Постанова

від 10.02.2023 по справі 480/5967/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2023 р. Справа № 480/5967/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.01.2022, головуючий суддя І інстанції: О.А. Прилипчук, м. Суми, по справі № 480/5967/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Грейс-Інжинірінг"

до Головного управління ДПС у Сумській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "ГРЕЙС-ІНЖИНІРІНГ" (далі по тексту - ТОВ "НВФ "ГРЕЙС-ІНЖИНІРІНГ", позивач) звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Сумській області (далі по тексту - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДПС у Сумській області), в якому просило суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 232518280703 від 01.04.2021 та № 232618280703 від 01.04.2021, прийняті Головним управлінням ДПС в Сумській області;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС в Сумській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "ГРЕЙС-ІНЖИНІРІНГ" сплачений при зверненні до суду судовий збір.

В обґрунтування позову зазначено, що прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки ґрунтуються на припущеннях та помилкових висновках контролюючого органу, викладених у акті перевірки від 11.03.2021 № 1100/18-28-07-03-20/21127561/39. Зауважив, що надані податковому органу копії первинних документів містять всі обов`язкові реквізити та в повній мірі розкривають суть господарської операції між ТОВ "НВФ"ГРЕЙС-ІНЖИНІРІНГ" та ТОВ «ПРОДМЕТ».

Щодо посилань відповідача на відсутність у ТОВ «ПРОДМЕТ» ресурсів для здійснення реалізації металопродукції зазначив, що останній здійснював продаж труби позивачу на умовах посередництва та оптового продажу, що не вимагає обов`язкової наявності великої чисельності трудових ресурсів, виробничих активів та основних фондів для даного виду діяльності.

Також послався на безпідставність висновку контролюючого органу щодо відсутності у контрагента позивача спроможності здійснювати операції з розвантаження, завантаження та інших операцій, що потребують фізичної сили та спеціальних навиків, оскільки відповідно до умов Договору поставки № 07/01-20 саме на позивача, у якого достатньо необхідних ресурсів, покладено обов`язок навантаження. При цьому транспортне переміщення труби до ТОВ «НВФ «ГРЕЙС-ІНЖИНІРІНГ» у м. Суми здійснювалось із залученням третьої особи, а саме перевізника ФОП ОСОБА_1 , що підтверджується копією товарно-транспортної накладної № Р44 від 17.12.2020. З посиланням на статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зауважив, що неістотні недоліки у вищезазначеній товарно-транспортній накладній не є підставою для невизнання господарської операції, оскільки допущена описка в адресі навантаження не перешкоджає можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містить відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції.

Звернув увагу суду, що ТОВ «ПРОДМЕТ» є одним з основних постачальників позивача протягом вже значного періоду часу і жодних невідповідностей чинному законодавству чи безтоварних операцій, за весь час співпраці, податковим органом виявлено не було.

Крім того, зазначив, що з огляду на принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права формування платником даних свого податкового обліку, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до позивача.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25.01.2022 у справі № 480/5967/21 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Грейс-Інжинірінг" до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області № 232518280703 від 01.04.2021, № 232618280703 від 01.04.2021.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Грейс-Інжинірінг" (40032, м. Суми, Білопільський шлях, 31, код ЄДРПОУ 21127561) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області (40009, м. Суми, вул. Іллінська, 13, код ЄДРПОУ ВП 43995469) судовий збір в сумі 2270,00 грн.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.01.2022 у справі № 480/5967/21, прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована твердженнями про нереальність господарських взаємовідносин ТОВ "НВФ "ГРЕЙС-ІНЖИНІРІНГ" з ризиковим контрагентом ТОВ «ПРОДМЕТ» у грудні 2020 року з приводу придбання труб (426*28 ст. 20), з посиланням на те, що по ланцюгу постачання до виробника (імпортера) даний товар не прослідковується, а фактичне оприбуткування у бухгалтерському обліку ТМЦ свідчить про їх отримання з джерела невідомого походження.

Також в обґрунтування своєї позиції послався на відсутність в інспекційному сертифікаті №4/6116 (EN 10204-2004/3.1), виданого ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод", «мокрих» печаток інших суб`єктів господарювання, окрім ТОВ "Продмет", які придбавали труби раніше, що, на думку апелянта, свідчить про відсутність господарських відносин інших учасників, що задіяні у ланцюзі постачання труби, з виробником товару. Враховуючи, що контрагент позивача придбав труби у ТОВ "Стілс Україна", вказує, що сертифікат походження ТМЦ, повинен був надати ТОВ "Стілс Україна" з відтиском своєї печатки.

Стверджує, що судом першої інстанції не враховано, що платником податку документально не підтверджено залучення спеціального обладнання для здійснення навантаження товару, оскільки зазначений у товарно-транспортній накладній автомобіль РЕНО згідно з даними інтернет-ресурсу не містить комплектацію обладнання для завантаження габаритних вантажів.

Вважає, що в порушення ч. 5 ст. 242 КАС України, судом першої інстанції при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин, не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 31.07.2018 по справі №808/2549/17, від 27.07.2018 по справі №810/2775/17, відповідно до яких складені платниками за нереальними операціями первинні документи, незалежно від правильності їх оформлення за зовнішніми ознаками, позбавлені юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди.

З посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.05.2021 у справі №826/16627/18, вказав, що несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладені відповідні правочини (ТОВ «НВФ «ГРЕЙС-ІНЖИНІРІНГ») та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань та провадження необґрунтованих виплат.

Підсумовуючи викладене, податкові повідомлення-рішення вважає правомірними, а висновки суду першої інстанції про їх скасування необґрунтованим та таким, що ґрунтуються на неправильному застосуванні норм Податкового кодексу України.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 23.02.2021 по 03.03.2021 Головним управлінням ДПС у Сумській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «НВФ «ГРЕЙС-ІНЖИНІРІНГ» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за грудень 2020 року від`ємного значення з податку на додану вартість, яке визначене з урахуванням від`ємного значення, задекларованого у попередніх звітних періодах, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, за результатами якої складено Акт № 1100/18-28-07-03-20/21127561/39 від 11.03.2021 (а. с. 26-51).

Не погодившись з висновками акту перевірки, позивач надав свої заперечення до податкового органу, за результатами розгляду яких відповідачем 30.03.2021 залишено висновок, викладений в акті перевірки, без змін (а. с. 60-65).

01.04.2021 Головним управлінням ДПС у Сумській області прийнято податкові повідомлення-рішення № 232518280703, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 49634 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 4963,40 грн. (а. с. 53-54) та № 232618280703, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 30 грн (а.с. 56).

ТОВ "НВФ"ГРЕЙС-ІНЖИНІРІНГ" не погодилось із наведеними рішеннями та оскаржило їх до ДПС України.

Рішенням ДПС України від 08.06.2021 № 128/3/6/99-00-06-01-01-06 про результати розгляду скарги залишено податкові повідомлення - рішення ГУ ДПС у Сумській області без змін, а скаргу - без задоволення (а.с. 67-72).

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ «НВФ «ГРЕЙС-Інжинірінг» звернулось до суду з даним позовом про визнання їх протиправними та скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки первинні документи по взаємовідносинам позивача із контрагентом ТОВ «ПРОДМЕТ» оформлені у відповідності до вимог ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", повністю спростовують висновки контролюючого органу про допущення порушень позивачем положень податкового законодавства та належним чином підтверджують правомірність формування ТОВ НВФ «ГРЕС-ІНЖИНІРІНГ» за спірний період податкового кредиту та від`ємного значення з податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що нормативною підставою для висновку про безпідставне завищення позивачем суми ПДВ, яка підлягала бюджетному відшкодуванню, на 49634 грн та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на 30 грн відповідно до акту перевірки № 1100/18-28-07-03-20/21127561/39 від 11.03.2021 ТОВ «НВФ «ГРЕЙС-ІНЖИНІРІНГ» є порушення пп. «а» п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, та пп. «б» та «в» п. 200.4, ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-6, із змінами та доповненнями.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України (надалі ПК України).

За визначенням пп. 14.1.36 п. 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит та формування валових витрат, є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За визначенням, наведеним у пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податкове зобов`язання - податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пунктів 200.1, 200.4 статті 200 ПК України сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до державного бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Розділом V ПК України врегульовані питання, пов`язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з, зокрема, постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У пункті 198.6 статті 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абзац другий пункту 198.6 статті 198 ПК України).

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно допункту 200-1.3статті 200-1цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу;

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно допункту 200-1.3статті 200-1цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). (пункт 201.7 статті 201 ПК України).

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому законодавцем презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту, формування від`ємного значення та обов`язок формування податкових зобов`язань обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання та реалізація цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений пунктом 201.11 статті 201 ПК України) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (частина друга статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні).

Вказане також закріплене у Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 (далі по тексту - Положення № 88), згідно з п. 2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов`язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. При цьому, неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку, при цьому визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Щодо правомірності формування позивачем суми податку на додану вартість, яка підлягала бюджетному відшкодуванню у розмірі 49634 грн, та суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду - 30 грн, внаслідок віднесення до складу податкового кредиту витрат сум, які понесені у зв`язку з придбанням труби у ТОВ ПРОДМЕТ у перевіряємий період, колегією суддів встановлено наступне.

Так, згідно з договором поставки від 01.07.2020 №07/01-20, укладеного між ТОВ «ПРОДМЕТ» ( постачальник) та ТОВ «НВФ «ГРЕЙС-ІНЖИНІРІНГ» (покупець), постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві, а покупець прийняти та оплатити металопродукцію (товар) на умовах викладених в договорі (п. 1.1 договору). Асортимент товару, ціна, кількість, строки поставки, узгоджуються в рахунках-фактурах до цього договору та є його невід`ємною частиною (п. 1.2 договору).

Сторони узгодили, що право власності на товар переходить з моменту поставки товару та підтверджується накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін. При передачі товару постачальник зобов`язаний передати покупцю наступні документи: накладну на товар, підписану уповноваженою особою та скріплену печаткою постачальника, документи, які підтверджують якість товару та його походження (п.п. 2.2, 2.3 договору).

Поставка вважається завершеною з моменту підписання накладної, уповноваженими представниками сторін та необхідних товаросупроводжувальних документів, вказаних у договорі (п.п. 2.4 договору).

З метою оплати по договору ТОВ «ПРОДМЕТ» виписано позивачу рахунок № 62 від 14.12.2020 на суму 297981,60 грн, у тому числі ПДВ - 49663,60 грн.

На підтвердження здійснення оплати за товар позивачем до матеріалів справи надано платіжне доручення № 1937 від 15.12.2020 на суму 297981,60 грн у тому числі ПДВ 49663,60 грн та банківську виписку по рахунку ТОВ «НВФ «ГРЕС-ІНЖИНІРІНГ» від 15.12.2020 (а.с. 13, 14-15).

З акту перевірки колегією суддів встановлено, що за першою подією складено податкову накладну № 3 від 15.12.2020 на загальну суму 297990,0 грн, у тому числі ПДВ - 49665,0 грн. Зазначену податкову накладну (№9349146707) зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру податкових накладних № 25457.

На виконання вимог вказаного договору контрагентом позивача (ТОВ «ПРОДМЕТ») поставлено товар, а саме трубу 426*28 ст. 20 у кількості 6000 кг, за ціною з ПДВ - 47,46 грн, на загальну суму з ПДВ - 284760,00 грн та трубу 426*28 ст. 20 у кількості 280 кг за ціною з ПДВ - 47,22 грн на загальну суму з ПДВ - 13221,60 грн, всього 297981,60 грн, у тому числі ПДВ - 49663,60 грн., що підтверджується видатковою накладною від 17.12.2020 № 44 (а.с.17).

Факт перевезення товару від постачальника покупцю підтверджується товарно-транспортною накладною № Р44 від 17.12.2020 з якої вбачається, що автомобільний перевізник ФОП ОСОБА_1 на замовлення ТОВ «НВФ «ГРЕЙС-ІНЖИНІРІНГ» (замовник, вантажоодержувач) прийняв вантаж відповідно до видаткової накладної №44 від 17.12.2020 (трубу у кількості та вартості, що відповідає умовам договору поставки від 01.07.2020 №07/01-20) від вантажовідправника ТОВ «ПРОДМЕТ» та доставив позивачу на адресу пункту розвантаження : м. Суми, вул. Білопільській шлях, 31.

Також позивачем надано до суду копії акту здачі-прийняття робіт № ОУ-0000103, рахунку-фактури № СФ-0000108 від 16.12.2020, платіжного доручення №1961 від 17.12.2020 та виписки по рахунку, що повною мірою підтверджує факт перевезення товару по договору поставки від 01.07.2020 №07/01-20.

Щодо посилань контролюючого органу на недоліки у товарно-транспортній накладній, а саме на те, що за адресою, зазначеною в ТТН № 44 від 17.12.2020, як місце завантаження товару: м. Дніпро, вул. Автотранспортна, 2, жодне з підприємств постачальників, що фігурують у ланцюгу постачання, не мають об`єктів оподаткування або об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, а саме: власних або орендованих складських приміщень, приладів, обладнання, тощо, колегія суддів зазначає наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до умов договору поставки від 01.07.2020 №07/01-20 поставка товару здійснюється на умовах EXW склад постачальника за адресою: м. Дніпро, пров. Універсальний, 6, або ТК «САТ» за рахунок покупця (п.2.1 договору). Водночас, в ТТН № 44 від 17.12.2020 зазначено, що вантажовідправником є ТОВ «ПРОДМЕТ» пункт навантаження визначений - м. Дніпро, вул. Автотранспортна, 2. Отже, наведені документи містять розбіжності щодо адреси складу постачальника.

Згідно з вимогами статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, товарно-транспортна накладнаєдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Згідно з пунктом 8.26 Правил вантаження і розвантаження вважаються закінченими після вручення водієві належним чином оформлених товарно-транспортних накладних на навантажений або вивантажений вантаж.

Підпунктом 11.1 пункту 11 Правил № 363 визначено, що товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів.

Згідно із пунктом 11.4 Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Аналіз наведених положень свідчить, що оформлення товарно-транспортних накладних у відповідній кількості примірників здійснюється саме вантажовідправником.

Беручи до уваги те, що вантажовідправником товару виступав контрагент позивача, яким і виписувалася товарно-транспортна накладна, ТОВ «НВФ «ГРЕЙС-ІНЖИНІРІНГ» не може нести відповідальність за недоліки заповнення таких товарно-транспортних накладних. Колегія суддів також враховує, що адреса вантажовідправника та вантажоодержувача зазначена у товарно-транспортній накладній відповідно до умов договору поставки від 01.07.2020.

Перевіряючи факт здійснення господарської операції, на підставі якої платником податків сформовано дані податкового обліку, суд досліджує товарність такої операції в сукупності чинників, що впливають на її реальний зміст. Зокрема, суд оцінює документи та інші дані, що відображені платником податків в податковому та бухгалтерському обліку, з урахуванням специфіки спірної господарської операції.

При цьому, фактична наявність або відсутність окремих документів чи допущення помилок в їх оформленні не може слугувати єдиною підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо іншими даними буде підтверджено фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податку у зв`язку з його господарською діяльністю.

Таким чином, окремі недоліки у оформленні первинних документів, зокрема щодо проведення навантажувально-розвантажувальних робіт, не може свідчити про відсутність самого факту перевезення придбаних позивачем ТМЦ, не є беззаперечним свідченням фіктивності господарської операції.

Беручи до уваги, що спірна товарно-транспортна накладна надана на підтвердження факту транспортування придбаного позивачем товару, з вартості якого сформовано податковий кредит, а не для підтвердження вартості використаних транспортних ресурсів, підставою для обліку яких є товарно-транспортна накладна, колегія суддів дійшла висновку, що вказані в акті перевірки окремі недоліки у заповненні такого документу не спростовують факту доставки ТМЦ, зокрема, допущена в ТТН №44 від 17.12.2020 описка в адресі пункту навантаження, не є достатньою підставою для невизнання реальності господарських операцій.

Також контролюючим органом не доведено, що обов`язок навантаження товару було покладено саме на позивача, а не на третю особу, а саме перевізника ФОП ОСОБА_1 .

Доводи апелянта про відсутність документального підтвердження щодо залучення спеціального обладнання для здійснення позивачем навантаження труби вагою 6 тон до автомобіля перевізника колегія суддів вважає неприйнятними, оскільки контролюючим органом не доведено, що саме на позивача було покладено обов`язок здійснити навантаження товару, а не на суб`єкта господарювання, що здійснював перевезення вантажу ФОП ОСОБА_1 .

Також з акту перевірки встановлено, що контролюючий орган, як на підставу для винесення спірних податкових повідомлень-рішень послався на відсутність в інспекційному сертифікаті №4/6116 (EN 10204-2004/3.1), виданому ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод", мокрих печаток інших суб`єктів господарювання, окрім ТОВ "Продмет", які придбавали труби раніше, що, на думку апелянта, свідчить про відсутність господарських відносин учасників, що задіяні у ланцюзі постачання труби, з виробником товару, з цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Умовами договору поставки від 01.07.2020 № 07/0120 передбачено, що постачальник передає покупцеві документи, які підтверджують якість товару та його походження.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем надано до суду інспекційний сертифікат №4/6116 (EN 10204-2004/3.1), виданий ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод", що містить відтиск печатки ТОВ «ПРОДАМЕТ».

Разом з цим, відповідно до ст. 58-1Господарського кодексу України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки.Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим.

Відбиток печатки не може бути обов`язковим реквізитом будь-якого документа, що подається суб`єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Копія документа, що подається суб`єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування, вважається засвідченою у встановленому порядку, якщо на такій копії проставлено підпис уповноваженої особи такого суб`єкта господарювання або особистий підпис фізичної особи - підприємця. Орган державної влади або орган місцевого самоврядування не вправі вимагати нотаріального засвідчення вірності копії документа у разі, якщо така вимога не встановлена законом.

Наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документіне створює юридичних наслідків.

З наведеного слідує, що законодавством не встановлено обов`язковість використання печаток суб`єктами господарювання, а тому їх наявність, відсутність або недостатня кількість в окремому документі не може спричиняти негативні наслідки для позивача.

За таких обставин, колегія суддів вважає недоведеними висновки контролюючого органу з приводу того, що жоден з учасників, що задіяні у ланцюзі постачання труби, не мали протягом їх діяльності взаємовідносин з виробником товару ПАТ «ІНТЕРПАЙП».

Крім того, колегія суддів зауважує, що сертифікати якості товару не належать до документів, на підставі яких формується бухгалтерський і податковий облік, а тому недоліки в їх оформленні, або відсутність таких документів не є безперечним доказом безтоварності господарської операції.

Така позиція суду апеляційної інстанції узгоджуються з висновками, викладеними у Верховним Судом у постановах від 30.11.2020 по справі № 320/2332/19, від 13 листопада 2018 року по справі №805/528/17-а, від 23 жовтня 2018 року по справі №804/16486/15, від 21 жовтня 2020 року по справі № 620/846/19, від 16 жовтня 2020 року по справі № 810/4304/16.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що податковим органом під час проведення перевірки встановлено наявність у ТОВ «НВФ «ГРЕЙС-ІНЖИНІРІНГ» труб 426*28 ст.20, їх використання у виробництві та готової продукції. Крім того, ГУ ДПС у Сумській області підтверджено, що кількість залишку на дату проведення перевірки (24.02.2021) відповідає залишку невикористаної труби у виробництві.

Колегія суддів зазначає, що копії долучених до матеріалів справи первинних документів бухгалтерського обліку та розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Посилання відповідача в акті перевірки в обґрунтування висновку про завищення позивачем суми ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню за рахунок вартості товарів, придбаних у контрагента ТОВ «ПРОДАМЕТ», на відсутність у останнього ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, а саме управлінського персоналу, складських приміщень, транспортних засобів не може свідчити про неможливість надання послуг та фактичної поставки товарів позивачеві вказаним контрагентом, оскільки такі обставини не підтверджені належними доказами, та, крім того, не позбавляють правового значення виписані ним податкові накладні та первинні документи по реальній господарській операції, факт здійснення та оплата якої підтверджена документально; спрямованість спірного правочину на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагента позивача об`єктивної неможливості здійснення господарської діяльності з поставки товару та надання послуг, адже у комерційній діяльності поставка товару та надання послуг з перевезення, зокрема, не завжди вимагає наявності власних основних засобів, значної кількості персоналу, оскільки наявна можливість укладення договорів найму тощо.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що згідно п. 8ст. 19 Господарського кодексу України, забороняється вимагати від суб`єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом.

Враховуючи викладене, обов`язкова наявність інших документів (підтвердження кількості працюючих), окрім тих, які засвідчують факти здійснення господарських операцій, чинним законодавством не передбачена.

При цьому, достатність або недостатність такої кількості працівників для здійснення статної діяльності та виконання взятих підприємством договірних зобов`язань оцінюється засновником або керівником підприємства, а не податковим органом.

Колегія суддів відмічає, що з урахуванням характеру послуг, які надавались позивачеві контрагентом ТОВ «ПРОДАМЕТ», здійснення відповідних господарських операцій не потребує в участі великої кількості працівників, у зв`язку з чим колегія суддів відхиляє посилання відповідача по справі на відсутність у ТОВ «ПРОДМЕТ» достатніх трудових ресурсів.

Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02.04.2020 по справі № 160/93/19, за якою будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, в тому числі і отримана з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального закону.

З урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.06.2018 у справі № К/9901/27855/18, від 19.06.2018 у справі № К/9901/3749/18, від 27.03.2018 у справі № 816/809/17, збирання податкової інформації є етапом контрольно-перевірочної роботи та не передбачає здійснення контролюючим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, оскільки питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються контролюючим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах контролюючого органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відносяться, відповідно, сама по собі така інформація не є належним доказом по справі.

Таким чином, інформація про контрагентів контрагента позивача з автоматизованих інформаційних систем органів ДПС може бути підставою для висновків щодо реальності господарських операцій лише в сукупності з іншими доказами, що підтверджують неможливість конкретного контрагента приймати участь у здійсненні конкретної господарської операції, що в даному випадку відсутнє.

Колегія суддів зазначає, що висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, про «обрив» ланцюга постачання (не підтвердження фактичного постачання від виробника до позивача) та невідоме джерело походження товару, ґрунтуються на інформації з баз ДПС ІТС «Податковий блок» та Єдиного реєстру податкових накладних, що з урахуванням вищенаведеного та встановлених у справі обставин, не є достатнім доказом для висновку про нереальність господарських операцій.

Відповідно дост. 61 Конституції Україниюридична відповідальність має індивідуальний характер. Кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Колегія суддів зазначає, що платник податків, в даному випадку позивач, не є уповноваженою особою щодо перевірки дотримання податкової дисципліни своїх контрагентів-постачальників товару, та не має доступу до податкової інформації з автоматизованих інформаційних систем контролюючих органів, а отже не міг бути обізнаний про можливі порушення ними податкового законодавства.

При цьому колегія суддів відмічає, що обов`язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартістьпокладаються навідповідача, а не на позивача, у зв`язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та валових витрат у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови для такого обліку і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту та витрат.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Втім, відповідачем не подано жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку або можливої фіктивності його безпосереднього контрагенту, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ТОВ«НВФ «ГРЕЙС-ІНЖИНІРІНГ» розглядуваної операції за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект або інших відомостей, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Крім того, за правовим висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 30 січня 2018 року у справі № 2а-5883/12/2670, якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначена позиція також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року у пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. Такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст. 9 КАС України не виявлено.

З огляду на встановлені обставини у цій справі та досліджені докази, колегія суддів вважає правомірним віднесення позивачем до складу як податкового кредиту так і податкових зобов`язань сум податку на додану вартість по реальній господарській операції з ТОВ «ПРОДМЕТ», яка повністю підтверджена відповідними первинними документами, набутими у зв`язку із купівлею товару та, відповідно, подальшою реалізацією таких товарів, а висновки про порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення суми ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на суму 49664 грн та завищення від`ємного значення у сумі 30 грн, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

На виконання вимог ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 232518280703 від 01.04.2021 та № 232618280703 від 01.04.2021, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені ПК України, без дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, отже, наявні підстави для їх скасування.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За визначенням, наведеним у ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.01.2022 по справі № 480/5967/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді С.П. Жигилій В.Б. Русанова