Постанова

від 18.04.2023 по справі 522/23902/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5129/23

Справа № 522/23902/21

Головуючий у першій інстанції Косіцина В. В.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді Назарова М.В., Карташов О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Пінькової К.Ю.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідач - Одеська обласна організація політична партія «Партія Шарія»

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Косіциної В.В., у приміщенні того ж суду

за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія» про захист честі, гідності та ділової репутації,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовної заяви

13 грудня 2021 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія» про захист честі, гідності та ділової репутації. Разом з позовною заявою позивачем було також надано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить суд: заборонити використовувати та оприлюднювати інформацію, розповсюджену Головою Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія» відносно неї 29 листопада 2021 року на конференції Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія»,а також заборонити використовувати, оприлюднювати, надавати будь-яким органам, установам, організаціям, в тому числі і Одеській міській територіальній виборчій комісії Одеського району Одеської області, а саме протокол Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія» від 29.11.2021 року та прийняте на його підставі рішення з`їзду Політичної партії «Партія Шарія» від 01.12.2021 року про відкликання депутата Одеської міської ради VIII скликання ОСОБА_1 від Політичної партії «Партія Шарія», в яких зазначена наступна інформація: «…під час виконання своїх депутатських повноважень ОСОБА_1 зарекомендувала себе як безвідповідальна особа. За період виконання депутатських повноважень вносила деструктив у роботу фракції та взаємовідносини з іншими депутатами, допускала публічні некоректні висловлювання на адресу депутатів від ПП «Партія Шарія», висловлювала наклепи на адресу вищого керівництва партії, зрадила інтересам партії, схиляючи інших депутатів співпрацювати з чиновниками Одеської міської ради всупереч інтересам та програмним засадам партії…«…з партійною організацією, від якої обрана ОСОБА_1 втратила будь-який зв`язок, на пленарних засіданнях Одеської міської ради голосує за сумнівні проекти рішень всупереч інтересам виборців та програмним засадам партії…».

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Приморськогорайонного судум.Одеси від13лютого 2023року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія» про захист честі, гідності та ділової репутації відмовлено .

Обґрунтовуючи своєрішення судпершої інстанціївиходив зтого,що позивачемне наданосуду належнихта достатніхдоказів напідтвердження викладениху позовнійзаяві обставин,а такожте,що вказанівисловлювання малимісце.Так,судом булодосліджено дискз відеозаписомконференції Одеськоїобласної організаціїполітичної партії«Партія Шарія»від 29.11.2021року,однак жоднихдоказів того,що висловлюванняГолови вказаноїорганізації ОСОБА_3 порушиличесть,гідність таділову репутаціюне встановлено.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, представник відповідача подав апеляційну скаргу. В поданій апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтуванняапеляційної скарги,скаржник зазначив,що поширена інформація порушує особисті немайнові права на повагу до гідності, честі та ділової репутації позивача, оскільки така інформація є висловлюванням, що не може бути витлумачене як таке, що містять фактичні дані. Суд першої інстанційї вказав, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Таким чином, оскільки позивач є публічною особою, а тому є свідомо відкритою для прискіпливого контролю за ними як з боку активістів, громадських діячів та членів своєї партії так і пересічних громадян. Крім того, враховуючи публічний статус позивача та те, що поширена інформація стосувалася публічної діяльності та мала суспільний інтерес, позивач повинна бути терпимою до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 761/13926/17 (провадження № 61-6669св19). від 11 вересня 2019 року у справі № 757/40646/17-ц (провадження № 61-8718св19), від 13 листопада 2019 року у справі № 758/2393/16-ц (провадження № 61-11119св18). Пунктом 18 указаної Постанови роз?яснено, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Таким чином, інформація, яка може бути визнана недостовірною чи негативною, має носити, в першу чергу, стверджувальний характер. Суд першої інстанції встановив, що саме на позивача покладено обов?язок доведення факту поширення відповідачем інформації, про яку йдеться в позовній заяві. За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та у задоволенні позовів слід відмовити повністю. У той же час суд наголосив на тому, що позивачем не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, а також те, що вказані висловлювання мали місце. Судом було досліджено диск з відеозаписом конференції Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія» від 29.11.2021 року, однак жодних доказів того, що висловлювання Голови вказаної організації - ОСОБА_3 порушили честь, гідність та ділову репутацію не встановлено. Щодо незаконності та необґрунтованості судового рішення, скаржник зазначав, що в даному випадку здійснено не було, оскільки не наведено жодного конкретного прикладу на обґрунтування всім тих висловлювань, які пролунали з вуст голови Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія» 29 листопада 2021 року. Існування фактів можна довести, а справедливість критичного висловлювання не підлягає доведенню Так, скаржниця вважала, що 29 листопада 2021 року на конференції Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія» головою Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія», ОСОБА_3 була розповсюджена недостовірна інформація, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію позивачки. Більше того, ця недостовірна інформація, що була поширена посадовою особою (головою Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія») була також викладена і в офіційному документі - протоколі конференції Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія» від 29 листопада 2021 року. Відповідно до наявного відео конференції (див.20 хвилини 20 секунд за посиланням: https://drive.google.com/file/d/1PL9a4cbni/xXRVyGXIptStS52dKFRYIN/view?usp=sharing) голова Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія» Ілля Фрейман розповсюдив наступну недостовірну інформацію, яка принижує мою честь, гідність та ділову репутацію: «... під час виконання своїх депутатських повноважень ОСОБА_1 зарекомендувала себе як безвідповідальна особа. За період виконання депутатських повноважень вносила деструктив у роботу фракції та взаємовідносини з - іншими депутатами. Допускала публічні некоректні висловлювання на адресу депутатів від ПП «Партія Шарія» , висловлювала наклепи на адресу вищого керівництва партії. Зрадила інтересам партії, схиляючи інших депутатів співпрацювати з чиновниками Одеської міської ради всупереч інтересам та програмним засадам партії...»; «…з партійною організацією від якої обрана ОСОБА_1 втратила будь-який зв?язок, на пленарних засіданнях Одеської міської ради голосує за сумнівні проекти рішень в супереч інтересам виборців та програмним засадам партії...». Проте, такі твердження не відповідають дійсності на думку скаржниці, та є недостовірними. Вказані висловлювання голови обласної організації принижують честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 на її думку. Так, інформація щодо була поширена відповідачем на публічному заході - Конференції Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія», в присутності учасників Конференції, ЗМІ, присутніх осіб відносно ОСОБА_1 істотно порушує її немайнові права, оскільки неправдива інформація про те, що начебто ОСОБА_1 неякісно виконую свої депутатські повноваження, стали відомі необмеженої кількості громадян України, мешканцям міста Одеси, у тому числі виборцям. Обставини поширення Відповідачем зазначеної інформації наявні у відео за посиланням в мережі Інтернет за посиланням:

https://drive.google.com/file/d/1PL9a4cbnilxXRVyGXIptStS52dKFRYIN/view?usp=sharing)

Зазначена інформація є недостовірною, оскільки не відповідає дійсності на думку скаржниці. Зважаючи на вищезазначене, інформація, поширювана щодо ОСОБА_1 відповідачем має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про вигадані порушения, а саме щодо начебто порушення ОСОБА_1 загальновизнаних правил прийнятих у суспільстві та принципів етики і моралі, на думку скаржниці. Такі твердження порушують немайнові права позивача та не є оціночним судженням, відповідно обов?язок доказування їх достовірності покладається на відповідача. Однак, відповідачем жодним чином не підтверджуються такі твердження, які пролунали з його вуст на конференції 29.11.2021 та взагалі не можуть бути підтвердженні оскільки не відповідають дійсності. Поширення окресленої інформації порушує немайнові права, честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 .. Суд першої інстанції у рішенні вказав, що поширена інформація не порушує особисті немайнові права на повагу до гідності, честі та ділової репутації позивача, оскільки така інформація є висловлюванням, що не може бути витлумачене як таке, що містять фактичні дані. Позивач не погоджувався з даним висновком, виходячи із наступного. Вважав, що характер висловлювань і вжиті словосполучення, поширені відповідачем, негативна інформація про позивача є фактичними твердженнями. Висловлення відповідача містить посилання на обставини, як такі, що реально могли існувати, проте правдивість такої інформації не знайшла свого підтвердження ніякими доказами та підтвердженнями з боку відповідача, та така інформація принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, тому права позивача підлягають захисту шляхом її спростування. Так, дійсно, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною. суди повинні визначати характер такої інформації та з?ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Висловлювания голови Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія» Іллі Фреймана, ніяким чином не можна тлумачити як оціночне судження та як критику. Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень. Ілля Фрейман є особою, яка має адміністративну посаду і є головою партії, у даній справі він не є пересічним громадянином, виборцем, представником 3MI чи критиком. Дані події відбувалися на публічному заході, голова партії у силу свої обов?язків, під час публічних заходів, повинен виважено та конструктивно надавати підтвердження кожному негативному факту, які посилаються в бік колегам. В цьому ж випадку, висловлювання фактичних даних відповідачем, мають не тільки образливий характер, але й ознаки наклепу та обвинувачень, які ніяким чином не підтвердженні останнім. Якщо розібрати структуру виступу відповідача, з його уст були донесені на загал наступні факти: 1. Під час виконання своїх депутатських повноважень ОСОБА_1 зарекомендувала себе як безвідповідальна особа. 2. Вносила деструктив у роботу фракції та взаємовідносини з іншими депутатами. ???Допускала публічні некоректні висловлювання на адресу депутатів від ПП «Партія Шарія», висловлювала наклепи на адресу вищого керівництва партії. ???Зрадила інтересам партії, схиляючи інших депутатів співпрацювати з чиновниками Одеської міської ради всупереч інтересам та програмним засалам партії. ???Голосує за сумнівні проекти рішень в супереч інтересам виборців та програмним засадам партії. 3 вище вказаного, прослідковується логічна побудова та викладення групи фактів, які вказують на конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Такі твердження ніяким чином не містять оцінку дій, використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири) та не можуть вважатися оціночними судженнями. Відповідач не надав жодних доказів, які б свідчили про правдивість висловлених ним фактів. Звертаю увагу суду, що судом першої інстанції не було досліджено у повній мірі доказ, який підтверджує обставини, які були викладені у позові та підтвердження висловлювань відповідача, викладених у доповіді. Суд першої інстанції вказав, що позивачем не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, а також те, що вказані висловлювання мали місце. Судом було досліджено диск з відеозаписом конференції Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія» від 29.11.2021 року, однак жодних доказів того, що висловлювання Голови вказаної організації - ОСОБА_3 порушили честь, гідність та ділову репутацію не встановлено. Наголошувала, що доказ y справі за наявний за посиланням підтверджує наявність обставин у справі:

https://drive.google.com/file/d/1PL.9a4cbnilxXRVyGXIptStS52dKFRYIN/view?usp=sharing

підтверджує наявність обставин у справі. На даному відео з 21 хвилини 35 секунди голова Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія» Ілля Фрейман розповсюдив наступну недостовірну інформацію, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача: «... під час виконання своїх депутатських повноважень ОСОБА_1 зарекомендувала себе як безвідповідальна особа. За період виконання депутатських повноважень вносила деструктив у роботу фракції та взаємовідносини з іншими депутатами. Допускала публічні некоректні висловлювання на адресу депутатів від ПП «Партія Шарія» , висловлювала наклепи на адресу вищого керівництва партії. Зрадила інтересам партії, схиляючи інших депутатів співпрацювати з чиновниками Одеської міської ради всупереч інтересам та програмним засадам партії...»; «..з партійною організацією від якої обрана ОСОБА_1 втратила будь-який зв?язок, на пленарних засіданнях Одеської міської ради голосує за сумнівні проекти рішень в супереч інтересам виборців та програмним засадам партії...». Отже, твердження суду, що жодних доказів того, що висловлювання Голови вказаної організації - ОСОБА_3 порушили честь, гідність та ділову репутацію не встановлено, є таким, що не відповідає дійсності. Скаржниця вважає, що висловлювання відповідача завдає шкоди діловій репутації позивача, порочить його честь та гідність, оскільки спрямована на створення негативної соціальної оцінки позивача в очах оточуючих, виборців, громади.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта в режимі відеоконференції , оцінивши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України,- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судовою колегією та судом першої інстанції встановлено, 23 листопада 2022 року до ОСОБА_1 як до депутата Одеської міської ради, надійшов лист-запрошення до участі у роботі конференції, яка відбудеться 29 листопада 2011 року за адресою: АДРЕСА_1 о 15.00 з питання розгляду пропозиції щодо відкликання ОСОБА_1 зі складу політичної партії «Партія Шарія».

29 листопада 2021 року позивач направила своїх помічників із заявою до учасників конференції, аби повідомити їх про свій намір реалізувати свої право на гарантований виступ депутата місцевої ради, однак у зв`язку із хворобою та перебуванням на самоізоляції, що стало причиною її неможливої участі у вище вказаній конференції, просила розглянути вказане питання після свого одужання.

29 листопада 2021 року на конференції Одеської обласної політичної організації «Партія Шарія» її головою ОСОБА_4 було розповсюджено інформацію, яка на думку позивачки принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача та знайшла також своє відображення і у протоколі вище вказаної конференції від 9 листопада 2021 року.

Так, останнім було сказано наступне: «…під час виконання своїх депутатських повноважень ОСОБА_1 зарекомендувала себе як безвідповідальна особа. За період виконання депутатських повноважень вносила деструктив у роботу фракції та взаємовідносини з іншими депутатами, допускала публічні некоректні висловлювання на адресу депутатів від ПП «Партія Шарія», висловлювала наклепи на адресу вищого керівництва партії, зрадила інтересам партії, схиляючи інших депутатів співпрацювати з чиновниками Одеської міської ради всупереч інтересам та програмним засадам партії…

«…з партійною організацією, від якої обрана ОСОБА_1 втратила будь-який зв`язок, на пленарних засіданнях Одеської міської ради голосує за сумнівні проекти рішень всупереч інтересам виборців та програмним засадам партії…».

Вказана інформація віднайшла своє відображення у протоколі конференції Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія» від 29 листопада 2021 року.

Натомість, позивач зазначає, що вона завжди відповідально ставиться до виконання своїх депутатських повноважень, жодним чином не вносила деструкив у роботу фракції, не допускала публічних некоректних висловлювань у бік депутатів вказаної політичної партії, не висловлювала наклепи на адресу вищого керівництва партії, не зраджувала її інтересам та ніколи не схиляла інших депутатів до співпраці з чиновниками Одеської міської ради всупереч інтересам та програмним засадам партії.

Позивач, вважаючи подібні висловлювання недостовірними та такими, що принижують її честь, гідність та ділову репутацію, звернулася до суду з вказаною позовною заявою та просила суд визнати зазначену вище інформацію недостовірною та зобов`язати її спростувати.

Судова колегія враховує наступні норми діючого закону та практику судових органів.

Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК Українифізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

У силу статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна , Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Межі припустимої критики за певних обставин можуть бути ширшими, коли йдеться про державного службовця, або політичного діяча, що виконує або виконував свої повноваження, ніж коли йдеться про фізичних осіб, проте не можна стверджувати, що державні службовці свідомо піддають ретельному обстеженню кожне своє слово чи дію в тій самій мірі, як це роблять політики, і, отже, до них повинні застосовуватись ті самі механізми, що й до останніх, коли йдеться про критику їх діяльності. Державні службовці повинні користуватися громадською довірою в умовах, позбавлених надзвичайного занепокоєння, що зробить вдалим виконання ними своїх завдань. Отже, може постати необхідність у їх захисті від образливих словесних нападок під час виконання ними своїх обов`язків (Janowski, п. 33, and Nikula v. Finland, no. 31611/96, п. 48, ECHR 2002-11),

Більше того, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, п. 46).

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v.Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).

За змістом статті 10 Конвенції свобода слова, преси як захисника інтересів громадськості, критика представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини. Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених частиною другою статті 10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним у демократичному суспільстві.

Право на недоторканність ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація поширена «з явним злим умислом», тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку.

Поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Зазначене вказує на те, що спірна інформація є оцінкою дій, висловлювання не можна витлумачити як такі, що містять фактичні дані, оскільки вони не містять ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дають можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями.

Свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Як передбачено в статті 10, ця свобода має винятки, які проте повинні чітко тлумачитись, та потреба в таких обмеженнях має бути переконливо встановлена (cf., Jersild v. Denmark, рішення від 23 вересня 1994, Series А по. 298, р. 23, п. 31; Janowski V. Poland [GC], no. 25716/94, n. 30, ECHR 1999 J- Nihpn and Johnsen V. Norway [ОС], no. 23118/93, п. 43, ECHR 1999-VlII; and Fuentes Bobov. Spain, no. 39293/98, n. 43, 29 лютого 2000).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статей 28, 68 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

При розгляді справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Негативною потрібно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до сталої практики ЕСПЛ-правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено.

Відповідно усталеної практики у постанові Верховного Суду у справі № 761/38699/19 від 22 серпня 2022 року визначено правову позицію, що слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року).

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 278/1638/19 (провадження № 61-3525св21).

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18) зроблено висновок, що згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи, або посадової особи рівня суспільного значення та його діяльність представляє суспільний інтерес. Судами установлено, що позивач є публічною особою, відомим у суспільстві державним службовцем найвищого рівня, який обіймає публічну посаду, а відповідно межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо нього є значно ширшими, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави, та його безпосередні дії становить суспільний інтерес.

За змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності.

Судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

Судова колегія вважає, що суд першої оцінки прийшов правильного, всебічного, об`єктивного висновку у справі.

Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судова колегія наголошує що, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя.

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Судовою колегією встановлено, що позивачка є політичним діячем, тому її професійна діяльність пов`язана з тим, що він доносить відповідну інформацію, власні критичні погляди на суспільно-політичні процеси і явища населенню України, відіграє певну роль у суспільному житті України, у зв`язку з чим вона, як публічна особа, має усвідомлювати, що її діяльність може стати предметом ретельної уваги суспільства та публічного обговорення, піддаватись певній критиці.

З матеріалів справи відомо, що у дослідженому судовою колегією виступі (а.с.40) відсутні твердження про факти (час, спосіб тощо) і вказується на те, що по суті в ньому викладені оціночні судження відповідача.

Крім того, наведена інформація не містить посилання на жоден факт, який може бути перевірений на достовірність, а відображає власну критичну оцінку автором професійної діяльності позивача, висловлену у формі оціночних суджень.

Такі судження стосуються не приватного (особистого) життя позивача, а його публічної діяльності, пов`язаної із виконанням політичних завдань, впливом на суспільні процеси, які викликають значний громадський інтерес.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що спірні висловлювання не носять характеру викладу фактів, твердження і зроблені головою Одеської обласної організації політичної партії Партія Шарія Ілля Фрейман у формі міркувань, критики, оцінки дій позивача, що виключає можливість спростування його слів у судовому порядку, тому з урахуванням вжитих мовно-стилістичних засобів є його особистими суб`єктивними судженнями (зокрема, оцінка дій, ставлення, тлумачення).

Також, слід зазначити, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. Суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою ухвалює власне рішення.

Виходячи із наведеного, суд апеляційної інстанції враховує, що висловлювання стосовно позивачки є оціночними судженнями та відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» така інформація не підлягає спростуванню, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову, що судом першої інстанції прийнято вірнє рішення.

Крім того, колегія суддів вважає, що не підлягає задоволенню вимога позивача про відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з поширенням недостовірної інформації щодо нєї, оскільки відсутні підстави для задоволення первісних позовних вимог в частині визнання поширеної відповідачем інформації недостовірною, а тому похідна вимога про стягнення моральної шкоди також не підлягає задоволенню.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не є критикою судового рішення а є повторенням позиції позивача яка докладно оцінена судом і не спростовують висновки суду першої інстанції що висловлювання відповідача виражені в оціночних твердженнях. Судова колегія переглядаючи рішення враховує сталу практику Верховного Суду та ЄСПЛ щодо меж критики публічних осіб.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 13 лютого 2023 року залишити без змін

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 квітня 2023 року.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

О.Ю. Карташов