Ухвала

від 13.02.2023 по справі 906/1382/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 лютого 2023 року

м. Київ

cправа № 906/1382/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Фермерського господарства "Добробут-В"

на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2022 у справі

за позовом Фермерського господарства "Добробут-В"

до 1) Брусилівської селищної ради,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Нові Озеряни"

про визнання договорів оренди недійсними, скасування державної реєстрації та припинення речових прав на земельні ділянки,

ВСТАНОВИВ:

23.01.2023 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Фермерського господарства "Добробут-В" на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2022 у справі № 906/1382/21 разом з клопотанням про поновлення строку касаційного оскарження.

Перевіривши доводи заявника касаційної скарги та дослідивши матеріали касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Фермерське господарство "Добробут-В" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Житомирської області від 28.09.2022 у справі № 906/1382/21, яким в задоволенні позову Фермерського господарства "Добробут-В" до Брусилівської селищної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Нові Озеряни" про визнання договорів оренди недійсними, скасування державної реєстрації та припинення речових прав на земельні ділянки, відмовлено.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.11.2022 вказану апеляційну скаргу залишено без руху, запропоновано Фермерському господарству "Добробут-В" усунути встановлені недоліки апеляційної скарги та протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали надати суду апеляційної інстанції належні та допустимі докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 74 910,00 грн, а також роз`яснено скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали у строк, встановлений судом, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянтам.

На виконання вимог вищевказаної ухвали суду, 15.12.2022 на адресу апеляційного суду від Фермерського господарства "Добробут-В" надійшла заява, до якої скаржником додано клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 74 910,00 грн до ухвалення судового рішення.

Вказане, клопотання про відстрочення сплати судового збору мотивовано тим, що відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Заявником зазначено, що враховуючи те, що на всій території України запроваджено воєнний стан, то Фермерське господарство " Добробут-В" не має можливості в повній мірі реалізувати сільськогосподарську продукцію, зокрема зерно, через що на даний час майновий стан господарства є надзвичайно скрутним, а тому на рахунку підприємства відсутні кошти, які необхідно сплати за подання апеляційної скарги.

Оскаржуваною в касаційному порядку ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2022 відмовлено у задоволенні клопотання Фермерського господарства "Добробут-В" про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Житомирської області від 28.09.2022 у справі № 906/1382/21 та на підставі частини другої статті 260 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; Кодекс), частини четвертої статті 174 ГПК України повернуто апеляційну скаргу у зв`язку з тим, що заявник не усунув недоліки апеляційної скарги протягом передбаченого строку, належних доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 74 910,00 грн відповідно до вимог статті 258 ГПК України не надав.

Повертаючи апеляційну скаргу Фермерського господарства "Добробут-В" у цій справі, апеляційний господарський суд виходив з того, що відповідно до частини другої статті 260 ГПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 ГПК України, згідно з якою, якщо не усунуто недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

Звертаючись з касаційною скаргою, Фермерського господарства "Добробут-В" посилається на те, що оскаржувана ухвала апеляційної інстанції від 21.12.2022 постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, застосувавши висновок Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18, від якого є підстави для відступлення, з огляду на формальний розгляд апеляційним судом поданого скаржником клопотання про відстрочення сплати судового збору без врахування основних принципів господарського судочинства як верховенство права та забезпечення права на апеляційний перегляд.

Крім цього, скаржник посилається на неврахування судом вимог, викладених у зазначених ним рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено право суду враховуючи майновий стан сторони за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Отже суд, враховуючи майновий стан сторони, наділений правом відстрочити сплату судового збору:

1) за клопотанням фізичних осіб, тільки за наявності певних умов, або

2) якщо предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Із системного аналізу змісту норм зазначеної статті вбачається, що норми пунктів 1 та 2 частини 1 статті 8 Закону "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а норми пункту 3 частини 1 цієї статті можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18).

Велика Палата Верховного Суду у пункті 48 постанови від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18 зазначила, що "юридична особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, і суд за результатами розгляду цього клопотання не обмежений у праві на власний розсуд відстрочити або розстрочити таку сплату…".

Проте, відповідно до пункту 37 цієї постанови навіть за наявності умов для відстрочення сплати судового збору, таке відстрочення за змістом статті 8 Закону України "Про судовий збір" є правом, а не обов`язком суду.

Оскільки предметом спору у справі не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, а положення пунктів 1, 2 частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію, а тому і підстав для відстрочення сплати судового збору у цій справі немає (подібна за змістом правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 05.03.2021 у справі № 910/9741/20, від 06.01.2021 у справі № 927/579/19, від 31.03.2021 у справі № 903/465/20, від 26.04.2021 у справі № 5028/19/59/2012, від 22.02.2021 у справі № 910/17424/19, від 19.04.2021 у справі № 908/859/20, у постанові від 25.03.2021 у справі № 912/3514/20).

Отже, посилаючись на вищевказані норми регулювання сплати судового збору, зокрема щодо відстрочення його сплати, апеляційним судом в оскаржуваній ухвалі правильно застосовано норми процесуального права та ухвалено рішення щодо відсутності підстав для задоволення клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору відповідно до висновків, викладених у вищевикладених постановах та ухвалах Верховного Суду, у тому числі Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18.

При цьому, питання про відстрочення (розстрочення) судом сплати судового збору вирішується судом у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними і допустимими доказами на підтвердження наявності передбачених законом обставин, а також на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі статті 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

За змістом частини четвертої статті 11 ГПК України Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (див. рішення суду від 28.10.1998 року у справі "Ейрі проти Ірландії", серія А, № 32).

Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти (див. рішення суду від 28.11.2006 у справі "Апостол проти Грузії", заява № 40765/02). При цьому, Суд в якості "законної мети" визнає, зокрема, фінансування функціонування органів судової влади та дію в якості стримуючого фактору від легковажних позовів (див. рішення суду від 12.06.2007 року у справі "Станков проти Болгарії", заява № 68490/01)

Верховний Суд відмічає, що законодавче закріплення судових витрат має на меті:

по-перше, відшкодування державі витрат, понесених на утримання судової системи і забезпечення її діяльності (саме у цьому проявляється компенсаційна функція інституту судових витрат);

по-друге: покладає певні витрати на тих, хто звертається до суду за захистом, що покликано дисциплінувати фізичних та юридичних осіб від подання до суду необґрунтованих заяв та клопотань, забезпечуючи таким чином також процесуальну економію.

Як визначено у рішенні ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57).

ЄСПЛ в рішенні "Креуз проти Польщі" у справі 28249/95 від 19 червня 2001 року зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

З огляду на відсутність умов, визначених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", не вбачається правових підстав відстрочення сплати судового збору.

Посилання скаржника на неврахування апеляційним судом наведеної у скарзі практики ЄСПЛ не приймається судом до уваги, оскільки висновки у наведених рішеннях стосувалися права на доступ до суду заявників, які мали статус фізичної особи, а не суб`єктів господарювання, а також стосувалися розгляду спорів з огляду на встановлені строки позовної давності, а не сплати судового збору.

Отже, твердження Фермерського господарства "Добробут-В", викладені у касаційній скарзі, не є безумовною підставою для скасування судового рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування норм процесуального права, оскільки їх застосування чітко передбачено процесуальним законом.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, врахувавши, що скаржником не виконано вимог ухвали про залишення його апеляційної скарги без руху та не додано доказів сплати судового збору, повернув подану Фермерським господарством "Добробут-В" апеляційну скаргу відповідно до наведених положень законодавства, а, отже, правильне застосування Північно-західним апеляційним господарським судом статей 174, 260 ГПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо застосування чи тлумачення цих норм.

За змістом частини другої статті 293 ГПК України у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства "Добробут-В" на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2022 у справі № 906/1382/21, оскільки правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

За таких обставин, керуючись статтями 234, 235, 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства "Добробут-В" на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2022 у справі № 906/1382/21.

2. Касаційну скаргу на 13 (тринадцяти) аркушах разом з квитанцією від 16.01.2023 про сплату судового збору та клопотанням про поновлення строку касаційного оскарження повернути скаржникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ