Постанова

від 14.02.2023 по справі 565/1123/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 лютого2023 року

м. Київ

справа № 565/1123/18

провадження № 61-4958св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Садово-городнє товариство «Пролісок»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Садово-огороднього товариства «Пролісок» на постанову Рівненського апеляційного суду від 10 травня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Хилевича С. В., Гордійчук С. О., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Садово-городнього товариства «Пролісок» (далі - СГТ «Пролісок») про визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів СГТ «Пролісок».

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона є членом СГТ «Пролісок», а з червня 2012 року по 20 січня 2016 року була головою СГТ «Пролісок».

Із оголошення в місцевій газеті «Вітрина міста» від 04 лютого 2016 року їй стало відомо, що протоколом № 1 зборів членів СГТ «Пролісок» від 20 січня 2016 року її відсторонено від обов`язків голови товариства. Протоколом № 2 зборів членів СГТ «Пролісок» від 25 лютого 2016 року головою СГТ «Пролісок» обрано ОСОБА_2 .

Вказувала на те, що збори членів СГТ «Пролісок» від 20 січня 2016 року та від 25 лютого 2016 року проведені з недодержанням процедури, а саме за відсутності кворуму, члени кооперативу не були повідомлені про час, місце та порядок денний зборів, рішення про відкликання голови СГТ «Пролісок» та про обрання ОСОБА_2 головою кооперативу прийняті з порушеннями статуту.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнання недійсними та скасувати рішення загальних зборів СГТ «Пролісок», оформлених протоколами від 20 січня 2016 року та від 25 лютого 2016 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 05 листопада 2018 року, постановленою у складі судді Горегляд О. І., відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до СГТ «Пролісок» про визнання недійсними та скасування протоколів і рішень загальних зборів членів СГТ «Пролісок».

Постановою Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року, прийнятою у складі колегії суддів: Бондаренко Н. В., Ковальчук Н. М., Хилевича С. В., апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Кузнецовського міського суду Рівненської області від 05 листопада 2018 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 22 грудня 2021 року, постановленою у складі судді Бренчук Г. В., заяву СГТ «Пролісок» про закриття провадження у справі задоволено частково.

Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до СГТ «Пролісок» про визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів членів СГТ «Пролісок».

У задоволенні заяви СГТ «Пролісок» у частині здійснення розподілу судових витрат відмовлено.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що правовідносини, які виникли та існують між сторонами, носять характер корпоративного спору, а тому цей позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 10 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Кузнецовського міського суду Рівненської області від 22 грудня 2021 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі, апеляційний суд, враховуючи те, що ухвалою Господарського суду Рівненської області від 14 листопада 2018 року у справі № 918/722/18 ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження у справі за її позовом до СГТ «Пролісок» про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів, скасування державної реєстрації змін з тих підстав, що цей спір не є корпоративним, з метою недопущення порушення гарантованого Конвенцію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, дійшов висновку про те, що ця справа має бути розглянута за правилами цивільного судочинства виключно і лише тому, що позивачу має бути забезпечений доступ до правосуддя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У червні 2022 року СГТ «Пролісок» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися в порядку господарського судочинства, а тому суд першої інстанції правильно закрив провадження у справі.

Посилаючись на те, що питання про захист прав особи повинно бути вирішено в будь-якому випадку, а в цьому разі навіть судом, юрисдикція якого за висновками Великої Палати Верховного Суду не поширюється на спірні правовідносини, інакше порушуватимуться суб`єктивні процесуальні права позивача на доступу до правосуддя, апеляційний суд не врахував, що обмеження доступу до правосуддя шляхом закриття провадження у справі є допустимим, оскільки розгляд цієї справи у суді, юрисдикція якого не поширюється на спірні правовідносини, суперечитиме інтересам сторін цієї справи та завданню цивільного судочинства.

Право на справедливий суд судом встановленим законом гарантоване не тільки позивачу, а в тому числі і відповідачу, якого притягують до суду за позовною заявою позивача. Розгляд цієї справи Кузнецовським міським судом Рівненської області як судом, який не наділений повноваженнями розглядати корпоративні спори, порушує право СГТ «Пролісок» на справедливий суд.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 125 Конституції України визначено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

З 28 березня 2014 року - часу внесення змін до пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України у редакції підпункту 1 пункту 3 Закону України від 10 жовтня 2013 року № 642-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (далі - Закон № 642-VII), який набрав чинності 28 березня 2014 року, процесуальний закон відніс до юрисдикції господарського суду розгляд справ, які виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою, яка не є господарським товариством (фермерське господарство, кооператив, приватне, колективне підприємство тощо), та її учасниками (засновниками, членами), у тому числі учасником, який вибув, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи.

Стаття 20 ГПК України визначає коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до яких віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Оскільки позивач вказувала, що правовідносини у СГТ «Пролісок» урегульовано законодавством про кооперацію, то і правовідносини за їх участю мають регулюватися відповідно до цього законодавства.

На сьогодні садове товариство згідно з чинним законодавством України може створюватися у двох організаційно-правових формах: як кооператив і як громадська організація.

Садівничі товариства можуть створюватися як об`єднання громадян.

Садівничі товариства є обслуговуючими кооперативами і саме ця організаційно-правова форма більше відповідає меті створення садівничого товариства.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 738/1772/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 759/11487/16-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18-ц, від 17 грудня 2019 року у справі № 904/4887/18 зазначено, що особи, які є членами кооперативу, правомочні брати участь у його управлінні, а також мають інші правомочності, передбачені законом та статутними документами, що випливають з їх участі у кооперативі. Оскільки кооператив є господарською організацією, а спір виник у межах господарських правовідносин з управління діяльністю кооперативу, а саме у зв`язку з порушенням прав члена кооперативу щодо можливості брати участь в управлінні, розгляд цього спору має здійснюватися судом господарської юрисдикції.

Аналогічну правову позицію висловили і касаційні суди, а саме: Касаційний господарський суд та Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 916/1253/19, від 03 березня 2020 року у справі № 922/756/19, від 05 березня 2020 року у справі № 918/703/18, від 04 серпня 2020 року у справі № 902/495/19, від 24 червня 2020 року у справі № 361/1059/17.

У правовій доктрині залежно від мети створення юридичної особи виділяють корпоративні спори, що виникають між учасниками юридичної особи та юридичною особою, створеною без мети отримання прибутку (саморегульовані організації, споживчі, обслуговуючі кооперативи, кредитні союзи).

Статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.

Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. Відповідний правовий висновок викладений у наведених вище постановах Великої Палати Верховного Суду, Касаційного господарського суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Такі ж висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 695/2665/16 (провадження №14-105цс20).

Правові висновки з приводу юрисдикції спорів про оскарження рішень уповноважених органів юридичної особи його учасником або виконавчим органом висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19), від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц (провадження № 14-613цс18), від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 (провадження №14-1цс19), від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження 14-170цс19), від 08 листопада 2019 року у справі № 667/1/16 (провадження № 14-562цс19), від 27 лютого 2019 року у справі № 738/1772/17, від 09 квітня 2019 року у справі № 916/1295/18, від 03 квітня 2019 року у справі № 759/11487/16-ц, від 16 жовтня 2018 року у справі № 916/4625/15, від 22 січня 2019 року у справі № 915/1674/15, від 30 травня 2018 року у справі № 916/978/17.

Рішення загальних зборів учасників (членів) та інших органів юридичної особи є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

У справі, яка переглядається, об`єктом спору є загальні збори членів СГТ «Пролісок», проведені 20 січня 2016 року та 25 лютого 2016 року та прийняті на них рішення, оформлені протоколами.

За своїм змістом правовідносини виникли щодо розпорядження корпоративними правами, їх реалізації та поновлення, а отже розгляд цього спору належить до юрисдикції господарського суду згідно з пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України.

Подібний за замістом висновок міститься в постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 556/1822/18 (провадження № 61-13639св20).

Разом з тим, у справі, яка переглядається, судами встановлено, що позивач уже зверталась до господарського суду з позовом до СГТ «Пролісок», в якому просила визнати недійсними рішення загальних зборів СГТ «Пролісок», оформлених протоколами загальних зборів членів від 20 січня 2016 року та від 25 лютого 2016 року та скасувати державну реєстрацію змін відомостей юридичної особи СГТ «Пролісок» з дати їх внесення.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 14 листопада 2018 року у справі № 918/722/18 ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження у справі за її позовом до СГТ «Пролісок» про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів, скасування державної реєстрації змін з тих підстав, що цей спір не є корпоративним, а його належить вирішувати в порядку Цивільного процесуального кодексу України. Ухвала господарського суду набрала законної сили.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Зазначена норма гарантує «право на суд», одним з елементів якого є право на доступ до суду, тобто право ініціювати судовий розгляд цивільної справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, § 230).

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», (заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності в заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників усупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27, 28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» (заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13, 14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122 - с125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07), у якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду її позову за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).

Ураховуючи зазначене, з метою недопущення порушення гарантованого Конвенцію права на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, колегія суддів, з врахуванням правових позицій, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 243/5078/17 (провадження № 14-393цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 490/9823/16-ц (провадження № 14-509цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 761/12676/17 (провадження № 14-516цс18), від 27 лютого 2019 року у справі № 442/7753,16-ц (провадження № 14-35цс19), вважає, що ця справа має бути розглянута за правилами цивільного судочинства виключно і лише тому, що позивачу має бути забезпечений доступ до правосуддя, що включає і розгляд її позову по суті, навіть в іншому, ніж це передбачено законом судочинстві, оскільки перешкоди до розгляду у належному господарському судочинстві виникли у зв`язку з процесуальною діяльністю суду.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, колегія суддів дійшла висновку, що такі не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Садово-огороднього товариства «Пролісок» залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 10 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник