Рішення

від 10.02.2023 по справі 490/4357/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

490/4357/22

н\п 2/490/1079/2023

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2023 року м.Миколаїв

Центральний районний суд м.Миколаєва

у складі: головуючого -судді Чулуп О.С.

при секретарі- Ребрина Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Миколаїв цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3

про стягнення боргу за договором позики

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики. Позивач вказує, що 01 жовтня 2021р. надав відповідачу позику в сумі 78000 доларів США, про що відповідач ОСОБА_2 видав позивачу розписку 01.10.2021р. із строком повернення позики частинами: 40000 доларів США в строк до 01 жовтня 2022р.; 38000 доларів США в строк до 01 жовтня 2023р.

10 липня 2022 року відповідач ОСОБА_2 по договору позики, укладеного 01.10.2021р., видав ще одну розписку, в якій сума боргу була зменшена на 10880 доларів США до 67120 доларів США, та змінено строк повернення позики: 20000 доларів США в строк до 01 вересня 2022р.; 47120 доларів США в строк до 01 вересня 2023р.

Позивач вказує, що відповідач ОСОБА_2 свого обов`язку щодо повернення позики в строк не виконав, тому позивач звернувся до суду про стягнення заборгованості.

Окрім цього позивач вказує, що для забезпечення виконання відповідачем ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики між позивачем та відповідачем Кабашною було укладено договір поруки. Позивач вказує, що відповідач ОСОБА_3 не виконала свого обов`язку щодо повернення боргу , тому позивач вимушений звернутися до суду.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав просив стягнути заборгованість в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав повністю з підстав вказаних у відзиві на позов. Відповідач ОСОБА_2 у відзиві зазначив, зокрема, що між ним та позивачем склалися партнерські відносини в діяльності фермерських господарств «Брейн Гул» та «Кінбурн», зокрема щодо господарської діяльності з обробітку орендованих відповідачем ОСОБА_2 земельних ділянок загальною площею 145га на території Мар`ївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області. Відповідач ОСОБА_2 вказав, що для належного обробітку орендованих відповідачем-1 земельних ділянок потрібно було перевести ці земельні ділянки з багаторічних насаджень в ріллю, для чого слід було провести їх рекультивацію. Ці роботи(з рекультивації) за домовленістю між позивачем та відповідачем-1 мав проводити позивач. Відповідач-1 вказує, що в наступні періоди часу позивач та його довірені особи намагалися провести рейдерське захоплення вказаних земельних ділянок, оскільки сільгоспроботи на цих земельних ділянках проводилися позивачем ніби то з укладанням договорів суборенди.

Відповідач-1 вказує також, що в цей період у нього як в орендаря вказаних вище земельних ділянок виникла заборгованість перед державним бюджетом щодо сплати орендної плати за 2017-2021 роки за користування вказаними земельними ділянками. Податковий борг за рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду склав 1926 309,24грн.

Відповідач ОСОБА_2 вказує, що текс розписок є суперечливим та на думку відповідача-1 не підтверджує укладення між сторонами договору позики, оскільки не підтверджує факт отримання відповідачем-1 грошей від позивача.

Відповідач ОСОБА_2 вказує, що він хоча і написав розписки про отримання в позику від позивача грошових коштів в розмірі 78000(згодом 68000) доларів США, проте фактично, в дійсності він такі гроші в позику від позивача не отримував та вказує, що такі розписки були ним написані під примусом позивача під загрозою нездійснення позивачем оплати заборгованості з податків за користування земельними ділянками (за період 2017-2021р.) Окрім цього, відповідач ОСОБА_2 вказує що є ще і інші обставини під впливом яких він змушений був написати спірні розписк про позику: обман та тяжка обставина.

В обгрунування своєї позиції про невизнання позовних вимог щодо безгрошовості позики (неотримання грошових коштів в позику) відповідач ОСОБА_2 вказує, що згідно норми ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей, причому факт отримання грошей у борг підтверджує (на думку відповідача) не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо встрановити, що відбулася передача певної суми грошових коштів. В даному випадку відповідач-1 вказує, що розписка написана для компенсації не існуючого боргу.

Окрім цього, відповідач ОСОБА_2 вказує, що за попредньої домовленності між відповідачем-1 та позивачем, останній мав вчинити певні дії: щодо повернення проектно-технічної документації на орендовані земельні ділянки; щодо надання можливості безперешкодного використання відповідачем ОСОБА_2 орендованих земельних ділянок; щодо погашення заборгованість з орендної плати перед державним бюджетом(лист ГУ ДПС України у Миколаївської області від 31.03.2021р.); щодо документального підтвердження витрат позивача на рекультивацію орендованих земельних ділянок площею 125 га. Відповідач ОСОБА_2 вказує, що для виконання цих домовленностій він вимушений був написати спірні розписки про отримання від позивача позики.

Відповідач-ІІ ОСОБА_3 позов визнала. В заяві поданій до суду вказала, що дійсно 10.07.2022р. укладала з позивачем договір поруки на виконання зобов`язань відповідачем-І ОСОБА_2 .

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, давши оцінку доказам, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.2ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ,який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.1ст.1049 ЦК Українипозичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом досліджено боргову розписку згідно якої ОСОБА_2 (вказані дата народження, адреса реєстрації особи, серія та номер паспорта) дав розписку в тому, що отримав в борг від ОСОБА_1 (вказані дата народження, місце реєстрації, паспортні дані) грошову суму в розмірі 78000 доларів США готівкою. Боргова розписка містить зобовязання повернути позику двома частинами : 40000 доларів США в строк до 01 жовтня 2022р., 38000 доларів США - в строк до 01 жовтня 2023р. Розписка містить відомості, що написана така розписка власноручно ОСОБА_2 01 жовтня 2021р

Судом досліджено боргову розписку згідно якої ОСОБА_2 (вказані дата народження, адреса реєстрації особи, серія та номер паспорта) дав розписку в тому, що заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за борговою розпискою від 01.10.2021р. в результаті взаємних розрахунків між позикодавцем та позичальником зменшилася на 10880 доларів США та підтвердив що станом на 10 липня 2022р. борг ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 складає 67120 доларів США. Боргова розписка містить також і зобовязання повернути борг двома частинами: 20000 доларів США в строк до 01 вересня 2022р., 47120 доларів США - в строк до 01 вересня 2023р. Розписка містить відомості, що написана така розписка власноручно ОСОБА_2 .

Судом досліджено договір поруки від 10.07.2022р. згідно якої ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір за яким ОСОБА_3 поручилася відповідати перед кредитором ОСОБА_1 за виконання ОСОБА_2 зобов`язань, що виникли з боргової розписки від 01.10.2021р.

Судом досліджено лист-вимога від 02.10.2022р. направлений позивачем ОСОБА_1 відповідачу ОСОБА_3 про невиконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань щодо повернення боргу в розмірі 20000 доларів США, та з вимогою погасити заборгованість ОСОБА_2 за умовами договору поруки.

Судом досліджено ухвалу Пятого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2021р. згідно якої Миколаївським окружним адміністративним судом у справі №400/5638/20 за позовом ГУ ДПС у Миколаївської області до ОСОБА_2 про стягнення податкового боргу винесено рішення про стягнення з ОСОБА_2 податкового боргу в розмірі 1926 309,24грн.

Судом досліджено лист б/н від 31.03.2021р. ОСОБА_2 до начальника ГУ ДПС у Миколаївської області згідно якої ОСОБА_2 , просить погодити графік платежів зі сплати орендної плати щодо переданих йому в оренду земельних ділянок площею 145 га в межах території Мар`ївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області за 2017-2021р.р. в розмірі 1961210,24грн. В обгрунтування клопотання щодо встановлення графіку виплат ОСОБА_2 вказує що вказана сума коштів для нього є надзвичайно великою, і таку суму він не може сплатити одноразово.

Судом досліджено лист № К/215/14-29-13-23 від 16.04.2021р. ГУ ДПС у Миколаївської області яким останнє у відповідь на лист б/н від 31.03.20021р. ОСОБА_2 погоджує графік самостійної сплати податкового боргу орендної плати за оренду земельних ділянок.

Отже, судом встановлено: між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 (як керівників фермерського господарства «Кінбурн» та фермерського господарства «Брейн-Гул») існували відносини з приводу організації спільного виробництва сільгосппродукції на орендованих відповідачем-І земельних ділянках площею 145га в Баштанському районі Миколаївської області. У березні 2021р. у відповідача-І виникло фінансове зобовязання щодо виплати податкового зобовязання до державного бюджету по виплаті орендної плати за користування вище вказаних земельних ділянок. Судом встановлено, що (податкова) заборгованість відповідача ОСОБА_2 перед державним бюджетом за період 2017-2020р. склала станом на квітень 2021р. за рішенням суду 1926 309,24грн. В зв`язку з чим відповідач ОСОБА_2 звертався листом до податкової служби із клопотанням про розстрочення виплат по податковому зобов`язанню (погодження графіку виплат.)

В жовтні 2021р. відповідач ОСОБА_2 надав позивачу ОСОБА_1 розписку про отримання в борг готівкою 78000 доларів США. А вже липні 2022р. сторони погодили зменшення боргу відповідача перед позивачем, та відповідач-І ОСОБА_2 підтвердив часткове погашення боргу (тобто виконання договору) на наявність боргу в розмірі 67120 доларів США.

Щодо доводів відповідача ОСОБА_2 стосовно того, що гроші за договором позики він не отримував.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача ОСОБА_2 щодо того, що зміст двох боргових розписок є суперечливим, а відтак не підтверджує укладення договору позики, оскільки не підтверджує факт отримання відповідачем-І у борг грошей від позивача.

Дане твердження відповідача-І спростосвується самою природою договору позики та наданою 01 жовтня 2021р. відповідачем ОСОБА_2 розпискою, зі змісту якої слідує, що позичальник ОСОБА_2 (відповідач-ІІ) отримав від позивача ОСОБА_1 в борг грошову суму готівкою в розмірі 78000 доларів США. В тексті розписки вказано, що така написана позичальником, тобто відповідачем ОСОБА_2 власноручно.

Окрім цього, аналіз боргової розписки від 10.07.2022р. вказує на те, що сторони договору через 8 місяців з часу укладення договору позики узгоджували взаємні відносини з приводу виконання договору позики та позичальник (відповідач-І) підтвердив, а позикодавець (позивач) погодився із тим, що відбулося часткове погашення відповідачем суми боргу та зменшення боргу на 10880 доларів США. Ці обставини вказують на те, що після укладення договору позичальник (відповідач-І) вчиняв дії направленні на виконання свого зобовязання щодо погашення боргу, і на той час не висловлював будь яких заперечень щодо безгрошовості договору , чи щодо недійсності такого договору.

Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК).

За змістом ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Згідно ч.3 ст.545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору позики) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Зазначений правовий висновок неодноразово підтверджено Верховним Судом України, зокрема у постановах від 11.11.2015р. у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18.01.2017р. у справі № 6-2789цс16.

Щодо доводів відповідача ОСОБА_2 стосовно того, що договір позики укладений відповідачем під впливом насильства зі сторони позивача.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача ОСОБА_2 щодо того, що договір позики укладений відповідачем під впливом насильства зі сторони позивача, тобто під загрозою не здійснення останнім виплати податків (орендної плати ) за оренду земельних ділянок площею 145га. Відповідач ОСОБА_2 вказує,що данийдоговір укладений ним під психічним тиском позивача з приводу того, що позивач не буде здійснювати за відповідача-І оплату орендної плати за користування земельними ділянками.

Відповідно до ст.231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.03.2019р. у справі № 907/113/18 зазначено, що «статтею 231 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Під насильством необхідно розуміти фізичний чи психічний тиск з боку другої сторони або іншої особи з метою спонукати вчинити ті дії, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань.

Верховний Суд України в постанові Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009р. (пункт 21) роз`яснив, що при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (ст.231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язковозлочинних діях.

Отже, насильство, в розумінні норми статті 231 ЦК України - це незаконні дії для вчинення тиску на волю іншої особи з метою спонукання таку особу укласти договір.

Відповідач ОСОБА_2 у відзиві на позов вказує, що розписку відповідача-І примусив написати позивач під загрозою не здійснення виплати податків за користування земельними ділянками, тобто погроза полягала в тому що позивач не буде сплачувати податки за відповідача.

Проте, як вбачається із встановлених судом обставин, зокрема, і з рішення адміністративного суду обов`язок сплатити податок до державного бюджету(орендна плата) за 2017-2020рр. за користування земельними ділянками був покладений саме на відповідача-І, тобто на ОСОБА_2 (рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.04.2021р. № 400/5638/20) .

Відмова ж позивача сплатити податок за іншу особу (на яку покладено обов`язок по такій сплаті) в даному випадку за відповідача-І - не може вважатися незаконною дією позивача. І за таких обставин ці дії не можуть бути визнані як такі, що направлені на вчинення тиску на відповідача-І як на сторону договору позики.

За таких обставин суд відхиляє доводи відповідача-І, що цей спірний договір позики був укладений під погрозою насильства.

Щодо доводів відповідача ОСОБА_2 стосовно того, що договір позики укладений відповідачем внаслідок обману зі сторони позикодавця (позивача).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

У відзиві на позов відповідач-І ОСОБА_2 вказує, що розписка складена відповідачем не за наслідками отримання грошей у позику, а під впливом інших обставин обману зі сторони позивача (позикодавця). У відзиві на позов відповідач-І вказує, що за попередніх (передуючих укладення договору позики) домовленостей між відповідачем-І та позивачем було домовлено, що позивач виконає певні дії щодо: повернення проектно-технічної документації на орендовані земельні ділянки; надасть можливість безперешкодного використання відповідачем-І орендованих земельних ділянок; документально підтвердить витрати позивача на рекультивацію орендованих земельних ділянок площею 125 га.

Відповідно до ч.1ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до положень норми ч.1ст.229 та ч.1ст.230 ЦК України істотне значення має обман щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Отже, закон пов`язує обман сторони договору лише щодо обставин, що мають відношення до певного конкретного договору та щодо таких обставин, які відносяться до природи правочину, прав та обов`язків сторін стосовно даного правочину, властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за призначенням.

Отже, вбачається , що відповідач ОСОБА_2 вказує, що обман зі сторони позивача мав місце щодо обставин, які не мають істотного значення(в розумінні норми ч.1ст.229, ч.1ст.230 ЦК України) саме дляцього спірного договору позики, оскільки стосуються обставин не пов`язаних із спірним договором позики, - як то повернення відповідачу-І певної документації, надання відповідачуможливості використання земельних ділянок, надання документальних доказів на підтвердження певних витрат позивача стосовно рекультивації земель.

Суд приходить до висновку, що в даному разі мала місце помилка самого відповідача-І щодо його мотивів укладення ним цього спірного договору позики. Проте, така помилка щодо мотивів правочину, згідно ч.1 ст.229 ЦК України, не є підставою для визнання договору недійсним.

Відповідно до ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Відповідач ОСОБА_2 надаючи розписку від 01.10.2021р. та розписку від 10.047.2022р., як повнолітня та дієздатна особа повинен був розуміти правові наслідки своїх дій.

Докази укладення договору позики під впливом тяжкої для відповідача-І обставини і на вкрай невигідних для нього умовах суду не надано.

Відповідново до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що норма ст.204ЦК Українизакріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Судом встановлено, що оригінал розписки знаходився у позивача, що з урахуванням змісту розписки та положень ст.545 ЦК України свідчить про те, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано, а за таких обставин суд приходить до висновку що вимога про стягнення коштів за договором підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги про стягнення 3 % річних від прострочених сум, то відповідно до ч.2 ст.625ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексуінфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахункунаданого позивачем сума 3% річних за період з 02.09.2022р. по 05.10.2022р. складає 55,89 доларів США.

Враховуючи, що боржником прострочено виконання грошового зобов`язання за розпискою, то суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних відсотків є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з роз`ясненнями пункту 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин», у разі, якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд в резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч.3ст.533 ЦК України.

Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги визнала повністю, визнання позову відповідачем не суперечить матеріалам справи, то за такого суд ухвалює рішення про задоволення позовних вимог в частині, що заявлені до відповідача Кабашної.

Отже, судом встановлено, що сторони уклали договір позики грошових коштів, відповідач зобов`язання щодо повернення коштів в строк не виконав, строк виконання позики в частині визначеної в договорі настав, заборгованість існує, тому позов слід задоволити.

Відповідно дост.141 ЦПК України з відповідачів на користь позивачапідлягає стягненню сума сплаченогосудового збору в розмірі 12405,00грн. пропорційно задоволеним вимогам.

На підставівикладеного,керуючись ст.ст.12,60,89,141,280-282ЦПК України, ст.ст.229,230,533, 625, 1047, 1049 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задоволити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором позики 19800 (Дев`ятнадцять тисяч вісімсот) доларів США та 3 відсотки річних - 55,89 доларів США.

Стягнути ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 200 (Двісті) доларів США

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 12280,95грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 124,05 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Суддя