Постанова

від 14.02.2023 по справі 727/6702/22

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2023 року м. Чернівці Справа № 727/6702/22

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Лисака І.Н.,

суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б.,

секретар: Собчук І.Ю.,

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач: Виконавчий комітет Чернівецької міської ради,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нарішення Шевченківськогорайонного судум.Чернівці від14листопада 2022року, ухваленого під головуванням судді Гавалешка П.С., дата складання повного тексту рішення 23 листопада 2022 року, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2022 року позивачі звернулися до виконавчого комітету Чернівецької міської ради з позовом про визнання незаконним та скасування п.10 Додатку до рішення виконавчого комітету №112/4 від 23.02.2022 року про демонтаж навісу на будинку по АДРЕСА_1 (а.с.2-3).

В обґрунтування позову вказували, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками квартири АДРЕСА_2 , який розташований на земельній ділянці, що належить територіальній громаді.

Наголошували, що протоколом комісії від 08 лютого 2022 року у відповідності до «Порядку демонтажу тимчасових споруд, пересувних тимчасових споруд, малих архітектурних форм і літніх торгових майданчиків на території м. Чернівці», затвердженого рішенням виконкому Чернівецької міської ради №495/23 від 16 жовтня 2020 року, було запропоновано виконкому ухвалити рішення про демонтаж навісу на подвір`ї на стіні будинку АДРЕСА_1 за порушення п.11.4 Додатку №1 до Правил благоустрою м. Чернівці та ст.152 КУпАП, що підтверджується листом Управління порядку та контролю за благоустроєм №13/01-12/117 від 17 січня 2022 року та, в подальшому, виконавчий комітет Чернівецької міської ради прийняв рішення №112/4 від 23 лютого 2022 року (п.10 Додатку).

Провадження №22-ц/822/48/23

Вважали, що відповідно до ст.32 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» триповерховий будинок, в якому вони проживають, не відноситься до об`єктів за класом наслідків СС1 (незначних наслідків) для застосування вимог «Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію», затвердженого Постановою КМУ від 07 червня 2017 року №406, який також не вимагає отримання дозволу на встановлення навісу, оскільки відсутнє втручання в огороджувальні та несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування. Крім цього, «Правила благоустрою м. Чернівці» приймалися рішенням 66 сесії 6 скликання Чернівецької міської ради від 20 грудня 2018 року №1575 з наступними змінами, тобто, на думку позивачів, вони є такими, що не мають зворотної дії в часі, а влаштування ними навісу не суперечить наведеним нормативним актам, останній встановлений не на земельній ділянці, при його зведені не проводилося земельних робіт або робіт по будівництву фундаменту, що підтверджено також постановою №18 від 06 жовтня 2017 року.

Стверджували, що зі схеми технічного паспорта та фотознімку, долученого до матеріалів справи, вбачається, що навіс розташований на внутрішньому дворовому фасаді будинку та з 2007 року обставини користування прибудинковою територією не змінилися, за взаємною домовленістю з мешканцями сусідніх прибудинкових територій будинків АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 двір є загальним та використовується для паркування автомобілів мешканців вказаних будинків, його частину займає не навіс, а належний позивачам автомобіль.

На підставі наведеного просили позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 листопада 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із наведеним рішенням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскаржили його в апеляційному порядку, просять його скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Наводять обставини, викладені в позовній заяві, та наголошують на тому, що судом наведені дані, які відсутні в матеріалах справи, а саме щодо підписантів в АТ «Сансервіс», проігноровано як доказ - квитанцію про оплату виготовлення та монтажу настінного навісу від 25.01.2007 року, яка містить відбиток печатки АТ «Сансервіс» та якою могли скористатися лише уповноважені особи, такі як голова правління і головний бухгалтер, що само по собі підтверджує дату встановлення згідно ст.207 ЦК України.

Вказують, що відсутність правовстановлюючого документу на земельну ділянку, яка закріплена рішенням №754 виконкому Чернівецької міськради депутатів трудящих від 14.08.1953 року, не позбавляє співвласників будинку в порядку ст.95 ЗК України користуватися останньою та, в подальшому, здійснити її приватизацію, а посилання, що не зазначено право на таке користування за позивачами, є безпідставним з огляду, що рішення приймалось 70 років потому.

Щодо адміністративних постанов, то останні є доказом, що відповідач намагався довести наявність правопорушення в 2021-2022 роках в межах діючого законодавства про надання дозволу, а не визначення винуватості чи її відсутності.

Зазначають, що суд прийняв заперечення відповідача за межами встановленого строку та використав викладену в ньому інформацію для надання оцінки доказам.

Вважають, що посилання суду на відсутність правовстановлюючого документу про право власності на споруджений навіс (майно) є безпідставним.

У відзиві на апеляційну скаргу Чернівецька міська рада просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які прийняли участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1)керує ходомсудового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядаєсправи неінакше якза зверненнямособи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збираннядоказів уцивільних справахне єобов`язком суду,крім випадків,встановлених цимКодексом.Суд маєправо збиратидокази,що стосуютьсяпредмета спору,з власноїініціативи лишеу випадках,коли ценеобхідно длязахисту малолітніхчи неповнолітніхосіб абоосіб,які визнанісудом недієздатнимичи дієздатністьяких обмежена,а такожв іншихвипадках,передбачених цимКодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вказав, що не приймає посилання позивачів на архівний витяг рішення виконкому Чернівецької міської ради депутатів трудящих №754 від 1953 року, оскільки позивачі не оспорюють факту належності земельної ділянки під спорудженим ними об`єктом міській територіальній громаді, фіксації території навколо даного об`єкта із зазначеного рішення не вбачається.

Позивачами також не доведено, що зазначена у позові територія відноситься до прибудинкової, так як ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що «Прибудинкова територія-територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир), а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку».

Наголосив, що надана позивачами схема розташування будівель та споруд у АДРЕСА_1 та фотознімок навісу з розташованим під ним автомобілем також не несуть належної доказової бази правомірності дій позивачів, та зазначив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не доведено порушення їх майнових прав або законного інтересу, а матеріали справи не містять доказів, що останні є законними власниками спорудженого майна (навісу), оскільки не довели встановлення такого в 2007 році до врегулювання такого порядку нормативними актами.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_2 належить на праві приватної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності від 20.07.2007 року (а.с.4).

Згідно додатку до рішення виконавчого комітету міської ради №112/4 від 23 лютого 2022 року до переліку тимчасових споруд, встановлених без дозвільних документів в м. Чернівці, які підлягають демонтажу включено навіс, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5-6).

З архівного витягу рішення виконкому Чернівецької міської ради депутатів трудящих №754 від 1953 року вбачається, що ним було затверджено представлені бюро технічної інвентаризації матеріали обміру земель будівельного кварталу №99а, загальною площею 1937 кв.м. та пропозиції комісії, та зареєстровано за землекористувачами будівельного кварталу №99а, 1937 кв.м. земельних площ, виявлені лишки присадибних ділянок залишено в тимчасовому користуванні землекористувачів вище згаданого будівельного кварталу ( АДРЕСА_4 , 253 кв.м. зареєстровано за землекористувачем) ( а.с.7).

На підставі протоколу про адміністративне правопорушення №02 від 15 червня 2017 року адміністративною комісією при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради було винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення №18 від 06 жовтня 2017 року відносно ОСОБА_1 про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративне правопорушення. ОСОБА_1 інкримінували адміністративне правопорушення, передбачене ст.152 КУпАП, а саме самовільне встановлення навісу у дворі загального користування (а.с.10).

З протоколу про адміністративне правопорушення №0564 від 09 грудня 2021 року адміністративною комісією при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради було винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення №6 від 11 лютого 2022 року відносно ОСОБА_1 про закриття провадження у справі у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. ОСОБА_1 інкримінували адміністративне правопорушення, передбачене ст.152 КУпАП, а саме самовільне розміщення навісу у дворі спільного користування на землях комунальної власності (а.с.8-9).

З копії договору №18-Ф від 30 листопада 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та спеціалізованим підприємством підрядних робіт АТ «Сансервіс» в особі голови правління Файнкіхена С.Ю., вбачається, що товариство зобов`язалося перед відповідачем виконати роботи, пов`язані із виготовленням настінного навісу на будинок та здійснити його монтаж (а.с.24).

Згідно копії акту приймання-передачі виконаних робіт від 26 січня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та спеціалізованим підприємством підрядних робіт «Сансервіс» в особі директора Файнкіхена С.Ю., вбачається, що роботи у відповідності з договором №18-Ф від 30 листопада 2006 року виконавець виконав та передав замовнику, а замовник прийняв настінний навіс на будинок та монтаж навісу на стіну будинку АДРЕСА_1 (а.с.25).

Квитанція до прибуткового касового ордеру №7 від 25.01.2007 року містить інформацію здійснення ОСОБА_1 оплати 6700 грн за виготовлення та монтаж настінного навісу (а.с.65/зворот).

В матеріалах справи мітиться схема розташування будівель та споруд у АДРЕСА_1 та фотознімок навісу з розташованим під ним автомобілем (а.с.11-12).

Лист Управління охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради від 22 серпня 2022 року №02-02/69 інформує, що АДРЕСА_1 відноситься до комплексної охоронної зони, а також містить наступний зміст «Комплексна охоронна зона - це спільна зона, встановлена для певної сукупності пам`яток на території з їх високою концентрацією при межуванні або частковому суміщенні зон охорони пам`яток з метою комплексного характеру середовища. В межах комплексної охоронної зони збороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідних органів охорони культурної спадщини» (а.с.34).

Рішенням 14 сесії V скликання Чернівецької міської ради №252 від 28 лютого 2007 року було затверджено «Коригування історико - архітектурного опорного плану і проекту зон охорони пам`яток та визначення меж і режимів використання історичних ареалів м. Чернівці», у зв`язку з чим з 2007 року АДРЕСА_1 відноситься до охоронної зони, що унеможливлює здійснення будь яких містобудівних та архітектурних перетворень, без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини (а.с.35-37).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч.1 ст.16 ЦК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Оскільки відповідно до ст.16 ЦК України порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, тому суд при вирішенні спору має надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, чи відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому слід зауважити, що оскарження правового акта індивідуальної дії можливе за наявності підтвердженого належними доказами факту порушення (невизнання або оспорювання) права на це майно.

Верховним судом у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Отже, відсутність порушеного права у позивача зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Згідно зі ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Аналогічні положення містяться у ст.319 ЦК України. Власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов`язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує принцип поєднання інтересів власника, суспільства та інших власників і користувачів об`єктами власності. Власність зобов`язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, всього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власників з боку держави, громадянина чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.

Громадяни користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення і не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Здійснюючи свої права, власник зобов`язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об`єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов`язків власник зобов`язаний додержуватись моральних засад суспільства.

Відповідно до положень ст.391 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

За визначенням ст.1 ЗУ від 06.09.2005 №2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.10 ЗУ «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить затвердження правил благоустрою територій населених пунктів.

Частиною 2 цієї ж ст. ЗУ «Про благоустрій населених пунктів» визначені повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, до яких, відповідно до пункту 5 цієї частини статті, належить здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо.

До об`єктів благоустрою населених пунктів, у розумінні ч.1 ст.13 ЗУ «Про благоустрій населених пунктів», належать: 1) території загального користування: а) парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам`ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; б) пам`ятки культурної та історичної спадщини; в) майдани, площі, бульвари, проспекти; г) вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; ґ) пляжі; д) кладовища; е) інші території загального користування; 2) прибудинкові території; 3) території будівель та споруд інженерного захисту територій; 4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.13 ЗУ «Про благоустрій населених пунктів» до об`єктів благоустрою населених пунктів належать прибудинкові території. В силу ч.1 ст.14 цього Закону об`єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством.

Згідно пп.1, 5 ч.1 ст.16 вказаного Закону на об`єктах благоустрою забороняється виконувати роботи без дозволу в разі, якщо обов`язковість його отримання передбачена законом; самовільно встановлювати об`єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо;

В силу ч.2 ст.17 цього Закону громадяни у сфері благоустрою населених пунктів зобов`язані: 1) утримувати в належному стані об`єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, а також визначену правилами благоустрою території населеного пункту прилеглу до цих об`єктів територію; 2) дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів; 3) не порушувати права і законні інтереси інших суб`єктів благоустрою населених пунктів; 4) відшкодовувати в установленому порядку збитки, завдані порушенням законодавства з питань благоустрою населених пунктів; 5) допускати на об`єкти благоустрою, що перебувають у їх власності або користуванні, аварійно-рятувальні та інші служби для здійснення заходів щодо запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

В силу ч.1 та ч.2 ст.20 зазначеного Закону організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Благоустрій здійснюється в обов`язковому порядку на всій території населеного пункту (села, селища, міста).

Елементами (частинами) об`єктів благоустрою є, зокрема, малі архітектурні форми (п.9 ч.1 ст.21 ЗУ «Про благоустрій населених пунктів»).

За змістом ч.2 ст.21 ЗУ «Про благоустрій населених пунктів» до малих архітектурних форм належать, у тому числі, альтанки, павільйони, навіси. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил (частина третя цієї ж статті).

За приписами ст.23 Закону до об`єктів благоустрою території житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, на яких розміщені об`єкти житлової забудови, громадські будівлі та споруди, інші об`єкти загального користування. 2. Благоустрій території житлової та громадської забудови здійснюється з урахуванням вимог використання цієї території відповідно до затвердженої містобудівної документації, правил благоустрою території населеного пункту, а також установлених будівельних норм, норм і правил.

Стаття 33 цього Закону визначає нормативи у сфері благоустрою населених пунктів

1. У сфері благоустрою населених пунктів діє система нормативів, що встановлюється у сфері землеустрою, містобудування, озеленення територій, утримання будинків і споруд, освітлення територій, а також у галузі охорони здоров`я та охорони навколишнього природного середовища.

2. Законом можуть встановлюватися й інші нормативи, пов`язані із забезпеченням благоустрою населених пунктів.

В силу приписів ст.34 зазначеного Закону правила благоустрою території населеного пункту (далі - Правила) - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту.

Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту (далі - Типові правила) для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.

Типові правила розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

У разі якщо відповідною сільською, селищною, міською радою не прийнято рішення про затвердження Правил, застосовуються Типові правила, які були затверджені наказом №310 Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27.11.2017 року.

Стаття 40 цього Закону передбачає, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.

Відповідно доп.4розділу 2Інструкції пропорядок проведеннятехнічної інвентаризаціїоб`єктівнерухомого майна,затвердженої НаказомДержавного комітетубудівництва,архітектури тажитлової політикиУкраїни від24травня 2001року №127господарські (допоміжні)будівлі (сараї,хліви,гаражі,літні кухні,майстерні,вбиральні,погреби,навіси,сміттєзбірники тощо)та споруди(колодязі,вигрібні ями,огорожі,ворота,хвіртки,замощення тощо)підлягають технічнійінвентаризації вскладі основноїбудівлі.

Згідно п.3.2. розділу 3 вказаної Інструкції будівлі тимчасового характеру (навіси, палатки, кіоски, накриття, літні душі, теплиці, покриті поліетиленовою плівкою тощо) обміряються та включаються до матеріалів інвентаризації. Це будівлі - збірно-розбірні, без фундаменту, з недовговічного матеріалу, сезонного використання (без утеплення основних огороджувальних конструкцій).

Згідно з п.44 ч.1 ст.26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання - встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян (підпункт 7 пункту «а» частини першої статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно до ч.1 ст.59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

У відповідності до ч.1 ст.73 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

На підставі повноважень, визначених ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про благоустрій населених пунктів» прийняті Правила благоустрою м.Чернівців, затверджених рішенням міської ради VII скликання від 20.12.2018 р. № 1575, зі змінами від 28.02.2019р. №1636 та в редакції згідно рішення № 2417 від 30.09.2020 року.

Зміст вищевикладених положень законодавства дає підстави для висновку, що встановлення малої архітектурної форми лише за наявності і на підставі паспорта прив`язки, виданого конкретній особі (замовнику), який має намір встановити таку споруду із включенням до паспорту прив`язки його реквізитів (найменування, П. І. Б., адреса, контактна інформація).

Встановлення ж вищевказаних тимчасових споруд іншими особами, не вказаними у паспорті прив`язки, або без такого документа забороняється законом і вважається самовільним розміщенням цих споруд, порушує благоустрій населених пунктів, організація і контроль за станом якого здійснюється органами місцевого самоврядування згідно з наявними у них повноваженнями у цій сфері, зокрема, відповідними радами і їх виконавчими органами (у даному випадку Чернігівською міською радою і Управлінням житлово-комунального господарства Чернігівської міської ради).

Самовільно розміщені тимчасові споруди підлягають демонтажу і мають бути прибрані особами, які їх самовільно розмістили.

В межах обґрунтувань позовної заяви, мотивів оскаржуваного рішення та доводів апеляційної скарги вбачається, що предметом дослідження судом апеляційної інстанції є час встановлення спірної споруди на підставі доказів, поданих учасниками справи і оцінених судом, і в залежності від цих обставин, надання відповіді щодо поширення зазначених актів на малі архітектурні форми, встановленні до введення актів в дію.

Так, договір №Ф-18 від 30.11.2006 року укладено між ОСОБА_1 та СПСР АТ «Сансервіс» в особі голови правління Файнкіхена С.Ю., а акт прийняття передачі виконаних робіт від 26.01.2007 року укладено вже між ОСОБА_1 та СППР в особі директора Файнкіхена С.Ю., що, в свою чергу, робить такі докази неналежними та недопустимими, оскільки не підтвердження позивачем будь-якими належними доказами, що ОСОБА_3 спочатку був головою правління СППР Акціонерного товариства «Сансервіс», а в подальшому став директором СППР, отже мав повноваження на видачу пред`явлених суду документів, не спростовує об`єктивні сумніви відповідача, спростовані витягом з державного реєстру, з якими вірно погодився суд першої інстанції, щодо часу їх видачі, отже унеможливлює з них встановити поза будь-яким сумнівом час облаштування спірного навісу саме в січні 2007 року.

Щодо залишення поза увагою оцінки судом першої інстанції квитанції про оплату вказаних вище робіт, то дії суду відповідають процесуальному закону, оскільки така квитанція була подана суду на звороті письмових міркувань позивачів (а.с.65) без клопотання про поновлення строку на подання такого доказу та його приєднання до матеріалів справи, оскільки останній було подано вже після закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті (а.с.49), отже не охоплюється поняттям доказу в цивільному процесі.

Доводи стосовно прийняття судом заперечення відповідача з порушенням процесуального строку та використання інформації, наявної там для надання оцінки доказів, також є не спроможними, оскільки наведена там інформація щодо зайняття посади директора СППР-АТ «Сансервіс» у період 2006-2008 років ОСОБА_4 а не ОСОБА_3 перебуває у відкритому доступі і суд сам міг таку перевірити за необхідності.

З цього вбачається, що вказані позивачами докази часу придбання (виготовлення) навісу не є належними в рамках цього спору, оскільки посвідчують лише набуття такого майна у власність. Предметом ж спору є правомірність його використання на фасаді будинку в межах прибудинкової території, встановлення якого регулюється зазначеними вище актами. Аналіз зазначених норм дає можливість прийти до висновку, що територіальні громади наділені правом регулювати порядок розміщення, крім іншого, малих архітектурних форм, що розташовані в межах населеного пункту, в тому числі регулюючи таке шляхом внесення змін до правил розміщення.

Оспорюване рішення виконавчого комітету не порушує право позивачів як власників навісу, оскільки воно не позбавляє останніх прав на навіс як об`єкт речового права, а обмежує умови його використання у бажаний позивачами спосіб, який не погоджувався у встановленому порядку та/або до набрання актами чинності не був включений до технічної інвентаризації будинку.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.

Інші наведені в апеляційній скарзі посилання висновків суду не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Лисак І.Н.

Судді: Височанська Н.К.

Перепелюк І.Б.