Постанова

від 07.02.2023 по справі 910/8838/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2023 р. Справа№ 910/8838/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Пшенько С.М.

від відповідача: не з`явився;

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Нова Лайт"

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2022

у справі № 910/8838/22 (суддя - Пукас А.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю Енд Ті Трейдінг Компані"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Нова Лайт"

про стягнення 418 446 грн,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст заявлених вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ю Енд Ті Трейдінг Компані» (далі за текстом - ТОВ «Ю Енд Ті Трейдінг Компані», позивач, орендодавець) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія «Нова Лайт» (далі за текстом - ТОВ «Інжинірингова компанія «Нова Лайт», відповідач, орендар) про стягнення 418 446 грн заборгованості у вигляді неустойки за неналежне виконання умов договору оренди майна № 667 від 03.12.2020 (далі за текстом - договір).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач користувався орендним приміщенням поза межами строку дії договору та повернув таке майно з порушенням визначених договором строків, у зв`язку з чим позивачем здійснено нарахування неустойки на підставі частини 2 статті 785 ЦК України (далі за текстом - ЦК України), яку згідно доводів позивача, відповідачем станом на дату звернення до суду з даним позовом оплачено частково.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2022 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія «Нова Лайт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю Енд Ті Трейдінг Компані» неустойку - 418 446 грн., судовий збір - 6 276 грн. 69 коп та витрати на професійну правничу допомогу - 3 000 грн. 00 коп.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду та межі апеляційного перегляду рішення суду

Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія «Нова Лайт» 30.11.2022 (через Укрпошту) звернулося безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2022 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 було відкрито апеляційне провадження у даній справі, судове засідання було призначене на 07.02.2023.

26.12.2022 надійшов відзив на апеляційну скаргу у даній справі, який суд прийняв у порядку ст. 263 ГПК України.

У судове засідання 07.02.2023 з`явився представник позивача. Просив залишити без задоволення апеляційну скаргу у даній справі, а рішення суду першої інстанції - змін. Водночас, 06.02.2023 через систему «Електронний суд» надійшла заява про проведення засідання за відсутності представника позивача. Вказану заяву суд апеляційної інстанції залишив без розгляду, оскільки сторона з`явилась на судове засідання.

Представник відповідача на судове засідання 07.02.2023 не з`явився. Про час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що 10.01.2023 надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу у даній справі. Так, скаржник обізнаний про знаходження в провадженні апеляційного суду справи, за його апеляційною скаргою, її рух (вказав у запереченнях на відзив про обізнаність щодо існування ухвали Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2022). А також скористався правом на спростування доводів відзиву, подавши на нього заперечення. Водночас, жодних заяв про неможливість розгляду апеляційної скарги без участі його представника не направив.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів

Щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права, апелянт зазначив, що в оскаржуваному рішенні суд, визнавши факт орендних правовідносин між сторонами в спірний період, помилково визначив договір оренди майна № 667, укладений між сторонами 03.12.2020р., таким, що припинив свою дію 09.01.2021 та не охоплював правовідносини сторін поза межами зазначеного строку.

Так, за доводами апелянта, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження факту висловлення орендодавцем в строки, встановлені ст. 764 ЦК України та ст. 284 ГК України своїх заперечень проти продовження терміну дії договору оренди. Натомість, в матеріалах справи містяться докази продовження орендних відносин за мовчазної згоди сторін.

Так, ТОВ "Ю Енд Ті Трейдінг Компані" продовжувало виставляти ТОВ «Інжинірингова компанія «Нова Лайт» рахунки на сплату орендної плати в період після закінчення терміну дії договору оренди, посилаючись саме на договір оренди майна № 667 від 03.12.2020, а відповідач за період фактичного користування майном сплачував рахунки у повному обсязі. Акт виконаних робіт за період після 09.01.2021 також складено за фактом виконання господарських операцій саме за договором оренди майна № 667 від 03.12.2020.

Скаржник зазначає, що нормами законодавства передбачено, що договір оренди продовжується на той самий термін, на який його було укладено, у разі відсутності заяви однієї із сторін про його припинення, поданої протягом визначеного законом строку. Разом з тим, п.4.2. договору зазначено, що він не підлягає поновленню на новий строк на підставі ст.764 ЦК України, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що в такий спосіб сторони установили заборону на автоматичне продовження договору оренди відповідно до положень ст. 764 ЦК України та ст. 284 ГК України.

Апелянт вважає, що такі висновки суду хибні, з огляду на те, що за своїм характером положення ст. 764 ЦК України та ст. 284 ГК України є імперативними. А тому непідписання сторонами додаткової угоди про продовження дії договору не впливає на фактичне поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, відповідно до імперативних приписів ст. 764 ЦК України та ч. 4 ст. 284 ГК України.

Також сторона зазначила, що строк дії договору оренди № 667 від 03.12.2020 встановлено до 09.01.2021, однак після спливу цього строку відповідач продовжує користуватись орендованим майном, що визнано сторонами та досліджено судом. За доводами скаржника позивачем не надано доказів висування з його боку вимог з повернення майна з оренди за спливом встановленого договором строку оренди.

Отже, якщо позивач вважав вищевказані платежі з боку відповідача неустойкою, то мав, в тому числі, дотримуватися вимог бухобліку для відображення цієї неустойки. Не відбувалася б і реєстрація податкової накладної в ЕРПН. Натомість в ЕРІН містяться податкові накладні, зареєстровані позивачем за кодом послуги згідно з ДКПП 77.39.1 (послуги щодо оренди та лізингу інших машин, устатковання та майна).

Додатково наголошує на те, що позивач вводить суд в оману: спочатку заявляє про наявність орендних правовідносин в оскаржуваний період (зокрема, з 10.01.2021 р. по 09.04.2021р.) саме за договором оренди майна № 667 від 03.12.2020, потім відмовляється від своїх тверджень та зазначає про начебто нарахування та сплату неустойки, що суперечить наявним в матеріалах справи доказам протилежного.

Також апелянт наголосив, що пунктом 8.7. договору № 667 від 03.12.2020 встановлено, що якщо майно, що орендується, після закінчення строку оренди було фактично доставлено на склад орендодавця, але орендар не направив уповноваженого представника для складання акту повернення майна та акту технічного огляду, то орендодавець має право самостійно скласти такі акти, підписати їх зі своєї сторони та направити їх для підписання орендаря. Отже, в разі складання акту повернення без присутності представника орендаря, позивач мав направити акт для його підписання відповідачу. Натомість, в матеріалах справи відсутні докази направлення орендодавцем на підписання орендарю акту з повернення майна з оренди, складеного 08.07.2021. Таким чином, саме позивачем порушено умови, встановлені договором для повернення майна з оренди. За доводами скаржника, він очікував на акт саме після 09.04.2022 року.

Щодо витрат на правничу допомогу апелянт зазначає, що позивачем подано до суду попередній розрахунок суми судових витрат, за сенсом якого, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, серед яких витрати на професійну правничу допомогу (винагорода за підготовку позовної заяви) у розмірі 3000 гривень.

У матеріалах справи відсутні як детальний розрахунок вартості робіт, так і акт приймання-здачі виконаних робіт, в якому такий розрахунок би наводився.

Таким чином, скаржник просив задовольнити апеляційну скаргу у даній справі та скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове - про відмову в повному обсязі.

5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У поданому позивачем відзиві сторона заперечує проти доводів апеляційної скарги у даній справі, просить залишити її без задоволення з урахуванням наступного. Так, сторона зазначила, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, ними не визнаються повністю.

Так, сторона зазначила, що згідно з статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Водночас, відповідно до частини 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

За доводами сторони, згідно з умовами договору оренди майна № 667 від 03.12.2020 строк оренди складав 30 днів з дати прийняття майна. Так, позивач і відповідач домовились, що строк оренди за договором не підлягав поновленню на новий строк на підставі статті 764 ЦК України. Водночас, ст. 764 ЦК України не містить прямої вказівки про те, що сторони не можуть відступити від її положень. Таким чином, враховуючи положення ч. 3 ст. 6 ЦК України з припиненням строку оренди договір припинив свою дію. Про відсутність угод про продовження строку оренди та про неможливість автоматичної пролонгації договору зокрема наголошував і сам відповідач у відповіді на претензію від 24.08.2022 № 1/08.

Позивача зазначає, що нарахування та сплата неустойки на підставі статті 785 ЦК України не передбачає оформлення актів приймання-передачі наданих послуг.

Факт повернення майна з оренди підтверджується актом повернення No335/1 від 08.07.2021, підписувати який відповідач відмовився, про що відповідач зазначає у відзиві на позовну заяву (третя сторінка відзиву на позов від 06.10.2022). При цьому, відповідач не надав позивачу обґрунтованої відмови від підписання акту повернення № 335/1 від 08.07.2021. Таким чином, відповідно до пункту 8.7. договору акт повернення № 335/1 від 08.07.2021 вважається поверненим у формі, яка надана позивачем.

Щодо співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу, то зазначаємо наступне. Згідно з вимогами законодавства в позовній заяві був наведений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які поніс позивач і які він очікував понести у зв`язку із розглядом справи.

6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції

Як вбачається з матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, 03.12.2020 між ТОВ «Ю Енд Ті Трейдінг Компані» та ТОВ «Інжинірингова компанія «Нова Лайт» укладено договір оренди майна № 667, відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець зобов`язується передати орендареві, а орендар зобов`язується прийняти в строкове платне користування обладнання та зобов`язується сплачувати орендодавцеві орендну плату.

Найменування та ідентифікаційні дані майна: екскаватор Tekeuchi ТВ-135 Шасі - НОМЕР_2 двигун - НОМЕР_1 (пункт 1.2.1. договору).

Згідно розділу 2 договору метою оренди обладнання є виконання земельних робіт.

Відповідно до пункту 3.1. договору майно, що орендується, повинно бути передано орендодавцем та прийнято орендарем протягом 5 робочих днів з моменту здійснення орендарем сплати орендної плати визначеному в пункту 5.3.1 договору.

Положеннями пункту 3.2. договору передача майна, що орендується в оренду здійснюється сторонами на підставі акту прийому-передачі майна (додаток № 1), довіреності (додаток № 2) та наказу (додаток № 3).

Відповідно до пунктів 4.1. - 4.3. договору майно вважається переданим орендареві з дати підписання акту прийому-передачі майна (додаток № 1), що орендується.

Відповідно до п. 4.2. строк оренди складає 30 днів з дати прийняття майна, що орендується, за актом передання-приймання. Строк оренди за даним договором не підлягає поновленню на новий строк на підставі статті 764 ЦК України.

Строк оренди може бути зміненим за згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою до цього договору та у випадках, передбачених договором.

Згідно з пунктом 5.1. договору ставка орендної плати за 1 добу, при ліміті часу експлуатації майна не більше однієї зміни - 8 годин за добу, складає 1 549, 8 грн, включаючи ПДВ - 258, 3 грн.

Загальна попередня сума орендної плати за весь строк оренди майна (включаючи додаткове обладнання) складає 46 494 грн станом на 03.12.2020, включаючи ПДВ.

Сума орендної плати підлягає сплаті протягом двох діб з дати отримання рахунку-фактури шляхом перерахування коштів на рахунок орендодавця (пункт 5.3.1. договору).

Відповідно до пункту 8.1. договору після закінчення строку оренди орендар зобов`язаний протягом 1-го робочого дня повернути майно, що орендується, орендодавцю разом з додатковим обладнанням (якщо таке бралося в оренду) за актом повернення майна з оренди.

У випадку якщо орендар своєчасно не виконує зобов`язання щодо повернення майна орендодавцю, то орендар зобов`язаний здійснити оплату орендодавцю за кожну добу затримки повернення майна суми орендної плати, визначеної орендодавцем відповідно до розділу 5 договору та помноженої на коефіцієнт 2 (пункт 8.4.2. договору).

Договір вважається укладеним та набирає чинності з дати його підписання сторонами (пункт 10.1. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно акту прийому-передачі № 355 від 11.12.2020, який є додатком № 1 до договору позивачем передано відповідачу майно, а саме: екскаватор Tekeuchi ТВ-135 Шасі - НОМЕР_2 двигун - НОМЕР_1 в оренду на 30 днів за 38 745 грн (без ПДВ) ціни оренди за місяць, сума з ПДВ - 46 494 грн.

В даному акті зазначено дату та час передачі в оренду - 11.12.2020 та контрольну дату повернення - 09.01.2021.

Акт прийому-передачі № 355 від 11.12.2020 підписано представником позивача та представником відповідача - Скибою А.В. (діяв на підставі довіреності № 8 від 10.12.2020), що відповідно підтверджує факт передачі позивачем обумовленого Договором майна в оренду відповідачу (без дефектів згідно додатку № 5 до договору) на умовах та за плату, визначену договору та виникнення у відповідача обов`язку здійснювати оплату за користування таким майном.

Із наданих позивачем банківських виписок вбачається, що відповідачем здійснювалась проплати за договором наступним чином:

- 10.12.2020 в розмірі 46 494 грн із зазначенням призначення платежу - «оплата за оренду екскаватора зг. рах. № 518 від 10.12.2020 у т.ч. ПДВ 20 % - 7 749 грн»;

- 28.01.2021 в розмірі 46 494 грн із зазначенням призначення платежу - «оплата за оренду екскаватора зг. рах. № 522 від 13.01.2020 у т.ч. ПДВ 20 % - 7 749 грн»;

- 23.02.2021 в розмірі 46 494 грн із зазначенням призначення платежу - «оплата за оренду екскаватора зг. рах. № 524 від 05.02.2020 у т.ч. ПДВ 20 % - 7 749 грн»;

- 24.03.2021 в розмірі 46 494 грн із зазначенням призначення платежу - «оплата за оренду екскаватора зг. рах. № 528 від 10.03.2020 у т.ч. ПДВ 20 % - 7 749 грн».

Судом першої інстанції встановлено, що вказані рахунки містять періоди за які виставлені та суми 46 494 грн (з яких ПДВ - 7 749) в кожному, які відповідають розміру сум (оплат), закріплених пунктом 5.1.2 договору зі ставкою на добу - 1 549, 8 грн (з ПДВ).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до матеріалів справи надано акт повернення № 335/1 від 08.07.2021 об`єкту оренди за договором, підписаний лише зі сторони орендодавця, в той час як підпис орендаря відсутній.

Водночас, правомірно зазначено, що відповідачем визнається факт непідписання акту повернення № 335/1 від 08.07.2021 та водночас не заперечуються обставини щодо повернення майна позивачу саме 08.07.2021, а тому такі обставини визнаються сторонами та є встановленими належним чином судом.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із частиною 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Аналогічні положення містить стаття 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до положень статей 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас, у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 910/16513/21 суд касаційної інстанції зазначив наступне.

Цивільний кодекс України, будучи основним актом цивільного законодавства, встановлює більш сприятливий підхід для орендаря при продовженні договору оренди. Разом з тим, відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Крім того, положення умов договору мають відповідати засадам цивільного законодавства, зокрема, зазначеним у статті 3 ЦК України.

За частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин. Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити. Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами. Відповідно, сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення (вказаний правовий висновок в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20).

Так, суд апеляційної інстанції, враховуючи встановлене місцевим господарським судом, зазначає наступне.

Спірний договір було укладено 03.12.2020.

Відповідно до пункту 4.1. договору майно вважається переданим орендареві з дати підписання акту прийому-передачі майна (додаток № 1), що орендується.

Так, актом прийому-передачі № 355 від 11.12.2020 (що був підписаний представником позивача та представником відповідача - Скибою А.В., що діяв на підставі довіреності № 8 від 10.12.2020), підтверджується факт передачі позивачем обумовленого договором майна в оренду відповідачу (без дефектів згідно додатку № 5 до договору).

Відповідно до п. 4.2. спірного договору строк оренди складає 30 днів з дати прийняття майна, що орендується, за актом передання-приймання. Строк оренди за даним договором не підлягає поновленню на новий строк на підставі статті 764 ЦК України.

Таким чином, сторони, виражаючи своє виявлення, самостійно виключили можливість пролонгації спірного договору в порядку ст. 764 ЦК України, що не суперечить ч. 2, 3 ст. 6 та ст. 627 ЦК України.

Відповідно до частин першої і четвертої статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

В даному випадку відсутні докази звернення скаржника з вимогою про внесення змін до спірного договору (зокрема, в частині строку дії договору, порядку його продовження).

Відповідно до ч. 2 ст. 291 ГК України, договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Отже, строк договору оренди № 667 було припинено в результаті закінчення строку, на який його було укладено.

В цій частині суд апеляційної інстанції не приймає доводи апелянта, що положення ст. 764 ЦК України та ч. 4 ст. 284 ГК України є імперативними. Оскільки, по-перше, вказані статті не містяться прямої заборони в цій частині, по-друге, ч. 4 ст. 284 ГК України передбачає, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. В даному випадку сторони самостійно і визначили обставини припинення договору оренди та порядок його продовження (шляхом укладення додаткових угод без автоматичної пролонгації). А тому доводи апелянта з посиланням на ч. 4 ст. 284 ГК України та ст. 764 ЦК України не приймаються судом апеляційної інстанції як безпідставні.

Водночас, згідно пункту 4.3. договору строк оренди може бути зміненим за згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою до цього договору та у випадках передбачених договором. Тоді як ні до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції сторони доказів в розумінні ст.ст. 76-79, 269 ГПК України укладення додаткових угод на продовження дії договору не надали.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що оскільки строк оренди за договором сторонами не продовжувався додатковими угодами, а тому і відповідно до положень статті ч. 2 ст. 291 ГК України, 763 ЦК України договір починаючи з 09.01.2021 є припиненим.

Як вбачається зі змісту договору, зокрема, з пункту 8.1. договору після закінчення строку оренди орендар зобов`язаний протягом 1-го робочого дня повернути майно, що орендується, орендодавцю разом з додатковим обладнанням (якщо таке бралося в оренду) за актом повернення майна з оренди.

У випадку якщо орендар своєчасно не виконує зобов`язання щодо повернення майна орендодавцю, то орендар зобов`язаний здійснити оплату орендодавцю за кожну добу затримки повернення майна суми орендної плати, визначеної орендодавцем відповідно до розділу 5 договору та помноженої на коефіцієнт 2 (пункт 8.4.2. договору).

Таким чином, обов`язок з повернення майна покладається саме на відповідача. Однак, останнім жодних дій, що свідчили б про намагання здійснити повернення майна, що орендувалось, вчинено не було. Більше того, сторона не заперечує подальше користування таким майном.

Водночас, позивачем до матеріалів справи надано акт повернення № 335/1 від 08.07.2021 об`єкту оренди за договором, підписаний лише зі сторони орендодавця, в той час як підпис орендаря відсутній. Доказів його направлення іншій стороні матеріали справи не містять.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п. 8.2. договору саме відповідач був зобов`язаний після закінчення строку оренди зобов`язаний протягом 1 робочого дня повернути майно. Повернення майна здійснюється на склад орендодавця за адресою: м. Київ, вул. Електриків 21-ф. А тому доводи апелянта про не вчинення позивачем жодних дій щодо повернення майна, а також доводи про виставлення рахунків, як і посилання на в цій частині на ст. 764 ЦК України в контексті відсутності дій позивача щодо повернення майна, не приймаються судом апеляційної інстанції. Враховуючи також, що сторони дійшли згоди про її (ст. 764 ЦК України) незастосування.

Відповідно до статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. (Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 25.05.2022 у справі №904/4472/20, від 08.06.2021 у справі №916/1428/19, 08 грудня 2022 року у cправі № 910/16396/21).

Для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

До предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Такого правового висновку дійшла об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 13.12.2019 у справі №910/20370/17, від 19.04.2021 у справі №910/11131/19.

Так, як вбачається з матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, позивач звертався до відповідача з претензією № 29/01 від 28.07.2022, з якої вбачається, що відповідачем не повернуто майно з оренди згідно умов договору, а саме згідно пункту 8.1. останнього - протягом 1-го робочого дня після закінчення строку оренди, а саме у строк до 09.01.2021.

У поданій претензії позивачем зазначено, що у зв`язку із неповерненням орендного майна, відповідачем продовжено термін оренди ще на 30 діб за тарифом «Місяць» та відповідно сплачено орендну плату: за період з 10.01.2021 по 08.02.2021 - 28.01.2021 в розмірі 46 494 грн; за період з 09.02.2021 по 10.03.2021 - 23.02.2021 в розмірі 46 494 грн; за період з 11.03.2021 по 09.04.2021 - 24.03.2021 в розмірі 46 494 грн.

При цьому, позивач у своїй претензії посилається на пункт 5.3.2 договору та зазначає про необхідність відповідачу сплачувати 3 099, 60 грн за кожний день затримки оплати у зв`язку з продовженням строку оренди майна, тобто по подвійному тарифу від встановленого 5.1.1. договору, що в загальному за 90 днів користування становить (10.04.2021-08.07.2021) 278 964 грн.

На зазначену судом претензію відповідач надав відповідь від 24.08.2022 № 1/08, в якій останній зазначає, що позивачем до претензії не додано документів, що підтверджували б факт надання послуг з 10.04.2021 по 08.07.2021 на суму 139 482 грн.

При цьому відповідач у відповіді самостійно зазначив (а.с. 21), що пункт 5.3.2. договору може застосовуватися позивачем виключно у випадку продовження строку оренди та у зв`язку із несвоєчасною оплатою такої оренди, а станом на спірний період між сторонами відсутні будь-які угоди про продовження строку дії оренди.

В цій частині приймаються судом апеляційної інстанції доводи сторони, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, відносно того, що про відсутність угод про продовження строку оренди та про неможливість автоматичної пролонгації договору зокрема наголошує відповідач у відповіді на претензію від 24.08.2022 № 1/08.

Таким чином, з урахуванням висновків викладених вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість нарахування позивачем плати за кожну добу затримки повернення майна у розмірі 418 446 грн. В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач ні до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не звертався з клопотанням про зменшення розміру неустойки.

Суд апеляційної інстанції не знайшов підстави для застосування положень ст. 233 ГК України (зменшення розміру штрафних санкцій), виходячи також із меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції в розумінні ст. 269 ГПК УКраїни.

Не приймає суд апеляційної інстанції мотиви апелянта про непослідовну поведінку позивача, оскільки сам відповідач спочатку заперечував продовження (поновлення) дії договору (у відповіді на претензію № 1/08 від 24.08.2022), тоді як сплачував орендні платежі, не звертався з пропозиціями укласти додаткові угоди, та не повернув вчасно спірне майно, відмовився підписувати акт про повернення майна. В цій частині щодо доводів скаржника про наявність ознак шахрайства в діях позивача, суд апеляційної інстанції зазначає, що доказів існування вироків у кримінальних провадженнях, або навіть заяв про порушення кримінального провадження матеріали справи не містять.

Щодо доказів апелянта про неправильну оцінку сплачених 139 482,00 грн, оскільки такі платежі свідчать про продовження дії договору, суд апеляційної інстанції зазначає, що виставлені рахунки позивачем (та надані самим відповідачем, а.с. 61-63) не містять формулювання «орендна плата», тоді як виходячи із поведінки сторін, презумпції правомірності правочину та наданого позивачем розрахунку ціни позову, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком про необхідність врахування даних сум, при стягненні коштів за користування спірним майном після припинення договору. В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що умовами договору (п.5.3.2. у разі продовження строку оренди та несвоєчасної її оплати, період затримки оплати тарифікується в подвійному розмірі за кожний день затримки оплати, що складає 3 099,6 грн), а також пунктом 8.4.2. передбачено, що орендар зобов`язаний здійснити оплату орендодавцю за кожну добу затримки повернення майна суми орендної плати, визначеної орендодавцем відповідно до розділу 5 договору, та помноженої на коефіцієнт 2. Таким чином, з умов договору вбачається, що сторони передбачили порядок оплати платежів навіть після припинення дії договору. А тому доводи апелянта, викладені у запереченні на відзив на апеляційну скаргу відхиляються судом апеляційної інстанції, як необґрунтовані.

Не приймає також суд апеляційної інстанції як безпідставні доводи скаржника в частині недотримання вимог бухгалтерського обліку та правильності заповнення податкової декларації, оскільки відносини позивача з контролюючими органами щодо питань реєстрації податкових накладних є публічно-правовими та не входять до предмета доведення у даній справі.

Щодо судових витрат, з якими не погоджується відповідач, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Суд першої інстанції правомірно встановив, 05.09.2022 між Адвокатським обєднанням «Фактор Права» в особі генерального директора Пшенько С.М. та ТОВ «Ю Енд Ті Трейдінг» укладено договір про надання правничої допомоги № 05/0922-1Д.

За умовами п. 6.1 договору від 05.09.2022 за надання правової допомоги, клієнт зобов`язується оплатити адвокатському бюро винагороду в розмірі, зокрема, за підготовку позовної заяви у розмірі 3 000,00 грн.

В позовній заяві позивач, зазначаючи про судові витрати, вказав, що сторона оплатила надані позивачу також послуги, що підтверджується платіжним дорученням № 1486 від 06.09.2022 та розраховує, що інших витрат по розгляду справи в суді першої інстанції позивач нести не буде.

Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Щодо порядку обчислення гонорару, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зазначила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

В цій частині, враховуючи час на підготовку позовної заяви, суд апеляційної інстанції зазначає, що погоджується з висновком місцевого господарського суду, що стягнений розмір витрат на оплату послуг адвоката в розімірі 3000,00 грн є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову. А тому, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн. Доказів неспівмірності заявленої позивачем суми відшкодування витрат на професійну правову допомогу порівняно з вартістю аналогічних послуг, наданих іншими адвокатами, матеріали справи не містять. Таким чином, доводи апелянта в цій частині не приймаються судом апеляційної інстанції як підстава скасування рішення місцевого господарського суду в частині стягнення витрат на професійну правову допомогу.

А тому апеляційну скаргу у даній справі слід залишити без задоволення як необґрунтовану, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Отже, Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог у даній справі.

Таким чином, на підставі ст. 2, 74, 76-79, 80, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

9. Судові витрати

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, окрім передбачених чинним ГПК України винятків.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова компанія "Нова Лайт" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2022 у справі № 910/8838/22 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2022 у справі № 910/8838/22 - залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 14.02.2023.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді А.Г. Майданевич

В.В. Сулім