Постанова

від 30.01.2023 по справі 302/285/21

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 302/285/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

30 січня 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

судді-доповідачки Готри Т. Ю.,

суддів Кондора Р. Ю., Мацунича М. В.,

з участю секретаря судового засідання Зубашкова М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Центр надання адміністративних послуг Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області, про скасування наказу та реєстрації права власності на земельну ділянку та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник адвокат Рішко Сергій Іванович, на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2022 року, повне судове рішення складено 30.05.2022, ухвалене суддею Кривкою В. П.,

у с т а н о в и в:

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Центр надання адміністративних послуг Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області, про скасування наказу та реєстрації права власності на земельну ділянку.

Позов обґрунтований тим, що понад 20 років він володіє і користується належними йому на праві приватної власності трьома земельними ділянками, загальною площею 0,5025 га, в урочищах «За рікою» і «Закривулля» с. Репинне Міжгірського району Закарпатської області, що стверджується державним актом на право приватної власності на землю серії І-ЗК № 040755 від 21.01.2004, який зареєстровано у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2163/425 та довідкою Репинського старостинського округу Міжгірської селищної ради від 06.02.2021. Ці земельні ділянки є огороджені дерев`яним парканом та він сплачує за них земельний податок.

Із метою належного оформлення своїх речових прав на вказані земельні ділянки виникла необхідність у присвоєнні їм кадастрових номерів, а тому він уклав із ТОВ «Експерт» договір на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,4226 га, яка розташована за межами населеного пункту с. Репинне, а саме в урочищі «За рікою» площею 0,0616 га та в урочищі «Закривулля» площею 0,3610 га.

Після виготовлення технічної документації він 22.02.2021 звернувся до відділу у Міжгірському районі ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області з заявою про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру на ці земельні ділянки і, як наслідок, 23.02.2021 йому було видано рішення № РВ-2100540652021 про відмову в унесенні відомостей до Державного земельного кадастру через наявність перетину ділянок із земельною ділянкою за кадастровим номером 2122486000:02:001:0083, площа співпадіння 14,1644%, що становить 0,0513 га.

Зазначав, що на адвокатський запит відділ у Міжгірському районі ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області повідомив його, що земельна ділянка за кадастровим номером 2122486000:02:001:0083 належить відповідачці ОСОБА_3 , право власності на яку за нею зареєстровано 17.08.2020, номер запису 37828175.

Дану земельну ділянку ОСОБА_3 було передано у власність відповідачем ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області на підставі наказу від 30.07.2015 за № 681-с/г «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», орієнтованою площею 0,20 га із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту в контурі 575 на території Репинської сільської ради Міжгірського району, та наказу № 3568-сг від 15.06.2020 про передачу такої земельної ділянки у власність ОСОБА_3 .

На його переконання, земельну ділянку ОСОБА_3 було передано з порушенням вимог земельного законодавства, зокрема, без погодження із ним меж як суміжним землевласником, в акті встановлення (відновлення) межових знаків і погодження меж його навіть не зазначено як суміжного землекористувача, межі земельної ділянки відповідачки не погоджені Репинською сільською радою як суміжним землевласником.

Посилаючись на наведені вище обставини, а також на порушення його прав як власника земельної ділянки просив суд: 1) скасувати наказ начальника Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та її передачу ОСОБА_3 № 3568-сг від 15.06.2020; 2) скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку за кадастровим номером 2122486000:02:001:0083, площею 0,2000 га, розташовану в урочищі «За Кривульов» за межами с. Репинне Міжгірського району Закарпатської області, реєстраційний номер 2149716521224, номер запису про право власності № 37828175. Вирішити питання про розподіл судових витрат.

У травні 2021 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку.

Зустрічний позов мотивований тим, що належна їй на праві власності земельна ділянка за кадастровим номером 2122486000:02:001:0083, розташована за межами населеного пункту с. Репинне і станом на 21.01.2004 ця територія відносилась до земель державної власності, а тому Репинська сільська рада неправомірно розпорядилась земельною ділянкою в урочищі «За кривульок» щодо передачі її у власність ОСОБА_1 та безпідставно видала йому державний акт на земельні ділянки, оскільки таке право на розпорядження земельними ділянками і видачі державного акту належало Міжгірській районній державній адміністрації Закарпатської області.

Зазначала, що державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, який виданий ОСОБА_1 , не відповідає установленій законодавством на час його видачі формі та він виданий на три земельні ділянки, хоча починаючи з 02.07.2003 на кожну окрему земельну ділянку повинен був видаватися окремий державний акт та земельні ділянки реєструвалися у державному реєстрі земель із присвоєнням їм кадастрового номера.

На її переконання, оскільки ОСОБА_1 незаконно видано державний акт на право приватної власності на земельні ділянки, а тому і не було, як це передбачено пунктом 4 розділу VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр», перенесено відповідні відомості про ці земельні ділянки до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку з присвоєнням їм кадастрових номерів.

Також зауважувала, що відповідно до листа відділу у Міжгірському районі ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області від 30.04.2020 № 29-7-0.22-39/107-21 в архіві цього відділу є відсутнім другий примірник державного акта на право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_1 , а також є відсутня інформація про реєстрацію цього державного акту.

Окрім цього, рішення Репинської сільської ради № 9 від 26.12.1999 про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 і додаток до нього не містять відомостей про фактичне місце розташування земельної ділянки площею 0,50 га та цільове її призначення.

Звертала увагу і на те, що в спірному державному акті на земельну ділянку ОСОБА_1 вказано на 25 кв. м більше розміру земельної ділянки, аніж зазначено у рішенні сільської ради, та невірно вказано номер скликання сесії цієї ради.

З огляду на наведені обставини просила суд визнати недійсним та скасувати виданий ОСОБА_1 державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЗК № 040755, зареєстрований у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2163/425, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 14 травня 2021 року, зокрема об`єднано в одне провадження цей зустрічний позов ОСОБА_2 /справа № 302/483/21/ разом із первісним позовом ОСОБА_1 /справа № 302/285/21/ та присвоєно об`єднаній справі № 302/285/21.

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано неправомірним і скасовано наказ начальника Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області № 3568-сг від 15.06.2020 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність ОСОБА_3 .

Скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,20 га за кадастровим номером 2122486000:02:001:0083, яка розташована в урочищі «За Кривульов» за межами села Репинне Міжгірського (на даний час Хустського) району Закарпатської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2149716521224, номер запису про право власності 37828175 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись із цим рішенням суду ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник адвокат Рішко С.І., подала на нього апеляційну скаргу внаслідок його незаконності та необґрунтованості через порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, та недоведеність обставин, які суд визнав установленими.

Скарга загалом обґрунтована тими же доводами, які наведені у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 та зустрічному позові, яким, на думку апелянтки, місцевий суд не надав належної оцінки.

Звертала увагу, що станом на 21.01.2004 Репинська сільська рада не вправі була видавати ОСОБА_1 спірний державний акт на земельні ділянки державної форми власності, які розташовані поза межами населеного пункту с. Репинне, а також розпоряджатися цими ділянками, оскільки таке право, в тому числі на розпорядження такими землями, у даному випадку належало Міжгірській районній державній адміністрації Закарпатської області.

Стверджувала, що про незаконність спірного державного акту свідчить і те, що його реєстрація у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю є сумнівною, оскільки в архіві відділу у Міжгірському районі ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області відсутній другий примірник цього акту.

Вказувала, що спірний державний акт складений і виданий із порушенням вимог законодавства, а тому є помилковими висновки суду першої інстанції про те, що земельні ділянки ОСОБА_1 були сформовані як об`єкти цивільних прав відповідно до вимог законодавства.

Також зазначала і про безпідставне посилання місцевим судом на Декрет КМУ від 26.12.1992 № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок», який у даному випадку не підлягав застосуванню.

Наголошувала і те, що факт перетину спірних земельних ділянок у розмірі 0,0513 га державним кадастровим реєстратором не встановлено, а такий розмір зазначено працівником ТОВ «Експерт» у «схемі перетину земельної ділянки», що не є належним, допустимим і достовірним доказом.

На її переконання, суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов ОСОБА_1 і констатував про незаконність набуття нею у власність земельної ділянки та необґрунтовано відмовив у задоволенні її зустрічного позову.

За таких обставин просила апеляційний суд оскаржене рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, її зустрічний позов задовольнити, а також вирішити питання розподілу судових витрат. Водночас просила поновити їй строк на апеляційне оскарження цього рішення місцевого суду як пропущеного з поважних причин.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 15 липня 2022 року, зокрема поновлено ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник адвокат Рішко С.І., строк на апеляційне оскарження рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 18.05.2022.

Інші учасники справи своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 не скористалися.

У судовому засіданні представник апелянтки ОСОБА_2 адвокат Рішко С.І. апеляційну скаргу підтримав із підстав наведених у ній, просив таку задовольнити.

Представник первісного позивача і зустрічного відповідача ОСОБА_1 - адвокат Лукачко І.Й. у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечив унаслідок її безпідставності і надуманості, просив таку залишити без задоволення, а оскаржене рішення місцевого суду без змін.

Представники інших учасників справи у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були належним чином повідомлені. Водночас від Міжгірської селищної ради Закарпатської області 23.01.2023 на адресу Закарпатського апеляційного суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності її представника. За таких обставин неявка представників інших учасників справи, на переконання колегії суддів і відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідачку,пояснення представниківапелянтки ОСОБА_2 адвокатаРішка С.І.,первісного позивачаі зустрічноговідповідача ОСОБА_1 адвокатаЛукачка І.Й., перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Задовольняючи первісний позов ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 довів належними, достовірними і достатніми доказами свої вимоги про порушення його прав як землевласника внаслідок часткового накладення земельної ділянки ОСОБА_3 площею 0,0513 га на його земельну ділянку та спростував зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 .

Проте колегія суддів із такими висновками місцевого суду погодитися не може, оскільки таких суд першої інстанції дійшов із неправильним застосуванням норм матеріального прав і порушенням норм процесуального права з огляду на таке.

Судом установлено, що рішенням Репинської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області 12-ої сесії 23-го скликання від 26.12.1999 і додатку до нього, зокрема ОСОБА_1 було передано у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,50 га, яка була в його постійному користуванні згідно з земельно-облікових документів (а.с.114, 115).

На підставі цього рішення органу місцевого самоврядування від 26.12.1999 ОСОБА_1 було видано Репинською сільською радою державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЗК № 040755 від 21.01.2004, який зареєстрований у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2163/425, на три земельні ділянки на території цієї ж сільської ради загальною площею 0,5025 га для ведення особистого селянського господарства та обслуговування житлового будинку, а саме площами 0,0793 га, 0,0616 га і 0,3610 га (а.с.14).

22 лютого 2021 року державним кадастровим реєстратором відділу у Міжгірському районі ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області винесено рішення № РВ-2100540652021 про відмову ОСОБА_1 у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з підстави виявлення перетину ділянок із ділянкою 2122486000:02:001:0083, площа співпадіння 14,1644% (а.с.15).

Зі схеми перетину земельної ділянки, складеної сертифікованою інженеркою-землевпорядницею ОСОБА_4 , видно, що земельна ділянка землевласника ОСОБА_1 площею 0,3610 га перетинається з ділянкою за кадастровим номером 2122486000:02:001:0083, площа перетину становить 0,0513 га (а.с.23).

Наказом ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області від 30.07.2015 № 681-с/г надано ОСОБА_3 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,20 га із земель сільського господарського призначення для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту в контурі 575 на території Репинської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області (а.с.52).

Наказом ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області від 15.06.2020 № 3568-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 2122486000:02:001:0083) у власність ОСОБА_5 площею 0,20 га, у тому числі сіножаті, для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів в урочищі «За кривульов» на території Репинської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області (а.с.53).

Зазначена земельна ділянка, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державної реєстраторки виконавчого комітету Ужгородської міської ради ОСОБА_6 за індексним номером 53680706 від 19.08.2020, зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві власності за ОСОБА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2149716521224 (а.с.22).

Водночас як убачається з проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 , суміжними землевласниками (землекористувачами) є: від «А» до «Б» автодорога «Буштино Н. Ворота» землі служби автодоріг України в Закарпатській області; від «Б» до «В» землі загального користування /дорога/; від «В» до «А» землі Репинської сільської ради /за межами/ (а.с.86,87,93).

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України (в редакції на час видачі ОСОБА_1 державного акта на право приватної власності на землю) право власності на

земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами.

За таких обставин ОСОБА_1 набув права власності на земельні ділянки в установленому законом порядку.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (ч. 2 ст. 152 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Статтею 15 ЦК Українипередбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Як регламентовано частинами 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені закономматеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Ефективним способом захисту права власності (речового права) вважається вимога про витребування земельної ділянки з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку ст. 387 ЦК України. На цьому, зокрема наголошено у пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18),від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19),від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суддійде висновку,що обранийпозивачем спосібзахисту не передбачений законом або договором та/або не єефективним длязахисту порушеногоправа позивача,у цихправовідносинах позовнівимоги останньогоне підлягаютьзадоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Водночас застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 рокуу справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

У той же час вимога провизнання рішеньорганів державноївлади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування також не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою(див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

У даному випадку задоволення вимоги про скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема, повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки. Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема на незаконність рішення органу державної влади без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

Ураховуючи викладене заявлена у цій справі ОСОБА_1 вимога про скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її у власність ОСОБА_3 від 15.06.2020 № 3568-сг, не є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах, оскільки не призведе до поновлення прав первісного позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження спірною земельною ділянкою, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права ОСОБА_1 , яке потребуватиме додаткових засобів судового захисту. Виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту первісного позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо він був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо йому чиняться перешкоди в реалізації цих прав.

За таких обставин у задоволенні цієї вимоги ОСОБА_1 слід відмовити саме через обрання ним неефективного способу захисту порушених прав.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування реєстрації права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, реєстраційний номер 2149716521224, номер запису про право власності № 37828175

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини 1, 3 ст. 13 ЦПК України).

Згідно зіЗаконом України«Про внесеннязмін додеяких законодавчихактів Українищодо протидіїрейдерству» від05.12.2019№ 340-ІХ, який набрав чинності з 16 січня 2020 року, частину третю ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у такій редакції, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягаютьскасуванню та/абовилученню. У разі скасування рішення державногореєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченомупідпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченомупідпунктом «а»пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішеннядержавного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, наведене вище свідчить, що з 16 січня 2000 року, тобто на час звернення 22.03.2021 з цим позовом ОСОБА_1 до суду, законодавець уже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію, оскільки належним способом захисту порушених речових прав є скасування рішення державного реєстратора, що у даному випадку могло бути вимогою про скасування рішення державної реєстраторки виконавчого комітету Ужгородської міської ради ОСОБА_6 за індексним номером 53680706 від 19.08.2020, а не скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 .

З огляду на це обраний первісним позивачем спосіб судового захисту у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист його прав.

У пункті 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 зазначено, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Отже, у задоволені цієї вимоги ОСОБА_1 слід також відмовити з підстави обрання ним неналежного (не передбаченого законом, тобто ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») способу захисту своїх порушених прав.

З урахуванням наведеного вище у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 слід відмовити повністю.

Щодо зустрічної позовної вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним і скасування державного акта на право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_1 .

Як уже зазначалося вище згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У цій справі зустрічна позивачка ОСОБА_2 , хоч і посилалася на ряд, на її думку, порушень законодавства під час видачі ОСОБА_1 спірного державного акта на земельні ділянки, який виданий йому ще у 2004 році, тобто за довго до того як вона у 2020 році стала власницею земельної ділянки за кадастровим номером 2122486000:02:001:0083, однак при цьому не довела жодними доказами, чим саме порушуються її права спірним державним актом.

Твердження ОСОБА_2 у зустрічному позові про те, що цей державний акт ОСОБА_1 не є законним і підлягає визнанню недійсним, оскільки «впливає» на її права, не заслуговує на увагу, так як нею не доведено порушення її прав зазначеним державним актом, а відтак самі по собі можливі недоліки (порушення вимог законодавства) під час його видачі ОСОБА_1 , за відсутності при цьому порушеного права зустрічної позивачки, не можуть слугувати достатньою підставою для задоволення її зустрічних позовних вимог.

Окрім цього, як видно з проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , то ОСОБА_1 не є її суміжним землевласником, тобто належна їй на праві власності ділянка не межує із земельними ділянками первісного позивача.

За наведених обставин у зустрічному позові слід також відмовити за його недоведеністю.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів уважає частково слушними, оскільки вони частково ґрунтуються на вимогах закону і фактичних обставинах справи та спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а відтак апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин рішення місцевого суду не може вважатись законним та обґрунтованим, а тому, відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, підлягає до скасування з одночасним ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволені як первісного, так і зустрічного позовів.

Керуючись статтями 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник адвокат Рішко Сергій Іванович, задовольнити частково.

Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2022 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Центр надання адміністративних послуг Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області, про скасування наказу та реєстрації права власності на земельну ділянку відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06 лютого 2023 року.

Суддя-доповідачка

Судді