Рішення

від 13.02.2023 по справі 522/23902/21

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

13.02.23

Справа № 522/23902/21

Провадження № 2/522/402/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2023 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючої судді Косіциної В.В.,

за участю секретаря судового засідання Левченко К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія» про захист честі, гідності та ділової репутації,

ВСТАНОВИВ:

13 грудня 2021 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія» про захист честі, гідності та ділової репутації. Разом з позовною заявою позивачем було також надано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить суд: заборонити використовувати та оприлюднювати інформацію, розповсюджену Головою Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія» відносно неї 29 листопада 2021 року на конференції Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія»,а також заборонити використовувати, оприлюднювати, надавати будь-яким органам, установам, організаціям, в тому числі і Одеській міській територіальній виборчій комісії Одеського району Одеської області, а саме протокол Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія» від 29.11.2021 року та прийняте на його підставі рішення з`їзду Політичної партії «Партія Шарія» від 01.12.2021 року про відкликання депутата Одеської міської ради VIII скликання ОСОБА_1 від Політичної партії «Партія Шарія», в яких зазначена наступна інформація: «…під час виконання своїх депутатських повноважень ОСОБА_1 зарекомендувала себе як безвідповідальна особа. За період виконання депутатських повноважень вносила деструктив у роботу фракції та взаємовідносини з іншими депутатами, допускала публічні некоректні висловлювання на адресу депутатів від ПП «Партія Шарія», висловлювала наклепи на адресу вищого керівництва партії, зрадила інтересам партії, схиляючи інших депутатів співпрацювати з чиновниками Одеської міської ради всупереч інтересам та програмним засадам партії…

«…з партійною організацією, від якої обрана ОСОБА_1 втратила будь-який зв`язок, на пленарних засіданнях Одеської міської ради голосує за сумнівні проекти рішень всупереч інтересам виборців та програмним засадам партії…».

За результатами автоматизованого розподілу справа була передана на розгляд судді Косіциній В.В.

Ухвалою суду від 17 грудня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія» про захист честі, гідності та ділової репутації було залишено без розгляду та надано позивачу десятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення вказаних у ній недоліків.

24 грудня 2021 року до суду через канцелярію суду надійшла заява про усунення недоліків, разом з якою позивач надав також клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 4 січня 2022 року позовну заяву позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія» про захист честі, гідності та ділової репутації було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та встановлено загальний порядок розгляду справи. Одночасно з цим суд ухвалою від 4 січня 2022 року задовольнив клопотання позивача про витребування доказів, витребував у Одеської обласної політичної партії «Партія Шарія» належним чином засвідчену копію протоколу конференції Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія» від 29 листопада 2021 року з порядком денним щодо відкликання ОСОБА_1 депутата Одеської міської Ради VІІІ скликання Політичної партії «Партія Шарія».

Ухвалою суду від 4 січня 2022 року у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову було відмовлено.

Перше підготовче засідання, яке відбулося 1 лютого 2022 року за участю представника позивача адвоката Лук`янової А.О. ухвалою суду, занесеною до протоколу вказаного підготовчого засідання було відкладено у зв`язку із відсутністю у суду відомостей про належне сповіщення відповідача та невиконання останнім ухвали суду про витребування доказів.

Підготовчі засідання, призначені на 1 березня 2022 року та 12 квітня 2022 року ухвалами суду, занесеними до протоколу вказаних підготовчих засідань було відкладено.

Підготовче засідання, призначене на 2 червня 2022 року не відбулося у зв`язку із перебуванням головуючої судді Косіциної В.В. на лікарняному.

У підготовче засідання від 6 липня 2022 року прибула представник позивача, однак у зв`язку із відсутністю відомостей про належне сповіщення відповідача про місце, дату та час підготовчого засідання суд, ухвалою, занесеною до протоколу вказаного підготовчого засідання, відклав його.

У підготовче засідання, призначене на 6 вересня 2022 року, з`явилася лише представник позивача; на адресу відповідача направлялася судова повістка про виклик до суду, однак конверт повернувся на адресу суду з відміткою про невручення по причині відсутності адресата за вказаною на конверті адресою. Суд ухвалою, занесеною до протоколу зазначеного підготовчого засідання, задовольнив клопотання представника позивача про його відкладення задля уточнення позовних вимог та з`ясування з позивачем кола належних відповідачів у справі.

У підготовчому засіданні, яке відбулося 22 вересня 2022 року представник позивача повідомила суд, що жодних клопотань про витребування доказів чи призначення експертизи у сторони позивача немає, зазначений у позовній заяві спосіб захисту цивільних прав вважає ефективним, відповідача належним та не заперечує проти закриття підготовчого провадження. У зв`язку із вище вказаним, суд ухвалою, занесеною до протоколу вказаного підготовчого засідання закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Судове засідання, призначене на 10 листопада 2022 року не відбулося, у зв`язку із перебуванням головуючої судді Косіциної В.В. на лікарняному. Судове засідання, призначене на 14.12.2022 року не відбулося у зв`язку зі знеструмленням електромережі суду.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 26 грудня 2022 року, було задоволено клопотання представника позивача та відкладено судове засідання у зв`язку із зайнятістю останньою у іншому судовому процесі.

У судове засідання, призначене на 1 лютого 2023 року сторони не з`явилися; від представника ОСОБА_1 адвоката Лук`янової А.О. засобами електронного зв`язку надійшла заява про розгляд справи за її відсутності; відповідач належним чином та завчасно повідомлявся про місце, дату та час судового засідання, однак до суду не з`явився, причини неявки суду не повідомив, жодних заяв чи клопотань суду не надав.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку із неявкою усіх учасників справи у судове засідання, його фіксування за допомогою технічних засобів не здійснюється.

Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи та беручи до увагу пояснення представника позивача, дійшов до наступних висновків.

23 листопада 2022 року до ОСОБА_1 як до депутата Одеської міської ради, надійшов лист-запрошення до участі у роботі конференції, яка відбудеться 29 листопада 2011 року за адресою: АДРЕСА_1 о 15.00 з питання розгляду пропозиції щодо відкликання ОСОБА_1 зі складу політичної партії «Партія Шарія».

29 листопада 2021 року позивач направила своїх помічників із заявою до учасників конференції, аби повідомити їх про свій намір реалізувати свої право на гарантований виступ депутата місцевої ради, однак у зв`язку із хворобою та перебуванням на самоізоляції, що стало причиною її неможливої участі у вище вказаній конференції, просила розглянути вказане питання після свого одужання.

29 листопада 2021 року на конференції Одеської обласної політичної організації «Партія Шарія» її головою ОСОБА_2 було розповсюджено недостовірну інформацію, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача та знайшла також своє відображення і у протоколі вище вказаної конференції від 9 листопада 2021 року.

Так, останнім було сказано наступне: «…під час виконання своїх депутатських повноважень ОСОБА_1 зарекомендувала себе як безвідповідальна особа. За період виконання депутатських повноважень вносила деструктив у роботу фракції та взаємовідносини з іншими депутатами, допускала публічні некоректні висловлювання на адресу депутатів від ПП «Партія Шарія», висловлювала наклепи на адресу вищого керівництва партії, зрадила інтересам партії, схиляючи інших депутатів співпрацювати з чиновниками Одеської міської ради всупереч інтересам та програмним засадам партії…

«…з партійною організацією, від якої обрана ОСОБА_1 втратила будь-який зв`язок, на пленарних засіданнях Одеської міської ради голосує за сумнівні проекти рішень всупереч інтересам виборців та програмним засадам партії…».

Більш того, вказана інформація віднайшла своє відображення у протоколі конференції Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія» від 29 листопада 2021 року.

Натомість, позивач зазначає, що вона завжди відповідально ставиться до виконання своїх депутатських повноважень, жодним чином не вносила деструкив у роботу фракції, не допускала публічних некоректних висловлювань у бік депутатів вказаної політичної партії, не висловлювала наклепи на адресу вищого керівництва партії, не зраджувала її інтересам та ніколи не схиляла інших депутатів до співпраці з чиновниками Одеської міської ради всупереч інтересам та програмним засадам партії.

Позивач, вважаючи подібні висловлювання недостовірними та такими, що принижують її честь, гідність та ділову репутацію, змушена була звернутися до суду з вказаною позовною заявою та просить суд визнати зазначену вище інформацію недостовірною та зобов`язати її спростувати.

Згідно ізстаттею 3 Конституції Українилюдина, її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно достатті 32 Конституції Україникожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК Українипередбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно із статтями297,299 ЦК Україникожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Відповідно до частини першоїстатті 277 ЦК Українифізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

У силустатті 277 ЦК Українине є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другоїстатті 30 Закону України «Про інформацію»оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Згідно ізстаттею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі - Конвенція) і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна , Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Межі припустимої критики за певних обставин можуть бути ширшими, коли йдеться про державного службовця, що виконує або виконував свої повноваження, ніж коли йдеться про фізичних осіб, проте не можна стверджувати, що державні службовці свідомо піддають ретельному обстеженню кожне своє слово чи дію в тій самій мірі, як це роблять політики, і, отже, до них повинні застосовуватись ті самі механізми, що й до останніх, коли йдеться про критику їх діяльності. Державні службовці повинні користуватися громадською довірою в умовах, позбавлених надзвичайного занепокоєння, що зробить вдалим виконання ними своїх завдань. Отже, може постати необхідність у їх захисті від образливих словесних нападок під час виконання ними своїх обов`язків (Janowski, п. 33, and Nikula v. Finland, no. 31611/96, п. 48, ECHR 2002-11),

Більше того, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, п. 46).

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v.Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).

За змістом статті 10 Конвенції свобода слова, преси як захисника інтересів громадськості, критика представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини. Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених частиною другою статті 10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним у демократичному суспільстві.

Право на недоторканність ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація поширена «з явним злим умислом», тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку.

Поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Зазначене вказує на те, що спірна інформація є оцінкою дій, висловлювання не можна витлумачити як такі, що містять фактичні дані, оскільки вони не містять ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дають можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями.

Свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Як передбачено в статті 10, ця свобода має винятки, які проте повинні чітко тлумачитись, та потреба в таких обмеженнях має бути переконливо встановлена (cf., Jersild v. Denmark, рішення від 23 вересня 1994, Series А по. 298, р. 23, п. 31; Janowski V. Poland [GC], no. 25716/94, n. 30, ECHR 1999 J- Nihpn and Johnsen V. Norway [ОС], no. 23118/93, п. 43, ECHR 1999-VlII; and Fuentes Bobov. Spain, no. 39293/98, n. 43, 29 лютого 2000).

Розглянувши справу, суд доходить до висновку про те, що поширена інформація не порушує особисті немайнові права на повагу до гідності, честі та ділової репутації позивача, оскільки така інформація є висловлюванням, що не може бути витлумачене як таке, що містять фактичні дані.

Участині четвертій статті 277 ЦК Українипередбачено, що спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, де вона працює. У разі поширення такої інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з`ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов`язків, то належним відповідачем є саме вона.

Позивач у позовній заяві вказує, що вона є депутатом Одеської міської ради та бере активну участь у політичному житті міста.

У разі, якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція). (Правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 757/47672/18, провадження № 61-10385св20).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідом Як зазначалось вище, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду» при розгляді справ суди застосовують Європейську Конвенцію з прав людини і практику суду як джерело права. Так, статтею 10 Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.

ЄСПЛ на підставі своєї практики застосування Конвенції встановив, що її 10 стаття обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.

У рішенні від 07 лютого 2012 року «Аксель Спрінгер проти Німеччини» ЄСПЛ вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується.

У справах «Лінгенс проти Австрії» (1986 року); «Обершлік проти Австрії» (1991 року), у яких йшлось про публічну критику політиків, ЄСПЛ дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів.

З аналізу вказаних рішень вбачається, що ЄСПЛ вважає порушенням статті 10 Конвенції з прав людини задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.

У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Таким чином, оскільки позивач є публічною особою, а тому є свідомо відкритою для прискіпливого контролю за ними як з боку активістів, громадських діячів та членів своєї партії так і пересічних громадян. Крім того, враховуючи публічний статус позивача та те, що поширена інформація стосувалася публічної діяльності та мала суспільний інтерес, позивач повинна бути терпимою до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 761/13926/17 (провадження № 61-6669св19), від 11 вересня 2019 року у справі № 757/40646/17-ц (провадження № 61-8718св19), від 13 листопада 2019 року у справі № 758/2393/16-ц (провадження № 61-11119св18).

Пунктом 18 указаної Постанови роз`яснено, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Таким чином, інформація, яка може бути визнана недостовірною чи негативною, має носити, в першу чергу, стверджувальний характер.

Тобто, саме на позивача покладено обов`язок доведення факту поширення відповідачем інформації, про яку йдеться в позовній заяві.

Стаття 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із 2 ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1,6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та у задоволенні позовів слід відмовити повністю.

У той же час суд наголошує на тому, що позивачем не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, а також те, що вказані висловлювання мали місце. Так, судом було досліджено диск з відеозаписом конференції Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія» від 29.11.2021 року, однак жодних доказів того, що висловлювання Голови вказаної організації ОСОБА_3 порушили честь, гідність та ділову репутацію не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи те, що із наданої позивачем доказів не вбачається приниження відповідачем її честі, гідності та ділової репутації, а лише висловлювання голови Політичної партії є вираженням суб`єктивної думки і погляду автора, які не містять фактичних даних, які можна перевірити, а отже, відповідно до ст.277 ЦК України та ст.30 Закону України «Про інформацію» такі судження не підлягають спростуванню та не можуть бути визнані судом недостовірними.

На підставі вище викладеного та керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія» про захист честі, гідності та ділової репутації відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів із дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено та підписано 13 лютого 2023 року.

Суддя В.В.Косіцина