Постанова

від 20.02.2024 по справі 755/3065/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 755/3065/18

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2840/2024

Головуючий у суді першої інстанції: Чех Н.А.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючий - Немировська О.В.,

судді - Мазурик О.Ф., Желепи О.В.

секретар - Черняк Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу «Педагог» про визнання недійсним рішення загальних зборів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 березня 2019 року

встановив:

у лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Педагог» (далі - ЖБК «Педагог») про поновлення на посаді виконавчого директора, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В травні 2018 року позивач подала заяву про уточнення позовних вимог, в якій просила: визнати недійсним рішення загальних зборів від 26 вересня 2017 року, оформленого протоколом позачергових загальних зборів членів ЖБК «Педагог» від 26.09.2017, поновити її на посаді виконавчого директора ЖБК «Педагог», стягнути з ЖБК «Педагог» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26.09.2017 по час поновлення

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 20 березня 2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 березня 2019 року скасовано, Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ЖБК «Педагог» про визнання недійсним рішення загальних зборів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрито.

Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2022 року постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року було скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції на розгляд.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника позивача - ОСОБА_2 та представника відповідача - ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач вказувала, що вона працювала на посаді виконавчого директора ЖБК «Педагог» на підставі трудового контракту, який було укладено 13 грудня 2016 року між нею і головою правління ЖБК «Педагог» ОСОБА_4 . Протоколом позачергових загальних зборів членів ЖБК «Педагог» від 26 вересня 2017 року головою ЖБК «Педагог» обрано ОСОБА_3 , а виконавчим директором - ОСОБА_5 , після чого з нею було розірвано трудовий контракт та звільнено її з посади.

Позивач вважала одностороннє розірвання трудового контракту та звільнення її з посади виконавчого директора ЖБК «Педагог» незаконним та безпідставним, оскільки відповідач при її звільненні не дотримався вимог законодавства та не видав трудову книжку і копію наказу про звільнення з роботи, зазначений протокол позачергових загальних зборів членів ЖБК «Педагог» від 26 вересня 2017 року суперечить вимогам законодавства та Статуту ЖБК «Педагог», зокрема, підписи осіб на поданих документах не були завірені нотаріусом.

З урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила: визнати недійсним рішення загальних зборів від 26 вересня 2017 року, оформлене протоколом позачергових загальних зборів членів ЖБК «Педагог» від 26 вересня 2017 року; поновити її на посаді виконавчого директора ЖБК «Педагог»; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 вересня 2017 року по час поновлення на посаді виконавчого директора ЖБК «Педагог».

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 20 березня 2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не є і не була членом ЖБК «Педагог», доказів щодо звернення члена чи членів ЖБК «Педагог» до суду з позовами про визнання недійсними загальних зборів від 26 вересня 2017 року з будь-яких підстав, про порушення прийнятими на цих зборах рішеннями їх прав, суду не надано.

Також суд зазначив, що є безпідставним посилання позивача на укладення з нею 13.12.2016 Трудового контракту з ЖБК «Педагог» в особі голови правління ОСОБА_4 на управління ЖБК «Педагог», згідно якого вона була призначена на посаду виконавчого директора, оскільки вона фактично виконувала обов`язки голови правління.

Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та посилався на положення ст. 21, 23, 24 КЗпП України, Закону України «Про кооперацію».

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.

В ст. 9 Конституції України закріплено, що чинні міжнародні договори, згода обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII було ратифіковано Конвенцію Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року (далі - Конвенція). Згідно із ст. 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом п. 2 ст. 9 вказаної Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

В ст. 21 КЗпП України дано визначення, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Спори про поновлення на роботі (статті 221, 232, 235 глави ХV «Індивідуальні трудові спори» КЗпП України) належать до трудових спорів.

У статті 221 КЗпП України вказано, що трудові спори розглядаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору.

Згідно ч. 1 статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на роботі в разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави та і звільнення з порушенням встановленого законом порядку.

За положеннями ст. 6 Закону України «Про кооперацію» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 1087-IV) кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.

Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Кооператив є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків та може мати печатки.

В ст. 8 Закону № 1087-IV закріплено, що статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.

Статут кооперативу повинен містити такі відомості:

найменування кооперативу, його тип та місцезнаходження;

мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності;

склад його засновників;

умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього;

права і обов`язки членів та асоційованих членів кооперативу;

порядок внесення змін до статуту кооперативу;

порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов`язань щодо їх сплати;

форми участі членів кооперативу в його діяльності;

порядок формування, склад і компетенція органів управління та органів контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, які беруть участь у загальних зборах;

порядок формування, використання та розпорядження майном кооперативу;

порядок розподілу його доходу та покриття збитків;

порядок обліку і звітності у кооперативі;

порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов`язаних з цим майнових питань;

порядок скликання загальних зборів;

умови і порядок повернення паю.

Статут може містити інші пов`язані з особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать законодавству.

За положеннями ст. 10 та 11 Закону № 1087-IV членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу.

Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності.

Кооператив зобов`язаний вести облік своїх членів та видати кожному з них посвідчення про членство.

Вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом.

Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу.

В статті 12 указаного Закону зазначено основні права члена кооперативу, серед яких: участь у господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат та виплат на паї; одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і в строки, визначені його статутом; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб.

Відповідно до статті 15 Закону № 1087-IV вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу.

До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; заслуховування звітів його органів управління і органів контролю; затвердження порядку розподілу доходу кооперативу; визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв; визначення розмірів, порядку формування та використання фондів кооперативу; визначення розмірів оплати праці голови правління, голови ревізійної комісії (ревізора), а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу; затвердження річного звіту і балансу кооперативу; затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства; прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном; утворення спеціальних комісій із залученням як консультантів найманих працівників; прийняття рішень про вступ кооперативу до кооперативних об`єднань; прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію кооперативу.

Рішенням загальних зборів членів кооперативу до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені інші питання діяльності кооперативу.

Виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу.

Виконавчий орган кооперативу: здійснює управління кооперативом у період між загальними зборами членів кооперативу, забезпечує виконання їх рішень; представляє кооператив у відносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями, юридичними та фізичними особами; укладає угоди між кооперативом та іншими особами; діє від імені кооперативу в межах, передбачених статутом кооперативу.

Виконавчий орган може бути наділений іншими повноваженнями, визначеними вищим органом управління кооперативу або статутом кооперативу.

Члени правління та голова кооперативу обираються загальними зборами членів кооперативу на строк, визначений статутом, але не більше ніж на п`ять років.

Порядок обрання або відкликання членів правління та голови кооперативу, а також порядок проведення засідань правління кооперативу та прийняття ним рішень визначаються статутом кооперативу (ст. 16 Закону № 1087-IV).

Як видно з матеріалів справи, ЖБК «Педагог» було створено 07.09.1970, ідентифікаційний код ЄДРПОУ: 22867872, головою правління з 26.09.2017 до цього часу є ОСОБА_3 .

Позивач посилалась на те, що 13 грудня 2016 року між головою правління ЖБК «Педагог» ОСОБА_4 та нею було укладено Трудовий контракт на управління ЖБК «Педагог» і прийнято її на посаду виконавчого директора.

Підставою позовних вимог позивач зазначила, що її звільнено з роботи з порушенням вимог п. 2 ч. 1 ст. 23 та п. 3 ч. 1 ст. 24 КЗпП України.

Суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_1 не є і не була членом ЖБК «Педагог», отже не могла виконувати обов`язки керівника - голови правління кооперативу.

Натомість позивач посилалась на укладений з нею контракт від 13.12.2016, яким вона була призначена на посаду виконавчого директора ЖБК. Зазначений Контракт підписаний від імені ЖБК «Педагог» головою правління ОСОБА_4 .

Однак вказаний контракт не є належним доказом на підтвердження трудових відносин між позивачем та ЖБК «Педагог», оскільки такий контракт має укладатись правлінням кооперативу.

Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, всі були предметом перевірки суду першої інстанції т отримали належну правову оцінку.

Відповідно до положень пункту 9.3 Статуту ЖБК «Педагог», затвердженого загальними зборами ЖБК «Педагог» протокол №2-16 від 09.10.2016 (нова редакція), якщо серед членів правління немає кандидатури на посаду голови правління, правління кооперативу може наймати виконавчого директора для оперативного управління діяльністю кооперативу. Виконавчий директор не може бути членом кооперативу. У цьому випадку виконавчому директору надається право першого підпису на банківських документах, розпоряджатися печаткою та штампом і нести повну матеріальну відповідальність. В п. 9.4 Статуту зазначено, що виконавчий директор виконує функції на умовах контракту та договору про повну матеріальну відповідальність, що укладається з ним правлінням та виконує функції, делеговані йому правлінням.

В світлокопії Статуту, доданому до позовної заяви позивачем - з позначкою «Остаточний варіант», вказано в п. 8.2, що вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу до компетенції яких належить: затвердження Статуту кооперативу, внесення змін до нього, прийняття рішення про реорганізацію, ліквідацію кооперативу, прийняття рішень про вступ кооперативу до кооперативних об`єднань та про взаємодію з громадськими організаціями.

Вказана світлокопія не відповідає редакції Статуту, яка міститься в матеріалах реєстраційної справи, наданої на запит суду Відділом з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, в якій п. 8.2 викладений в іншій редакції. Зокрема, до компетенції загальних зборів належить: затвердження Статуту кооперативу, внесення змін до нього; обрання голови правління кооперативу; прийняття рішень про реорганізацію, ліквідацію кооперативу; прийняття рішень про вступ кооперативу до кооперативних об`єднань та про взаємодію з громадськими організаціями (а/с 134-150 т. 1).

Також в іншій редакції викладено пункт 9.2 щодо повноважень голови правління, тоді як в наданій позивачем світлокопії зазначено, що правління обирає зі свого складу голову правління, та його повноваження.

Відповідно до матеріалів реєстраційної справи ЖБК «Педагог» рішенням загальних зборів членів від 04.02.2012 ОСОБА_1 було затверджено на посаду голови правління ЖБК «Педагог» з випробувальним терміном на 6 місяців. Світлокопію нової редакції Статуту, затвердженої 09.10.2016 до матеріалів реєстраційної справи було подано ОСОБА_4 , як членом правління на підставі довіреності, підписаної головою правління

ОСОБА_1 (а/с 207 т. 1).

Доказів чи повідомлень про наявність звернення членів ЖБК «Педагог» до суду з позовами про визнання недійсними загальних зборів від 26 вересня 2017 року з будь-яких підстав, про порушення прийнятими на цих зборах рішеннями їх прав, суду не надано.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 13.12.2016 в якості керівника ЖБК «Педагог» було внесено дані про ОСОБА_6 .

Згідно відповіді на запит суду Відділом з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 17.01.2019, вилучення документів з Реєстраційної справи ЖБК «Педагог» не відбувалось, оригінали документів вказаної реєстрації справи знаходяться у Відділі, Статут сканувався при прийомі документів 18.10.2016 адміністратором Центра надання адміністративних послуг. Статут розміщений на сайті Міністерства юстиції України (а/с 41 т. 2).

Посилання апелянта та її представника на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги показання свідків, є безпідставними.

За клопотанням позивача при розгляді справи в суді першої інстанції було допитано свідків: ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 . Суд першої інстанції надав оцінку вказаним поясненням та вказав, що ставить до них критично, оскільки їх покази не узгоджуються з іншими матеріалами справи.

При розгляді справи в суді апеляційної інстанції представник позивача - ОСОБА_10 заявляв клопотання про повторний допит вказаних свідків, в задоволенні якого було відмовлено.

Посилання позивача про те, що після звільнення з нею не було проведено розрахунок, не повернуто їй трудову книжку, також є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки відповідно до матеріалів справи (а/с 43-46 т. 1) позивач станом на лютий 2018 року вважаючи себе виконавчим директором ЖБК «Педагог» відмовлялась надати обраному голові правління ОСОБА_3 статутні документи, печатку, документи з організації, ведення обліку та звітності.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини вважає, що поняття «суд, встановлений законом», стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (див. mutatis mutandisрішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine) від 20 липня 2006 року, заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його мотивування. … Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Європейський суд з прав людини вказує: «…Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати мотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, серед іншого, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на приписи законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок, що випливає зі статті 6 Конвенції, з мотивування може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine) від 18 липня 2006 року заява № 63566/00, § 23).

При дослідженні доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Таким чином рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 березня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 28 березня 2023 року.

Головуючий

Судді