Рішення

від 14.02.2023 по справі 915/622/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2023 року Справа № 915/622/22

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Алексєєва А.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Солар Ікс» (04073, м. Київ, вул. Ливарська, 7, код ЄДРПОУ 43889453, електронна адреса: solarx@solarx.com.ua) пред`явленої до відповідача: акціонерного товариства «Миколаївобленерго» (54017, м. Миколаїв, вул. Громадянська, 40, код ЄДРПОУ 23399393, електронна адреса: kanc@energy.mk.ua), про стягнення 168313,05 грн.

23.12.2022 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами.

Вказану ухвалу суду відповідачем отримано під розписку 18.01.2023 року.

Позивач просить стягнути заборгованість за договором про закупівлю товарів № 11/С-182 від 17.09.2021 року у сумі 120000,00 грн., а також пеню - 18067,74 грн., втрати від інфляції - 27353,09 грн., 3% річних - 2892,22 грн., а разом 168313,05 грн.

16.01.2023 року до господарського суду Миколаївської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого товариство не заперечує наявність основного боргу за договором про закупівлю товарів № 11/с-182 від 17.09.2021 у розмірі 120000,00 грн. Водночас, відповідач не погоджується з позовними вимогами в частині нарахування пені, просив суд зменшити її розмір, а також розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Будь-яких клопотань та заяв від сторін не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч 1 ст. 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно ч. 1 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на представлені докази на підтвердження обставин викладених у позові, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, позиції сторін, які викладені у заявах по суті, судом встановлено наступне.

17.09.2021 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) був укладений договір про закупівлю товарів №11/с-182 (далі - договір), відповідно до предмету якого постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити замовнику товар, а замовник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти і оплатити цей товар.

Відповідно до п. 1.2 договору предметом поставки є товар, а саме акумулятори електричні у кількості згідно із загальною специфікацією (додаток № 1), що є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктом 3.1 договору визначено, що ціна договору складає 120000,00 грн. разом із ПДВ.

Згідно п. 3.3 договору замовник сплачує постачальнику на підставі рахунку вартість отриманого товару протягом 60 банківських днів з моменту підписання сторонами видаткової накладної.

Відповідно до п. 5.1.1 договору замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.

Відповідно до п. 5.3.1 договору постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором.

Відповідно до п. 6.4 договору за несвоєчасний розрахунок замовник сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від простроченої суми.

Відповідно до п. 6.6 договору нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється в порядку, що встановлений діючим законодавством України.

Пунктом 9.1 договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін (у разі їх наявності) і діє до 31.12.2021 року.

До договору додається загальна специфікація.

Договір із загальною специфікацією до нього скріплені підписами та печатками обох сторін.

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача, як постачальника, щодо стягнення з відповідача, як замовника, оплати за поставлений товар, а також пені, 3% річних, втрат від інфляції, у зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання.

Позивачем було передано замовнику, а останнім було прийнято у власність товар на загальну суму 120000,00 грн., що підтверджується підписаними обома сторонами без будь-яких зауважень та заперечень видатковими накладними № 43 від 27.09.2021 року на суму 50400,00 грн. та № 102 від 06.12.2021 року на суму 69600,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з досудовою вимогою № 18/4 від 18.04.2022 року, у якій вимагав сплатити заборгованість.

За ствердженнями позивача, які не спростовані та не заперечені відповідачем, відповідач оплату за поставлений товар не здійснив.

З огляду на умови п. 3.3 договору та дати поставки товару відповідач мав оплатити товар за видатковою накладною №43 по 21.12.2021 року, а за видатковою накладною №102 по 03.03.2022 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1. ст. 174 Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною ч. 4 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що управнена сторона має право не приймати виконання зобов`язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов`язання.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України за загальним правилом господарське зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідачем всупереч умов договору та вищенаведених норм законодавства зобов`язання по оплаті отриманого товару не виконано.

Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу передбачено, що кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, зокрема шляхом зобов`язання виконання обов`язку в натурі.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача оплати за поставлений товар у розмірі 120000,00 грн. є законними та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 7.1. договору перебіг терміну виконання сторонами зобов`язань за цим договором може бути призупинений тільки в разі настання обставин непереборної сили-форс-мажор (обставини, які перебувають поза контролем сторін, виникли не з вини сторін і не могли бути ними передбачені), що підтверджується сертифікатом торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат.

Відповідно до п. 7.2 договору сторона, яка зазнала дії обставин непереборної сили, зобов`язана протягом 6-ти календарних днів повідомити про це іншу сторону з посиланням на офіційне джерело інформації про них. У разі порушення цього строку обставини форс-мажору не можуть розглядатися, як поважна причина невиконання взятих на себе стороною договірних зобов`язань.

Відповідачем не додано до відзиву доказів виконання умов п. 7.1 та п. 7.2 договору із чого слідує, що відповідачем не доведено у встановленому сторонами договору порядку наявність обставин, які унеможливили виконання обов`язку по оплаті за поставлений товар.

Окрім основної заборгованості по договору, позивач просить стягнути з відповідача:

- пеню у сумі 18067,74 грн. (за видатковою накладною № 43 від 27.09.2021 року за період з 22.12.2021 року по 21.11.2022 року на суму 5730,42 грн.; за видатковою накладною № 102 від 06.12.2021 року за період з 04.03.2022 року по 21.11.2022 року на суму 12337,32 грн.);

- 3 % річних на загальну суму 2892,22 грн. (за видатковою накладною № 43 від 27.09.2021 року за період з 22.12.2021 року по 21.11.2022 року на суму 1387,72 грн.; за видатковою накладною № 102 від 06.12.2021 року за період з 04.03.2022 року по 21.11.2022 року на суму 1504,50 грн.);

- втрати від інфляції на загальну суму 27353,09 грн. (за видатковою накладною № 43 від 27.09.2021 року за період з 22.12.2021 року по 21.11.2022 року на суму 12524,02 грн.; за видатковою накладною № 102 від 06.12.2021 року за період з 04.03.2022 року по 21.11.2022 року на суму 14829,07 грн).

Стосовно заявленої позивачем до стягнення суми пені суд зазначає таке.

Згідно із ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього кодексу.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до умов п. 6.4 договору за несвоєчасний розрахунок замовник сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від простроченої суми.

Отже, на підставі ст. 549 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України та відповідних умов договору позивач правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Як було зазначено вище відповідач не довів, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, невиконання зобов`язання по оплаті поставленого товару є підставою для застосування господарсько-правової відповідальності.

Крім того, відсутність обігових коштів та неодержання грошових коштів від своїх контрагентів і споживачів не вважаються обставинами непереборної сили, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами за даних умов здійснення господарської діяльності.

Судом перевірено розрахунок пені, заявленої позивачем до стягнення та встановлено, що відповідні нарахування проведено вірно, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Суд, виходячи із приписів ст. 233 Господарського кодексу України, враховуючи те, що порушення зобов`язання по оплаті товару не спричинило позивачу збитки дійшов висновку про можливість зменшення розміру штрафних санкцій (пені) на 50% відсотків, що становитиме 9033,87 грн.

Крім того, з огляду на те, що невиконане відповідачем зобов`язання по оплаті товару є грошовим зобов`язанням, то на вимогу позивача підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3% річних, які нараховані за видатковою накладною № 43 від 27.09.2021 року за період з 22.12.2021 року по 21.11.2022 року на суму 1387,72 грн. та за видатковою накладною № 102 від 06.12.2021 року за період з 04.03.2022 року по 21.11.2022 року на суму 1504,50 грн., становить 2892,22 грн.

Втрати від інфляції, які нараховані за видатковою накладною №43 від 27.09.2021 року за період з 22.12.2021 року по 21.11.2022 року на суму 12524,02 грн. та за видатковою накладною № 102 від 06.12.2021 року за період з 04.03.2022 року по 21.11.2022 року на суму 14829,07 грн., становлять 27353,09 грн.

Отже, з урахуванням обставин справи та положення законодавства вимога позивача по стягненню 3% річних та втрат від інфляції, є законною і підлягає задоволенню.

Позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в сумі 5000,00 грн.

Позивачем зазначено, що правнича допомога надавалася адвокатським об`єднанням на підставі договору і включала у себе увесь комплекс дій, необхідних для стягнення з відповідача заборгованості на користь позивача у судовому порядку (надання консультацій, вивчення документів, збирання доказів, підготовка та подання до суду процесуальних документів, представництво у суді та інші необхідні дії). Представництво інтересів позивача зокрема здійснюється адвокатом Кондратюком О.А. Договором обумовлено, що вартість послуг становить 5000 грн.

На підтвердження здійснення витрат на правничу допомогу позивачем надано:

- договір про надання правової допомоги № 27 від 16.11.2022 року;

- ордер серії АА № 1253369, виданий 16.11.2022 року на виконання вищевказаного договору;

- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 508 від 10.06.2010 року;

- платіжний документ №663 від 21.11.2022 року, що підтверджує оплату правничої допомоги у розмірі 5000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Всупереч приписам цієї норми ГПК України, яка є імперативною, тобто обов`язковою для виконання, позивачем не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (адвокатським об`єднанням), та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, з огляду на те, що позивачем не виконано вимог закону щодо належного підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суду немає підстав для їх стягнення з відповідача.

Позивачем були здійснені судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 2524,72 грн., що підтверджується квитанцією №662 від 21.11.2022 року.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 237, 238 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Миколаївобленерго» (54017, м. Миколаїв, вул. Громадянська, буд. 40, код 23399393) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Солар Ікс» (04073, м. Київ, вул. Ливарська, 7, код 43889453) заборгованість в розмірі 120000,00 грн., пеню в розмірі 9033,87 грн., 3 % річних в розмірі 2892,22 грн., втрати від інфляції в розмірі 27353,09 грн., а також 2524,72 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення (ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження (ч. 2 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя А.П. Алексєєв