Постанова

від 07.09.2022 по справі 755/3065/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 755/3065/18

провадження № 61-22169св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Житлово-будівельний кооператив «Педагог»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 березня 2019 року, ухвалене у складі судді Чех Н. А., та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Педагог» (далі - ЖБК «Педагог») про визнання недійсним рішення загальних зборів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову зазначила, що 13 грудня 2016 року головою правління ЖБК «Педагог» ОСОБА_2 та нею було укладено трудовий контракт на управління ЖБК «Педагог» і зараховано її на посаду виконавчого директора.

16 лютого 2018 року вона отримала від імені голови ЖБК «Педагог» вимоги щодо передачі печатки, документів кооперативу, грошових коштів. Дане рішення обґрунтовувалося випискою з Єдиного державного реєстру від 1 грудня 2017 року та протоколом позачергових загальних зборів членів ЖБК «Педагог» від 26 вересня 2017 року, яким головою ЖБК «Педагог» обрано ОСОБА_3 , а виконавчим директором - ОСОБА_4 .

Вважає одностороннє розірвання трудового контракту та звільнення її з посади виконавчого директора ЖБК «Педагог» незаконним та безпідставним, оскільки відповідач при її звільненні не дотримався вимог законодавства та не видав трудову книжку і копію наказу про звільнення з роботи.

Зазначений протокол позачергових загальних зборів членів ЖБК «Педагог» від 26 вересня 2017 року суперечить вимогам законодавства та Статуту ЖБК «Педагог», зокрема, підписи осіб на поданих документах не були завірені нотаріусом.

З урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила: визнати недійсним рішення загальних зборів від 26 вересня 2017 року, оформлене протоколом позачергових загальних зборів членів ЖБК «Педагог» від 26 вересня 2017 року; поновити її на посаді виконавчого директора ЖБК «Педагог»; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 вересня 2017 року по час поновлення на посаді виконавчого директора ЖБК «Педагог».

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 20 березня 2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Місцевий суд виходив з того, що рішення, прийняте 26 вересня 2017 року на позачергових загальних зборах членів ЖБК «Педагог», про звільнення з посади керівника ОСОБА_1 є законним, прийняте правомочними зборами, у відповідності до вимог Статуту кооперативу.

Жодних належних та допустимих доказів того, що вказані збори не були правомочні для прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 чи щодо порушень проведення вказаних зборів, оформлення прийнятих на них рішень, суду надано не було.

Також суд першої інстанції зазначив про те, що ОСОБА_1 не є і не була ніколи членом ЖБК «Педагог», будь-яких доказів (чи повідомлень про їх наявність) щодо звернення члена чи членів ЖБК «Педагог» до суду з позовами про визнання недійсними загальних зборів від 26 вересня 2017 року з будь-яких підстав, про порушення прийнятими на цих зборах рішеннями їх прав, суду не надано.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 березня 2019 року скасовано.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ЖБК «Педагог» про визнання недійсним рішення загальних зборів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрито.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Даний спір виник із корпоративних відносин, тому підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

9 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року в частині закриття провадження у цій справі, в іншій частині, якою скасовано рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 березня 2019 року залишити в силі. Скасувати повністю рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 березня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 просила касаційну скаргу розглядати за її участю або за участю її представника.

Підставою касаційного оскарження рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 березня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року ОСОБА_1 вказує, що правовідносини, які виникли між сторонами, не є корпоративними, вона не є членом ЖБК «Педагог» і працювала виконавчим директором на підставі трудового контракту, тому висновок апеляційного суду про те, що спірні правовідносини є корпоративними, помилковий.

Суд першої інстанції, як вона вважає, умисно затягував судовий процес в інтересах відповідача, чим порушив принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом, проявивши упереджені дії по відношенню до позивача, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів з Дарницького відділення АТ «Укрсоцбанк».

Також судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права і порушено норми процесуального права, які призвели до неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Поза увагою місцевого суду залишилося те, що у вищого органу управління кооперативу немає повноважень щодо звільнення або наймання на роботу найманих працівників, в тому числі виконавчого директора, з часу звільнення найманого працівника (керівника юридичної особи) у нього скасовуються будь-які посадові зобов`язання перед роботодавцем, позачергові збори 26 вересня 2017 року не скликалися.

Висновки суду першої інстанції суперечать висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 8 травня 2018 року у справі № 369/1052/16-ц.

Крім того, судами не враховано правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-530цс15.

Позиція інших учасників справи

У червні 2020 року ЖБК «Педагог» подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на відповідність висновків суду апеляційної інстанції нормам процесуального права, просив залишити касаційну скаргу без задоволення.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 березня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року.

Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції і ухвалою цього ж суду від 30 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ЖБК «Педагог» організований при Київському державному педагогічному інституті імені О. М. Горького на підставі рішення виконкому Радянської Ради народних депутатів від 6 лютого 1967 року № 115 для будівництва об`єкту будівництва - житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який було введено в експлуатацію рішенням виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 31 грудня 1969 року № 2339. Дата державної реєстрації Статуту ЖБК «Педагог» - 7 вересня 1970 року. Нова редакція Статуту ЖБК «Педагог» затверджена загальними зборами членів ЖБК «Педагог» (протокол № 2-16 від 9 жовтня 2016 року).

Протоколом № 54 загальних зборів членів ЖБК «Педагог» від 4 лютого 2012 року прийняте рішення про затвердження кандидатури ОСОБА_1 на посаду голови правління з випробувальним терміном на шість місяців.

Згідно з протоколом засідання членів правління ЖБК «Педагог» від 4 лютого 2012 року затверджено одностайним голосуванням головою правління ОСОБА_1 .

Згідно з пунктом 8.1 Статуту ЖБК «Педагог» в редакції 2016 року, затвердженого загальними зборами ЖБК «Педагог» (протокол № 2-16 від 9 жовтня 2016 року), органами управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу або збори уповноважених і правління кооперативу.

Вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу, до компетенції яких (виключно) належить: затвердження Статуту кооперативу, внесення змін до нього; обрання голови правління кооперативу; прийняття рішення про реорганізацію, ліквідацію кооперативу; прийняття рішень про вступ кооперативу до кооперативних об`єднань та про взаємодію з громадськими організаціями (пункт 8.2 Статуту).

В протоколі № 2-16 загальних зборів членів ЖБК «Педагог» від 9 жовтня 2016 року, яким затверджено Статут ЖБК «Педагог» в новій редакції, уповноважено голову правління ОСОБА_1 підписати нову редакцію Статуту, уповноважено члена правління ОСОБА_2 провести державну реєстрацію нової редакції Статуту ЖБК «Педагог» у відповідності до норм чинного законодавства України та подати до ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС міста Києва оновлений Статут і заяву за формою № 1-ОПП із позначкою «Зміни». У цих зборах брали участь 108 членів кооперативу, що становило 67% від загальної кількості членів ЖБК «Педагог» (162 особи).

Згідно з довіреністю, виданою 10 жовтня 2016 року, правління та загальні збори ЖБК «Педагог» в особі голови правління Череватенко Т. М., що діє на підставі Статуту, уповноважують члена правління ЖБК ОСОБА_2 представляти інтереси ЖБК «Педагог» у районних державних адміністраціях міста Києва та всіх державних органах при підготовці, поданні та отриманні документів щодо реєстрації змін до Статуту ЖБК «Педагог» та включення його до реєстру неприбуткових установ та організацій. Довіреність діє з моменту її підписання протягом 30-ти днів.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на 13 грудня 2016 року ОСОБА_1 зазначена керівником ЖБК «Педагог».

Згідно з протоколом позачергових загальних зборів членів ЖБК «Педагог» від 26 вересня 2017 року ОСОБА_1 звільнена з посади керівника ЖБК «Педагог» з 26 вересня 2017 року у зв`язку з нанесенням шкоди будинку, моральних та матеріальних збитків ЖБК «Педагог». На вказаних зборах було обрано головою правління ЖБК «Педагог» з 27 вересня 2017 року ОСОБА_3 . На зборах присутні 86 членів кооперативу, які становили 53% від загальної кількості членів ЖБК «Педагог», що складає 162 особи. За рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника кооперативу та про обрання головою правління кооперативу ОСОБА_3 проголосувало 85 членів кооперативу, один - утримався. До даного протоколу від 26 вересня 2017 року долучено список членів кооперативу, які зареєстровані для участі в позачергових загальних зборах ЖБК «Педагог» 26 вересня 2017 року; таких осіб зазначено 86.

Згідно з протоколом засідання правління ЖБК «Педагог» від 27 вересня 2017 року на посаду виконавчого директора ЖБК «Педагог» призначено ОСОБА_4 .

Особи, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи - ЖБК «Педагог» без довіреності, у тому числі підписувати договори, та наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи або фізичної особи-підприємця, є ОСОБА_3 (керівник) та ОСОБА_4 , що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованою 1 грудня 2017 року.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад, а також пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових, відносин та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та частині першій статті 3 ГК України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Статтею 20 ГПК України визначено коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, зокрема і справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Відповідно до частини першої статті 83 ЦК України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 94 ГК України кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначені Законом України «Про кооперацію».

Кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування; обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності (абзац третій статті 2 Закону України «Про кооперацію»).

Відповідно до абзаців першого, другого та четвертого статті 15 Закону України «Про кооперацію» вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить, у тому числі, утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу.

Виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу (абзац перший статті 16 Закону України «Про кооперацію»).

Отже, Закон визначає кооператив як юридичну особу, утворену фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності.

Відповідно до статті 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18.

Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад (частина перша статті 98, частина перша статті 99 ЦК України).

Частиною третьою статті 99 ЦК України передбачено, що повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Частиною четвертою статті 13 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.

Корпоративні права учасників товариства є об`єктом захисту у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь?який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

Реалізація учасниками юридичної особи корпоративних прав на участь в її управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління юридичною особою або позбавлення таких повноважень на управління юридичною особою. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

У зв`язку із цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такого правила зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Отже, зміст частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити на свій розсуд повноваження члена виконавчого органу у будь-який час.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (провадження № 14-524цс19), від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц (провадження № 14-613цс18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 501/1571/16-ц (провадження № 14-472цс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166 /18 (провадження № 14-524цс19) неодноразово зазначала про критерії розмежування трудових та господарських спорів з приводу звільнення виконавчого директора товариства.

Скасовуючи рішення місцевого суду та приймаючи нову постанову про закриття провадження, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що ОСОБА_1 на підставі рішення позачергових загальних зборів членів ЖБК «Педагог» від 26 вересня 2017 року, була звільнена саме з посади керівника ЖБК «Педагог», а не виконавчого директора.

Також апеляційний суд не спростував висновку суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не є і не була членом ЖБК «Педагог», що виключає набуття нею корпоративних прав.

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України в цій же редакції Кодексу підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Суд апеляційної інстанції не дотримався вимог цивільного процесуального закону, тому оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не може вважатися законною та обґрунтованою і підлягає скасуванню з направленням справи для розгляду до апеляційного суду.

Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції не переглянув рішення суду першої інстанції по суті вирішення спору, колегія суддів вважає відсутніми правові підстави для надання оцінки цьому рішенню і його не переглядає.

Щодо судових витрат

Так як касаційний суд дійшов висновку про передачу справи до суду апеляційної інстанції для розгляду, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 411 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтями 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року скасувати, справу направити на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В.М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук