Постанова

від 25.05.2023 по справі 675/1479/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2023 року

м. Хмельницький

Справа № 675/1479/21

Провадження № 22-ц/4820/794/23

Хмельницький апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,

секретар судового засідання Дубова М.В.,

з участю представників сторін,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 02 лютого 2023 року, суддя Столковський В.І., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармгейт Україна» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Хостленд», про визнання недійсною угоди та скасування її державної реєстрації,

встановив:

У вересні 2021 року ТОВ «Фармгейт Україна», (далі по тексту Товариство,) звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило визнати недійсною угоду від 13 травня 2016 року про розірвання договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6822188100:04:012:0032 від 14 вересня 2015 року, укладену між ТОВ «Фармгейт Україна» та ОСОБА_2 , скасувати державну реєстрацію припинення речового права (права оренди) ТОВ «Фармгейт Україна» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6822188100:04:012:0032, здійснену в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 жовтня 2016 року державним реєстратором Ізяславської районної державної адміністрації Хмельницької області, індексний номер рішення: 31927946.

В обґрунтування позову вказало, що 14 вересня 2015 між Товариством та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6822188100:04:012:0032, площею 2,5216 га строком оренди на 10 років. Право оренди позивача зареєстровано 04 листопада 2015 року.

У вересні 2019 року ТОВ «Фармгейт Україна» стало відомо, що 13 травня 2016 року виконавчий директор ТОВ «Фармгейт Україна» Домбровський О.Р. уклав із ОСОБА_2 угоду про розірвання договору оренди, на підставі якої 12 жовтня 2016 року державним реєстратором припинено право оренди позивача.

26 травня 2016 року ОСОБА_1 , діючи як фізична особа, уклав із ОСОБА_2 договір про встановлення права користування цією ж земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та 12 жовтня 2016 року зареєстрував своє право емфітевзису.

Спірна угода про розірвання договору оренди земельної ділянки від 13 травня 2016 року укладена представником ТОВ «Фармгейт Україна» всупереч інтересам самого Товариства, зміст угоди не відповідає справжньому волевиявленню останнього як суб`єкта господарювання, та був спрямований на задоволення особистих інтересів представника, який діяв у власних інтересах, що вказує на наявність умислу та зловмисної домовленості між представником ТОВ «Фармгейт Україна» та ОСОБА_2 під час укладення спірної угоди.

Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 02 лютого 2023 року позов задоволено. Визнано недійсною угоду від 13 травня 2016 року про розірвання договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6822188100:04:012:0032 від 14 вересня 2015 року, укладену між ТОВ «Фармгейт Україна» та ОСОБА_2 . Скасовано державну реєстрацію припинення речового права (права оренди) ТОВ «Фармгейт Україна» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6822188100:04:012:0032, здійснену в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 жовтня 2016 року державним реєстратором Ізяславської районної державної адміністрації Хмельницької області, індексний номер рішення: 31927946. Вирішено питання судових витрат.

Задовольняючи позов суд виходив з того, що ОСОБА_2 свідомо, за домовленістю із ОСОБА_1 уклав угоду про розірвання договору оренди землі. ОСОБА_1 , будучи директором ТОВ «Фармгейт Україна», діючи від імені останнього, усвідомлюючи вчинення таких дій, уклав угоду про розірвання договору всупереч інтересам довірителя та на шкоду Товариству, яке він представляв. Факт розірвання ОСОБА_2 договору оренди землі з ТОВ «Фармагейт Україна», в інтересах якого діяв директор ОСОБА_1 , та подальше укладення з ОСОБА_1 , як фізичною особою, договору емфітевзису щодо цієї ж земельної ділянки, вказує на укладення угоди у власних інтересах ОСОБА_1 , чим порушено приписи ч. 3 ст. 238 ЦК України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції з надуманих міркувань та при відсутності належних доказів дійшов висновку щодо наявності злочинної домовленості між ним, як представником ТОВ «Фармгейт Україна», та ОСОБА_2 , як власником земельної ділянки, при підписанні договору про розірвання договору оренди земельної ділянки. В той же час, поза увагою суду залишився факт того, що внаслідок розірвання договору не настало жодних несприятливих наслідків для Товариства, які б настали, або могли настати, за наслідками розірвання договору оренди. На час укладення договору про розірвання договору оренди він не мав особистої зацікавленості чи-то інтересу відносно земельної ділянки ОСОБА_2 . Доказів протилежного суду надано не було. Суд першої інстанції не правильно вирішив питання щодо не пропущення позивачем строку позовної давності, враховуючи, що 19.10.2016 року було внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень про припинення права оренди земельної ділянки. Таким чином, оскільки інформація про зареєстроване речове право є у вільному доступі, тому з 19.10.2016 року позивач мав змогу довідатися про порушення свого права.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Товариства проти апеляційної скарги заперечив, підтримав мотиви задоволення позовної заяви, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

В суді представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, підтримав оскаржуване судове рішення.

Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 14 вересня 2015 року між ТОВ «Фармгейт Україна» в особі директора Домбровського О.Р. та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі, відповідно до якого ОСОБА_2 передав Товариству в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 6822188100:04:012:0032, площею 2,5216 га, строком на 10 років. Пунктом 37 вказаного договору передбачено право сторін на дострокове його розірвання за взаємною згодою.

04 листопада 2015 року зареєстровано право оренди зазначеної земельної ділянки за ТОВ «Фармгейт Україна», (номер запису про інше речове право - 11891954).

13 травня 2016 року між ТОВ «Фармгейт Україна» в особі директора Домбровського О.Р. та ОСОБА_2 укладено угоду про розірвання договору оренди, відповідно до п. 1 якого сторони узгодили розірвати договір оренди землі, що зареєстрований в реєстраційній службі Ізяславського районного управління юстиції Хмельницької області 04 листопада 2015 року, за яким ОСОБА_2 передав в оренду ТОВ «Фармгейт Україна» земельну ділянку з кадастровим номером 6822188100:04:012:0032, площею 2,5216 га.

26 травня 2016 між ОСОБА_1 (емфітевтом) та ОСОБА_2 (власником земельної ділянки) укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) щодо ділянки з кадастровим номером 6822188100:04:012:0032, площею 2,5216 га, а 12 жовтня 2016 року внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису - 16968658). У той же день державним реєстратором Ізяславської районної державної адміністрації Хмельницької області було проведено державну реєстрацію припинення права оренди ТОВ «Фармгейт Україна» на зазначену земельну ділянку на підставі угоди про розірвання договору оренди від 13 травня 2016 року.

25 жовтня 2018 року зареєстровано припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) ОСОБА_1 на підставі угоди про розірвання від 30 липня 2018 року. У той же день зареєстровано право ТОВ «Хостленд» на користування спірною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) на підставі договору від 22 жовтня 2018 року (номер запису про інше речове право - 28600559).

Відповідно до актового запису про смерть №481, виданого 13 жовтня 2018 року Шепетівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Шепетівському районі Хмельницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Згідно з матеріалами спадкової справи №230-2018, заведеної приватним нотаріусом Шепетівського районного нотаріального округу Хмельницької області Шмигельським Ю.П., після смерті ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом, посвідченим 15 березня 2016 року приватним нотаріусом Ізяславського районного нотаріального округу Хмельницької області Шмигельським Ю.П.

Як вбачається зі змісту вказаного заповіту, ОСОБА_2 заповів спірну земельну ділянку ОСОБА_1

25 березня 2020 року приватним нотаріусом Шепетівського районного нотаріального округу Хмельницької області Шмигельським Ю.П. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку з кадастровим номером 6822188100:04:012:0032, площею 2,5216 га.

Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.

Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів. Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю (статті 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (частини перша та третя статті 92 ЦК України).

Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі (частина четверта статті 92 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 89 ГК України (у редакції станом на момент укладення оспорюваних договорів) управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.

За пунктом 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вносяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі №911/2129/17 (провадження №12-45гс19) зроблено висновок про те, що за змістом частин першої, третьої та четвертої статті 92 ЦК України, частин першої та другої статті 89 ГК України, пунктом 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» орган юридичної особи, який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у статті 237 ЦК України.

При цьому орган юридичної особи, який діє одноособово, усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам та волевиявленню юридичної особи, яку представляє, передбачає настання невигідних для останньої наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.

Статтею 13 ЦК України визначено межі здійснення цивільних прав: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

За змістом наведених вище норм матеріального права особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно.

Крім того, такі правовідносини мають довірчий характер між товариством і його посадовою особою, протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень.

Наведеними вище положеннями статті 92 ЦК України та статті 89 ГК України передбачено відповідальність членів органу юридичної особи, її посадових осіб, в тому числі її керівника, якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи.

З урахуванням зазначених норм, правового висновку Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів робить висновок про те, що при вирішенні позовів про визнання правочину, вчиненого керівником юридичної особи внаслідок зловмисної домовленості з іншою стороною договору, положення частини першої статті 232 ЦК України підлягають застосуванню, оскільки орган юридичної особи (уповноважений керівник), який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи, створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення статті 232 ЦК України, оскільки директор Товариства є його представником, є обґрунтованим.

Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, директор ТОВ «Фармгейт Україна» Домбровський О.Р. не лише підписав угоду про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки із ОСОБА_2 , а в подальшому уклав із ним новий договір емфітевзису на свою користь, що свідчить про системність дій ОСОБА_3 , спрямованих на реалізацію зловмисних домовленостей із власником земельної ділянки щодо позбавлення позивача права оренди та передачу земельної ділянки собі у користування, у зв`язку з чим суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність правових підстав для задоволення позову.

Критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявлення повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.

Розірвання договору оренди з ТОВ «Фармгейт Україна», в інтересах якого діяв ОСОБА_1 , та подальше укладення договору емфітевзису безпосередньо з фізичною особою ОСОБА_1 , вказує на укладення відповідних угод у власних інтересах відповідача, чим порушено приписи пункту 3 статті 238 ЦК України.

Дії ОСОБА_3 є недобросовісними, вчинені у власних інтересах та порушують права ТОВ «Фармгейт Україна» як первісного орендаря земельних ділянок, що є підставою для визнання недійсною оспорюваної угоди про розірвання договору та скасування відповідної державної реєстрації.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі №911/2129/17, постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №220/1588/18, постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 544/35/18.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, перебіг строку позовної давності починається з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права.

Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що укладаючи оспорювану угоду, ОСОБА_1 діяв як представник ТОВ «Фармгейт Україна», будучи наділеним певним обсягом повноважень, спрямованих на реалізацію правосуб`єктності юридичної особи. Такі свої повноваження ним було використано у власних інтересах та всупереч інтересам довірителя, який не був обізнаним про таку недобросовісність зі сторони виконавчого директора до часу одержання відповідних відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

ТОВ «Фармгейт Україна» не є стороною укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору емфітевзису щодо спірної земельної ділянки, відтак з об`єктивних причин не могло дізнатися про зловмисну домовленість сторін відповідного договору, про вчинення його на шкоду інтересам ТОВ «Фармгейт Україна».

Таким чином, враховуючи, що ТОВ «Фармгейт Україна» дізналося про порушення своїх прав у вересні 2019 року, шляхом одержання відповідної інформації з даних, які містяться в Публічній кадастровій карті України та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому строк звернення до суду позивачем в даному випадку не пропущено.

Судом першої інстанції було правильно надано оцінку наявним у справі доказам, застосовано норми матеріального права, у зв`язку з чим оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 02 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 травня 2023 року.

Судді: Р.С. Гринчук

А.М. Костенко

Т.В. Спірідонова