Постанова

від 30.01.2023 по справі 2-2918/11

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2023 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 2-2918/11

номер провадження 22-ц/824/204/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,за участю секретаря судового засідання Потапьонок К.В.,учасники справи: представник позивача Петренко М.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 листопада 2011 року /суддя Сенін В.Ю./

у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2011 року ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Центральне регіональне управління" Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" звернулося до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 10-938/08-А від 10.09.2008 в розмірі 304854,43 грн.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01 листопада 2011 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Фінанси та Кредит" в особі відділення Філії "Центральне регіональне управління" Публічного акціонерного товариства "Банк Фінанси та Кредит" 304 854 (триста чотири тисячі вісімсот п`ятдесят чотири) грн. 43 коп. заборгованості за кредитним договором, а також 1700 грн. судового збору, 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та витрати понесені у зв`язку з розміщенням у пресі оголошення про виклик відповідача до суду в розмірі 420 грн./а.с. 79-80/

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 31.01.2019 року замінено стягувача у виконавчому провадженні при виконанні заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 червня 2010 р. Замість Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» визнано стягувачем Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЛОБАЛ СПЛІТ».

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 20.09.2022 р. у задоволенні заяви відповідача про перегляд заочного рішення у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит» в особі відділення Філії «Центральне регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати заочне рішення суду, відмовивши у задоволенні позовних вимог.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не звернуто увагу на те, що Банк не проінформував її, як того вимагає закон, у письмовій формі під час процесу укладення Кредитного договору про можливі ризики в разі можливої різкої зміни валютного курсу. Згідно статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Крім того, ЦК України, статтею 524 передбачено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Також сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Тобто ЦК України встановив, що пряме прийняття іноземної валюти за валюту боргу прямо заборонено, а тільки дозволена прив`язка до іноземної валюти. ЗУ «Про захист прав споживачів» заборонено укладати договори споживчого кредиту у іноземній валюті. Публічному акціонерному товариству "Банк Фінанси та Кредит" було відомо, що кредитні кошти були мною отримані для своїх споживчих цілей, тобто ці кредитні кошти я повинна була використати для розрахунку з іншими резидентами України. Відповідно до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» № 15-93 від 1993р., національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, якщо інше не передбачене цим Декретом. Згідно із пунктом «г» частини 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребують, операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Такої індивідуальної ліцензії для використання доларів США як засобу розрахунку з іншими резидентами України в неї не було. Наголошувала також, що заявлені позивачем суми процентів до стягнення не ґрунтуються на умовах кредитного договору і наданому самим же позивачем розрахунку, а тому і не підлягають задоволенню. Іншого належного розрахунку, який би узгоджувався із матеріалами справи, умовами кредитного договору, позивач не представив, хоча в цій частині саме на ньому лежить процесуальний обов`язок доказування, а тому позов не може бути задоволений, оскільки він є необґрунтованим, а позовні вимоги - недоведені. Вказувала і на те, що документами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно нормам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Матеріали справи також не містять відомостей, що підтверджують факт наявності заборгованості відповідача за кредитним договором у розмірі 304854,43 гривень, враховуючи що згідно анкети-заяви, а відповідно до позовної заяви позивачем зазначено про отримання відповідачем кредиту у розмірі 26804 доларів США. Не дотримано позивачем при подачі позову вимог п.п. 6, 7, 8, 9, 10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, зокрема, позивачем не зазначено: відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 3) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Матеріали справи не містять доказів (поштових квитанцій) направлення позивачем досудових вимог про необхідність сплати простроченої заборгованості, будь-які документи та докази, що підтверджують факт звернення кредитора до ОСОБА_1 про дострокове погашення суми заборгованості за кредитом також відсутні.

Представник ТОВ «Глобал Спліт» В.В. Балашов звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів. Вказував, що кредитний договір укладений з дотриманням всіх правил та законності, банк, як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, мав право на час видачі кредиту здійснювати операції з наданням кредитів в іноземній валюті. Вказував, що Закон України від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з якими ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється, набрав чинності лише 16 жовтня 2011 року, а його дія не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності. Наголошував, що розрахунок заборгованості який є в матеріалах справи, відповідає вимогам закону та повністю розрахований з урахування умов кредитного договору, а досудове врегулювання є правом, а не обов`язком кредитора.

Апелянт в судове засідання не з`явилась, про час та дату судового розгляду повідомлена належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за її відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що 10.09.2008 між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 10-938/08-А, за умовами якого позивач зобов`язався надати відповідачу кредит в сумі 26804 доларів США зі сплатою по процентній ставці відповідно до п. 4.1 Договору з кінцевим строком повернення кредиту до 09.09.2015.

В порушення умов договору, відповідач взятих на себе зобов`язань не виконує. Станом на 27.07.2010 у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість у розмірі 304854, 43 грн., з яких:

- за основним боргом 24612, 32 доларів США, що за курсом НБУ становить 194319,19 грн.

- по нарахованих відсотках 4991, 63 доларів США, що за курсом НБУ становить 39409,84 грн.

- по пені за несвоєчасне погашення кредиту 71125,40 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно керувався нормами ч. 1 ст. 526 ЦК України про те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За таких обставин, суд, оцінюючи зібрані по справі докази, дійшов обґрунтованого висновку, що позивач довів ті обставини, на які посилався, як на підставу своїх позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги, щодо того, що банк у письмовій формі під час процесу укладення Кредитного договору не проінформував апелянта про можливі ризики в разі можливої різкої зміни валютного курсу, навмисно вводячи її в оману щодо обставин, які мають істотне значення, зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, ЗУ «Про захист прав споживачів» заборонено укладати договори споживчого кредиту у іноземній валюті, апеляційним судом відхиляються.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

У статті 1 Декрету № 15-93 визначено, що терміни, які використовуються в цьому Декреті, мають таке значення:

«валютні цінності»:

валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України;

іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Для цілей цього Декрету надалі під термінами: «валюта України» розуміється як власне валюта України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України;

«іноземна валюта»: розуміється як власне іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах;

«валютні операції»: операції, пов`язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

«резиденти»: фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

«нерезиденти»: фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України.

У статті 2 цього Декрету вказано, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

У статті 5 Декрету № 15-93 визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ.

У частині четвертій названої статті перераховано випадки, у разі яких індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком:

вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами іноземної валюти на суму, що визначається НБУ;

вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;

платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов`язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя;

платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;

вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності;

платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден, що справляється Європейською організацією з безпеки аеронавігації (Євроконтроль) відповідно до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів, вчиненої в м. Брюсселі 12 лютого 1981 року, та інших міжнародних договорів;

переказ інвестором (представництвом іноземного інвестора на території України) за межі України іноземної валюти іншим інвесторам за відповідною угодою про розподіл продукції;

б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 3 цього Декрету;

в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України;

д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком:

відкриття фізичними особами - резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном;

відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками;

відкриття рахунків у іноземній валюті резидентами, зазначеними в абзаці четвертому пункту 5 статті 1 цього Декрету;

відкриття рахунків у іноземній валюті інвесторами - учасниками угод про розподіл продукції, в тому числі представництвами іноземних інвесторів за угодами про розподіл продукції;

е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину.

У частині четвертій статті 5 Декрету № 15-93 наведено вичерпний перелік обставин, за яких особа, яка здійснює валютну операцію, має отримати на її здійснення індивідуальну ліцензію. Декретом № 15-93 не передбачено обов`язку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами - резидентами/нерезидентами, які перебувають в Україні, іноземної валюти в позику.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Банк, як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, мав право на час видачі кредиту здійснювати операції з наданням кредитів в іноземній валюті.

Водночас, Закон України від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з якими ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється, набрав чинності лише 16 жовтня 2011 року, а його дія не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

Доводи апеляційної скарги про те, що заявлені позивачем суми процентів до стягнення не ґрунтуються на умовах кредитного договору і наданому самим же позивачем розрахунку, належного розрахунку, який би узгоджувався із матеріалами справи, умовами кредитного договору, позивач не представив, а тому позов не може бути задоволений, апеляційним судом відхиляються.

Так, ч. 1 ст. 81 ЦПК України регламентовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Власного контррозрахунку апелянтом не надано, жодних доказів про те, що нею у погашення кредиту вносились кошти і вони не враховані банком також не надано, тобто не вказано в чому конкретно полягає невірність розрахунків.

Відхиляються апеляційним судом і доводи щодо недотримання позивачем при подачі позову вимог п.п. 6, 7, 8, 9, 10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, оскільки позов подано у березні 2011 року, до вказаних змін у ЦПК України, а досудове врегулювання є правом а не обов`язком сторін.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 листопада 2011 року - залишити без задоволення.

Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 листопада 2011 року - залишити без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий: Судді: