Постанова

від 02.02.2023 по справі 642/1682/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

02 лютого 2023 року

м. Харків

Справа № 642/1682/20

Провадження № 22-ц/818/428/23

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря - Гармаш К.В.

учасники справи:

позивач : Харківська міська рада

відповідач: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі її представника ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 23 березня 2021року, постановлене у складі судді Гримайло А.М.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 року Харківська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

В обґрунтування позову зазначає, що нежитлова будівля літ. «А-1», загальною площею 214,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 з 05.11.2015 року зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 11.07.2015 року № 916, яка розташована на земельній ділянці комунальної форми власності, площею 0,0500 га розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та належним чином не оформлена й не зареєстрована у відповідності до ст. 125 Земельного Кодексу України. В період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року відповідач не вносила плату за користування зазначеною земельною ділянкою, внаслідок чого бюджет міста недоотримав 459 850,23 грн орендної плати за землю. 21 лютого 2020 року Департаментом територіального контролю Харківської міської ради здійснено обстеження земельної ділянки та встановлено, що ОСОБА_1 використовує земельну ділянку площею 0,0500 га по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1» (кафе), будівлі «А-2», право власності на які зареєстровано за нею. За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки, визначення її меж, площі та конфігурації. Таким чином, ОСОБА_1 , набувши право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином не оформила правовідносини щодо користування земельною ділянкою. Просить суд стягнути з відповідачки безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати в розмірі 459850,23 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 23 березня 2021 року позовні вимоги Харківської міської ради задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збереженні кошти у розмірі орендної плати у сумі 459850,23 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 6 907,10 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі її представника ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що обстеження земельної ділянки, як один із етапів вжиття Харківською міською радою заходів самоврядного контролю та складання акту обстеження не можуть використовуватись у якості підстави для звернення до суду та в обґрунтування позовних вимог. При цьому, Положенням про Департамент територіального контролю Харківської міської ради, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 20 листопада 2015 року № 7/15, на яке посилається позивач, не визначено, яким саме структурним підрозділом складаються акти обстеження земельних ділянок. Зазначає, що форма акту, складеного позивачем не відповідає вимогам діючого законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що доводи відповідача щодо необґрунтованості порядку та підстав нарахування орендної плати, відсутності статусу, як об`єкта цивільних прав, неналежності та недопустимості доказів грошової оцінки земельної ділянки, спростовуються матеріалами справи.

З таким висновком суду першої інстанції судова колегія погоджується виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 18.03.2020 року № 204575666 право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1», загальною площею 214,9 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , з 05.11.2015 року зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 11.07.2015 року № 916; на нежитлову будівлю «А-2» за адресою: АДРЕСА_1 , з 30.01.2020 року зареєстровано право власності за ОСОБА_1 , з 05.11.2015 року перебуває в її користуванні.

ОСОБА_1 з 01.01.2017 року по 31.12.2019 року використовує земельну ділянку площею 0,0500 га за адресою: АДРЕСА_1 , без виникнення права власності, користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. 125 Земельного Кодексу України.

Відповідно до вказаної інформаційної довідки, витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20.01.2020 року № НВ-0004419962020 земельна ділянка, площею 214,9 кв. м., з кадастровим номером 6310137200:04:035:0117 за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться у комунальній власності, речові права Відповідача на земельну ділянку по АДРЕСА_1 не зареєстровані.

Отже, враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням ст. ст. 12, 80, 83Земельного кодексуУкраїни земельна ділянка, площею 0,0500 га, перебуває у власності територіальної громади міста Харкова.

Відповідач у період з 01.01.2017 року по 31.12.2019 року не сплачувала за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг у себе майно - грошові кошти.

21.02.2020 року Департаментом територіального контролю Харківської міської ради здійснено обстеження земельної ділянки та встановлено, що ОСОБА_1 використовує земельну ділянку площею 0,0500 га по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1» (кафе), будівлі «А-2», право власності на які зареєстровано за ОСОБА_1 .

За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки, визначення її меж, площі та конфігурації.

Згідно розрахунку суми безпідставно збережених грошових коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності на території м. Харкова з порушенням вимог законодавства ОСОБА_1 зберегла кошти за використання спірної земельної ділянки з 01.03.2017 по 31.12.2017 у сумі 149 546,00 грн., з 01.01.2018 по 31.12.2018 у сумі 179 455, 20 грн., з 01.01.2019 по 31.12.2019 у сумі 179 455, 20 грн., загальна сума 508 456, 40 грн. (149 546,00 + 179 455, 20 + 179 455, 20 = 508 456, 40) (а. с. 36-38).

Як вбачається з копій квитанцій ОСОБА_1 на підставі податкових повідомлень-рішень від 13.04.2017 року, 11.05.2018 року, 16.05.2019 року був сплачений земельний податок у сумі 7479,16 грн. за 2017 рік, 7479,16 грн. за 2018 рік, 33647,85 грн. за 2019 рік, загальна сума 48606,17 грн. (7479,16+7479,16+33647,85= 48606,17) (а. с. 68-73).

Таким чином, ОСОБА_1 , набувши право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином не оформила правовідносини щодо користування земельною ділянкою.

Відповідно до положень ст.80Земельного кодексуУкраїни суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

У відповідності до статей 122, 123, 124Земельного кодексуУкраїни міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

В силу статті 206Земельного кодексуУкраїни використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті14Податкового кодексуУкраїни в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21Закону України"Прооренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 152Земельного кодексуУкраїни власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156Земельного кодексуУкраїни власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно із пунктом 2 частини другої статті 22Цивільного кодексуУкраїни збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексівУкраїни відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Предметом регулювання глави 83Цивільного кодексуУкраїни є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Отже, підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власнику земельної ділянки відсутні, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Разом з тим для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16 (провадження № 14-77цс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).

За змістом статті 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, - яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Якщо тлумачити приписи статті 1212 ЦК України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов`язком (зменшення обов`язку).

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12 гс 21, від 9 листопада 2021 року у справі № 9051680/20, провадження № 12-48 гс 21.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, як покупець нерухомого майна, яке розташовано на спірній земельній ділянці, не уклавши відповідних договорів оренди з її власником та не здійснивши державної реєстрації такого права, фактично користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Згідно з частиною першою статті 93ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач є власником нерухомого майна, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Матеріали справи не містять доказів належного оформлення власником будівлі права користування земельною ділянкою, зокрема укладення відповідних договорів оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права.

Стосовно доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_3 , в особі її представника ОСОБА_2 про те, що суду не надано доказів того, що земельна ділянка, сформована як об`єкти цивільного права, акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки від 21 січня 2020 року є неналежним доказом сформованості земельної ділянки як об`єкта цивільного права, позивачем не надана технічна документація стосовно земельної ділянки, та нормативної грошової оцінки земельної ділянки суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 120ЗК України (тут і надалі у редакції, чинній на час укладення зазначених договорів) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно з частиною шостою статті 120ЗК України укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Таким чином, після державної реєстрації нотаріусом прав власності на нежитлову будівлю у відповідача, як покупця, могло б виникнути право користування земельною ділянкою, на якій розташована відповідна будівля.

Незважаючи на те, що нежитлова будівля не може бути відокремлена від земельної ділянки, на якій вона розташована, вказаними положеннями закону було врегульовано правовий режим нерухомого майна і правовий режим земельної ділянки, на якій воно розташовано, а отже, користувач земельної ділянки зобов`язаний сплачувати за користування нею певну плату, що відповідає положенням статті 206 ЗК України, та оформити право користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини першої статті 79-1ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Судова колегія звертає увагу на те, що до правовідносин, які виникли між сторонами безпосередньо у цій справі, щодо виникнення прав у відповідача на земельну ділянку, має застосовуватися спеціальна норма закону, а саме стаття 120ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору, в якій не передбачалося необхідності формування земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав при придбанні нежитлових будівель.

Таким чином, необхідність встановлення сформованості земельної ділянки, як об`єкта оренди, визначення її меж, кадастрового номера, внесення інформації до Державного земельного кадастру залежить від конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 646/4738/19 (провадження № 61-17197 сво 20).

Отже, спірна земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номеру та реєстрації в Державному земельному кадастрі, що відбулось 11.06.2013 року.

Земельна ділянка кадастровий номер 6310137200:04:035:0117 була сформована для обслуговування будівель торгівлі для використання та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1» (кафе) , за адресою АДРЕСА_1 саме у розмірі 0,05 га. Той факт, що відповідач використовував земельну ділянку у меншому розмірі у спірний період відповідачем не доведено.

Крім того, стаття 12ЗК України визначає, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст, належать, зокрема, повноваження щодо розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Відповідно до статті 33Закону України«Про місцевесамоврядування вУкраїні» до власних повноважень міської ради у даній сфері належать, зокрема, справляння плати за землю, а серед делегованих - здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів. Частиною 1 статті 73 вищезазначеного закону визначено, що акти міської ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Статтею 189ЗК України визначено, що самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

На сесії міської ради прийняте рішення від 20 листопада 2015 року № 7/15, яким затверджені положення виконавчих органів міської ради 7 скликання. Додатком 13 до вказаного рішення затверджене Положення про Департамент територіального контролю Харківської міської ради (далі - Положення).

Для виконання покладених на Департамент функцій і завдань Департамент розраховує розмір збитків, заподіяних територіальній громаді міста Харкова порушенням вимог земельного законодавства, у випадках, визначених ЗК України; розмір коштів, які підлягають відшкодуванню ХМР в результаті набуття, зберігання майна (земельних ділянок) територіальної громади м. Харкова без достатніх правових підстав (у розмірі орендної плати за землю); плату за землю як податок (у формі орендної плати або земельного податку); отримує розрахунковим методом із застосуванням програмних комплексів з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки (п. 3.1.9. Положення).

Відповідно до підпунктів 3.2.1.-3.2.5. Департамент має право: обстежувати будь-які земельні ділянки в межах міста Харкова з метою здійснення контролю за дотриманням порядку їх використання та охорони, а також при підготовці рішень про передачу у власність та користування, при оформленні угод щодо оренди землі, актів прийому-передачі земельних ділянок, за вмотивованими запитами виконавчих органів ХМР та в інших випадках, які необхідні для виконання покладених на Департамент повноважень; складати акти обстеження земельних ділянок та дотримання умов їх використання. Виносити приписи про усунення порушень у сфері благоустрою; отримувати у встановленому законом порядку від фізичних та юридичних осіб інформацію, документи та відомості, необхідні для виконання покладених на Департамент завдань; здійснювати фото та відеозйомку, застосовувати інші технічні засоби фіксування фактів порушення земельного законодавства та інтересів територіальної громади міста Харкова; самостійно, виходячи із покладених на Департамент функцій та завдань, актуальності, результатів проведеного аналізу стану та моніторингу забудови, визначати напрямки своєї діяльності, черговість вжиття необхідних заходів, здійснювати поточне та перспективне планування діяльності Департаменту.

Пунктом 3.2.13 Положення визначено, що Департамент має право залучати за погодженням із керівником виконавчого органу міської ради відповідних спеціалістів для виконання покладених на Департамент функцій та завдань. Залучати за згодою фахівців (інженерів-геодезистів, інженерів- землевпорядників та інших) для участі у заходах, пов`язаних зі здійсненням самоврядного контролю за використанням та охороною земель, державного архітектурно-будівельного контролю.

21.02.2020 року Департаментом територіального контролю Харківської міської ради здійснено обстеження земельної ділянки та встановлено, що ОСОБА_1 використовує земельну ділянку площею 0,0500 га по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1» (кафе), будівлі «А-2», право власності на які зареєстровано за ОСОБА_1 .

За результатами обстеження посадовими особами в межах повноважень складено акт обстеження земельної ділянки, визначення її меж, площі та конфігурації.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з визначенням розміру земельної ділянки площею 0,0500 га, яка фактично використовується відповідачем.

Розмір безпідставно збережених коштів відповідача у період з 01.03.2017 року по 31.12.2019 року розраховано як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у вигляді орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою органом місцевого самоврядування.

Апеляційний суд погоджується також з розміром безпідствано збережених коштів, визначених судом першої інстанції.

Як зазначено вище, єдиною формою здійснення плати за користування спірною земельною ділянкою для ОСОБА_1 , як землекористувача, могла бути орендна плата. Таким чином, розмір безпідставно збережених коштів за користування спірною земельною ділянкою має визначатися як розмір неодержаної орендної плати за землю.

Згідно з частиною другою статті 21 Закону України «Про оренду землі» розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПК України тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У пункті 289.1 статті 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Розрахунок нормативно грошової оцінки земельної ділянки здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213, чинної на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частиною другою статті 20 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Матеріали справи містять належним чином оформлений витяг з технічної документаціх про нормативну оцінку земельної ділянки (а.с.35) на підставі якого розрахована сума стягнення.

Згідно розрахунку суми безпідставно збережених грошових коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності на території м. Харкова з порушенням вимог законодавства наданого Департаментом територіального контролю Харківської міської ради та зробленого на підставі Земельного кодексу України; Податкового кодексу України; Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 року, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 №1269/13; Рішення Харківської міської ради від 03.07.2013 №1209/13 "Про затвердження "Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013" вбачається, що ОСОБА_1 зберегла кошти за використання спірної земельної ділянки з 01.03.2017 по 31.12.2017 у сумі 149 546,00 грн., з 01.01.2018 по 31.12.2018 у сумі 179 455, 20 грн., з 01.01.2019 по 31.12.2019 у сумі 179 455, 20 грн., загальна сума 508 456, 40 грн. (149 546,00 + 179 455, 20 + 179 455, 20 = 508 456, 40) (а. с. 36-38).

З наданих суду першої інстанції копій квитанцій, ОСОБА_1 на підставі податкових повідомлень-рішень від 13.04.2017 року, 11.05.2018 року, 16.05.2019 року був сплачений земельний податок у сумі 7479,16 грн. за 2017 рік, 7479,16 грн. за 2018 рік, 33647,85 грн. за 2019 рік, загальна сума 48606,17 грн. (7479,16+7479,16+33647,85= 48606,17) (а. с. 68-73).

Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість стягнення з ОСОБА_1 безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 459 850,23 грн. (508 456,40-48606,17=459 850,23).

В судовому засіданні суду апеляційної інстанці представник відповідача звертає увагу на необгрунтованість розрахунку, який став підставою для стягнення грошових коштів з відповідача. Вказує, що у розрахунку невірно визначено номер економічно-планувальної зони 7220 та відповідний коефіцієнт, помилково застосовано коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки, що призвело до невірного визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки та значно вплинуло на суму стягнення.

Такі доводи не грунтуються на законі. Вихідні дані, з якими не погоджується представник відповідача зафіксовані у Витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 06.06.2019 року № 944/0/45-19 виданої Головним Управлінням Держгеокадастру у Харківській області та відповідають відомостям, які містяться в рішенні Харківської міської ради від 03.07.2013 року № 1209/13 «Про затвердження «Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 року», яке було дійсним на момент складення зазначеного витягу.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки 1,8972 визначений на підставі відомостей Державної служби України з питань геодезії картографії та кадастру у відповідності до ст. 289 Податкового Кодексу України.

Суд першої інстанції, встановивши, що правова підстава для набуття (збереження) майна - плати за користуванням земельними ділянками по АДРЕСА_1 у відповідача відсутня, дійшов обґрунтованого висновку про те, що у Харківської міської ради правомірно виникло право на стягнення коштів, отриманих безпідставно, як суми, яку мав би отримати місцевий бюджет.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням вимог діючого законодавства.

Відповідно до ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.374,375,381,382ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі її представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 23 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий - Н.П. Пилипчук

Судді - О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова