Рішення

від 14.02.2023 по справі 910/12197/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.02.2023Справа № 910/12197/22

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства

виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної

адміністрації) "Київводфонд"

вул. Микільсько-Слобідська, 7, м. Київ, 02002

до Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово

транспортних споруд м. Києва"

вул. П. Болбочана, 6, м. Київ, 01014

про стягнення 304 702,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Спеціалізоване водогосподарське комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київводфонд" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" (далі-відповідач) про стягнення 304 702,00 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/12197/22 від 14.11.2022 позовну заяву залишено без руху.

24.11.2022 від позивача надійшли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 14.11.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 року було прийнято справу до провадження, ухвалено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

23.07.2021 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує повністю.

02.08.2021 позивачем подано до суду відповідь на відзив.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Спеціалізоване водогосподарське комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київводфонд» відповідно до пункту 2.1 статуту є водогосподарською спеціалізованою організацією, створеною з метою використання і охорони підземних вод, охорони, утримання, експлуатації земель водного фонду, охорони, утримання та експлуатації мережі фонтанів, бюветних комплексів та громадських вбиралень на території міста Києва, утримання та експлуатації технологічних електричних мереж та електроенергетичного обладнання.

07 вересня 2011 року розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1630 «Про закріплення основних засобів» (в редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від « 21» грудня 2017 року № 1656 «Про внесення змін у додатки до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07 вересня 2011 року № 1630 «Про закріплення основних засобів» за спеціалізованим водогосподарським комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київводфонд» (далі -- позивач) на праві господарського відання закріплено нерухоме майно, в тому числі, громадські вбиральні стаціонарного типу.

Відповідно до пункту 51 Переліку громадських вбиралень стаціонарного типу, які належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва та закріплені на праві господарського відання за спеціалізованим водогосподарським комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації « Київ в од ф о її д », наведеному в додатку № 1 до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07.09.2011 № 1630 (у редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 21.12.2017 № 1656) за позивачем закріплено громадську вбиральню за адресою: м. Київ, вул. Верхній Вал, 70 (далі - громадська вбиральня), загальна площа якої становить 55,00 квадратних метрів.

В ході реалізації права господарського відання на нерухоме майно позивачу стало відомо про наявність розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07.03.2012 № 375 «Про демонтаж вантового мосту через гавань р. Дніпро з вул. Верхній-Нижній Вал на Рибальський півострів в Подільському районі в складі будівництва Подільського мостового переходу через р. Дніпро в м. Києві» (в редакції розпорядження від 03.06.2014 № 710) та рішення Київської міської ради від 28.02.2013 №58/9115 «Про демонтаж та списання вантового мосту через гавань р. Дніпро з вул. Верхній-Нижній Вал на Рибальський півострів у Подільському районі м. Києва, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва».

04 червня 2020 року позивачем на адресу Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст» направлено лист вих.№ 246-545 від 04.06.2020 про надання інформації щодо стану виконання зазначених вище розпорядження та рішення про демонтаж вантового мосту, в транспортній розв`язці якого знаходилась громадська вбиральня.

Згідно з листом КГІ «Київавтошляхміст» від 05.06.2020 вих. №053/282/01- 20/1400 роботи по демонтажу (ліквідації) списаного Байтового мосту здійснюються комунальним підприємством «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» (далі - відповідач).

16.06.2020 позивачем на адресу відповідача направлено лист від 16.06.2020 № 246-595 про надання розпорядчих документів, на підставі яких відповідачем демонтовано громадську вбиральню.

У листі від 17.06.2020 відповідач зазначив, що вважає знищену ним громадську вбиральню частиною демонтованого мосту, розпорядчих документів, якими надано дозвіл на демонтаж громадської вбиральні відповідач не надав.

З метою визначення розміру збитків, завданих відповідачем знищенням громадської вбиральні, позивач звернувся до суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Стоун Брідж».

Згідно з наданим зазначеним вище суб`єктом оціночної діяльності висновку про ретроспективну вартість майна станом на 01.06.2020 вартість громадської вбиральні становила 304 702,00 грн.

На підставі статті 222 Господарського кодексу України, позивачем на адресу відповідача направлено претензію від 10.12.2021 № 246-1742 з вимогою відшкодувати збитки у розмірі 304 702,00 грн., завдані знищенням майна.

У відповіді від 13.01.2021 на зазначену вище претензію відповідач відмовився від відшкодування позивачу збитків, але підтвердив знищення ним громадської вбиральні в ході демонтажу мосту, зазначеного у рішенні Київської міської ради від 28.02.2013 №58/9115 «Про демонтаж та списання Байтового мосту через гавань р. Дніпро з вул. Верхній-Нижній Вал на Рибальський півострів у Подільському районі м. Києва, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва».

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що рішенням Київської міської ради від 28.02.2013 №58/9115 відповідачу надано дозвіл на демонтаж та розбирання мосту, але дозволу на демонтаж громадської вбиральні, яка є окремим об`єктом права комунальної власності територіальної громади міста Києва, відповідачу надано не було.

Відповідно до листа Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 26.08.2021 знищення в 2020 році громадської вбиральні відбулось в процесі демонтажу та розбирання зазначеного вище мосту в ході виконання рішення Київської міської ради від 28.02.2013 №58/9115.

Крім того, про неправомірність знищення відповідачем громадської вбиральні та завдання збитків позивачу йдеться у листі Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.10.2021 № 062/06-21-6783.

Таким чином, спір у справі виник через знищення відповідачем громадської вбиральні, що була закріплена за позивачем на праві господарського відання.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Отже, для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести такі факти: а) неправомірність поведінки особи; б) наявність шкоди; в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою; г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Судом встановлено, що на балансі Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємство «Київводфонд» відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації від 07 вересня 2011 року № 1630 "Про закріплення основних засобів" (зі змінами), обліковується громадська вбиральня стаціонарного типу за адресою: вул. Верхній Вал, 70.

Зазначена громадська вбиральня була побудована у 1963 році в транспортній розв`язці вантового мосту через гавань р. Дніпро з вулиць Верхній Вал та Нижній Вал.

Позивачем при зверненні до суду вказується, що в ході реалізації права господарського відання на нерухоме майно йому стало відомо про наявність розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07.03.2012 № 375 «Про демонтаж вантового мосту через гавань р. Дніпро з вул. Верхній-Нижній Вал на Рибальський півострів в Подільському районі в складі будівництва Подільського мостового переходу через р. Дніпро в м. Києві» (в редакції розпорядження від 03.06.2014 № 710) та рішення Київської міської ради від 28.02.2013 №58/9115 «Про демонтаж та списання вантового мосту через гавань р. Дніпро з вул. Верхній-Нижній Вал на Рибальський півострів у Подільському районі м. Києва, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва».

16.06.2020 позивачем на адресу відповідача направлено лист від 16.06.2020 № 246-595 про надання розпорядчих документів, на підставі яких відповідачем демонтовано громадську вбиральню.

У листі від 17.06.2020 комунальним підприємством «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» вказано, що знищена ним громадська вбиральня є частиною демонтованого мосту; розпорядчих документів, якими надано дозвіл на демонтаж громадської вбиральні відповідач не надав.

Проте заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позовну заяву відповідач вказував, що Дирекція не приймала рішення про демонтаж вказаного об`єкту, а була лише виконавцем рішення Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07.03.2012 № 375 «Про демонтаж вантового мосту через гавань р. Дніпро з вул. Верхній-Нижній Вал на Рибальський півострів в Подільському районі в складі будівництва Подільського мостового переходу через р. Дніпро в м. Києві».

Отже, з матеріалів справи судом встановлено, що факт здійснення комунальним підприємством «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» демонтажу громадської вбиральні за адресою: вул. Верхній Вал, 70, відповідачем не оспорюється.

З метою визначення розміру збитків, завданих відповідачем знищенням громадської вбиральні, позивач звернувся до суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Стоун Брідж».

Згідно з наданим зазначеним вище суб`єктом оціночної діяльності висновку про ретроспективну вартість майна станом на 01.06.2020 вартість громадської вбиральні становила 304 702,00 грн.

Оцінюючи висновок за результатом проведення звіту про ретроспективну оцінку майна станом на 01.06.2020, суд вважає, що зазначений висновок містить відповіді на порушені питання, які є обґрунтованими та такими, що узгоджуються з іншими матеріалами справи.

У той же час, висновок за результатом проведення звіту про ретроспективну оцінку майна станом на 01.06.2020, складений суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Стоун Брідж», що діє на підставі сертифікату СОД №925/19 від 28.11.2019 та виконаний кваліфікованим атестованим оцінювачем Заплатинським М.В., свідоцтво №6887 від 16.05.2009.

За таких обставин висновок за результатом проведення звіту про ретроспективну оцінку майна станом на 01.06.2020 приймається судом в якості належного та допустимого доказу.

Таким чином, висновком оцінювача, складеного за результатами проведення звіту про ретроспективну оцінку майна станом на 01.06.2020 у даній справі, підтверджується, що ретроспективна вартість об`єкта оцінки на час складання Висновку становить: 304 702,00 грн.

Стаття 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Під збитками розуміються втрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності - частина 2 статті 224 Господарського кодексу України.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства - підпункт 1 пункту 1 статті 225 Господарського кодексу України.

Згідно позиції Верховного Суду Касаційного господарського суду викладеної у Постанові по Справі №910/422/18 від 25 червня 2019року збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкоджені його майна, у втраті доходів які він повинен був отримати.

Таким чином, судом встановлено наявність в діях відповідача складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної дії, яка виявилась в демонтажі приміщення громадської вбиральні, що належить позивачу на праві господарського відання, збитків які були понесені позивачем у зв`язку із демонтажем належного йому об`єкта нерухомості, а також причинно-наслідком зв`язком між протиправною дією відповідача та завданими збитками.

Дії відповідача перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з завданими позивачеві збитками.

При цьому, доказів відсутності вини (умислу чи необережності) у заподіянні збитків позивачеві, як це передбачено в ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України, відповідачем суду не надано.

Доводи відповідача про недоведеність факту заподіяння позивачу збитків у заявленому розмірі необґрунтовані, оскільки суперечать зібраним доказам та встановленим судом обставинам.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога підлягають задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума збитків у загальному розмірі 304 702,00 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Заперечення відповідача проти позовних вимог суд розглянув та відхилив, як такі що не спростовують заявлених позовних вимог.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово транспортних споруд м. Києва" (вул. П. Болбочана, 6, м. Київ, 01014, код ЄДРПОУ 05445267) на користь Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київводфонд" (вул. Микільсько-Слобідська, 7, м. Київ, 02002, код ЄДРПОУ 37292855) 304 702,00 грн. збитків, а також 4570,53 грн. витрат по оплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов