Постанова

від 17.01.2023 по справі 525/1399/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 525/1399/21 Номер провадження 22-ц/814/369/23Головуючий у 1-й інстанції Прасол Я.В. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Одринської Т.В.,

Суддів: Абрамова П.С., Пікуля В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Ряднини І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами,

за апеляційноюскаргою ОСОБА_6

на рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 01 червня 2022 року

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2021 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області, в якому просив визнати за ним права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , як за спадкоємцем батька ОСОБА_7 за заповітом, який належав останньому на підставі записів у погосподарській книзі.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_7 .Після його смерті відкрилася спадщина, у тому числі на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , що належав останньому на праві власності на підставі запису в погосподарській книзі сільської ради за 1991-1995 роки, особовий рахунок № НОМЕР_1 . На той час, запис у погосподарській книзі був належним засобом реєстрації права власності на житловий будинок з господарськими будівлями. Реєстрація права власності на вищевказане будинковолодіння станом на лютий 2004 року не проводилася.

Вказаний житловий будинок з господарськими спорудами розташований на земельній ділянці площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка була передана ОСОБА_7 на підставі рішення Матяшівської сільської ради народних депутатів Великобагачанського району Полтавської області від 24.12.1996, але приватизація за життя ним завершена не була. Спадкоємцем після смерті ОСОБА_7 на вищевказане будинковолодіння є позивач у справі на підставі заповіту від 22.10.2015, інше майно за іншим заповітом ОСОБА_7 заповів ОСОБА_2

ОСОБА_3 , мати позивача, яка мала право на обов`язкову частку у спадщині, від прийняття спадщини відмовилася в установленому Законом порядку.

05 липня 2021 року приватним нотаріусом Великобагачанського районного нотаріального округу Сахаровою Л.І. йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок з господарськими будівлями, через відсутність правовстановлюючих документів.

У зв`язку з чим позивач вимушений був звертатися до суду з даним позовом.

Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 01 червня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається в цілому з: житлового будинку ( літ. «А-1»), літньої кухні (літ. «Б,б»), сараю (літ. «В»), сараю (літ. «Г»), сараю (літ. «Д»), сараю (літ. «д»), сараю (літ. «З»), гаражу (літ. «Ж»), гаражу (літ. «Л»), навісу (літ. «ж»), навісу (літ. «ж1»), навісу (літ. «Н»), погребу (літ. «з»), вбиральні (літ. «М»), огорожі №1, воріт огорожі №2, у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В іншій частині заявлених вимог відмовлено.

З вказаним судовим рішенням не погодився ОСОБА_6 та подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована, тим, що судом не прийнято до уваги, що виділ з майна колгоспного двору або його поділ це право, а не обов`язок членів колишнього колгоспного двору. Всі члени колишнього колгоспного двору відмовилися від виділу своєї частки в майні колгоспного двору і ніхто не може їх примусити до цього. Спору щодо права власності на майно колишнього двору між його членами, за якими зберіглося, це право, станом на 15.04.1991року, немає.

Посилання суду на правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду України від 18 листопада2015року у справі № 6-350цс15, на думку позивача, є недоречним, бо правовідносини, які розглядалися судом не є аналогічними.

Суд не звернув увагу, що витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, що зберіглося на 15 квітня 1991 року поширюється загальний трирічний строк позовної давності. Це також свідчить про те, що право на частку в майні колишнього колгоспного двору його членами не набувається автоматично, а враховується їх волевиявлення. Позивач з матір`ю постійно проживав в будинку, але свою частку в майні колишнього колгоспного двору не виділяли і виділяти не бажали.

Відзив до суду апеляційної інстанції не надходив.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , 1968 року побудови мало статус колгоспного двору.

Станом на 15 квітня 1991 року за вказаною адресою зареєстровані та проживали голова колгоспного двору ОСОБА_7 , його дружина ОСОБА_3 , сини ОСОБА_6 та дочка ОСОБА_8 (а.с.208-210).

Голова колгоспного двору ОСОБА_7 не отримував свідоцтво про право власності на вказане домоволодіння.

21 червня 2018 року ОСОБА_7 склав заповіт, яким приватну земельну ділянку розміром 0,4400 га, та земельну ділянку розміром 0,7353 га , а також належний йому на праві приватної власності житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами заповів ОСОБА_6 ( а.с. 6, 66).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на належну йому частку домоволодіння.

ОСОБА_6 прийняв спадщину за заповітом в установленому законом порядку. Дружина померлого ОСОБА_3 , та дочка померлого ОСОБА_8 відмовилися від прийняття спадщини, про що подали до нотаріуса відповідні заяви (а.с.39-110).

05 липня 2021 року приватним нотаріусом Великобагачанського районного нотаріального округу Сахаровою Л.І. ОСОБА_6 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , через відсутність правовстановлюючих документів (а.с.9).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що станом на 15 квітня 1991 року спірне домоволодіння належало до суспільної групи «колгоспний двір», до складу якого входили: голова колгоспного двору ОСОБА_7 , його дружина ОСОБА_3 , сини ОСОБА_6 та дочка ОСОБА_8 , які у рівних частинах, тобто по 1/4 частки, набули право приватної власності на спірне домоволодіння. Оскільки, дружина та дочка померлого відмовилися від своєї частки в спадковому майні, суд прийшов до висновку про визнання за позивачем права власності на частку домоволодіння належного померлому.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 120 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року № 1540-VI (далі - ЦК УРСР) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).

Виходячи зі змісту цієї статті, кожен член колгоспного двору є учасником спільної сумісної власності на все майно двору незалежно від того, чи брав він участь в його придбанні. Нетривале перебування працездатного члена колгоспного двору у складі двору або незначна участь працею та коштами у веденні господарства можуть бути підставою для зменшення його частини.

Згідно з частиною другою статті 123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

15 квітня 1991 року набув чинності Закон України від 07 лютого 1991 року № 697-XII «Про власність», яким було передбачено право спільної власності громадян, гарантії захисту права власності, правомірності володіння майном.

Положення статей 17, 18 Закону «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, є співвласниками у рівних частках у праві спільної власності на майно колгоспного двору.

Встановивши, що домоволодіння належало колгоспному двору, станом на день набрання чинності Закону України «Про власність» 15 квітня 1991 року в ньому були зареєстровані та проживали четверо осіб: ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та дочка ОСОБА_8 , суд зробив обґрунтований висновок, що домоволодіння належить вказаним особам в рівних частках по 1/4 кожному.

Згідно із статтями524,529 ЦК Української РСРспадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Відповідно достатті 548 ЦК Української РСРдля придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Згідно ізстаттею 549 ЦК Української РСРспадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив у володіння або управління спадковим майном.

Відповідно до статей1216,1218 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Оскільки, ОСОБА_7 , на час смерті мав право на частку в майні колишнього колгоспного двору, то відповідно спадщина після його смерті відкрилася лише на 1/4 частину будинковолодіння.

Доводи позивача про те, що станом на час смерті ОСОБА_7 був власником спірного домоволодіння, є помилковими, оскільки доказів того, що інші члени колгоспного двору втратили право на його частину, матеріали справи не містять.

Окрім того, той факт що ОСОБА_6 та ОСОБА_3 не виділяли належні їм частки колишнього колгоспного двору, не вказує на те, що домоволодіння належало померлому ОСОБА_7 повністю. Так як вже було зазначено, усі члени колгоспного двору, які проживали та були зареєстровані в ньому станом на 15 квітня 1991 року, мали рівні частки у ньому.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, правильно застосував норми процесуального права та постановив рішення, яке відповідає закону, - підстави для задоволення даної апеляційної скарги відсутні.

Враховуючи вищевказане, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 -залишити без задоволення.

Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 01 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови складено 27 січня 2023 року.

Головуючий суддя Т.В. Одринська

Судді П.С. Абрамов

В.П. Пікуль