Рішення

від 24.03.2021 по справі 376/2418/19

СКВИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/2418/19

Провадження № 2/376/50/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2021 р. Сквирський районний суд Київської області у складі:

Головуючого судді - Коваленка О.М.,

за участі секретаря - Таранчук В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сквира Київської області цивільну справу за позовом заступника прокурора Чернігівської області в інтересах Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Сільськогосподарське приватне підприємство ім. Гагаріна про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області та витребування земельної ділянки,

Встановив:

Заступник прокурор Чернігівської області в інтересах Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру звернувся до суду із вищевказаним позовом.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на наступні обставини.

Прокуратурою Чернігівської області в порядку здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 420182 70 000000 132 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України виявлено порушення вимог земельного законодавства під час передачі земельної ділянки у власність.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 26.07.2018 року № 10-6671/15-18-сг за результатами розгляду клопотання ОСОБА_2 від 13.06.2018 року останньому надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка розташована на території Шапіївської сільської ради Сквирського району Київської області орієнтовним розміром земельної ділянки 2,0000 га.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 20.09.2018 року № 10-8775/15-18-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1,9658 га (кадастровий номер 322408 8600:04:010:0035), розташованої на території Шапіївської сільської ради Сквирського району Київської області за межами населеного пункту, та передано її у власність для ведення особистого селянського господарства.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових право на нерухоме майно від 04.09.2019 за № 179772212 за ОСОБА_2 25.09.2018 року зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 322408 8600:04:010:0035 для ведення особистого селянського господарства на території Шапіївської сільської ради Сквирського району Київської області. На підставі договору купівлі-продажу від 19.10.2018 року її відчужено ОСОБА_1 . Згідно запису про інше речове право (право оренди земельної ділянки) №28542226 від 23.10.2018 року на підставі договору оренди землі, земельну ділянку площею 1,9658 га (кадастровий номер 3224088600:04:010:0035) передано в користування Сільськогосподарському приватному підприємству ім. Гагаріна, строком до 23.10.2028 року.

Вищевказаний наказ ГУ Держземагенства у Київській області від 20.09.2018 року №10-8775/15-18-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3224088600:04:010:0035 виданий незаконно та з порушенням вимог земельного законодавства підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка витребувано у ОСОБА_1 на користь держави.

Водночас, згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, ОСОБА_2 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 04.01.2017 року № 25-239/14-17-сг отримав у приватну власність земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 742308 3500:02:000:0357, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Дягівської сільської ради Менського району Чернігівської області.

Зазначене підтверджує, що ОСОБА_2 на час отримання спірної земельної ділянки (наказ від 20.09.2018 року №10-8775/15-18-сг) використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання (наказ від 04.01.2017 року № 25-239/14-17-сг).

Прийняття рішення про передачу земельної ділянки в приватну власність із земель державної власності позбавляє Український народ загалом правомочностей власника землі. У такому випадку у сфері земельних відносин вадливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадової особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на викладене, фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з державної власності у приватну та повернення її території для потреб громади, яка вибула з її розпорядження.

На підставі викладеного прокурор просив суд:

Визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 20.09.2018 року №10-8775/15-18-сг, яким надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,9658 га кадастровий номер 322408 8600:04:010:0035 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Шапіївської сільської ради Сквирського району Київської області.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру земельну ділянку площею 1,9658 га кадастровий номер 322408 8600:04:010:0035 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Шапіївської сільської ради Сквирського району Київської області та стягнути з відповідачів судові витрати.

У встановлений судом строк на адресу суду від представника Головного управління Держгеокадастру у Київській області надійшов відзив, в якому той зазначив, що з позовними вимогами не погоджується з наступних підстав.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області № 25-239/14-17-сг від 04.01.17 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2,0000 га кадастровий номер 742308 3500:02:000:0357 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Дягівської сільської ради Менського району Чернігівської області.

На підставі зазначеного наказу, державним реєстратором Менської районної державної адміністрації Чернігівської області 17.01.17 року зареєстровано право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 742308 3500:02:000:0357 площею 2,0000 га.

У подальшому на підставі договору купівлі продажу земельної ділянки від 02.06.2017 року ОСОБА_2 вказану земельну ділянку продав ОСОБА_3 після чого його право власності припинилось.

Представник звертає увагу суду, що на сьогоднішній день законодавством не визначено механізм, що забезпечує перевірку інформації про використання особою права на безоплатну передачу земельної ділянки. Зокрема, відсутнє програмне забезпечення або ж будь які технічні засоби для перевірки такої інформації, а також нормативні чи підзаконно нормативні правові акти, що регулюють це питання. Інформацію про використання чи невикористання права на безоплатну приватизацію зазначає сам громадянин у своєму клопотанні, з яким він звертається до відповідного органу виконавчої влади.

Так, громадянин ОСОБА_2 звернувся до Головного управління у порядку визначеним ст. 118 земельного кодексу з відповідним клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовно площею 2,0000 га, яка розташована у Київській області. У своєму клопотанні він зазначив наступне: «Цим клопотанням засвідчую, що я не використав раніше своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за вищезазначеним цільовим призначенням».

Оскільки підстави для відмови, передбачені ст. 118 ЗК України були відсутні, Головне управління видало відповідний наказ про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_2 .

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізації державної політики у сфері земельних відносин відповідно до ст. 186 1 Кодексу.

На цій стадії здійснювалась перевірка можливості відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 та чи відповідає таке відповідним нормам чинного на той час законодавства України та прийнятим на його підставі нормативно правовим актам.

Відповідно до частини шостої ст. 186 1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

В подальшому Державний кадастровий реєстратор, керуючись ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» перевірив документацію на відповідність законодавству, не виявивши підстав для відмови, здійснив реєстрацію земельної ділянки.

Після реєстрації, гр. ОСОБА_2 звернувся з клопотанням про затвердження документації із землеустрою.

Головне управління, розглянувши дане клопотання та враховуючи факт того, що проект було погоджено відповідно до вимог законодавства, а земельна ділянка була зареєстрована, причини ж для відмови були відсутні, видало наказ від 20.09.2018 року № 10-8775/15-18-сг, яким затвердило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства ОСОБА_2 на території Шапіївської сільської ради сквирського району Київської області.

Враховуючи вищенаведені факти, можна зробити висновок, що Головне управління діяло правомірно та в межах визначених повноважень, а тому позовна вимога в частині визнання недійсними наказів Головного управління задоволенню не підлягає.

Також вважає, що прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (а.с.76-82).

На адресу суду від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Соболя Бориса Володимировича надійшов відзив, в якому той зазначив, що позов прокурора не підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, а попередній власник земельної ділянки ОСОБА_2 отримав її від державного органу ГУ Держгеокадастру у Київській області, делегованого на здійснення функцій по володінню, користуванню та розпорядженню об`єктами земельних ресурсів, посадові особи яких зобов`язані перевіряти відомості щодо права громадянина ОСОБА_2 на приватизацію спірної земельної ділянки. У зв`язку з цим майно вибуло із володіння власника за згодою його уповноваженого органу, тобто за його згодою, а тому в даному випадку не виникають підстави передбачені ст.388 ЦК України щодо витребування майна у добросовісного набувача, як і не виникає підстав щодо задоволення даної позовної заяви, виправлення помилок та недоліків за рахунок приватних осіб не допускається (а.с.96-97,149-150).

Також на адресу суду від заступника прокурора прокуратури Чернігівської області, надійшли відповіді на відзиви, в яких зазначено, що викладені доводи є необгрунтованими, не спростовують обставин та доказів, якими підтверджено правомірність вимог прокурора, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі (а.с.86-93,134-138).

На адресу суду надійшло пояснення представника Держгеокадастру, у якому зазначено, що позов заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Держгеокадастру не може бути задоволений, оскільки такі накази вичерпали свою дію шляхом виконання, їх скасування не породжує наслідків для власника земельних ділянок, так як у такий спосіб виникло право власності або користування земельною ділянкою і це право ґрунтується на првоввстановлюючих документах (а.с.115-119).

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень, про причини неявки суд не повідомили, заяв, клопотань про відкладення розгляду справи на адресу суду від них не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд вважає за можливе справу розглянути у відсутності учасників процесу, в порядку вимог ст.ст. 223,247 ЦПК України.

Дослідивши докази у їх сукупності та взаємозв`язку, надавши їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності кожному, а їх сукупності з точки зору достатності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно достатті 41 Конституції Україниправо приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост.76ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогамист.81ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановленихст. 82 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Надаючи оцінку підставам представництва прокурором інтересів держави, суд виходить з наступного.

Згідно ч.4 ст.56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбаченихстаттею 185цього Кодексу.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Прокурор, який звертається до суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків щодо застосування норм права при здійсненні прокурором представництва в суді:

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, а також у разі його відсутності. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший, другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»);

- наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідний компетений орган. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»);

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача;

- оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах;

- якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність компетентного органу, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру , застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган.

Таким чином, прокурор в цивільному процесі може виступати або як окремий учасник процесу звертаючись до суду в інтересах держави в особі компетентного органу, а такий компетентний орган відповідно буде позивачем, або прокурор може набувати, у разі відсутності компетентного органу чи повноважень у компетентного органу, статус позивача

Звертаючись до суду з позовом у вересні 2019 року прокурор звертався до суду саме в статусі позивача.

В обґрунтування підстав для звернення до суду із позовом прокурор послався на відсутність компетентного органу, який уповноважений здійснювати захист законних інтересів держави. Зазначив, що відсутній компетентний орган, який наділений правом звертатися до суду із позовом про визнання незаконними рішень органів державної влади щодо розпорядженням земельними ділянками, а також скасування державних актів, які видані та скасування державної реєстрації, яка здійснена за наслідками вказаних рішень органів державної влади.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» № 5245-VI від 06.09.2012, набрав чинності 01.01.2013, були внесені зміни в статтю 122 Земельного кодексу України. Стаття 122 Земельного кодексу України викладена в новій редакції згідно якої центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Тобто законодавець замінив суб`єкта, який був уповноважений передавати відповідні земельні ділянки сільськогосподарського призначення із державної власності у власність громадян з районних державних адміністрацій на центральний та територіальні органи з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого Постановою КМУ №15 від 14.01.2015 передбачено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Пунктом 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затверджене Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №14 від 03.02.2015 передбачено, що Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та йому підпорядковане.

Суд встановив, що на час звернення прокурора до суду із позовом повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, до категорії яких і належала земельна ділянка передана у власність, були наділені Головні управління Держгеокадастру в області.

Згідно Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, Головні управленні Держгеокадастру в областях, не були наділені повноваженнями звертатися до суду із відповідними позовами.

Не наділяв відповідними повноваженнями будь-які інші органи державної влади чи місцевого самоврядування також і Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» або інший акт законодавства.

Оскільки в даному випадку не було компетентного органу, який би мав повноваження здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, суд доходить висновку, що прокурор дійсно мав право на звернення до суду. При цьому, оскільки процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, а в даному випадку була відсутність компетентного органу, то попереднє звернення до органу, якій взагалі відсутній не вимагається.

Отже, процедура звернення прокурора до суду із позовом була дотримана, мали місце підстави для представництва прокурором саме як самостійним позивачем інтересів держави, підстави представництва були достатньо обґрунтовані.

Щодо суті позовних вимог суд виходить з наступного.

Судом встановилено, що прокуратурою Чернігівської області в порядку здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018270000000132 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України виявлено порушення вимог земельного законодавства під час передачі земельної ділянки у власність.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 26.03.2018 року № 10-2538/15-18-сг за результатами розгляду клопотання ОСОБА_2 від 13.06.2018 року останньому надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка розташована на території Шапіївської сільської ради Сквирського району Київської області орієнтовним розміром земельної ділянки 2,0000 га.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 20.09.2018 року №10-8775/15-18-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1,9658 га (кадастровий номер 3224088600:04:010:0035), розташованої на території Шапіївської сільської ради Сквирського району Київської області за межами населеного пункту, та передано її у власність для ведення особистого селянського господарства.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових право на нерухоме майно від 04.09.2019 за №179772212 за ОСОБА_2 25.09.2018 року зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3224088600:04:010:0035 для ведення особистого селянського господарства на території Шапіївської сільської ради Сквирського району Київської області. На підставі договору купівлі-продажу від 19.10.2018 року її відчужено ОСОБА_1 . Згідно запису про інше речове право (право оренди земельної ділянки) №28542226 від 23.10.2018 року на підставі договору оренди землі, земельну ділянку площею 1,9658 га (кадастровий номер 3224088600:04:010:0035) передано в користування Сільськогосподарському приватному підприємству ім. Гагаріна, строком до 23.10.2028 року (а.с.21-24).

Водночас, згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, ОСОБА_2 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 04.01.2017 року № 25-239/14-17-сг отримав у приватну власність земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 7423083500:02:000:0357, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Дягівської сільської ради Менського району Чернігівської області (а.с.25-27).

Зазначене підтверджує, що ОСОБА_2 на час отримання спірної земельної ділянки (наказ від 20.09.2018 року №10-8775/15-18-сг) використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання (наказ від 04.01.2017 року № 25-239/14-17-сг).

За змістом ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з приписами ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

З аналізу ч.4 ст.122 Земельного кодексу України вбачається, що розпорядником земель державної власності сільськогосподарського призначення на даний час являється Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права державної власності належать органу виконавчої влади, яким є Держгеокадастр, а на території Київської області на даний час є Головне управління Держгеокадастру у Київській області.

Положеннями ст.81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Розділом IV, главою 19 Земельного кодексу України визначений порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами.

Згідно ч.1, 2 ст.116 ЗК України Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Пунктом в) ч.3 ст.116 ЗК України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Водночас, законодавством встановлені певні обмеження у правах набуття права власності на земельні ділянки, а саме згідно з ч.4 ст.116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до ст.ст.116, 121 ЗК України одноразовість отримання земельної ділянки у власність означає, що особа яка скористалася своїм правом отримала у власність земельну ділянку меншу від граничної площі, передбаченої ст.121 ЗК України, не має правових підстав для отримання у власність земельної ділянки цього ж цільового призначення вдруге.

Відповідно до ч.1 ст.121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів.

Визначений ст.118 ЗК України порядок передачі земельної ділянки у власність застосовується при умові дотримання вимог ст.ст. 116, 121 ЗК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, добросовісна особа ОСОБА_1 , яка придбала нерухоме майно у власність, покладалася на відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень, остання добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, та набувала право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» українські суди мають застосовувати практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зазначені висновки співвідносяться з практикою Європейського суду з прав людини, який вказав на те, що «легалізація передачі права власності на квартиру шляхом процедури реєстрації, спеціально спрямованої на надання додаткової безпеки власнику титулу, відноситься до виключної компетенції держави. Оскільки численні регуляторні державні органи дозволили перехід права власності, то потреба виправити їх минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються» (рішення від 06 грудня 2011 року у справі «Гладишева проти Росії», заява № 7097/10, п. 79).

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватись відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Крім того, Суд зазначив, що сторони не заперечували, що законність права власності заявника була належним чином перевірена та підтверджена органами державної реєстрації. У зв`язку з цим Суд повторив, що помилки та недоліки, допущені державними органами влади, повинні служити на користь постраждалих осіб, особливо у разі відсутності інших конфліктуючих приватних інтересів. Іншими словами, ризик вчинення державними органами будь-якої помилки має нести держава і ці помилки не повинні виправлятись за рахунок зацікавленої особи (рішення у справі «Томіна та інші проти Росії» (Tomina and Others v. Russia), заява № 20578/08 та 19 інших заяв, пункт 39, від 01.12.2016 року).

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та вважає їх недоведеними та такими, що можуть порушити право ОСОБА_1 на мирне володіння майном в контексті ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод.

З урахуванням відмови у задоволенні позову та відповідно до правил ст. 141 ЦПК України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 13,41 Конституції України, ст. ст. 2,4, 12, 13, 56,76,81, 141, 223,247,258, 259, 263-265, 351,352, 354 ЦПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, ст. ст. 19,81,116,118,122 Земельного кодексу України, ст. ст. 16,21 Цивільного кодексу України, суд

Вирішив:

У задоволенні позову заступника прокурора Чернігівської області в інтересах Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Сільськогосподарське приватне підприємство ім. Гагаріна про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області та витребування земельної ділянки - відмовити в повному обсязі.

З текстом рішення можливо ознайомитися за адресою: court.gov.ua

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через суд першої інстанціїпротягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя О.М. Коваленко