Рішення

від 26.01.2023 по справі 754/223/21

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/112/23

Справа №754/223/21

РІШЕННЯ

Іменем України

26 січня 2023 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого - судді Зотько Т.А.,

за участі секретаря судового засідання Нагорної М.В.,

представника позивачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Київської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баршадський Ігор Вікторович про визнання права власності на спадкове майно, -

ВСТАНОВИВ:

13.01.2021 року в провадження Деснянського районного суду м. Києва надійшла справа за позовною заявою ОСОБА_2 до Київської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баршадський Ігор Вікторович про визнання права власності на спадкове майно. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Померлий ОСОБА_3 заповіту не залишив, позивач є спадкоємцем по закону першої черги, інших спадкоємців немає. В шестимісячний строк позивачка звернулася до приватного нотаріуса КМНО Баршацького І.В. із заявою про прийняття спадщини, у зв`язку з чим було заведено спадкову справу № 64318064. Однак, при зверненні позивачки до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на вказану квартиру, проте 14.03.2019 позивач отримав відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з не поданням необхідних для вчинення такої нотаріальної дії документів. Таким чином, позивач вимушений звернутись до суду із позовною заявою про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом, оскільки відмова нотаріуса перешкоджає позивачу вирішити питання, щодо оформлення спадкових прав.

Ухвалою суду від 18.01.2021 року вищевказану позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 08.02.2021 було прийнято позовну заяву до розгляду та призначено підготовче засідання.

Ухвалою постановленою шляхом внесення до протоколу судового засідання від 29.07.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивачки - адвокат Цурка Н.О. позовні вимоги підтримала, просила суд задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та поданих заявах по суті спору.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, в поданому відзиві на позовну заяву просив суд ухвалити рішення, згідно норм чинного законодавства та розглядати справу у відсутність представника.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баршадський Ігор Вікторович, в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином. В ході розгляду справи повідомив суд, що його нотаріальна діяльність припинена, витребувані ухвалою суду матеріали спадкової справи надати не має можливості, оскільки відбувається передача справ до архіву, а тому просив суд розглядати справу без його участі.

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість проведення розгляду справи у відсутності представника Київської міської ради та приватного нотаріуса.

Заслухавши пояснення представника позивачки, показання допитаних свідків, дослідивши письмові матеріали справи та зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_2 є донькою померлого ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 виданого 04.09.1997 року, зареєстрованим консульським відділом Посольства України у Великобританії.

Відповідно до витягу про смерть, ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якого відкрилась спадщина на все належне йому майно.

Згідно інформаційної довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації від 15.11.2019 № 44682 виданої на замовлення приватного нотаріуса, вбачається, що згідно з даними реєстрових книг Бюро кв. АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в рівних долях на підставі свідоцтва про право власності на житло.

Згідно копії свідоцтва про шлюб укладеного 09.01.1979 року між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 було укладено шлюб.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , у віці 61 рік (а/з№ НОМЕР_2 ).

Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 у віці 60 років.

Судом встановлено, що померлий ОСОБА_3 не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, за життя не оформив належним чином своїх спадкових прав, не отримав свідоцтва про право на спадщину, не здійснив державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно після смерті матері - ОСОБА_4 та вітчима

Чоловік померлої ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , як власник частини спірного майна, також не здійснив оформлення успадкованої частини померлої дружини, не отримав свідоцтва про право на спадщину, не здійснив державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно.

Стаття 1298 ЦК України передбачає, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Згідно з ч. 8 ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, що підлягає реєстрації (крім земельної ділянки), може бути видане уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування спадкоємцям першої та другої черги за законом (як у випадку спадкування ними за законом, так і у випадку спадкування ними за заповітом) і за правом представлення на підставі правовстановлюючих документів та довідки зазначеного органу місцевого самоврядування з викладенням характеристики будівлі, на яку видається свідоцтво.

Відповідно до п. 4.15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч.1 ст.1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з вимогами ч.2 ст.1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, прийняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкування за законом).

Згідно ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

У відповідності до ст.ст.1268, 1269 ЦК України спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, у разі якщо він постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини або він подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, згідно ч.1ст. 1270 ЦК України, якщо він не заявив про відмову від неї.

Позивачка, як спадкоємець першої черги звернулася до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баршадського Ігоря Вікторовича із заявою про прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_3 , на підставі якої була заведена спадкова справа № 64318064.

Як вбачається з відповіді Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баршадського Ігоря Вікторовича, позивачці ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності спадкодавців на квартиру.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту цієї статті вбачається, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Як вбачається з копії свідоцтва про право власності на житло, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рівних долях володіли квартирою АДРЕСА_1 .

Доказів на спростування викладених позивачкою обставин, щодо прийняття її покійним батьком - ОСОБА_3 спадщини після смерті матері та відчима, відповідачем суду не надано, а судом самостійно не здобуто.

Крім того, в судовому засіданні були допитані в якості свідків особи, які надали суду наступні пояснення:

Свідок ОСОБА_6 показав суду, що знав батька заявниці ОСОБА_7 , також знав його батька, дядька ОСОБА_8 , більше ніж 15 років. Свідок показав, що бачив позивачку. Хто наразі живе в даній квартирі, йому не відомо. Після смерті батьків у спірній квартирі проживав ОСОБА_7 , аж до своєї смерті.

Свідок ОСОБА_9 , показав суду, що він проживає на пр. Лісовому з 2000 року, знає матір позивачки ОСОБА_10 , вони були сусідами. Зараз в спірній квартирі нікого немає, там жили: ОСОБА_11 , його дружина ОСОБА_12 та донька ОСОБА_10 . ОСОБА_11 помер, це було весною, десь у квітні-травні 2019 року, приблизно. Також там проживали батьки ОСОБА_11 , вони теж померли. Крім ОСОБА_10 , йому більше не відомо про будь-яких інших спадкоємців. На момент смерті батьків, ОСОБА_11 проживав з ними, іншої родини в нього не було. Після смерті батьків, він залишився проживати в квартирі.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Таким чином, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які були посилання як на підставу вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку, що спірна квартира входить до складу спадщини, а позивачка єдина спадкоємиця, яка прийняла спадщину, а відтак суд вважає, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі та визнає за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 76, 77, 81, 89, 133, 137, 141, 235, 263, 264, 352, 354-355 ЦПК України, Законом України «Про нотаріат», ст.ст.316, 321,328, 384, 392, 1216, 1218, 1261, 1296, 1297,1298 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_3 , право власності на спадкове майно: квартиру АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повнийтекст рішення суду виготовлено 13.02.2023.

Суддя: