Рішення

від 31.01.2023 по справі 904/4366/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2023м. ДніпроСправа № 904/4366/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі:

судді Колісника І.І., за участю секретаря судового засідання Попової Я.В.

та представників:

від позивача: Корж Ю.С. - адвокат;

від відповідача: не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

до Житлово-будівельного кооперативу "Восток-37", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення 1 510 631,18 грн.

СУТЬ СПОРУ:

Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Восток-37" заборгованості в сумі 1510631,18 грн, з яких: 821471,62 грн основний борг, 244440,87 грн інфляційні втрати, 40681,40 грн 3% річних, 346534,36 грн пеня, 57502,93 грн - 7% штрафу.

Судові витрати зі сплати судового збору позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 545 від 08.10.2013 в частині оплати спожитої теплової енергії за період з грудня 2020 року по квітень 2021 року.

19.12.2022 на адресу суду засобом поштового зв`язку надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить: відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у зв`язку з їх необґрунтованістю; зменшити розмір штрафу на 90% й 3% річних на 50%, виходячи з об`єктивних підстав, фактичних обставин, судової й правозастосовчої практики; розстрочити виконання рішення суду рівними частками щомісячно протягом 12 календарних місяців із першого дня місяця, наступного після ухвалення рішення у справі, а також здійснювати розгляд справи без участі відповідача.

Заперечення відповідача проти задоволення позовних вимог у частині пені обґрунтовані тим, що в укладеному сторонами договорі не визначено конкретного розміру пені, а лише зазначено її граничну величину, яка не може перебільшувати подвійної облікової ставки НБУ.

Відносно штрафу, відповідач зазначає про погіршення своєї платоспроможності через значний відтік (виїзд) людей з початку повномасштабного вторгнення рф в Україну (в будинку проживає 30% мешканців, у 70% з яких відсутні засоби до існування). Тож, оскільки неустойка не повинна бути надмірним тягарем, що відповідає усталеній практиці Верховного Суду, відповідач вважає наявними підстави для зменшення штрафу на 90%.

Також відповідач звертає увагу на те, що пеня та штраф розраховані за періоди, які виходять за межі встановлених строків спеціальної позовної давності (1 рік). Тому, відповідач заявляє про сплив строків позовної давності для вказаних видів неустойки й просить суд не брати до уваги подані позивачем розрахунки.

Окремо відповідач наголошує на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, згідно з якою суд за певних умов може зменшити як неустойку, так і проценти річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України. Тож відповідач просить застосувати вказану судову практику згідно з приписами частини четвертої статті 236 ГПК України та зменшити розмір 3% річних на 50%.

Заперечуючи проти позовних вимог в частині неустойки та 3% річних, відповідач також посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану", відповідно до якої до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

При цьому відповідач зазначає, що у відносинах із позивачем він виступає як колективний споживач, який від імені всіх фізичних осіб-членів кооперативу та співвласників багатоквартирного будинку уклав договір про теплопостачання відповідно до своєї статутної мети для забезпечення та сприяння членам кооперативу та співвласникам будинку в отриманні житлово-комунальних послуг належної якості та у встановлений строк.

При вирішенні питання за заявою про розстрочення рішення суду відповідач просить врахувати: надзвичайні події, пов`язані з військовою агресією рф проти України, що стало підставою для введення воєнного стану; матеріальні інтереси сторін, фінансовий стан та ступінь вини відповідача у виникненні спору; поведінку, направлену на погашення заборгованості перед позивачем (здійснення відповідачем претензійно-позовної роботи з метою стягнення коштів з мешканців (членів ЖБК).

У відповіді на відзив, поданій до суду 20.12.2022, позивач стверджує про обґрунтованість своєї позовної вимоги про стягнення пені, нарахованої ним у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що відповідає вимогам договору.

Відносно зменшення розміру штрафу, позивач зазначає про відсутність фактичних обставин, на які відповідач посилається як на підставу відповідного клопотання. Зокрема, позивач заважує, що звернувся до суду про стягнення заборгованості за період з грудня 2020 року по квітень 2021 року і навіть за квітень 2021 року оплата мала бути здійснена 20.05.2021, тобто до моменту виникнення обставин, на які посилається відповідач.

На думку позивача не заслуговують на увагу й доводи відповідача про можливість зменшення 3% річних, оскільки заявлена до стягнення з відповідача сума річних є відповідальністю останнього за допущене ним порушення грошового зобов`язання за договором і не є надмірною у порівнянні із заявленим позивачем основним боргом.

Щодо розстрочення рішення суду, позивач зазначає, що посилання відповідача на загальновідомі обставини, які стали підставою для введення в Україні воєнного стану, самі по собі не свідчать про переривання господарської діяльності боржника до такої міри, що виконання ним рішення суду стане неможливим; жодного доказу погіршення своєї платоспроможності та наявності передумов для виникнення неплатоспроможності (банкрутства) відповідач не надав.

Відтак, позивач наполягає на задоволенні його позовних вимог у повному обсязі та просить суд відмовити відповідачу у розстроченні виконання рішення суду та у зменшенні штрафу й 3% річних.

У запереченнях на відповідь на відзив, які надійшли до суду засобом поштового зв`язку 04.01.2023, відповідач наполягає на необґрунтованості вимог щодо стягнення пені на підставі укладеного сторонами договору та просить відмовити у задоволенні позову в цій частині, а також з урахуванням принципів пропорційності, співмірності й відсутності у відповідача як неприбуткової організації будь-якого доходу, зменшити йому розмір штрафу на 90%, а 3% річних на 50%.

При вирішенні питання про розстрочення заборгованості за рішенням суду відповідач просить врахувати надану ним довідку про дебіторську заборгованість, яка становить 570010,00 грн, що, на думку відповідача, є безумовним підтвердженням (передумовою) настання неплатоспроможності кооперативу, його ліквідації та, як наслідок, неможливості виконання рішення суду.

Ухвалою суду від 29.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 03.01.2023, за наслідком якого підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.01.2023.

30.01.2023 представник відповідача засобом електронного зв`язку подав заяву, в якій, посилаючись на відсутність у відповідача коштів для покриття витрат на відрядження представника для участі в судовому засіданні, просить здійснити розгляд справи по суті за його відсутності та ухвалити рішення у справі з урахуванням позиції відповідача щодо пені, штрафу, 3% річних та розстрочення рішення, викладеної в усіх поданих ним заявах по суті справи.

З огляду на подану відповідачем заяву, його представник у судове засідання 31.01.2023 не з`явився.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

За викладених обставин, суд розглядає справу за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 31.01.2023 представник позивача надала пояснення по суті спору.

За наслідком судового засідання 31.01.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Між Державним підприємством "Криворізька теплоцентраль", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" (далі позивач, теплопостачальна організація-продавець), та Житлово-будівельним кооперативом "Восток-37" (далі відповідач, споживач-покупець) укладено договір № 545 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 08.10.2013 (далі договір) (а.с. 17 - 19).

За цим договором теплопостачальна організація-продавець бере на себе зобов`язання постачати споживачеві-покупцю теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач-покупець зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором (п. 1.1 договору).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що теплова енергія постачається споживачу-покупцю в обсягах згідно з Додатком 1 до цього договору в гарячій воді на такі потреби:

- опалення та вентиляція - в період опалювального періоду;

- гаряче водопостачання - протягом року.

Відповідно до пункту 1.1 Додатку 1 до договору "Обсяги та порядок постачання теплової енергії Споживачу" приєднане (максимальне) теплове навантаження Q = 1,4835 Гкал/годину, в тому числі: на опалення Qо = 0,8602 Гкал/годину, на гарячу воду Qг.в. max год. = 0,6233 Гкал/годину (а.с. 20)

Згідно з пунктом 5.1 договору облік споживання теплової енергії проводиться за правилами обліку, а у разі їх відсутності розрахунковим способом.

Розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться в грошовій формі, відповідно до встановлених тарифів (п. 6.1 договору).

Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 6.2 договору).

За умовами пункту 6.3 договору встановлено, що оплата за теплову енергію здійснюється споживачем-покупцем виключно грошовими коштами відповідно до встановлених тарифів шляхом 30 відсоткової попередньої оплати вартості планових обсягів споживання теплової енергії за 5 днів до початку здійснення споживання. Решта 70 відсотків вартості планових обсягів споживання теплової енергії сплачується споживачем-покупцем протягом місяця споживання теплової енергії. Кошти, які надійшли від покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором. Остаточний розрахунок за фактично спожиту теплову енергію здійснюється до 20 числа місяця, наступного за місяцем споживання теплової енергії.

За порушення строків оплати за отриману теплову енергію стягується пеня у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, за які допущено прострочення, за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків указаної суми. Період, за який нараховуються штрафні санкції, становить три роки. Строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій встановлено сторонами у три роки (пп. 7.2.7 договору).

Цей договір набуває чинності з моменту фактичного надання послуг з теплопостачання та діє до 07.10.2014 (п. 10.1 договору).

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення дії договору не буде письмово заявлено однією зі сторін (п. 10.3 договору).

У матеріалах справи відсутні письмові заяви сторін щодо припинення договору, що свідчить про його чинність протягом спірного періоду.

Згідно з дислокацією до договору постачання позивачем теплової енергії за цим договором здійснюється на об`єкт відповідача житловий будинок, розташований за адресою: вул. Лісового, 30, площею 5680,80 кв.м (а.с. 22).

На виконання умов договору позивач у період з грудня 2020 року по квітень 2021 року (далі спірний період) поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 863688,81 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами передачі-прийняття теплової енергії (надання послуг): № 6352 від 31.12.2020 на суму 197146,45 грн; № 125 від 31.01.2021 на суму 242395,24 грн; № 1268 від 28.02.2021 на суму 210380,77 грн; № 2442 від 31.03.2021 на суму 152251,85 грн; №3699 від 30.04.2021 на суму 61514,50 грн (а.с. 30 - 32).

Відповідач свої зобов`язання з оплати спожитої протягом спірного періоду теплової енергії виконав частково, сплативши позивачу за поставлену в грудні 2020 року теплову енергію 42217,19 грн.

Залишок не сплачених відповідачем коштів становить 821471,62 грн (863688,81 42217,19 = 821471,62).

Наявна заборгованість й стала причиною виникнення спору.

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з виконанням сторонами договірних зобов`язань щодо поставки й оплати теплової енергії.

Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина перша статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

За частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 6.3 договору, враховуючи вимоги статей 253, 254 Цивільного кодексу України щодо початку й закінчення перебігу строків, відповідач повинен був здійснити оплату спожитої теплової енергії за спірними актами у наступні строки:

за актом № 6352 від 31.12.2020 на суму 197146,45 грн не пізніше 20.01.2021;

за актом № 125 від 31.01.2021 на суму 242395,24 грн не пізніше 22.02.2021;

за актом № 1268 від 28.02.2021 на суму 210380,77 грн не пізніше 22.03.2021;

за актом № 2442 від 31.03.2021 на суму 152251,85 грн не пізніше 20.04.2021;

за актом № 3699 від 30.04.2021 на суму 61514,50 грн не пізніше 20.05.2021.

Отже, строк оплати є таким, що настав.

Доказів повної оплати відповідачем спожитої теплової енергії відповідач не надав.

Відтак, позовні вимоги про стягнення основного боргу у сумі 821471,62 грн є законними й обґрунтованими.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України закріплено, що у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

За порушення строків оплати спожитої теплової енергії позивач заявив до стягнення з відповідача пеню в загальній сумі 346534,36 грн, яка розрахована за загальний період з 21.01.2021 по 04.11.2022 із заборгованості за кожним спірним актом окремо, з урахуванням часткової оплати в сумі 42217,19 грн, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ.

Із змісту підпункту 7.2.7 договору вбачається, що сторонами не було визначено розміру та бази нарахування пені, а встановлено лише її граничну величину не більше подвійної облікової ставки НБУ. В той же час норми закону, які регулюють спірні правовідносини, так само не визначають окремого розміру штрафної санкції у вигляді пені, яка підлягає застосуванню за порушення відповідного грошового зобов`язання.

Тож, оскільки пеню може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом чи договором, вимога позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 346534,36 грн є безпідставною.

Крім того, за порушення строків оплати поставленої теплової енергії понад 30 днів позивач відповідно до підпункту 7.2.7 договору просить стягнути з відповідача 7% штрафу в загальній сумі 57502,93 грн, розрахованого із заборгованості за кожним спірним актом окремо, з урахуванням часткової оплати в сумі 42217,19 грн.

За результатом перевірки арифметичного розрахунку штрафу встановлено, що заявлений до стягнення штраф не перевищує можливої до стягнення суми.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення неустойки слід зазначити таке.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Положеннями частин першої та другої статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Утім, згідно з частиною першою статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 261 цього Кодексу за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, виходячи з положень статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18).

З огляду на необґрунтованість позову в частині вимог про стягнення пені, заява відповідача про застосування строку позовної давності до цих вимог задоволенню не підлягає.

Також заява відповідача про застосування строку позовної давності не підлягає задоволенню і в частині вимог про стягнення штрафу, оскільки підпунктом 7.2.7 договору встановлений законом річний строк позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій збільшено за домовленістю сторін до трьох років.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані нормами статті 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати в сумі 244440,87 грн за загальний період з лютого 2021 року по листопад 2022 року та 3% річних у сумі 40681,40 грн за загальний період з 21.01.2021 по 04.11.2022 розраховані із заборгованості за кожним спірним актом окремо, з урахуванням часткової оплати у грудні 2020 року в сумі 42217,19 грн.

Перевіркою розрахунку інфляційних втрат правових підстав для їх зменшення судом не встановлено.

Перевіркою розрахунку 3% річних судом встановлено, що позивачем помилково визначені початкові дати нарахування: за актом № 125 від 31.01.2021 на суму 242395,24 грн 22.02.2021 замість 23.02.2021; за актом № 1268 від 28.02.2021 на суму 210380,77 грн 22.03.2021 замість 23.03.2021.

За результатом перерахунку 3% річних із заборгованості за актом № 125 від 31.01.2021 на суму 242395,24 грн за період з 23.02.2021 по 04.11.2022 становлять 12352,20 грн, що на 19,92 грн менше від заявлених до стягнення позивачем у сумі 12372,12 грн (12372,12 12352,20 = 19,92), а із заборгованості за актом № 1268 від 28.02.2021 на суму 210380,77 грн за період з 23.03.2021 по 04.11.2022 10236,61 грн, що на 17,29 грн менше від заявлених до стягнення позивачем у сумі 10253,90 грн (10253,90 10236,61 = 17,29). Усього надмірно заявлені до стягнення 3% річних становлять 37,21 грн (19,92 + 17,29 = 37,21).

Відтак, 3% річних підлягають зменшенню на 37,21 грн й будуть становити 40644,19 грн (40681,40 37,21 = 40644,19).

Отже, законними й обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у загальній сумі 1 164 059,61 грн, з яких: 821471,62 грн основний борг, 57502,93 грн 7% штрафу, 244440,87 грн інфляційні втрати, 40644,19 грн 3% річних.

Щодо підстав для зменшення штрафу та 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених нормативних приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи: з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; терміну прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання та невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

За відсутності в законі переліку виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.

При цьому винятковими є такі обставини, які дозволяють суду, а не зобов`язують його зменшити нараховані в силу закону чи договору штрафні санкції. Інакше нівелюється юридичне значення винятковості обставин та право суду на зменшення таких штрафних санкцій.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, за своєю правовою природою штрафні санкції є засобами стимулювання боржника до належного виконання свого обов`язку. Тому, передбачені законодавством санкції повинні застосовуватися у разі порушення зобов`язання.

При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен також брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника (п. 8.38).

Надаючи оцінку заявленому до стягнення розміру штрафу за прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати спожитої теплової енергії, суд приймає до уваги принцип свободи договору. При цьому враховує також і те, що представник позивача на пропозицію суду в судовому засіданні не змогла обґрунтувати встановлений договором штраф у розмірі саме 7% за обставин цілковитої відсутності будь-яких штрафних санкцій за можливе невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань позивачем.

Викладене не узгоджується зі справедливістю, добросовісністю та розумністю, які відповідно до статей 3, 509 Цивільного кодексу України є не тільки одними із засад цивільного законодавства, а й підґрунтям для формування й виконання зобов`язань для учасників правовідносин.

За частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до частини першої статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, одними із елементів якого є законність, заборона свавільності, недискримінація та рівність перед законом.

За таких обставин встановлена договором відповідальність за порушення договірних зобов`язань тільки для однієї із сторін договору та ще й у розмірі, що не має розумного обґрунтування, порушує баланс інтересів та є свідченням несправедливості й недобросовісності, що, в свою чергу, є недопустимим у контексті принципу верховенства права (правовладдя).

Також визначальним є й те, що докази збитків позивача, їх розміру від порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання в матеріалах справи відсутні. При цьому суд враховує, що відповідач є неприбутковою організацією, яка утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, і надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку. Тому можливість отримання відповідачем у майбутніх періодах прибутку для покриття сум нарахованих штрафних санкцій виключається. Відтак, накопичення відповідачем заборгованості за рахунок штрафних санкцій призведе лише до уповільнення погашення сум наявної основної заборгованості та до нових порушень ним поточних зобов`язань. За таких обставин покладення на відповідача додаткових зобов`язань у вигляді надмірних штрафних санкцій не матиме позитивного економічного ефекту.

Викладені обставини, з урахуванням правової природи неустойки та її, перш за все, стимулюючого значення для виконання договірних зобов`язань, дозволяють дійти висновку щодо наявності підстав для зменшення штрафу на 50% - з 57502,93 грн до 28751,47 грн.

Водночас, клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення 3% річних, розмір яких не визнається судом надмірним, задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Нарахування процентів річних, передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України, тісно пов`язане із застосуванням індексу інфляції, що свідчить про компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом частини другої вказаної статті нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин зменшення судом суми стягуваного штрафу на 50% поряд із покриттям майнових втрат позивача за рахунок стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за час прострочення виконання ним грошового зобов`язання за договором, цілком узгоджується із завданнями та засадами господарського судочинства, а також принципами добросовісності, розумності і справедливості.

Посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану", як на підставу звільнення його від сплати неустойки, компенсаційних виплат у вигляді 3% річних та інфляційних втрат, суд відхиляє, оскільки нормативні приписи зазначеної урядової постанови стосуються населення, а не юридичних осіб.

Щодо заяви відповідача про розстрочку виконання рішення, суд зазначає про таке.

Відповідно до частини першої статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Отже, розстрочка виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду.

За змістом частини третьої статті 331 цього Кодексу підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).

Щодо обставин, наведених відповідачем в обґрунтування підстав для надання йому розстрочки виконання судового рішення, суд зауважує, що за змістом частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, здійснюється на підставі доказів.

Відповідно до частини першої статті 74 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Обґрунтовуючи подану заяву про розстрочення виконання судового рішення, відповідач надав довідку про дебіторську заборгованість, згідно з якою станом на 25.12.2022 заборгованість по комунальним платежам мешканців (членів кооперативу та зареєстрованих осіб) будинку кооперативу, що знаходиться за адресою: 50093, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Лісового, буд. 30, становить 570010,00 грн. За твердженням відповідача зазначена обставина є безумовною передумовою настання неплатоспроможності кооперативу, що в свою чергу спричинить його ліквідацію та, як наслідок, неможливість виконання рішення суду.

Разом з тим, заявляючи про розстрочення виконання судового рішення на строк дванадцять місяців, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження здатності виконати ним боргові зобов`язання протягом указаного строку. Так, відповідачем не надано суду інформації щодо джерел та розміру його можливих фінансових надходжень у період розстрочення для покриття боргу перед позивачем.

Безпідставне надання розстрочки у виконанні судового рішення без дотримання балансу інтересів позивача (стягувача) та відповідача (боржника) порушує основи судового рішення, позбавляє кредитора можливості у повній мірі захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, у зв`язку з чим воно не може вважатися законним і справедливим.

За таких обставин правові підстави для надання розстрочки виконання судового рішення на цей час відсутні. Однак, це не позбавляє відповідача повторно звернутися до суду з аналогічною заявою, обґрунтованою належними й допустимими доказами, чи то вирішити питання розстрочення сплати заборгованості безпосередньо з позивачем як на етапі виконавчого провадження, так і шляхом укладення з ним окремого договору.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам у сумі 17460,90 грн (1164059,61 х 22659,47 / 1510631,18 = 17460,90). При цьому зменшення розміру штрафу на зменшення судового збору не впливає.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 20, 73-79, 86, 91, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" до Житлово-будівельного кооперативу "Восток-37" про стягнення 1510631,18 грн, з яких: 821471,62 грн - основний борг; 244440,87 грн інфляційні втрати; 40681,40 грн 3% річних; 346534,36 грн пеня, 57502,93 грн штраф задовольнити частково.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Восток-37" (ідентифікаційний код: 23025505; місцезнаходження: 50093, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Лісового, буд. 30) на користь Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" (ідентифікаційний код: 00130850; місцезнаходження: 50014, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Електрична, буд. 1) основний борг у сумі 821471,62 грн, інфляційні втрати в сумі 244440,87 грн, 3% річних у сумі 40644,19 грн, штраф у сумі 28751,47 грн, судовий збір у сумі 17460,90 грн.

У решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 10.02.2023.

Суддя І.І. Колісник