Постанова

від 23.11.2023 по справі 320/6286/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/6286/22 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2023 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ЗАВОРОТИЧІ" до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ЗАВОРОТИЧІ" з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 26.01.2022 №2567/18-10.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірним податковим повідомленням-рішенням за результатами проведення камеральної перевірки до нього застосовано штраф у сумі 427356,16 грн. за несвоєчасну сплату податку на додану вартість, однак вина у вчиненні даного податкового правопорушення, як обов`язкова складова, відсутня.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 26.01.2022 №2567/18-10 в частині притягнення Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ЗАВОРОТИЧІ" до відповідальності у вигляді штрафу в сумі 311807,21 грн. (триста одинадцять тисяч вісімсот сім гривень 21 коп.).

В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задвооленні позовних вимог.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ЗАВОРОТИЧІ" є юридичною особою, зареєстрованою 12.10.2021, про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З матеріалів справи вбачається, що 08.12.2021 Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області було проведено камеральну перевірку сплати узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ЗАВОРОТИЧІ", за результатом чого складено акт від 08.12.2021 №21522/10-36-18-10/37015206.

За результатом перевірки було встановлено порушення позивачем пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, а саме: несвоєчасна сплата узгодженої суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість.

Контролюючий орган в акті перевірки зазначив, що "АГРОФІРМА ЗАВОРОТИЧІ" удавано, цілеспрямовано, нерозумно, недобросовісно та без належної обачності створило умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених Кодексом, і, відповідно, підлягає до притягненню до фінансової відповідальності як за умисне вчинення податкового правопорушення.

Вказаним актом зафіксовано порушення позивачем вимог п.54.1 ст. 54 та п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України, відповідальність за вчинення яких передбачена пунктами 124.1 та 124.2 статті 124 Податкового кодексу України. При цьому в акті зазначено, що згідно з п.124.3 ст.124 ПК України визначено відповідальність платника податків за діяння, передбачені пунктом 124.2 статті 124 ПК України, вчинені повторно протягом 1095 календарних днів.

На підставі цього акта перевірки відповідач склав податкове повідомлення-рішення від 26.01.2022 №2567/18-10, яким за затримку сплати грошового зобов`язання з ПДВ в сумі 1709424,65 грн. на позивача накладено штраф в розмірі 427356,16 грн.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем вказаного податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України закріплено обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Пунктом 87.9 статті 87 Податкового кодексу України визначено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Базові звітні (податкові) періоди для подання податкових декларацій з ПДВ визначені пунктом 49.18 статті 49 Податкового кодексу України.

За загальним правилом нарахування та сплати податків, визначеним в абзаці пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Питання, пов`язані з обчисленням, нарахуванням і сплатою ПДВ, врегульовані розділом V цього Кодексу.

За змістом статті 14 Податкового кодексу України податковим зобов`язанням є сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.156пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), а грошовим зобов`язанням платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (підпункт 14.1.139 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 31.1, пункту 31.3 статті 31 Податкового кодексу України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк (пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи наділені, зокрема, правом застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Так, згідно з пунктом 124.1 цієї статті у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах: - при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Якщо зарахування коштів з електронного рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість в оплату узгодженої суми грошового зобов`язання, визначеного в уточнюючому розрахунку до податкової декларації, здійснюється на наступний операційний (банківський) день, штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Пунктом 124.2 статті 124 ПК України визначено, що діяння, передбачені пунктами 124.1, 124.1-1 цієї статті, вчинені умисно, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання.

З розрахунку штрафних санкцій за податковим повідомленням-рішенням від 26.01.2022 №2567/18-10, який наявний в матеріалах справи, вбачається, що за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов`язання з податку на додану вартість контролюючий орган застосував до позивача штраф у розмірі 25% від суми несвоєчасно сплачених зобов`язань, що свідчить про те, що такий штраф був застосований на підставі саме п.124.2 ст.124 ПК України (незважаючи на зазначення в самому спірному податковому повідомленні-рішенні посилання на п.124.1 ст.124 ПК України).

З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 109.1 статті 109 ПК України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

У відповідності до пункту 112.2 статті 112 Податкового кодексу України, особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких ним Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх. дотримання.

Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

В свою чергу, обставини, що пом`якшують відповідальність або звільняють від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, визначені пунктом 112.8 статті 112 Податкового кодексу України.

Пунктом 109.3 цієї ж статті визначено, що у випадках, визначених пунктами 123.2-123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2-125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи.

Таким чином, обов`язковою передумовою для притягнення платника податків до відповідальності за пунктом 124.2 статті 124 ПК України є встановлення контролюючими органами вини такого платника.

Згідно з пунктом 112.2 статті 112 ПК України особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

З врахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що вказані положення чинного податкового законодавства визначають вину як об`єктивну сторону податкових правопорушень, а тому для встановлення її наявності контролюючому органу необхідно довести не наявність відповідного ставлення платника податків до своїх протиправних дій/бездіяльності (усвідомлення своїх дій, розуміння наслідків тощо), а саме - що платник податків, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в пункті 14 постанови від 08 грудня 2022 року у справі № 520/9294/21 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 107759911), який підлягає обов`язковому врахуванню при розгляді цієї справи.

При цьому, для кваліфікації діянь позивача як таких, що вчинені умисно (що є підставою для застосування санкції за п.124.2 ст.124 ПК України), контролюючий орган має довести існування обставин, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Однак, наявність таких обов`язкових передумов під час розгляду цієї справи відповідачем доведена не була.

Так, відповідач зауважив, що позивач був обізнаний про існування у нього обов`язку по сплаті податкового зобов`язання та сплатив його із запізненням, а обставини, які звільняють платника податків від відповідальності, або пом`якшують її, відсутні.

Наведене, за твердженням відповідача, свідчить про те, що позивач удавано, цілеспрямовано, нерозумно, недобросовісно та без належної обачності створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених Кодексом, внаслідок чого він має бути притягнутий до фінансової відповідальності як за умисне вчинення податкового правопорушення.

Однак, колегія суддів не погоджується з правомірністю такої позиції контролюючого органу, оскільки лише обізнаність платника податків про його обов`язок по сплаті податків та відсутність пом`якшувальних обставин не свідчить про те, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених ПК України, оскільки у такому разі кожний факт несплати зобов`язання платником податків може бути розцінений як винне умисне діяння, що не відповідає меті законодавця, викладені в пункті 109.1 статті 109 ПК України.

Як було вказано вище, несплата платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання протягом строків, визначених ПК України, є підставою для притягнення такого платника податків до відповідальності у вигляді штрафу у розмірах, визначених пунктом 124.1 статті 124 ПК України.

На переконання суду, несплата позивачем протягом встановлених строків узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість мала бути підставою для притягнення його до відповідальності саме за пунктом 124.1 статті 124 ПК України, однак під час розгляду цієї справи відповідач не надав суду документально підтверджених обґрунтованих пояснень щодо неможливості застосування до позивача штрафу саме за цим пунктом статті 124 ПК України, а не за пунктом 124.2.

Відповідно до положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідачем під час розгляду справи не було надано суду належних та допустимих доказів наявності обов`язкових передумов для притягнення позивача до відповідальності, визначеної пунктом 124.2 статті 124 ПК України, а саме, що позивач удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених ПК України (тобто умисно не сплатив протягом встановлених строків узгоджену суму податкових зобов`язань з ПДВ).

Також колегія суддів, звертає увагу щодо безпідставного визначення контролюючим органом загального розміру штрафу на рівні 427356,16 грн., оскільки з розрахунку штрафних санкцій, доданого до спірного ППР, вбачається, що загальна сума штрафу складає 231097,86 грн., а не 427356,16 грн.

Водночас не є переконливими твердження позивача про передчасність складання контролюючим органом спірного податкового повідомлення-рішення за відсутності у нього інформації щодо вручення платнику податків акта камеральної перевірки, оскільки з матеріалів справи вбачається, що акт перевірки від 08.12.2021 №21522/10-36-18-10/37015206 був направлений на адресу позивача 08.12.2021 та отриманий ним 28.12.2021, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення.

З врахуванням викладеного та приймаючи до уваги наведені в розрахунку до спірного ППР дані щодо сум несвоєчасно сплаченого податкового зобов`язання з ПДВ та кількість днів затримки у сплаті, розміри штрафу, який мав бути застосований до позивача, є такими:

- за затримку на 31 день сплати податкового зобов`язання у розмірі 14032,00 грн. - 1403,20 грн. (14032,00 грн. х 10%);

- за затримку на 26 днів сплати податкового зобов`язання у розмірі 16915,00 грн. - 845,75 грн. (16915,00 грн. х 5%);

- за затримку на 31 день сплати податкового зобов`язання у розмірі 2269,00 грн. - 226,90 грн. (2269,00 грн. х 10%);

- за затримку на 31 день сплати податкового зобов`язання у розмірі 473,00 грн. - 47,30 грн. (473,00 грн. х 10%);

- за затримку на 31 день сплати податкового зобов`язання у розмірі 141,00 грн. - 14,10 грн. (141,00 грн. х 10%);

- за затримку на 52 дня сплати податкового зобов`язання у розмірі 557544,15 грн. - 55754,42 грн. (557544,15 грн. х 10%);

- за затримку на 23 дня сплати податкового зобов`язання у розмірі 1046466,50 грн. - 52323,33 грн. (1046466,50 грн. х 5%);

- за затримку на 51 день сплати податкового зобов`язання у розмірі 23047,40 грн. - 2304,74 грн. (23047,40 грн. х 10%);

- за затримку на 11 днів сплати податкового зобов`язання у розмірі 39417,70 грн. - 1970,89 грн. (39417,70 грн. х 5%);

- за затримку на 45 днів сплати податкового зобов`язання у розмірі 3047,40 грн. - 304,74 грн. (3047,40 грн. х 10%);

- за затримку на 22 дня сплати податкового зобов`язання у розмірі 4564,50 грн. - 228,23 грн. (4564,50 грн. х 5%);

- за затримку на 49 днів сплати податкового зобов`язання у розмірі 1000,00 грн. - 100,00 грн. (1000,00 грн. х 10%);

- за затримку на 21 день сплати податкового зобов`язання у розмірі 507,00 грн. - 25,35 грн. (507,00 грн. х 5%).

Отже, загальна сума штрафу, який мав бути накладений на позивача за несвоєчасну сплату узгодженої суми податкового зобов`язання з ПДВ, складає 115548,95 грн.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що спірним податковим повідомленням-рішенням від 26.01.2022 №2567/18-10 на позивача було безпідставно накладено штраф в сумі 311807,21 грн. (427356,16 грн. - 115548,95 грн.), у зв`язку з чим це податкове повідомлення-рішення має бути визнано протиправним та скасовано в цій частині.

При цьому колегія суддів вважає непереконливими твердження позивача про те, що суд не повинен самостійно кваліфікувати діяння платника податків, визначаючи йому належний до сплати розмір штрафу замість контролюючого органу, оскільки таким чином суд перебиратиме на себе виключні повноваження контролюючих органів щодо притягнення платника податків до відповідальності за вчинення податкового правопорушення.

Так, з цього приводу колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що скасування податкового повідомлення-рішення в цілому на підставі того, що контролюючий орган не довів обставини умисності діянь платника податків, призведе до невиправданого звільнення такого платника від виконання податкового обов`язку, оскільки податкове законодавство не дозволяє контролюючому органу повторно провести перевірку з тих самих питань і визначити платникові податкові зобов`язання повторно, але вже без врахування умислу. При цьому суд зауважує, що лише помилка контролюючого органу при кваліфікації одного податкового правопорушення як умисного не може призводити до звільнення платника податків від відповідальності за допущене ним податкове правопорушення.

Отже, колегія суддів зазначає, що неправильна кваліфікація контролюючим органом допущеного позивачем податкового правопорушення не може бути підставою для скасування податкового повідомлення-рішення в цілому, оскільки наведений підхід не буде відповідати балансу інтересів у податкових правовідносинах.

За таких обставин, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково та визнати протиправним і скасувати спірне податкове повідомлення-рішення від 26.01.2022 №2567/18-10 в частині притягнення позивача до відповідальності у вигляді штрафу в сумі 311807,21 грн.

Проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Отже, колегія суддів доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Л.В. Бєлова

А.Ю. Кучма