Рішення

від 13.02.2023 по справі 910/10655/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.02.2023Справа № 910/10655/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Комарової О.С. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХО РЕ КА ЕЛІТ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПЕЙСЬКА РЕСТОРАЦІЯ 2015»

про стягнення 407 145,45 грн

Без повідомлення (виклику) учасників судового процесу

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ХО РЕ КА ЕЛІТ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПЕЙСЬКА РЕСТОРАЦІЯ 2015» про стягнення 407 145,45 грн, з яких 297 980,51 грн основного боргу, 61 881,97 грн пені, 40 446,40 грн інфляційних втрат та 6 836,57 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 01/19 від 09.01.2019 в частині здійснення повної та своєчасної оплати за придбаний товар, внаслідок чого й утворилась спірна заборгованість про стягнення якої, з урахуванням пені, 3% річних та інфляційних втрат, просить позивач.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2022 позовну заяву було залишено без руху через недодержання заявником вимог статей 162, 164 Господарського процесуального кодексу України.

20.10.2022 до суду надійшла заява позивача в порядку усунення недоліків, зі змісту якої вбачається, що виявлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2022 недоліки усунуто.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 14.11.2022 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01010, м. Київ, Дніпровський узвіз, буд. 1.

Однак, конверт з ухвалою суду був повернутий відділенням поштового зв`язку у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання відповідачем листа з ухвалою суду та його повернення до суду є наслідком відсутності волевиявлення відповідача щодо його належного отримання, проте, ніяким чином не неналежним повідомленням про розгляд справи у розмінні Господарського процесуального кодексу України.

Приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданим йому правом на подання відзиву на позовну заяву, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

09.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ХО РЕ КА ЕЛІТ» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПЕЙСЬКА РЕСТОРАЦІЯ 2015» (покупець) було укладено договір № 01/19 (далі - Договір), відповідно до п. 2.1 якого, постачальник зобов`язався передавати у власність покупцеві, а покупець приймати та оплачувати на умовах і у порядку, визначених цим Договором та додатками до нього товар (продукти харчування), в асортименті та за цінами, вказаними у специфікації, яка підписана та скріплена печатками сторін та є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно з п. 4.2 Договору оплата партії поставленого товару провадиться на підставі видаткової накладної, підписаної сторонами.

Покупець зобов`язується вказувати номер договору та номери видаткових накладних, за які здійснюється оплата, в призначенні платежів, інакше постачальник має право зараховувати суми в якості оплати за заборгованість з найдовшим терміном давності (п. 4.3 Договору).

У п. 4.5 Договору визначено, що на розсуд сторін покупець має право здійснити оплату поставленого товару наступним чином:

- оплата здійснюється на поточний рахунок постачальника або готівкою у терміни, встановлені в Додатку № 1 до даного Договору (пп. 4.5.1);

- оплата здійснюється шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог сторін. Взаємозалік допускається тільки за наявності письмової згоди постачальника та проводиться на основі підписаних обома сторонами актів зарахування зустрічних вимог (пп. 4.5.2).

Відповідно до п. 5.5 Договору здача товару постачальником та його приймання покупцем по найменуванню та кількості проводить на підставі видаткової накладної.

Згідно з п. 8.1 Договору у випадку порушення покупцем строків оплати товару відповідно до п. 4.5 Договору, він сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день затримки платежу.

У Специфікаціях № 1 від 09.01.2019 та № 2 від 13.09.2019, які є Додатками № 1 та № 2 до Договору відповідно, сторони узгодили асортимент товару та його вартість. Крім цього визначено, що оплата товару по даному Договору здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше ніж на 10 банківський день з моменту отримання товару та підписання відповідних документів, що підтверджують поставку та прийняття товару.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що на виконання своїх договірних зобов`язань, він відвантажив на користь відповідача товар на загальну суму 2 287 047,51 грн, який відповідач отримав, проте власні зобов`язання щодо оплати за поставлений товар виконав частково, сплативши лише 1 978 749,48 грн.

Відтак, з огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 297 980,51 грн основного боргу, 61 881,97 грн пені, 40 446,40 грн інфляційних втрат та 6 836,57 грн 3% річних.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами, їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу (поставки).

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 4 ст. 265 ГК України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. (ч. 6 ст. 265 ГК України).

Частинами 1 та 2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, зобов`язання мають виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

За змістом ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно частин 1, 2 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу (поставки). Зокрема, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Судом встановлено, що між сторонами існували тривалі правовідносини, які виникли з укладеного між ними Договору, в межах яких було здійснено ряд поставок на загальну суму 2 287 047,51 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, підписаних сторонами.

Наявні в матеріалах справи накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені видаткові накладні як належні докази на підтвердження поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем.

Доказів на підтвердження того, що товар не був прийнятий відповідачем, або прийнятий ним із зауваженнями щодо кількості, комплексності чи якості, в матеріалах справи відсутні.

Крім цього, в матеріалах справи наявна накладна на повернення товару постачальнику № 28 від 19.08.2022, відповідно до якої позивачу повернуто товар на суму 10 317,52 грн, поставлений відповідно до видаткової накладної № 138 від 18.02.2022.

З урахуванням погодженого сторонами у пункті 4.5 Договору та пунктах 4 Специфікацій № 1 та № 2 порядку розрахунків, зобов`язання відповідача щодо оплати товару мало бути виконане не пізніше ніж на 10 банківський день з моменту отримання товару.

Відтак, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з наявних в матеріалах справи банківських виписок по рахунку позивача, відповідачем було сплачено на користь позивача 1 978 749,48 грн.

При цьому, через відсутність у призначеннях платежів посилання на видаткові накладні, кошти, сплачені відповідачем зараховувались позивачем в рахунок погашення зобов`язань в залежності від черговості їх виникнення, що узгоджується із умовами п. 4.3 Договору.

Також, на підтвердження постачання товарів та наявності у відповідача заборгованості з їх оплати, позивачем надано підписаний обома сторонами без зауважень Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2019 до 15.08.2022, згідно з яким заборгованість відповідача становить 308 298,03 грн.

Суд зазначає, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду, акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 03.12.2020 у справі № 904/1161/20).

З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 297 980,51 грн, яка складається із прострочених грошових зобов`язань відповідача з оплати товару, поставленого згідно з видатковими накладними № 647 від 22.11.2021 на суму 22 043,79 грн (з урахуванням часткової оплати на суму 11 293,41 грн), № 656 від 30.11.2021 на суму 16 896,00 грн, № 681 від 06.12.2021 на суму 51 364,48 грн, № 724 від 17.12.2021 на суму 18 548,44 грн, № 728 від 20.12.2021 на суму 10 512,18 грн, № 736 від 22.12.2021 на суму 24 662,40 грн, № 746 від 24.12.2021 на суму 32 986,74 грн, № 754 від 28.12.2021 на суму 19 863,00 грн, № 756 від 29.12.2021 на суму 10 166,10 грн, № 1 від 03.01.2022 на суму 17 635,20 грн, № 4 від 04.01.2022 на суму 11 995,20 грн, № 8 від 06.01.2022 на суму 23 438,64 грн, № 21 від 13.01.2022 на суму 1 944,00 грн, № 75 від 29.01.2022 на суму 7 264,50 грн, № 61 від 01.02.2022 на суму 12 672,00 грн, № 148 від 23.02.2022 на суму 15 987,84 грн, визнається судом обґрунтованою.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 61 881,97 грн пені.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частинами 4 та 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 8.1 Договору у випадку порушення покупцем строків оплати товару відповідно до п. 4.5 Договору, він сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день затримки платежу.

З огляду на викладене, оскільки невиконання зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, не наведено, позовна вимога про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі п. 8.1 Договору за несвоєчасне здійснення розрахунків, визнається судом обґрунтованою.

Виходячи зі змісту вищезазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців, проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Наведене узгоджується із правової позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 15.04.2015 у справі № 3-53гс15, від 30.09.2014 у справі № 904/9083/13 та Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.07.2018 у справі № 914/1351/16.

Судом не встановлено, а позивачем не надано доказів, які б підтверджували встановлення інших умов нарахування штрафних санкцій (пені, неустойки).

Попри це, всупереч наведеному, позивачем нараховано пеню за шість місяців, які передували моменту звернення із позовом.

Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, судом проведено власний розрахунок пені за період від 10.04.2022 (початок нарахування пені, визначений позивачем) до закінчення шестимісячного періоду нарахування пені від дня, з якого грошові зобов`язання відповідача стали простроченими.

Так, за підрахунком суду, розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача склав 24 288,48 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 40 446,40 грн інфляційних втрат та 6 836,57 грн 3% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та встановлено, що наведений у ньому розмір втрат від інфляції не перевищує розміру, розрахованого судом, відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Водночас при розрахунку 3% річних позивачем неправильно визначено момент, з якого грошові зобов`язання відповідача стали простроченими. Так, позивач проводив розрахунок з урахуванням строку на оплату у 10 календарних днів, в той час як у Специфікаціях № 1 та № 2 сторонами визначено строк для оплати у 10 банківських днів.

За підрахунком суду, проведеним не виходячи за заявлений позивачем період нарахування, розмір 3% річних, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача склав 6 724,42 грн.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 297 980,51 грн основного боргу, 24 288,48 грн пені, 6 724,42 грн 3% річних та 40 446,40 грн інфляційних втрат.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 5 541,60 грн.

Враховуючи, що позивачем внесено суму судового збору в більшому розмірі, сума переплати в розмірі 0,01 грн може бути йому повернута в порядку ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

В частині відмовлених позовних вимог розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПЕЙСЬКА РЕСТОРАЦІЯ 2015» (01010, м. Київ, Дніпровський узвіз, буд. 1; ідентифікаційний код 40028634) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ХО РЕ КА ЕЛІТ» (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 30; ідентифікаційний код 42259935) 297 980,51 грн (двісті дев`яносто сім тисяч дев`ятсот вісімдесят гривень 51 коп.) основного боргу, 24 288,48 грн (двадцять чотири тисячі двісті вісімдесят вісім гривень 48 коп.) пені, 6 724,42 грн (шість тисяч сімсот двадцять чотири гривні 42 коп.) 3% річних, 40 446,40 грн (сорок тисяч чотириста сорок шість гривень 40 коп.) інфляційних втрат та 5 541,60 грн (п`ять тисяч п`ятсот сорок одна гривня 60 коп.) судового збору.

Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Рішення в повному обсязі складено 13.02.2023.

Суддя О.С. Комарова