Рішення

від 10.02.2023 по справі 910/12529/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.02.2023Справа № 910/12529/22

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТЛЕКС-ЕНЕРДЖІ"

вул. Велика Житомирська 33, м. Житомир, 01601

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.В."

вул. Вербова 21,23, м. Київ, 04073

про стягнення 613 902,88 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТЛЕКС-ЕНЕРДЖІ" (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.В." (далі-відповідач) про стягнення 613 902,88 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що за відповідачем обліковується сума заборгованості за Договором про постачання/закупівлю електричної енергії споживачу №0809-П від 08.09.2021.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.11.2022 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/12529/22 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

Частиною 2 ст. 120 ГПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Згідно з ч. 7 зазначеної статті учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція висловлена у Постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 вересня 2018 року у справі №910/23064/17.

Означену ухвалу, направлено відповідачу на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак поштове відправлення повернуто до суду з посиланням на відсутність адресата за вказаною адресою.

Отже відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/12529/22, однак своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТЛЕКС-ЕНЕРДЖІ» далі (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Б.В.» (далі - Споживач, ТОВ «Б.В.») укладено договір про постачання/закупівлі електричної енергії споживачу №0809-П від 08 вересня 2021 р. (далі - Договір).

Згідно з пунктом 2.1 Договору Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Пунктом 5.1. Договору встановлено, що Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є Додатком № 2 до цього Договору та його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 5 Додатку № 2 до Договору («Комерційна пропозиція») визначення планових обсягів споживання електроенергії: Планові обсяги споживання електричної енергії визначаються Постачальником на підставі заявки Споживача, що може подаватись до 25 (двадцять п`ятого) числа місяця, що передує розрахунковому. У разі ненадання заявки з плановими обсягами, визначення планового обсягу споживання електричної енергії здійснюється згідно з додатком до Заяви-приєднання «Реєстр точок комерційного обліку електричної енергії споживачів балансуючої групи Постачальника».

Визначення фактичних обсягів спожитої електроенергії: Обсяги спожитої та розподіленої електричної енергії остаточно визначаються Оператором системи розподілу (передачі), до мереж якого приєднані електроустановки Споживача.

Як зазначено у п.6 Додатку №2 до Договору термін надання остаточного рахунку за спожиту електроенергію та термін його оплати: по закінченню розрахункового місяця Постачальник надає Споживачу рахунок на оплату за фактичні обсяги споживання електроенергії у попередньому місяці. Споживач здійснює оплату протягом 5 банківських днів від дня отримання рахунку, безготівковими грошовими коштами на рахунок Постачальника, але не пізніше ніж до 12 числа місяця, що слідує за розрахунковим.

З наведеного вбачається, що відповідно до Договору Постачальник зобов`язаний постачати електричну енергію на умовах Договору, а Покупець споживати таку електричну енергію та здійснювати розрахунки за фактично спожиту електричну енергію у визначений договором строк, тобто не пізніше ніж до 12 числа місяця, що слідує за розрахунковим.

Постачальник належним чином виконав умови договору, поставивши споживачу електричну енергію відповідно до його умов.

Згідно із п. 5.4 Договору розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.

Відповідно до пп.10 п.6.2 Договору споживач зобов`язується до 14 (чотирнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим, підписувати та надавати Постачальнику скановану копію підписаного зі свого боку Акту постачання-прийняття електричної енергії у розрахунковому періоді, шляхом направлення електронного листа з сканованою копією Акту постачання- прийняття електричної енергії на електронні адреси Постачальника, що вказані у п. 14. Договору. Оригінал Акту постачання-прийняття електричної енергії Споживач надає Постачальнику до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим. У випадку не надання Споживачем Постачальнику оригіналу Акту постачання-прийняття електричної енергії у встановлений строк - такий акт вважається погодженим та підписаним Споживачем.

Крім того, відповідно до п.19 Додатку №2 до Договору Споживачу надається можливість обміну документами з використанням мережі Інтернет як з використанням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП), так і без застосування ЕЦП. При цьому електронні копії документів мають чинність до моменту обміну паперовими копіями документів. Обмін паперовими копіями документів повинен бути здійсненим не пізніше, ніж через 10 робочих днів, після їх підписання у електронному вигляді.

Як вказує позивач, Споживач не виконав свого обов`язку, передбаченого пп.10 п.6.2 Договору, однак між сторонами відповідно п. 19 Додатку №2 до Договору відбувся обмін актами постачання-прийняття електричної енергії з використанням ЕЦП за допомогою захищеного програмного комплексу «M.E.Doc».

Так, між сторонами підписані наступні акти приймання-постачання електричної енергії:

Акт постачання-прийняття електричної енергії від 28.02.2022р. за лютий 2022 року, відповідно до якого загальний обсяг спожитої електроенергії за лютий складає 118 237,00 кВт*год на загальну вартість 379 275, 73 грн.

На підставі зазначеного акта споживачу виставлено рахунок на оплату № 28/02-4 від 28.02.2022р на суму 379 275,73 грн.

Акт постачання-прийняття електричної енергії від 31.03.2022р. за березень 2022 року, відповідно до якого загальний обсяг спожитої електроенергії за березень складає 34 419,00 кВт*год на загальну вартість 124 741,87грн.

На підставі зазначеного акта споживачу виставлено рахунок на оплату № 08/03-15 від 31.03.2022р на суму 124 741,87 грн.

Акт постачання-прийняття електричної енергії від 30.04.2022р. за квітень 2022 року, відповідно до якого загальний обсяг спожитої електроенергії за квітень складає 2 046,00 кВт*год на загальну вартість 6 891,71 грн.

На підставі зазначеного акта споживачу виставлено рахунок на оплату № 30/04-4 від 30.04.2022р на суму 6 891,71 грн.

Акт постачання-прийняття електричної енергії від 31.05.2022р. за травень 2022 року, відповідно до якого загальний обсяг спожитої електроенергії за травень складає 2 114,00 кВт*год на загальну вартість 7 470,23 грн.

На підставі зазначеного акта споживачу виставлено рахунок на оплату № 31/05-36386617 від 31.05.2022p на суму 7 470,23 грн.

Акт постачання-прийняття електричної енергії від 30.06.2022р. за червень 2022 року, відповідно до якого загальний обсяг спожитої електроенергії за червень складає 2 046,00 кВт*год на загальну вартість 7 221,71 грн.

На підставі зазначеного акта споживачу виставлено рахунок на оплату № 30/06-36386617 від 30.06.2022р на суму 7 221,71 грн.

Акт постачання-прийняття електричної енергії від 31.07.2022р. за липень 2022 року, відповідно до якого загальний обсяг спожитої електроенергії за липень складає 2 114, 00 кВт*год на загальну вартість 8 176,28 грн.

На підставі зазначеного акта споживачу виставлено рахунок на оплату № 31/07-36386617 від 31.07.2022p на суму 8 176,28 грн.

Акт постачання-прийняття електричної енергії від 31.08.2022р. за серпень 2022 року, відповідно до якого загальний обсяг спожитої електроенергії за серпень складає 2 114,00 кВт*год на загальну вартість 9 052,16 грн.

На підставі зазначеного акта споживачу виставлено рахунок на оплату № 0822-36386617 від 01.09.2022р на суму 9 052,16 грн.

Акт постачання-прийняття електричної енергії від 30.09.2022р. за вересень 2022 року, відповідно до якого загальний обсяг спожитої електроенергії за вересень складає 2 046,00 кВт*год на загальну вартість 9 814,54 грн.

На підставі зазначеного акта споживачу виставлено рахунок на оплату №0922-36386617 від 01.10.2022p на суму 9 814, 54 грн.

Всього згідно із наведеними актами споживачу поставлено 165 136,00 кВт*год на загальну вартість 552 644,23 грн.

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, зазначені Акти підписані відповідачем без зауважень та заперечень, отже ТОВ «Б.В.» не заперечує, що ним спожито 165 136,00 кВт*год на загальну вартість 552 644,23 грн.

Відповідач лише частково виконав свої зобов`язання з оплати поставленої електричної енергії.

Так, 28 березня 2022 року відповідач сплатив 29 275,73 грн в якості оплати рахунку №28/02-4 від 28.02.2022р; 01 червня 2022 року відповідач сплатив 100 000, 00 грн в якості оплати рахунку № 28/02-4 від 28.02.2022р, а всього за рахунком № 28/02-4 від 28.02.2022р: 129 275,73 грн.

Звертаючись до суду із позовом, позивач вказує, що жодних інших платежів за Договором з моменту останнього платежу (01 червня 2022 року) ТОВ «Б.В.» не здійснило, що підтверджується довідкою АТ «ОЩАДБАНК» від 26 жовтня 2022 року № 100.40/0159-50/2-925.

Згідно з пп.6.2.1 Договору Споживач зобов`язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до п.п.7.1.1 Договору Постачальник має право отримувати від Споживача плату за поставлену електричну енергію.

Водночас, відповідач неналежним чином виконав умови Договору, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за Договором у розмірі 423 368,50 грн (552 644, 23 - 129 275,73).

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно зі ст. ст. 173, 174, 175 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України) і відповідно до ст. 629 ЦК України є обов`язковим для

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, відповідач, в порушення умов договору не виконав взяті на себе зобов`язання з внесення оплати за спожиту теплову енергію, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість з березня 2022 року по вересень 2022 року в розмірі 423 368,50 грн., що відповідачем не спростовано.

Відповідач документів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем у повному обсязі або спростовували наявність такої заборгованості, суду не надав.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати заборгованості за Договором не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 423 368,50 грн.

Позивачем заявлено до стягнення із відповідача 3% річних у розмірі 7 801,17 грн. та 57 091,90 грн. інфляційних втрат.

Стосовно вказаних позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що він є арифметично вірним, таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 33% річних у розмірі 7 801,17 грн. та 57 091,90 грн. інфляційних втрат, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 100 923,13 грн. - пені та 24718,18 грн. - штрафу.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 9.1 Додатку № 2 до Договору («Комерційна пропозиція») визначено, що у разі несвоєчасної оплати обумовлених даним Додатком платежів, Споживач сплачує на користь Постачальника неустойку. Неустойка складається із пені за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу та штрафу, який нараховується у випадку прострочення чергового платежу більше, ніж на 20 календарних днів, у такому випадку Постачальник має право нарахувати, а Споживач зобов`язаний сплатити на користь Постачальника штраф у розмірі 35% від загальної вартості електричної енергії, що зазначається у Заяві- приєднання «Реєстр точок комерційного обліку електричної енергії споживачів балансуючої групи Постачальника» або відповідно до середньомісячного обсягу споживання Споживача.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов`язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов`язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов`язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду України, викладені у постановах від 27.09.2005 у справі № 35/475-04 та від 08.02.2017 у справі № 3-1217гс/16.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та встановив, що заявлена до стягнення сума штрафу є арифметично правильною та відповідно обґрунтованою. З огляду на що, суд задовольняє вимогу про стягнення із відповідача штрафу у розмірі 24 718,18 грн.

Судом перевірено наведений у позовній заяві розрахунок пені та визнано його арифметично вірним.

За таких обставин, суд задовольняє позовну вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 6589,42 грн. - пені.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Позивач в попередньому (орієнтовному) розрахунку просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 60 000,00 грн.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Разом із тим, у ч. 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Так, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стягувачем надано до матеріалів справи лише копії ордеру серія АР №1088823 та свідоцтва про право на занятті адвокатською діяльністю ЗП 002851 від 29.09.2021.

Однак, стягувачем не надано суду ні договору про надання правової допомоги, ні актів приймання-передачі наданих послуг, розрахунків витрат, детального опису робіт (наданих послуг), інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку із відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження надання правничої допомоги, подання яких є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.В." (вул. Вербова 21,23, м. Київ, 04073; ідентифікаційний код 36386617) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТЛЕКС-ЕНЕРДЖІ" (вул. Велика Житомирська 33, м. Житомир, 01601; ідентифікаційний код 40113001) 423 368,50 грн. - основного боргу, 100 923,13 грн. - пені, 24 718,18 грн. - штрафу, 7 801,17 грн. - 3% річних 57 091,90 грн. - інфляційних втрат та 3962,55 грн. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов