 грудня 2015 року, на яку посилався контролюючий орган, свідчить лише про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Сельмах», при цьому жодних обставин щодо господарських операцій між позивачем та вказаним суб`єктом господарювання перевіряючими не досліджувалось й, відповідно, дані, зазначені в такій інформації, не можуть свідчити про нереальність господарських операцій.

Відтак, оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення установлених конкретних фактичних обставин справи, суди попередніх інстанцій визнали їх такими, що свідчать про помилковість тверджень відповідача щодо нереального характеру правовідносин позивача із контрагентом ПП «Сельмах».

В частині позовної вимоги щодо зобов`язання подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми в розмірі 146 241,70 грн, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, та яка була задоволена судами, касаційна скарга контролюючого органу, окрім цитування норм права, не містить жодних обґрунтувань щодо неправильного застосування при розгляді справи таких норм права.

Водночас, бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу (підпункт 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до пункту 200.7 статті 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. У такій заяві платник податку зазначає про його відповідність або невідповідність критеріям, визначеним пунктом 200.19 цієї статті.

Згідно з пунктом 200.10 статті 200 ПК України протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки (пункт 200.11 статті 200 ПК України).

Контролюючий орган зобов`язаний протягом п`яти робочих днів після закінчення перевірки: або подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету; або за заявою платника податку до відповідного контролюючого органу зарахувати таку суму в рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України (пункт 200.12 статті 200 ПК України).

Пунктом 200.13 статті 200 ПК України визначено, що на підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п`яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

Джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі заборгованості бюджету) є доходи бюджету, до якого сплачується податок (пункт 200.17 статті 200 ПК України).

Відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Зазначеним нормам також кореспондують положення пунктів 5, 6 Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 року №39 (далі - Порядок).

Отже, як вказали суди, наведеними нормами закріплено, що бюджетне відшкодування податку на додану вартість здійснюється органом державного казначейства з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 ПК України та Порядком, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації, у п`ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку.

Відтак, встановивши під час судового розгляду, що правомірність суми бюджетного відшкодування підтверджується викладеними вище обставинами, суди дійшли переконання про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми в розмірі 146 241,70 грн, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також відсутність підстав вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Доводи ж касаційної скарги відповідача не спростовують правильність прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій рішень й не свідчать про неправильне застосування норм матеріального права або порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 327, 341, 343, 349, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Городоцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва І.Я.Олендер