Рішення

від 02.02.2023 по справі 675/1479/21

ІЗЯСЛАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 675/1479/21

Провадження № 2/675/50/2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" лютого 2023 р. Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі: головуючого - судді Столковського В. І., з участю: секретаря судового засідання - Бойчука Т. М., представника відповідача - адвоката Каруна В. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізяслав у режимі відеоконференції у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармгейт Україна» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Хостленд», про визнання недійсною угоди та скасування її державної реєстрації,

в с т а н о в и в :

У вересні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармгейт Україна» (далі - ТОВ «Фармгейт Україна»), звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначало, що 14 вересня 2015 між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6822188100:04:012:0032 площею 2,5216 га строком оренди на 10 років. Право оренди позивача зареєстровано 04 листопада 2015 року.

У вересні 2019 року ТОВ «Фармгейт Україна» стало відомо, що 13 травня 2016 року виконавчий директор ТОВ «Фармгейт Україна» ОСОБА_1 уклав із ОСОБА_2 угоду про розірвання договору оренди, на підставі якої у подальшому 12 жовтня 2016 року державним реєстратором припинено право оренди позивача. Також 26 травня 2016 року ОСОБА_1 , діючи як фізична особа, уклав із ОСОБА_2 договір про встановлення права користування цією ж земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) та 12 жовтня 2016 року зареєстрував своє право емфітевзису.

Таким чином, оспорювана угода про розірвання договору оренди земельної ділянки від 13 траня 2016 року укладена представником ТОВ «Фармгейт Україна» всупереч інтересам самого товариства, зміст угоди не відповідає справжньому волевиявленню останнього як суб`єкта господарювання та був спрямований на задоволення особистих інтересів представника, який діяв у власних інтересах, що вказує на наявність умислу та зловмисної домовленості між представником ТОВ «Фармгейт Україна» та ОСОБА_2 під час укладення спірної угоди.

Зважаючи на викладене, ТОВ «Фармгейт Україна» просить суд визнати недійсною угоду від 13 травня 2016 року про розірвання договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6822188100:04:012:0032 від 14 вересня 2015 року, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармгейт Україна» та ОСОБА_2 , а також скасувати державну реєстрацію припинення речового права (права оренди) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармгейт Україна» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6822188100:04:012:0032, здійснену в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 жовтня 2016 року державним реєстратором Ізяславської районної державної адміністрації Хмельницької області, індексний номер рішення: 31927946.

Ухвалою судді від 01 жовтня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог ТОВ «Фармгейт Україна» до ОСОБА_2 про визнання недійсною угоди та скасування її державної реєстрації та прийнято позовну заяву ТОВ «Фармгейт Україна» в частині позовних вимог ТОВ «Фармгейт Україна» до ОСОБА_1 до розгляду, відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалами суду від 29 жовтня 2021 року та 11 листопада 2022 року задоволено клопотання представників сторін про витребування доказів.

Ухвалою суду від 06 січня 2022 року залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Хостленд».

Ухвалою суду від 12 грудня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду по суті.

Відповідач у справі скористався своїм правом на подання заяви по суті справи, в якій висловив свою позицію щодо поданого позову.

Так, ОСОБА_1 у поданому відзиві не визнав позовних вимог, вказуючи, що через кілька місяців після укладення між ТОВ «Фармгейт Україна» та ОСОБА_2 договору оренди земельної ділянки останній звернувся до товариства із проханням щодо розірвання даного договору. Діючи на той час виключно в інтересах позивача, що полягали в збереженні позитивного іміджу підприємства, яке готове йти назустріч у будь-яких питаннях мешканям села, де ТОВ «Фармгейт Україна» здійснювало основну свою діяльність, переконавшись, що власник земельної ділянки категорично налаштований на припинення орендних правовідносин із товариством, задля уникнення можливого конфлікту та нарікань, було прийнято рішення про підписання із ним угоди про розірвання договору оренди землі.

Через деякий час після підписання спірної угоди ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 особисто з пропозицією щодо укладення договору емфітевзису належної йому земельної ділянки, що й було зроблено.

На момент укладення оспорюваного правочину між ними не було жодної розмови про подальше користування цією земельною ділянкою особисто ОСОБА_1 . Таке питання було обговорене за ініціативою ОСОБА_2 через деякий час після підписання угоди про розірвання договору оренди землі. Тому доводи позову ТОВ «Фармгейт Україна» є надуманими та такими, що не відповідають дійсності.

У судове засідання представник позивача адвокат Чернов В. В. не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, надіслав до суду письмову заяву про слухання справи за його відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Карун В. П. проти задоволення позову заперечив із підстав, передбачених у відзиві. Просив також відмовити у задоволенні даного позову з підстав подання позивачем своєї заяви після спливу позовної давності.

Представник третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Хостленд» у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, про причини неприбуття суд не повідомив, заяв та клопотань не надіслав.

За таких обставин, суд вважав за можливе провести розгляд справи по суті за відсутності представників позивача та третьої особи.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові матеріали цивільної справи, суд дійшов наступних висновків.

Судом об`єктивно встановлено, що 14 вересня 2015 року між ТОВ «Фармгейт Україна» в особі директора ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі, відповідно до якого ОСОБА_2 передав позивачу в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 6822188100:04:012:0032 площею 2,5216 га строком на 10 років. Пунктом 37 вказаного договору передбачено право сторін на дострокове його розірвання за взаємною згодою.

04 листопада 2015 року зареєстровано право оренди зазначеної земельної ділянки за ТОВ «Фармгейт Україна» (номер запису про інше речове право - 11891954).

13 травня 2016 року між ТОВ «Фармгейт Україна» в особі директора ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено угоду про розірвання договору оренди, відповідно до п. 1 якого сторони узгодили розірвати договір оренди землі, що зареєстрований в реєстраційній службі Ізяславського районного правління юстиції Хмельницької області 04 листопада 2015 року, за яким ОСОБА_2 передав в оренду ТОВ «Фармгейт Україна» земельну ділянку з кадастровим номером 6822188100:04:012:0032 площею 2,5216 га.

Надалі, 26 травня 2016 між ОСОБА_1 (емфітевтом) та ОСОБА_2 (власником земельної ділянки) укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) щодо ділянки з кадастровим номером 6822188100:04:012:0032 площею 2,5216 га та 12 жовтня 2016 року внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису - 16968658). У той же день державним реєстратором Ізяславської районної державної адміністрації Хмельницької області Скоць Н. П. було проведено державну реєстрацію припинення права оренди ТОВ «Фармгейт Україна» на зазначену земельну ділянку на підставі угоди про розірвання договору оренди від 13 травня 2016 року.

25 жовтня 2018 року зареєстровано припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) ОСОБА_1 на підставі угоди про розірвання від 30 липня 2018 року. У той же день зареєстровано право Товариства з обмеженою відповідальністю «Хостленд» на користування спірною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) на підставі договору від 22 жовтня 2018 року (номер запису про інше речове право - 28600559).

Зазначені обставини підтверджуються договором оренди землі від 14 вересня 2015 року з додатками, інформаційними довідками із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 183387683 від 03 жовтня 2019 року та № 289084108 від 08 грудня 2021 року.

Відповідно до актового запису про смерть № 481, виданого 13 жовтня 2018 року Шепетівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Шепетівському районі Хмельницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Згідно з матеріалами спадкової справи № 230-2018, заведеної приватним нотаріусом Шепетівського районного нотаріального округу Хмельницької області Шмигельським Ю. П. після смерті ОСОБА_2 , із заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_1 як спадкоємець за заповітом, посвідченим 15 березня 2016 року приватним нотаріусом Ізяславського районного нотаріального округу Хмельницької області Шмигельським Ю. П. за реєстровим номером 510.

Як вбачається зі змісту посвідченого 15 березня 2016 року від імені ОСОБА_2 заповіту, останній заповів спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6822188100:04:012:0032 ОСОБА_1 .

Статтею 1233 ЦК України передбачено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

25 березня 2020 року приватним нотаріусом Шепетівського районного нотаріального округу Хмельницької області Шмигельським Ю. П. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за зповітом на земельну ділянку з кадастровим номером 6822188100:04:012:0032 площею 2,5216 га.

Ураховуючи ту обставину, що земельна ділянка, яка є предметом даного спору, успадкована ще до подання позову ТОВ «Фармгейт Україна» саме ОСОБА_1 як спадкоємцем за заповітом, тому останній є належним відповідачем у даній справі.

За положеннями частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (статті 6, 203, 627 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини 3 статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При зверненні до суду із позовом про визнання спірної угоди недійсною, ТОВ «Фармагейт Україна» підставою позову вказало факт укладення оспорюваного правочину ОСОБА_1 як виконавчим директором товариства внаслідок його зловмисної домовленості з другою стороною - власником земельної ділянки, у власних інтересах. Тому позивач просить визнати недійсною угоду від 13 травня 2016 року з підстав, передбачених ч. 1 ст. 232 ЦК України, як таку, що вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.

Так, у силу положень частини 1 статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.

Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (частини 1, 3 статті 237 ЦК України).

Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю (статті 91,92 ЦК України).

При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (частини перша та третя статті 92 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 89 ГК України управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.

За пунктом 13 частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вносяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 (провадження № 12-45гс19) зроблено висновок про те, що за змістом частин першої, третьої та четвертої статті 92 ЦК України, частин першої та другої статті 89 ГК України, пунктом 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» орган юридичної особи, який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у статті 237 ЦК України.

Також орган юридичної особи, який діє одноособово, усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам та волевиявленню юридичної особи, яку представляє, передбачає настання невигідних для останньої наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.

Статтею 13 ЦК України визначено межі здійснення цивільних прав: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

За змістом наведених вище норм матеріального права особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно.

Крім того, такі правовідносини мають довірчий характер між товариством і його посадовою особою, протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень.

Наведеними вище положеннями статті 92 ЦК України та статті 89 ГК України передбачено відповідальність членів органу юридичної особи, її посадових осіб, в тому числі її керівника, якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, що викладений у постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 544/35/18, при вирішенні позовів про визнання правочину, вчиненого керівником юридичної особи внаслідок зловмисної домовленості з іншою стороною договору, положення частини першої статті 232 ЦК України підлягають застосуванню, оскільки орган юридичної особи (уповноважений керівник), який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи, створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва.

Згідно із частиною третьою статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Тобто, правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють.

З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.

При цьому словосполучення «у своїх інтересах» слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

Зазначена норма права передбачає також добросовісність поведінки особи-представника, який діє від імені іншої особи на підставі довіреності або в силу своїх повноважень.

Законом не встановлено виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність дій. Проте, з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (стаття 12 ЦК України), висновок про добросовісність поведінки особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала ця особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді.

Кваліфікація правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює доведення та встановлення судом таких умов: від імені однієї із сторін правочину виступав представник; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; наявність умислу в діях представника щодо зловмисної домовленості; настання несприятливих наслідків для особи, яку представляють; наявність причинного зв`язку між зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють.

При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений із метою завдання шкоди довірителю.

Під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. При цьому не має значення, від кого виходила ініціатива здійснити змову - від представника чи від другої сторони правочину.

Головне, що характеризує цей правочин - наявність усвідомленості і волі другої сторони правочину та представника на здійснення дій усупереч інтересам особи, яку він представляє.

Кваліфікація правочину як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості зумовлює встановлення, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють.

Критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 23 вересня 2020 у справі № 544/35/18, від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 554/10202/13-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 753/7290/17, в ухвалі Верховного Суду України від 28 травня 2009 року по справі № 6-6639вов09.

У силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 80, 81 ЦПК України).

Так, у даній справі судом встановлено, що 14 вересня 2015 року між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем ТОВ «Фармагейт Україна» в особі директора ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6822188100:04:012:0032 площею 2,5216 га зі строком дії договору 10 років та обумовлено переважне право орендаря на поновлення цього договору на новий строк. 04 листопада 2015 року зареєстровано право оренди ТОВ «Фармагейт Україна» щодо цієї земельної ділянки.

13 травня 2016 року між ТОВ «Фармагейт Україна» в особі директора ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено угоду про розірвання договору оренди.

По спливу незначного проміжку часу після розірвання договору оренди 26 травня 2016 між ОСОБА_1 як фізичною особою та ОСОБА_2 укладено договір про встановлення права користування вказаною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису).

Реєстрація угоди про розірвання договору оренди від 13 травня 2016 року була проведена 12 жовтня 2016 року і того ж дня було зареєстровано право користування вказаною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) за ОСОБА_1 .

Суд не приймає доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 звернувся до товариства із проханням щодо розірвання договору оренди від 14 вересня 2015 року та на момент укладення оспорюваного правочину між ними не було жодної розмови про подальше користування цією земельною ділянкою особисто ОСОБА_1 , а тільки через деякий час після підписання спірної угоди ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 особисто з пропозицією щодо укладення договору емфітевзису належної йому земельної ділянки, що й було зроблено.

Адже, як вбачається із матеріалів справи, договір про встановлення права користування вказаною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 26 травня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як фізичною особою було укладено через тринадцять днів після підписання спірної угоди, що свідчить про наявність попередньої домовленості між ними про наступне укладення такого правочину. Крім того, договір емфітемзису був підписаний між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до того, як речове право ТОВ «Фармагейт Україна» на оренду спірної земельної ділянки було зареєстровано в Реєстрі речових прав на нерухоме майно. Реєстрація ж припинення речових прав позивача на спірну земельну ділянку та речових прав ОСОБА_1 на неї були проведені в один день, хоча й по спливу певного проміжку часу після укладення вищевказаних угоди та договору.

Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_2 свідомо за домовленістю із ОСОБА_1 уклав угоду про розірвання договору оренди землі. А ОСОБА_1 , будучи на той час директором товариства, діючи від імені останнього, усвідомлюючи вчинення таких дій, уклав угоду про розірвання договору всусупереч інтересам довірителя та на шкоду товариству, яке він представляв.

Таким чином, з урахуванням того, що директор ТОВ «Фармагейт Україна» ОСОБА_1 не лише підписав угоду про розірвання договору оренди землі, а, будучи посадовою особою товариства в подальшому, діючи як фізична особа, уклав 26 травня 2016 року із ОСОБА_2 договір емфітевзису цієї ж земельної ділянки, суд прийшов до висновку про наявність системних недобросовісних дій ОСОБА_1 як директора ТОВ «Фармагейт Україна» та ОСОБА_2 , спрямованих на реалізацію зловмисних домовленостей щодо позбавлення ТОВ «Фармагейт Україна» права оренди та передачу земельної ділянки у користування ОСОБА_1 як фізичній особі.

Факт розірвання ОСОБА_2 договору оренди землі з ТОВ «Фармагейт Україна», в інтересах якого діяв директор ОСОБА_1 , та подальше укладення з ОСОБА_1 як фізичною особою договору емфітевзису щодо цієї ж земельної ділянки вказує на укладення угоди у власних інтересах ОСОБА_1 , чим порушено приписи пункту 3 статті 238 ЦК України.

Такі дії порушують права ТОВ «Фармгейт Україна» як орендаря земельної ділянки, що є підставою для визнання недійсною оспорюваної угоди.

І такий висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 (провадження № 12-45гс19), у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 220/1588/18 (провадження № 61-47623св18).

Водночас позивачем заявлено позовні вимоги про скасування державної реєстрації угоди від 13 травня 2016 року про розірвання договору оренди землі від 14 вересня 2015 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6822188100:04:012:0032 площею 2,5216 га.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Тому суд приходить до висновку, що для відновлення права ТОВ «Фармгейт Україна» на оренду земельної ділянки з кадастровим номером 6822188100:04:012:0032 слід скасувати державну реєстрацію припинення його речового права щодо вказаної земельної ділянки у зв`язку із тією обставиною, що угода від 13 травня 2016 року про розірвання договору оренди землі від 14 вересня 2015 року є недійсною.

Надаючи правову оцінку доводам представника відповідача адвоката Каруна В. П. щодо наявності законних підстав для відмови у задоволенні даного позову з підстав подання ТОВ «Фармгейт Україна» своєї позовної заяви після спливу позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, перебіг строку позовної давності починається з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права.

Звертаючись у суд із позовом, ТОВ «Фармгейт Україна» зазначило, що у вересні 2019 року шляхом здійснення моніторингу відомостей, які містяться у Публічній кадастровій карті України та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивачу стало відмово що відповідний договір оренди було припинено на підстави угоди від 13 травня 2016 року.

На підтвердження цієї обставини ТОВ «Фармгейт Україна» надало інформаційну довідку із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 183387683 від 03 жовтня 2019 року. В даному випадку це є обєктивною обставиною, з якої можна здійснити висновок, що про існування відповідного правочину стороні достеменно стало відомо в 2019 році.

Судом враховується, що, укладаючи оспорювану угоду, ОСОБА_1 діяв як представник ТОВ «Фармгейт Україна», будучи наділеним певним обсягом повноважень, спрямованих на реалізацію правосуб`єктності юридичної особи. Такі свої повноваження ним було використано в власних інтересах та всусупереч інтересам довірителя, який не був обізнаним про таку недобросовісність із сторони виконавчого директора до одержання відповідних відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім того, ТОВ «Фармгейт Україна» не є стороною укладеного в наступному між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 як фізичною особою договору емфітевзису щодо спірної земельної ділянки, який становить одну із складових зловмисних домовленостей щодо позбавлення позивача права оренди та передачу земельної ділянки у користування ОСОБА_1 , а в матеріалах справи відсутні докази надання примірника такого договору ТОВ «Фармгейт Україна».

Тому визначений статтею 257 ЦК України строк позовної давності позивачем не пропущено, адже моментом початку його перебігу в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є вересень 2019 року. Звернення до суду відбулось через два роки після отримання товариством вказаної довідки, тобто у вересні 2019 року.

Стороною відповідача не доведено належними та беззаперечними доказами факту обізнаності ТОВ «Фармгейт Україна» стосовно наявності оспорюваної угоди від 13 травня 2016 року та договору емфітевзису від 26 травня 2016 року, а матеріали справи не містять такої інформації.

Наявна у матеріалах справи Виписка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (власнику нерухомого майна) № 315529150 від 18 листопада 2022 року не містить будь-яких даних щодо отримання позивачем відомостей про зареєстровані права щодо спірної земельної ділянки, а тому не підтверджує факт обізнаності ТОВ «Фармгейт Україна» щодо порушення його прав до вересня 2019 року.

Щодо посилання представника відповідача на припинення ТОВ «Фармгейт Україна» виконання обов`язків зі сплати орендної плати власнику земельної ділянки, то така обставина жодними доказами не підтверджена, а тому не береться судом до уваги.

Враховуючи вищевикладене, ТОВ «Фармгейт Україна» звернулось до суду за захистом своїх порушених прав шляхом визнання недійсною угоди про розірвання договору оренди землі від 13 травня 2016 року та скасування її державної реєстрації у межах визначеного положеннями цивільного законодавства трирічного строку позовної давності.

Таким чином, враховуючи вищевказане, позов ТОВ «Фармгейт Україна» підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст.ст. 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи, необхідні та достатні для ухвалення даного рішення, отримали достатню оцінку.

У зв`язку із повним задоволенням позову, пред`явленого до ОСОБА_1 , з нього на підставі ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір на користь ТОВ «Фармгейт Україна» у розмірі 4540 грн 00 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 48, 51, 76-80, 81, 89, 95, 141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармгейт Україна» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Хостленд», про визнання недійсною угоди та скасування її державної реєстрації задовольнити.

Визнати недійсною угоду від 13 травня 2016 року про розірвання договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6822188100:04:012:0032 від 14 вересня 2015 року, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармгейт Україна» та ОСОБА_2 .

Скасувати державну реєстрацію припинення речового права (права оренди) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармгейт Україна» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6822188100:04:012:0032, здійснену в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 жовтня 2016 року державним реєстратором Ізяславської районної державної адміністрації Хмельницької області, індексний номер рішення: 31927946.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармгейт Україна» судовий збір у розмірі 4540 (чотири тисячі п`ятсот сорок) грн 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на його апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармгейт Україна»: адреса місцезнаходження - с. Васьківці, вул. Шевченка, 2 А Шепетівського району Хмельницької області, код ЄДРПОУ - 37138877.

Відповідач ОСОБА_1 : адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , рнокпп - НОМЕР_1 .

Третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Хостленд»: адреса місцезнаходження - м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 5, код ЄДРПОУ - 42341741.

Повний текст рішення суду складений 13 лютого 2023 року.

Суддя В. І. Столковський