Рішення

від 13.02.2023 по справі 320/6286/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2023 року справа №320/6286/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ЗАВОРОТИЧІ" до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ЗАВОРОТИЧІ" з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 26.01.2022 №2567/18-10.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що спірним податковим повідомленням-рішенням за результатами проведення камеральної перевірки до нього застосовано штраф у сумі 427356,16 грн. за несвоєчасну сплату податку на додану вартість, однак вина у вчиненні даного податкового правопорушення, як обов`язкова складова, відсутня.

Так, позивач стверджує, що податкове законодавства виділяє загальне поняття вини як форми поведінки, що передбачає не вжиття платником податків достатніх заходів, спрямованих на дотримання норм податкового законодавства, а також виокремлює особливу форму поведінки умисне вчинення правопорушення як додаткову кваліфікуючу ознаку такого правопорушення.

Таким чином, на думку позивача, податкові правопорушення не можуть бути або винними, або умисними. Вони є або просто винними, або одночасно і винними, і при цьому ще й умисними, якщо умисел передбачено як додатковій обов`язковий елемент об`єктивного боку податкового правопорушення.

Відповідно, для притягнення до відповідальності платника податків контролюючий орган спочатку має довести наявність вини як такої в діянні платника податків, а вже після цього наявність обставин, що вказують на умисел.

Позивач зауважує, що звичайна вина в податковому праві, з огляду на зміст пункту 112.2 статті 112 Податкового кодексу України, наявна тоді, коли особа не вжила достатніх заходів для того, щоб поводитися розумно, добросовісно і з проявами належної обачності під час вчинення дій або бездіяльності, за які передбачено фінансову відповідальність, і ці обставини було доведено контролюючим органом. Причому, як випливає з переліку через кому та вживання законодавцем сполучника та між словами нерозумно, недобросовісно та без належної обачності, усі наведені обставини мають бути наявними у сукупності. Тобто, щоб визнати особу винною, потрібно довести, що вона діяла водночас і нерозумно, і недобросовісно, і без належної обачності, при цьому маючи змогу поводитися належними чином.

На відміну від цього, на переконання позивача, умисна вина наявна в тому разі, коли особа не лише не вжила достатніх заходів для того, щоб зберігати належну розумність, добросовісність та обачність, але також і вчинила певні конкретні діяння, спрямовані на невиконання податкового обов`язку.

Позивач стверджує, що чинне податкове законодавство наразі не містить випадків, коли платника податків можна притягнути до відповідальності за просто винне податкове правопорушення, яке не є умисним.

При цьому факт обізнаності платника податків зі змістом законодавчих норм і розуміння необхідності їх дотримуватися, на думку позивача, самі собою не можуть вважатися обставиною, що вказує на умисність діяння платника.

На погляд позивача, сам собою факт несплати або несвоєчасної сплати грошового зобов`язання жодним чином не є достатнім для кваліфікації діяння платника податків яка умисно вчиненого правопорушення, передбаченого пунктом 124.2 або 124.3 статті 124 ПКУ.

Позивач зазначає, що для встановлення умислу в діянні платника податків контролюючий орган має довести:

- які саме умови створив платник податків для невиконання своїх податкових обов`язків;

- факт того, що ці умови були результатом цілеспрямованої поведінки платника податків;

- відсутність у платника податків під час вчинення відповідних діянь іншої мети, крім невиконання вимог закону.

При цьому позивач стверджує, що наявність умисного вчинення податкового правопорушення не може бути встановлено в межах камеральної перевірки платника податків, оскільки згідно з підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПКУ камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, та даних відповідних електронних систем. А в цих системах не міститься жодних даних, які стосуються будь-яких діянь платника податків, крім власне заповнення податкової звітності.

Відповідно, в межах камеральної перевірки встановити обставини, що свідчать про винність та умисність діянь платника податків, неможливо. Адже саме собою заповнення податкових декларацій жодним чином не може підтвердити чи спростувати розумність, добросовісність і належну обачність платника податків, що є необхідним для встановлення його вини, а надто не свідчить про вчинення діянь, спрямованих на невиконання податкового обов`язку (що потрібно для доказування умислу). Умисел на несплату узгодженої суми податків має виявлятися в конкретних додаткових діяннях, а їх установити в межах камеральної перевірки, на переконання позивача, неможливо.

Також позивач стверджує про неправомірне визначення контролюючим органом розміру штрафу, оскільки розмір штрафу у відсотковому відношенні варіюється від 10% до 20%, а при підрахунку загального розміру штрафу сума становить 231097,86 грн. замість вказаної в ППР 427356,16 грн.

При цьому позивач вважає, що суд не повинен самостійно кваліфікувати діяння платника податків, визначаючи йому належний до сплати розмір штрафу замість контролюючого органу, оскільки таким чином суд перебиратиме на себе виключні повноваження контролюючих органів щодо притягнення платника податків до відповідальності за вчинення податкового правопорушення. Лише контролюючий орган має визначати, який саме склад податкового правопорушення є підставою для застосування штрафу. І функції суду полягають лише у розгляді спору про те, чи правильно контролюючий орган реалізував свої повноваження.

Також позивач зазначає про передчасність складання контролюючим органом спірного податкового повідомлення-рішення за відсутності у нього інформації щодо вручення платнику податків акта камеральної перевірки. Так, позивач зазначає, що йому не було направлено та вручено акт камеральної перевірки від 08.12.2021, а вручення цього акта відбулося лише у червні 2022 року, тобто після складання оскаржуваного у цій справі податкового повідомлення-рішення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.07.2022 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач проти позову заперечував та пояснив, що в результаті проведення камеральної перевірки сплати узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ЗАВОРОТИЧІ" було складено акт від 08.12.2021 №21522/10-36-18-10/37015206, яким зафіксовано порушення позивачем пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, а саме: несвоєчасна сплата узгодженої суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість, за результатом чого було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення про накладення штрафу у розмірі 427356,16 грн.

Відповідач стверджує, що допущене позивачем податкове правопорушення є винним та умисним, оскільки позивач удавано, цілеспрямовано, нерозумно, недобросовісно та без належної обачності створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених Кодексом, і, відповідно, підлягає до притягненню до фінансової відповідальності як за умисне вчинення податкового правопорушення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ЗАВОРОТИЧІ" є юридичною особою, зареєстрованою 12.10.2021, про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З матеріалів справи вбачається, що 08.12.2021 Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області було проведено камеральну перевірку сплати узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ЗАВОРОТИЧІ", за результатом чого складено акт від 08.12.2021 №21522/10-36-18-10/37015206.

За результатом перевірки було встановлено порушення позивачем пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, а саме: несвоєчасна сплата узгодженої суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість.

Контролюючий орган в акті перевірки зазначив, що "АГРОФІРМА ЗАВОРОТИЧІ" удавано, цілеспрямовано, нерозумно, недобросовісно та без належної обачності створило умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених Кодексом, і, відповідно, підлягає до притягненню до фінансової відповідальності як за умисне вчинення податкового правопорушення.

Вказаним актом зафіксовано порушення позивачем вимог п.54.1 ст. 54 та п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України, відповідальність за вчинення яких передбачена пунктами 124.1 та 124.2 статті 124 Податкового кодексу України. При цьому в акті зазначено, що згідно з п.124.3 ст.124 ПК України визначено відповідальність платника податків за діяння, передбачені пунктом 124.2 статті 124 ПК України, вчинені повторно протягом 1095 календарних днів.

На підставі цього акта перевірки відповідач склав податкове повідомлення-рішення від 26.01.2022 №2567/18-10, яким за затримку сплати грошового зобов`язання з ПДВ в сумі 1709424,65 грн. на позивача накладено штраф в розмірі 427356,16 грн.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем вказаного податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування.

В основу тверджень про неправомірність прийняття контролюючим органом спірного податкового повідомлення-рішення покладені посилання позивача на відсутність в його діях умислу, як необхідної передумови для застосування штрафу, визначеного пунктом 124.2 статті 124 Податкового кодексу України.

При цьому, судом встановлено, що теоретичним підґрунтям позову стала стаття адвоката Адвокатського об`єднання «ЛНМ» Антона Поляничка «Умисел в податкових правопорушеннях що таке і навіщо», опублікована у виданні «Юридична практика» (https://pravo.ua/umysel-v-podatkovykh-pravoporushenniakh-shcho-take-i-navishcho/), з якої представником позивача у цій справі були запозичені підстави позову.

Розглянувши даний позов, суд зазначає таке.

Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Підпунктом 14.1.156 цього ж пункту визначено, що податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк (п.38.1 ст.38 ПК України).

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з пунктом 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідальність за порушення платником податків правил сплати (перерахування) грошового зобов`язання визначена статтею 124 Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 124.1 цієї статті у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Якщо зарахування коштів з електронного рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість в оплату узгодженої суми грошового зобов`язання, визначеного в уточнюючому розрахунку до податкової декларації, здійснюється на наступний операційний (банківський) день, штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Пунктом 124.2 статті 124 ПК України визначено, що діяння, передбачені пунктами 124.1, 124.1-1 цієї статті, вчинені умисно, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання.

З розрахунку штрафних санкцій за податковим повідомленням-рішенням від 26.01.2022 №2567/18-10, який наявний в матеріалах справи, вбачається, що за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов`язання з податку на додану вартість контролюючий орган застосував до позивача штраф у розмірі 25% від суми несвоєчасно сплачених зобов`язань, що свідчить про те, що такий штраф був застосований на підставі саме п.124.2 ст.124 ПК України (незважаючи на зазначення в самому спірному податковому повідомленні-рішенні посилання на п.124.1 ст.124 ПК України).

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до пункту 109.1 статті 109 ПК України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Пунктом 109.3 цієї ж статті визначено, що у випадках, визначених пунктами 123.2-123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2-125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи.

Таким чином, обов`язковою передумовою для притягнення платника податків до відповідальності за пунктом 124.2 статті 124 ПК України є встановлення контролюючими органами вини такого платника.

Згідно з пунктом 112.2 статті 112 ПК України особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що вказані положення чинного податкового законодавства визначають вину як об`єктивну сторону податкових правопорушень, а тому для встановлення її наявності контролюючому органу необхідно довести не наявність відповідного ставлення платника податків до своїх протиправних дій/бездіяльності (усвідомлення своїх дій, розуміння наслідків тощо), а саме - що платник податків, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в пункті 14 постанови від 08 грудня 2022 року у справі № 520/9294/21 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 107759911), який підлягає обов`язковому врахуванню при розгляді цієї справи.

При цьому, для кваліфікації діянь позивача як таких, що вчинені умисно (що є підставою для застосування санкції за п.124.2 ст.124 ПК України), контролюючий орган має довести існування обставин, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Однак, наявність таких обов`язкових передумов під час розгляду цієї справи відповідачем доведена не була.

Так, у відзиві на позовну заяву відповідач зауважив, що позивач був обізнаний про існування у нього обов`язку по сплаті податкового зобов`язання та сплатив його із запізненням, а обставини, які звільняють платника податків від відповідальності, або пом`якшують її, відсутні.

Наведене, за твердженням відповідача, свідчить про те, що позивач удавано, цілеспрямовано, нерозумно, недобросовісно та без належної обачності створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених Кодексом, внаслідок чого він має бути притягнутий до фінансової відповідальності як за умисне вчинення податкового правопорушення.

Однак, суд не може погодитися з правомірністю такої позиції контролюючого органу, оскільки лише обізнаність платника податків про його обов`язок по сплаті податків та відсутність пом`якшувальних обставин не свідчить про те, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених ПК України, оскільки у такому разі кожний факт несплати зобов`язання платником податків може бути розцінений як винне умисне діяння, що не відповідає меті законодавця, викладені в пункті 109.1 статті 109 ПК України.

Як було вказано вище, несплата платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання протягом строків, визначених ПК України, є підставою для притягнення такого платника податків до відповідальності у вигляді штрафу у розмірах, визначених пунктом 124.1 статті 124 ПК України.

На переконання суду, несплата позивачем протягом встановлених строків узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість мала бути підставою для притягнення його до відповідальності саме за пунктом 124.1 статті 124 ПК України, однак під час розгляду цієї справи відповідач не надав суду документально підтверджених обґрунтованих пояснень щодо неможливості застосування до позивача штрафу саме за цим пунктом статті 124 ПК України, а не за пунктом 124.2.

Відповідно до положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідачем під час розгляду справи не було надано суду належних та допустимих доказів наявності обов`язкових передумов для притягнення позивача до відповідальності, визначеної пунктом 124.2 статті 124 ПК України, а саме, що позивач удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених ПК України (тобто умисно не сплатив протягом встановлених строків узгоджену суму податкових зобов`язань з ПДВ).

Також суд вважає слушними зауваження позивача щодо безпідставного визначення контролюючим органом загального розміру штрафу на рівні 427356,16 грн., оскільки з розрахунку штрафних санкцій, доданого до спірного ППР, вбачається, що загальна сума штрафу складає 231097,86 грн., а не 427356,16 грн.

Водночас не є переконливими твердження позивача про передчасність складання контролюючим органом спірного податкового повідомлення-рішення за відсутності у нього інформації щодо вручення платнику податків акта камеральної перевірки, оскільки з матеріалів справи вбачається, що акт перевірки від 08.12.2021 №21522/10-36-18-10/37015206 був направлений на адресу позивача 08.12.2021 та отриманий ним 28.12.2021, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення.

З урахуванням викладеного та приймаючи до уваги наведені в розрахунку до спірного ППР дані щодо сум несвоєчасно сплаченого податкового зобов`язання з ПДВ та кількість днів затримки у сплаті, розміри штрафу, який мав бути застосований до позивача, є такими:

- за затримку на 31 день сплати податкового зобов`язання у розмірі 14032,00 грн. 1403,20 грн. (14032,00 грн. х 10%);

- за затримку на 26 днів сплати податкового зобов`язання у розмірі 16915,00 грн. 845,75 грн. (16915,00 грн. х 5%);

- за затримку на 31 день сплати податкового зобов`язання у розмірі 2269,00 грн. 226,90 грн. (2269,00 грн. х 10%);

- за затримку на 31 день сплати податкового зобов`язання у розмірі 473,00 грн. 47,30 грн. (473,00 грн. х 10%);

- за затримку на 31 день сплати податкового зобов`язання у розмірі 141,00 грн. 14,10 грн. (141,00 грн. х 10%);

- за затримку на 52 дня сплати податкового зобов`язання у розмірі 557544,15 грн. 55754,42 грн. (557544,15 грн. х 10%);

- за затримку на 23 дня сплати податкового зобов`язання у розмірі 1046466,50 грн. 52323,33 грн. (1046466,50 грн. х 5%);

- за затримку на 51 день сплати податкового зобов`язання у розмірі 23047,40 грн. 2304,74 грн. (23047,40 грн. х 10%);

- за затримку на 11 днів сплати податкового зобов`язання у розмірі 39417,70 грн. 1970,89 грн. (39417,70 грн. х 5%);

- за затримку на 45 днів сплати податкового зобов`язання у розмірі 3047,40 грн. 304,74 грн. (3047,40 грн. х 10%);

- за затримку на 22 дня сплати податкового зобов`язання у розмірі 4564,50 грн. 228,23 грн. (4564,50 грн. х 5%);

- за затримку на 49 днів сплати податкового зобов`язання у розмірі 1000,00 грн. 100,00 грн. (1000,00 грн. х 10%);

- за затримку на 21 день сплати податкового зобов`язання у розмірі 507,00 грн. 25,35 грн. (507,00 грн. х 5%).

Отже, загальна сума штрафу, який мав бути накладений на позивача за несвоєчасну сплату узгодженої суми податкового зобов`язання з ПДВ, складає 115548,95 грн.

Таким чином, судом встановлено, що спірним податковим повідомленням-рішенням від 26.01.2022 №2567/18-10 на позивача було безпідставно накладено штраф в сумі 311807,21 грн. (427356,16 грн. - 115548,95 грн.), у зв`язку з чим це податкове повідомлення-рішення має бути визнано протиправним та скасовано в цій частині.

При цьому суд вважає непереконливими твердження позивача про те, що суд не повинен самостійно кваліфікувати діяння платника податків, визначаючи йому належний до сплати розмір штрафу замість контролюючого органу, оскільки таким чином суд перебиратиме на себе виключні повноваження контролюючих органів щодо притягнення платника податків до відповідальності за вчинення податкового правопорушення.

Так, з цього приводу суд вважає за доцільне зазначити, що скасування податкового повідомлення-рішення в цілому на підставі того, що контролюючий орган не довів обставини умисності діянь платника податків, призведе до невиправданого звільнення такого платника від виконання податкового обов`язку, оскільки податкове законодавство не дозволяє контролюючому органу повторно провести перевірку з тих самих питань і визначити платникові податкові зобов`язання повторно, але вже без врахування умислу. При цьому суд зауважує, що лише помилка контролюючого органу при кваліфікації одного податкового правопорушення як умисного не може призводити до звільнення платника податків від відповідальності за допущене ним податкове правопорушення.

Отже, суд зазначає, що неправильна кваліфікація контролюючим органом допущеного позивачем податкового правопорушення не може бути підставою для скасування податкового повідомлення-рішення в цілому, оскільки наведений підхід не буде відповідати балансу інтересів у податкових правовідносинах.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково та визнати протиправним і скасувати спірне податкове повідомлення-рішення від 26.01.2022 №2567/18-10 в частині притягнення позивача до відповідальності у вигляді штрафу в сумі 311807,21 грн.

В іншій частині в позові слід відмовити.

При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем платіжним дорученням від 27.06.2022 №404 було сплачено судовий збір у розмірі 6410,35 грн., що відповідає ставці 1,5% від ціни позову (427356,16 грн.).

Враховуючи часткове задоволення позову, судовий збір у розмірі 4677,11 грн. (311807,21 грн. х 6410,35 грн. : 427356,16 грн.) підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Київській області.

Керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 26.01.2022 №2567/18-10 в частині притягнення Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ЗАВОРОТИЧІ" до відповідальності у вигляді штрафу в сумі 311807,21 грн. (триста одинадцять тисяч вісімсот сім гривень 21 коп.).

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ЗАВОРОТИЧІ" (ідентифікаційний код 37015206, адреса: 07424, Київська область, Броварський район, с. Заворичі, вул. Радна, 16) судовий збір у сумі 4677,11 грн. (чотири тисячі шістсот сімдесят сім грн. 11 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код: 44096797, місцезнаходження: 03680, м.Київ, вул.Святослава Хороброго, буд.5-А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.