Рішення

від 08.02.2023 по справі 910/11120/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.02.2023Справа № 910/11120/22

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Надзор»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Строймір»

про стягнення 821929,87 грн.

Представники сторін:

від позивача: Востров Ф.Ю.;

від відповідача: Возний Є.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

24.10.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Надзор» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Строймір» про стягнення 821929,87 грн, з яких 661407,11 грн основного боргу, 16308,67 грн 3% річних та 144214,09 грн інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач не виконав свого обов`язку з поставки позивачу товару, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача попередню оплату у розмірі 661407,11 грн, а також нараховані 16308,67 грн 3% річних та 144214,09 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2022 відкрито провадження у справі №910/11120/22, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.11.2022, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

09.11.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив що за усною домовленістю між сторонами поставка товару повинна була бути здійснена після закінчення зими, оскільки відповідач не є безпосереднім виробником товару, а здійснює його замовлення у ТОВ «Лот». Крім того, відповідач вказав на настання форс-мажорних обставин, що, на думку відповідача, звільняють його від обов`язку виконання зобов`язань.

Підготовче засідання, призначене на 23.11.2022, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2022 підготовче засідання у справі №910/11120/22 призначено на 07.12.2022.

У підготовчому засіданні 07.12.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого провадження на 21.12.2022.

16.12.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

19.12.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 21.12.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 25.01.2023.

Судове засідання, призначене на 25.01.2023, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 судове засідання у справі №910/9525/22 призначено на 08.02.2023.

Представник позивача у судовому засіданні 08.02.2023 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 08.02.2023 надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 08.02.2023 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Строймір» було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Надзор» рахунок на оплату №344 від 07.12.2021 на суму 661407,11 грн, в якому міститься найменування товару, що підлягає оплаті, його кількість, ціна та загальна вартість.

15.12.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Надзор» у повному обсязі здійснило оплату вказаного рахунку, що підтверджується платіжним дорученням №3031 від 15.12.2021 на суму 661407,11 грн (призначення платежу - оплата за товар згідно з рахунком №334 від 07.12.2021).

Оскільки відповідач не виконав свого обов`язку з поставки позивачу товару, звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача попередню оплату у розмірі 661407,11 грн, а також нараховані 16308,67 грн 3% річних та 144214,09 грн інфляційних втрат.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначив що за усною домовленістю між сторонами поставка товару повинна була бути здійснена після закінчення зими, оскільки відповідач не є безпосереднім виробником товару, а здійснює його замовлення у ТОВ «Лот». Крім того, відповідач вказав на настання форс-мажорних обставин, що, на думку відповідача, звільняють його від обов`язку виконання зобов`язань.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Таким чином, оскільки позивачем було сплачено на користь відповідача грошові кошти у сумі 661407,11 грн. (попередня оплата за товар, який повинен був бути поставлений відповідачем), що, по суті, є прийняття пропозиції укласти договір, суд дійшов висновку, що між сторонами було укладено договір поставки від 15.12.2021 (дата сплати позивачем попередньої оплати).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Умовами укладеного між позивачем та відповідачем договору поставки від 15.12.2021 не встановлено строку виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару.

При цьому, суд критично ставиться до тверджень позивача, що строк виконання відповідачем обов`язку поставити товар настав 16.12.2021, оскільки матеріали справи не містять доказів погодження між сторонами виконання відповідачем обов`язку поставити товар, визначений у рахунку №344 від 07.12.2021, саме у вказаний позивачем строк.

Так само, суд критично оцінює твердження відповідача про погодження строку поставки товару після закінчення зими 2022 року, так як з наданого відповідачем електронного листування між сторонами не вбачається, що позивач однозначно погодився з строками поставки товару після зими 2022 року.

Більш того, матеріали справи не містять доказів, що особи, які вели листування (переговори), мають повноваження на укладення договору з визначенням його істотних умов (погоджувати строки поставки).

Водночас, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем долучено до матеріалів справи копію листа вих. №1008/3 від 10.08.2022, в якому позивач вимагає здійснити поставити йому товар або здійснити повернення попередньої оплати в строк до 31.08.2022.

У підготовчому засіданні 07.12.2022 представник відповідача на запитання суду підтвердив факт отримання ним від позивача листа вих. №1008/3 від 10.08.2022, про що зазначено у протоколі судового засідання від 07.12.2022.

Однак, матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем обов`язку з поставки товару, погодженого у рахунку №344 від 07.12.2021, або доказів повернення позивачу попередньої оплати у розмірі 661407,11 грн.

Зі змісту ст. 693 Цивільного кодексу України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

Покупець має право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та непередання продавцем товару після її отримання у встановлені договором строки, у такому випадку покупець має право на повернення попередньої оплати, водночас, з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату - обов`язок продавця поставити товар припиняється.

Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов`язань сторін за договором, в тому числі припинення обов`язку продавця поставити погоджений товар (в межах зобов`язання, яке виникло з конкретної погодженої поставки).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Обов`язок Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Строймір» з повернення суми попередньої оплати у розмірі 661407,11 грн підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не був спростований, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Надзор» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Строймір» попередньої оплати у розмірі 661407,11 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому, суд вважає необгрунтованим посилання відповідача на умови публічного договору, розміщеного на сайті відповідача, оскільки матеріали справи не містять доказів, що замовлення спірного товару було здійснено позивачем через сайт Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Строймір», тобто, доказів, що позивач приєднався до умов публічного договору.

Так само, суд відхиляє пояснення відповідача про неможливість виконання ним обов`язку з поставки товару у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин (війна з росією).

Так, у пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, норма частини другої статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

В статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

Однак, відповідачем не доведено суду існування форс-мажорних обставин саме для правовідносин, які виникли між сторонами (договір поставки від 15.12.2021), тоді як лист ТПП від 28.02.2022 №2024/01.0-7.1 не є беззаперечним доказом на підтвердження виникнення форс-мажорних обставин, які свідчили про неможливість виконання відповідачем своїх зобов`язань саме за договором поставки від 15.12.2021, укладеним з позивачем.

Доводи ж відповідача про те, що він не є виробником товару, а замовляв його у ТОВ «Лот», судом відхиляються, оскільки відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

При цьому, відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

У ст. 44 Господарського кодексу України зазначено, що одним з принципів підприємницької діяльності є комерційний ризик.

Таким чином, невиконання контрагентом відповідача своїх зобов`язань з поставки відповідачу товару (з будь-яких підстав) не звільняє відповідача від зобов`язань, які виникла перед позивачем на підставі договору поставки від 15.12.2021.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 16308,67 грн за період з 16.12.2021 по 11.10.2022.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд зазначає, що нарахування 3% річних можливе за прострочення виконання грошового зобов`язання (тобто, за прострочення виконання зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, а не за прострочення виконання обов`язку поставити товар).

Оскільки між сторонами не було досягнуто згоди щодо строку поставки відповідачем товару, а у листі від 10.08.2022 вих. №1008/3 позивач вимагав поставити товар або повернути попередню оплату до 31.08.2022, суд дійшов висновку, що обґрунтованим для нарахування 3% річних (за прострочення повернення відповідачем попередньої оплати) є період з 01.09.2022 по 11.10.2022 (в межах заявленого позивачем періоду нарахування).

Таким чином, за розрахунком суду обґрунтованим розміром 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача, є 2228,85 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Надзор» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Строймір» 3% річних у розмірі 16308,67 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 2228,85 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 144214,09 грн за період з січня 2022 року по вересень 2022 року.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Суд зазначає, що нарахування інфляційних втрат можливе за прострочення виконання грошового зобов`язання (тобто, за прострочення виконання зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, а не за прострочення виконання обов`язку поставити товар).

Оскільки між сторонами не було досягнуто згоди щодо строку поставки відповідачем товару, а у листі від 10.08.2022 вих. №1008/3 позивач вимагав поставити товар або повернути попередню оплату до 31.08.2022, суд дійшов висновку, що обґрунтованим для нарахування інфляційних втрат (за прострочення повернення відповідачем попередньої оплати) є період з 01.09.2022 по 11.10.2022 (в межах заявленого позивачем періоду нарахування).

Таким чином, за розрахунком суду обґрунтованим розміром інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача, є 12566,74 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Надзор» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Строймір» інфляційних втрат у розмірі 144214,09 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 12566,74 грн.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Строймір» (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, буд. 154А, офіс 435; ідентифікаційний код: 35122632) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Надзор» (03142, м. Київ, вул. Академіка Кримського, буд. 4А, офіс 114; ідентифікаційний код: 41754867) суму основного боргу у розмірі 661407 (шістсот шістдесят одна тисяча чотириста сім) грн 11 коп., 3% річних у розмірі 2228 (дві тисячі двісті двадцять вісім) грн 85 коп., інфляційні втрати у розмірі 12566 (дванадцять тисяч п`ятсот шістдесят шість) грн 74 коп. та судовий збір у розмірі 10143 (десять тисяч сто сорок три) грн 04 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 10.02.2023.

Суддя О.М. Спичак