Рішення

від 31.01.2023 по справі 904/122/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2023м. ДніпроСправа № 904/122/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф. за участю секретаря судового засідання Лєшукової Н.М., розглянув спір

за позовом Міністерства оборони України, м. Київ

до Акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Конкорд", м. Дніпро

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Понтем Експрес.УА", м. Київ

про стягнення суми за банківською гарантією № 71.00.018305 від 19.03.2020 у розмірі 7 247 581,60 грн.

Представники:

від позивача Смілка В.І.

від відповідача Каукалова І.А.

від третьої особи не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Міністерство оборони України звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути 7 247 581,60 грн. - суму банківської гарантії № 71.00.018305 від 19.03.2020.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що постачальник порушив встановлені договором поставки строки поставки товару, у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача за отриманням оплати по гарантії, проте, відповідач безпідставно відмовив у здійсненні виплати за банківською гарантією № 71.00.018305 від 19.03.2020.

У відзиві на позов, відповідач заперечує проти позовних вимог та вказує про те, що позивачем до вимоги вих.№ 286/6/9348 від 18.12.2020 не було долучено документів, в тому числі належним чином засвідчених, що підтверджують повноваження підписанта вимоги, із поданої вимоги не можливо дійти висновку про те, що з вимогою до банку звернулась належна юридична особа та, що інтереси даної особи представлені уповноваженою нею особою.

Так, відповідно даних з ЄРДРПОУ керівником позивача є Міністр оборони України - Різник Олексій Юрійович, в той час, як вимога від 18.12.2020 була підписана тимчасово виконуючим обов`язки директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України Пономарьовим А.

Відповідач вказує на те, що бенефіціаром до вимоги долучено ксерокопію довіреності від 13.03.2020 № 220/133/д, яка не засвідчена належним чином, зі строком дії до 31.12.2020 та видану Таран А.В., у зв`язку з чим останній вважає, що вимога вих.№ 286/6/9348 від 18.12.2020 була підписана не уповноваженою на те особою.

Крім того, відповідач вказує про те, що умовами наданої Банком гарантії був передбачений обов`язковий реквізит письмової вимоги бенефіціара - наявність печатки Міністерства оборони України.

Відтак, підпис уповноваженої особи позивача, яка звернулась до Банку з вимогою вих.№ 286/6/9348 від 18.12.2020, мала бути скріплена печаткою Міністерства оборони України.

Проте, долучена до матеріалів справи копія вказаної вимоги, з якою позивач звертався до відповідача для отримання суми банківської гарантії, на думку відповідача, свідчить про недодержання позивачем вимог належного представлення.

Таким чином, відповідач вказує про те, що вимога позивача вих.№ 286/6/9348 від 18.12.2020 була надана останнім у порушення вимогам, встановленим у банківській гарантії, що свідчить про недодержання позивачем вимог належного представлення.

Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що 30.12.2020 Банк отримав лист від Міністерства оборони України від 29.12.2020 за вих.№286/6/9609 відповідно до якого останній звільнив Гаранта від обов`язку за цією гарантією.

Також відповідач вказує про те, що позивачем під час звернення до відповідача з вимогою кредитора № 286/6/9609 від 29.12.2020 було порушено приписи ст. 563 Цивільного кодексу України, а саме: останнім не було зазначено та обґрунтовано в чому саме полягає порушення Товариством основного зобов`язання, на забезпечення якого видано гарантію № 71.00.018305, а також не надано жодних доказів на підтвердження обставин такого порушення, у зв`язку з чим Банк був позбавлений можливості встановити факт настання гарантійного випадку.

Відповідач вказує про те, що гарантія не містить формулювання: «в якій буде посилання на одну з наступних підстав», у зв`язку з чим, останній вважає, що умовою звернення позивача з вимогою до банку мала бути наявність всіх підстав, викладених в гарантії.

Крім того, відповідач зазначає про те, що згідно умов банківської гарантії Банк зобов`язався сплатити на користь Міністерства оборони України суму банківської гарантії за умови, що Товариство не виконало умов договору щодо строків постачання товару або поставки якісних продуктів харчування (крім порушення вимог до маркування та етикетування, тари та упаковки) та при цьому не сплатило штрафні санкції, встановлені договором за такі порушення.

Позивачем долучено до матеріалів справи копію платіжного доручення № 4025 від 11.12.2020, з якого вбачається повна сплата Товариством штрафних санкцій на користь Міністерства оборони України.

За вказаних обставин, відповідач вважає, що факт сплати Товариством у повному обсязі штрафних санкцій, нарахованих позивачем за порушення виконання зобов`язання за договором, виключає необхідність сплати Банком суми банківської гарантії на користь Міністерства оборони України.

Щодо посилання позивача на пункт 13.6 Договору № 286/2/20/12 від 20.03.2020, відповідач вказує про те, що у правовідносинах між бенефіціаром та гарантом слід керуватися саме умовами гарантії як зобов`язанням, що має самостійний характер щодо основного зобов`язання, встановленого умовами договору, а не змістом договору, укладеного між бенфіціаром та принципалом, який не стосується гарантійних зобов`язань гаранта перед бенефіціаром та стороною якого не є гарантом.

У відповіді на відзив позивач з доводами відповідача, викладеним у відзиві на позов, не погоджується та зазначає про те, що вимога останнього відповідно до ст. 563 ЦК України, Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639, містить всі відомості, надання яких передбачали умови викладені в гарантії № 71.00.018305 від 19.03.2020, а саме: у вимозі зазначено посилання на цю гарантію, номер і дату договору, належну до сплати суму, у вимозі вказано, що сума, яку бенефіціар вимагає сплатити, повинна бути виплачена йому у зв`язку з неналежним виконанням принципалом умов договору, і така вимога є правовою підставою для здійснення відповідачем платежу за гарантією.

Крім того, позивач наполягає на тому, що директор Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України мав повноваження на підписання вимоги № 286/6/159 від 09.01.2019.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач повторно наводить аргументи, викладені у відзиві на позов, а також вказує про те, що позивач в своєму відзиві підтвердив, що вимога від 18.12.2020 № 286/6/9348 має інше застереження, ніж те, що вказано у банківській гарантії.

Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що позивачем не спростовано той факт, що гарантія не містить формулювання, що підстави виплати є самостійними, окремими, а посилання у вимозі можуть бути на одну з підстав.

Ухвалою від 24.03.2022 позовну заяву Міністерства оборони України залишено без руху у зв`язку з тим, що остання подана без додержання вимог, викладених у статтях 164, 172 Господарського процесуального кодексу України.

18.08.2022 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 23.08.2022 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.09.2022.

Ухвалою суду від 21.09.2022 відкладено підготовче засідання до 19.10.2022 та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Понтем Експрес.УА".

Ухвалою суду від 19.10.2022 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 23.11.2022 та відкладено підготовче засідання до 26.10.2022, з наступним його відкладенням до 22.11.2022.

Ухвалою суду від 22.11.2022 підготовче засідання відкладено до 06.12.2022 та зобов`язано позивача залучити до матеріалів справи належним чином засвідчену копію банківської гарантії від 19.03.2020 №71.00.018305, оригінал якої надати для огляду в судове засідання.

Ухвалою суду від 06.12.2022 розгляд підготовчого засідання відкладався до 21.12.2022.

12.12.2022 на виконання ухвали від 22.11.2022 від позивача до канцелярії суду надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи листа Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України від 06.12.2022 № 286/5205, в якому повідомляється про те, що внаслідок нападу на військову частину НОМЕР_1 , на території якої розміщується зазначений Департамент, частина документів, серед яких був оригінал банківської гарантії від 19.03.2020 №71.00.018305 знищено.

Ухвалою суду від 21.12.2022 відкладено підготовче засідання до 29.12.2022 та зобов`язано відповідача залучити до матеріалів справи належним чином засвідчену копію банківської гарантії від 19.03.2020 №71.00.018305.

Вимоги суду відповідачем виконані не були, а в клопотанні від 28.12.2022 про залишення без розгляду позову, відповідач лише повідомив суд про відсутність в установі банку копії банківської гарантії, пославшись на умови воєнного стану в Україні.

Ухвалою суду від 29.12.2022 витребувано від позивача письмові пояснення, щодо викладених в листі обставин та документальне підтвердження знищення оригіналу банківської гарантії від 19.03.2020 №71.00.018305; витребувано від відповідача письмові пояснення щодо неможливості виконання вимог суду, в яких конкретизувати причини не надання копії банківської гарантії; відкладено підготовче засідання до 09.01.2023.

09.01.2023 від відповідача надійшли пояснення та клопотання про перенесення підготовчого засідання, з посиланням на те, що Банк продовжує заходи щодо можливого знаходження копії банківської гарантії №71.00.018305 від 19.03.2020.

Враховуючи достатність часу наданого учасникам процесу для надання доказів та пояснень, господарський суд не вбачав підстав для задоволення клопотання відповідача.

Клопотання позивача про долучення до матеріалів справи документів, що надавалися на виконання ухвали суду від 29.12.2022 у даній справі, господарський суд вважав можливим задовольнити, звернувши увагу представника позивача на необхідність належного засвідчення доказів, що залучаються.

Під час підготовчого провадження господарським судом вирішені питання, визначені частиною 2 статті 182 ГПК України, у зв`язку з чим господарським судом закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 31.01.2023, про що постановлено ухвалу від 09.01.2023.

10.01.2023 позивачем через канцелярію суду подано клопотання про доручення документів до матеріалів справи.

11.01.2023 відповідачем через канцелярію суду подано письмові пояснення, в яких останній вказує про те, що Банк, на цей час проводить заходи, щодо встановлення можливого знаходження копії банківської гарантії № 71.00.018305 від 19.03.2020.

31.01.2023 відповідачем через канцелярію суду подано клопотання про доручення копії тексту банківської гарантії № 71.00.018305 від 19.03.2020.

Крім того, у вказаному клопотанні відповідачем зазначено, що на цей час, АТ АКБ «Конкорд» виявлено текст проекту банківської гарантії № 71.00.018305 від 19.03.2020, куди сторонами вносилися правки та пропозиції щодо змін її умов.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

З огляду на те, що відповідачем надано лише текст проекту банківської гарантії № 71.00.018305 від 19.03.2020, куди сторонами могли вноситися правки та пропозиції щодо її змін, господарський суд вважає, що на підставі вказаного проекту банківської гарантії не можливо встановити обставини, які входять в предмет доказування, у зв`язку з чим вказаний документ суд не бере до розгляду.

У судове засідання, що відбулося 31.01.2023 представник третьої особи не з`явися.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

31.01.2023 у судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення (стаття 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд, -

УСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини щодо наявності підстав для стягнення грошових коштів за банківською гарантією № 71.00.018305 від 19.03.2020.

Як вбачається з матеріалів справи 20.03.2020 між Міністерством оборони України (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Понтем Експрес.УА" (Постачальник) укладено Договір № 286/2/20/12 на закупівлю продуктів харчування та сушених продуктів різних (15890000-3) (харчові продукти (комплект продуктів харчування за Каталогом продуктів харчування) для особового складу та годування штатних тварин військових частин, установ та військових навчальних закладів Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах на 2020 рік).

Відповідно до пункту 1.1 Договору Постачальник зобов`язується у 2020 році здійснити постачання Замовнику у зумовлені строки продуктів харчування та сушених продуктів різних (15890000-3) (харчові продукти (комплект продуктів харчування за Каталогом продуктів харчування) для особового складу та годування штатних тварин військових частин, установ та військових навчальних закладів Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах на 2020 рік), а Замовник прийняти та оплатити вказані харчові продукти відповідно до умов Договору.

Згідно із статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати (поставити) у встановлений строк (строки) товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Вказані положення кореспондуються із положеннями статті 265 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Отже, двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок поставити певний товар і, водночас, покупець зобов`язується прийняти та оплатити такий товар.

Згідно частини 6 статті 265 Господарського кодексу України та частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Ціна, кількість та строки постачання комплекту продуктів харчування за Каталогом продуктів зазначаються у специфікації цього Договору.

Загальна вартість харчових продуктів (комплект продуктів харчування за Каталогом продуктів) з ПДВ становить: 249 916 606, 20 грн.

Постачання здійснювати з 1 лютого до 31 грудня 2020 року (пункт 1.6 Договору).

Розрахунки за фактично поставлені комплекти продуктів харчування проводяться Замовником безготівковим розрахунком з його розрахункового рахунку протягом 30 календарних днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок Міноборони за даним кодом видатків) з дати надання Постачальником Замовнику належним чином оформленого комплекту документів на відвантажених та прийнятих харчових продуктів (пункт 6.1 Договору).

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2020, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення. Після закінчення терміну дії Договору звіряння взаєморозрахунків здійснюється на підставі підписаних обома сторонами актів звіряння (пункт 12.1 Договору).

Пунктом 13.4 Договору сторони погодили, що укладанням цього Договору сторони вчиняють письмовий правочин щодо забезпечення виконання всіх зобов`язань Постачальника, визначених в цьому Договорі. Сторони домовились встановити наступні види забезпечення виконання зобов`язань Постачальника за цим Договором: грошовий депозит та гарантія банку.

Постачальник забезпечив виконання своїх зобов`язань за цим Договором у розмірі 3% вартості Договору у виді:

0,1% вартості Договору безвідсотковий грошовий депозит шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Замовника у сумі 25 000,00 грн.

2,9 % вартості Договору - гарантія банку від 19.03.2020 № 71.00.018305 видана АТ «Акціонерний Комерційний Банк «Конкорд» в сумі 7 247 581,60 грн.

Замовник не повертає забезпечення виконання зобов`язань Постачальнику за цим Договором та стягує це забезпечення направленням вимоги до банку-гаранта про сплату грошової суми та стягує безвідсотковий грошовий депозит при настанні однієї або декількох наступних умов:

- порушення Постачальником строків постачання харчових продуктів згідно заявки Представника Замовника більш ніж на дві доби;

- поставки неякісних харчових продуктів (крім порушення вимог до маркування та етикетування, тари та пакування), окрім випадку заміни Постачальником неякісних харчових продуктів протягом двох діб, наступних за датою поставки таких неякісних харчових продуктів;

- несплати штрафних санкцій, передбачених Розділом ІХ цього Договору;

- односторонньої відмови Постачальника від виконання зобов`язань за цим Договором, розірвання договору в судовому порядку за позовом Постачальника;

- розірвання цього Договору Замовником з підстав невиконання або неналежного виконання Постачальником своїх зобов`язань за цим Договором.

Звертаючись з даним позовом позивач вказує на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Понтем Експрес.УА" (Постачальником) було порушено строки постачання харчових продуктів згідно заявки Замовника більш ніж на дві доби.

Вказаний факт підтверджується претензією № 286/6/4082 від 05.06.2020 на суму 1 382,71 грн., на підставі якої Постачальником було сплачено грошові кошти у сумі 1 382,71 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4025 від 11.12.2020.

Позивач вказує пре те, що спірною банківською гарантією відповідач зобов`язувався безумовно та безвідклично сплатити бенефіціару протягом п`яти робочих днів з дати отримання письмової вимоги суму, що складає 7 247 581,60 грн., у разі невиконання (неналежного виконання) принципалом умов Договору щодо кількості, якості або строків.

З огляду на викладене, Міністерство оборони України на адресу відповідача надіслало вимогу № 286/6/9348 від 18.12.2020, з посиланням на неналежне виконання третьою стороною умов договору.

На момент звернення позивача до господарського суду вказана вимога відповідачем не задоволена, у зв`язку з чим останній вважає, що в результаті невиконання відповідачем умов наданої банківської гарантії № 71.00.018305 від 19.03.2020 завдано шкоди безпосередньо інтересам держави, уповноваженим органом якої є Міністерство оборони України, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги не позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Суд повинен встановити, за настання яких умов у банка-гаранта настає обов`язок виплатити бенефіціару суму банківської гарантії.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що гарантія є видом забезпечення виконання зобов`язання.

За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (ч. 1 ст. 560 Цивільного кодексу України).

Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №639, (надалі - Положення №639), згідно з пп. 9 п. 3 розд. І якого гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов`язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії.

Відповідно до ст. 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред`явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.

Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (ч. 1 ст. 565 Цивільного кодексу України).

За усталеною практикою Верховного Суду, яка є загальною щодо спорів про стягнення боргу за гарантією, враховуючи приписи статей 560, 563, 565 Цивільного кодексу України, обов`язок гаранта сплатити бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення принципалом зобов`язання, забезпеченого гарантією, та направлення бенефіціаром гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає (постанови Верховного Суду від 21.12.2021 у справі №910/17772/20).

Спір у даній справі виник у зв`язку з твердженнями Міністерства оборони України про неправомірність невиконання Акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Конкорд" своїх зобов`язань за банківською гарантією № 71.00.018305 від 19.03.2020, виданою в забезпечення зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Понтем Експрес.УА", за Договором № 286/2/20/12 від 20.03.2020 на закупівлю продуктів харчування та сушених продуктів різних (15890000-3) (харчові продукти (комплект продуктів харчування за Каталогом продуктів харчування) для особового складу та годування штатних тварин військових частин, установ та військових навчальних закладів Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах на 2020 рік), у зв`язку з чим, на думку позивача, наявні правові підстави для стягнення із відповідача коштів у розмірі 7 247 581,60 грн.

Відповідно до статті 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Відповідно до розділу І Положення гарантійний лист - це гарантія, що оформлена належним чином на паперовому носії. Гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов`язань у повному обсязі або їх частину в разі пред`явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії. Зобов`язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від основного зобов`язання принципала (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на таке зобов`язання безпосередньо міститься в тексті гарантії.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачем не долучено до матеріалів справи банківську гарантією № 71.00.018305 від 19.03.2020.

Не залучення до матеріалів справи зазначеного вище доказу позивач пояснює знищенням документів в умовах воєнного стану, посилаючись на Акт про вилучення та знищення документів в умовах воєнного стану, термін зберігання яких становить від 1 до 10 років включно, не внесених до Національного архівного фонду від 24.02.2022 № 1.

Господарський суд критично ставиться до вказаних пояснень та наголошує на тому, що акт № 1 на який посилається позивач, свідчить про те, що знищення документів (в тім числі оригіналу банківської гарантії № 71.00.018305 від 19.03.2020) відбулося 24.02.2022, в той час як з даним позовом до суду позивач звернувся до 06.01.2022, тобто , на момент звернення оригінал банківської гарантії № 71.00.018305 від 19.03.2020 знаходився в розпорядженні позивача.

Отже, при зверненні позивача з позовом до суду, у останнього була можливість і обов`язок залучити вказаний доказ до позовних матеріалів.

Проте, як вбачається із переліку документів залучених позивачем до позову, спірної гарантії залучено не було.

Про відсутність в його розпорядженні копії банківської гарантії № 71.00.018305 від 19.03.2020 вказує в своїх поясненнях і відповідач (а.с. 72-72 том 2).

Таким чином, під час розгляду справи сторони не скористались своїм правом на подання належних та допустимих доказів в цій частині, у зв`язку з чим господарський суд не може надати належної оцінки змісту спірної гарантії.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, господарський суд наголошує на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Верховний Суд відзначає, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Відповідно до приписів статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Згідно з частиною першою статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (частина друга статті 96 ГПК України).

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина третя статті 96 ГПК України).

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу (частина четверта статті 96 ГПК України).

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина п`ята статті 96 ГПК України).

Враховуючи описані вимоги процесуального законодавства та здійснивши аналіз положень законодавства, зокрема, статей 73, 77, 91, 96 ГПК України, господарський суд дійшов висновку, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

Господарський суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Враховуючи наведене, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, господарський суд дійшов висновку, що позов не є достатньо обґрунтованим, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено правомірності та законності позовних вимог.

При викладених обставинах, у суду відсутні підстави для задоволення вимог позивача.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням вказаного, суд зазначає, що інші доводи, міркування учасників процесу, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог та відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись нормами статей Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, ст. 3, 4, 13, 41, 42, 74, 76-80, 86, 91, 129, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Міністерства оборони України до Акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Конкорд" про стягнення суми за банківською гарантією № 71.00.018305 від 19.03.2020 у розмірі 7 247 581,60 грн. - відмовити.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повне рішення складено 10.02.2023.

Суддя І.Ф. Мельниченко