Рішення

від 10.02.2023 по справі 520/10872/22

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2023 р. № 520/10872/22

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Волошина Д.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства Фірми "Любава" до Головного управління ДПС у Рівненській області, третя особа - Головне управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство Фірма "Любава" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове рішення про застосування штрафних санкцій Головного управління ДПС у Рівненській області від 09.09.2021 №000037700901.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Рівненській області від 09.09.2021 №000037700901 прийняте з порушенням норм чинного законодавства, на підставі висновків, які не відповідають фактичним обставинам, внаслідок чого зазначене податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2022 відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена відповідачу до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2023 клопотання Головного управління ДПС у Рівненській області про залучення співвідповідача за позовом Приватного підприємства Фірми "Любава" до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення залишено без задоволення. Залучено Головне управління ДПС у Харківській області в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, до участі у справі №520/10872/22 за позовом Приватного підприємства Фірми "Любава" до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Представник відповідача надав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що з метою контролю за дотриманням вимог Податкового кодексу України та Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирт етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального» у сфері обіг пального згідно наказу Головного управління ДПС у Харківській області від 12.01.2022 № 206-Г «Про проведення фактичної перевірки Приватного підприємства Фірми "Любава" (податкова номер 23909718)» і направлень на перевірку від 12.01.2022 №351, №352 та від 26.01.2022 головними державними інспекторами проведено фактичну перевірку Приватного підприємства Фірми "Любава". З урахуванням наданих документів та наявності у вказаному періоді у праві користування ППФ "Любава" резервуару для зберігання пального, встановлено порушення вимог ч. 1 та ч. 9 ст. 15 Закону № 481, а саме: здійснення діяльності по зберіганню пального у періоді з 01.04.2020 по 29.06.2021 за адресою - вул. Пащенківська, 56, м. Харків без придбання відповідної ліцензії. За результатами перевірки прийнято оскаржуване рішення про застосування фінансових санкцій від 07.09.2022 №000037700901, згідно якого відповідно до абз. 9 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» №481/95-ВР від 19.12.1995 застосовано до позивача фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 500000,00 грн. за зберігання пального без наявності ліцензії у період з 01.04.2020 по 29.06.2021.

Представником третьої особи до суду надано пояснення, в яких зазначено, що згідно з ч. 8 ст. 15 Закону № 481 суб`єкти господарювання отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або місцезнаходженням постійного представництва. Так, суб`єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії. Отже, суб`єкт господарювання, який має ліцензію на виробництво пального та/або право оптової/роздрібної торгівлі пальним, звільняється від обов`язку додатково отримувати ліцензію на право зберігання пального. Відповідно національних стандартів України підпункту 7.2.2 ДСТУ 7688:2015 ПАЛИВО ДИЗЕЛЬНЕ ЄВРО «Технічні умови», для пакування використовують тару й транспортні засоби: металеві бочки місткістю 200 дм3 із вузькою горловиною або каністри сталеві згідно з чинними нормативними документами, автоцистерни, залізничні цистерни, наливні судна або інші типи тари для дизельного палива, передбачені ДСТУ 4454. Зберігання дизельного пального у пластикових пляшках не дозволено, що регламентоване національними стандартами України ДСТУ 4454:2005 НАФТА І НАФТОПРОДУКТИ «Маркування, пакування, транспортування та зберігання». Отже, зберігання дизельного пального у пластикових пляшках не підпадає під норми ч. 22 ст. 15 Закону № 481, оскільки зберігання дизельного пального у пластикових пляшках не дозволено, що і було відображено у акті перевірки.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи та вказані заяви, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що з метою контролю за дотриманням вимог Податкового кодексу України та Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального» (далі - Закон №481) у сфері обігу пального згідно наказу Головного управління ДПС у Харківській області від 12.01.2022 № 206-П «Про проведення фактичної перевірки Приватного підприємства Фірми "Любава" (податковий номер 23909718)» і направлень на перевірку від 12.01.2022 № 351, № 352 та від 26.01.2022 №791 головними державними інспекторами відділу контролю за виробництвом та обігом спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального управління контролю за підакцизними товарами ОСОБА_1 , Страховою К.С. та Кєрімовою А.Р. проведено фактичну перевірку Приватного підприємства Фірми "Любава" (далі - ППФ "Любава") за місцями провадження діяльності: вул. Михайлівська, буд. 92 (попередня назва вул. Інтернаціональна), смт Малинівка, Чугуївський р-н, Харківська обл.; вул. Пащенківська, 56, м. Харків.

За результатами перевірки складено акт №2162/20-40-09-09-01-03/23909718 від 31.01.2022 про результати фактичної перевірки ППФ "Любава" з питань додержання суб`єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні виробництва і обігу підакцизних товарів.

За наслідками перевірки з питань додержання суб`єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні виробництва і обігу підакцизних товарів контролюючим органом встановлено порушення вимог ч. 1 та ч. 9 ст. 15 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального", а саме здійснення діяльності по зберіганню пального у періоді з 01.04.2020 по 29.06.2021 за адресою - вул. Пащенківська, 56, м. Харків без придбання відповідної ліцензії.

Наказом ДПС України від 24.02.2022 №243-о введено простій у роботі ДПС України та її територіальних органів, який припинено з 15.04.2022 наказом ДПС України від 14.04.2022 №189, ГУ ДПС у Харківській області видано наказ від 15.04.2022 №15-о/вс «Про встановлення простою та запровадження дистанційної роботи в Головному управління ДПС у Харківській області». Наказом ДПС України від 28.03.2022 №173 «Про забезпечення безперебійної роботи територіальних органів ДПС» (зі змінами, внесеними наказом ДПС України від 24.06.2022 №344) закріплено виконання повноважень Головного управління ДПС у Харківській області, передбачених положенням про Головне управління ДПС у Харківській області, за Головним управлінням ДПС у Рівненській області. Відповідно до Додатку № 1 до наказу ДПС України №173, за Головним управлінням ДПС у Рівненській області закріплюється виконання повноважень іншого територіального органу - Головного управління ДПС у Харківській області.

Позивачем в адміністративному порядку було подано заперечення до акту перевірки та листом від 23.02.2022 №9917/6/20-40-09-01-07 Головне управління ДПС у Харківській області повідомило позивача, що заперечення № б/н (вх. № 16839/6 від 14.02.2022) на висновки акту фактичної перевірки від 31.01.2022 №2162/20-40-09-01-03/23909718 розглянуто 23.02.2022 на засіданні комісії з питань розгляду заперечень та пояснень до актів документальних (планових або позапланових; виїзних або невиїзних), камеральних перевірок з акцизного податку та фактичних перевірок Головного управління ДПС у Харківській області. За результатами розгляду підстав для задоволення заперечення не встановлено, висновки акту фактичної перевірки від 31.01.2022 № 2162/20-40-09-01-03/23909718 залишено без змін.

На підставі акту №2162/20-40-09-09-01-03/23909718 від 31.01.2022 контролюючим органом, Головним управлінням ДПС у Рівненській області, прийнято рішення про застосування фінансових санкцій від 07.09.2022 №000037700901, яким застосовано до позивача штрафну санкцію в розмірі 500 000,00 гривень.

Позивач вважає дане рішення контролюючого органу протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Щодо наявності підстав для призначення та проведення фактичної перевірки контролюючим органом суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно із підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).

Відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема (1) у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, (2) а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

У постановах від 12 серпня 2021 року (справа №140/14625/20), від 10 квітня 2020 року (справа №815/1978/18), від 25 січня 2019 року (справа №812/1112/16), від 5 листопада 2018 року (справа №803/988/17), від 22 травня 2018 року (справа №810/1394/16), від 20 березня 2018 року (справа №820/4766/17) тощо Верховний Суд вказував, що підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо, а саме:

- наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення платником податків вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками;

- здійснення функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Тобто, здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства. У даному випадку достатньо самого факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин (виробництво і обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального).

Поряд з цим, постанова Верховного Суду від 18 грудня 2018 року (справа №820/4895/18), на яку посилається позивач, ухвалена у неподібних до цієї справи правовідносинах, оскільки наказ про проведення фактичної перевірки у справі №820/4895/18 був прийнятий на підставі підпунктів 80.2.2, 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

У постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №820/4893/18 та від 18.12.2018 у справі №820/4895/18 суд касаційної інстанції зазначив про неможливість визначення в якості підстави для проведення фактичної перевірки доповідну записку з огляду на те, що відсутні докази того, що саме викладені у ній відомості слугували підставою для прийняття оскаржуваного наказу та у ній не зазначено, що у даному випадку податковий контроль необхідно було здійснювати саме у формі фактичної перевірки.

У свою чергу, мотивом скасування наказу про проведення перевірки у межах справи №813/3977/16 Верховний Суд у постанові від 18.05.2018 визначив те, що останній прийнятий поза межами встановленого строку для проведення такого відпрацювання суб`єктів господарювання.

У постанові від 19 листопада 2020 року (справа №160/7971/19) Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для направлення справи на новий розгляд, оскільки суди попередніх інстанцій не з`ясували, яке саме порушення допустив позивач, яке могло бути підставою для проведення перевірки на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, та не встановили, чи наявні у спірному наказі посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють. При цьому при вирішенні цього спору Верховний Суд врахував встановлені судами обставини наявності доповідної записки з переліком суб`єктів господарювання, щодо яких проведено аналіз з питань обігу та оподаткування підакцизних товарів.

У постановах Верховного Суду від 08 вересня 2020 року (справа №640/21536/19), від 17 грудня 2020 року (справа №520/12028/18), від 19 листопада 2020 року (справа №160/7971/19), від 12 серпня 2021 року (справа №140/14625/20), від 10 квітня 2020 року (справа №815/1978/18), від 25 січня 2019 року (справа №812/1112/16), від 5 листопада 2018 року (справа №803/988/17), від 22 травня 2018 року (справа №810/1394/16), від 20 березня 2018 року (справа №820/4766/17) уточнено і розширено підхід щодо застосування підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України як підстави для призначення фактичної перевірки. При здійсненні такого призначення контролюючий орган повинен зазначити одну із підстав, визначених підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, й у разі, якщо такою підставою є наявність та/або отримання інформації про порушення платником податків вимог законодавства, конкретизувати останню.

Враховуючи викладене, самостійною підставою проведення фактичної перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України є здійснення ГУ ДПС контрольних функцій у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Судом встановлено, що підставою для прийняття наказу від 14 вересня 2020 року12.01.2022 №206-п є здійснення функцій, визначених законом у сфері обігу пального на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80, підпунктів 19-1.1.14, 19-1.1.16, 19-1.1.17 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України, частини 1 статті 16 Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».

Враховуючи викладене, суд вважає доводи позивача про відсутність правових підстав для проведення фактичної перевірки з підстави, визначеної підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, а саме здійснення функцій, визначених законодавством у сфері обігу пального, помилковими та не приймає їх до уваги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі №360/4140/20, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України має бути врахована при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Щодо наявності в діях позивача складу правопорушення, за яке його притягнуто до відповідальності на підставі статті 17 Закону № 481/95-ВР, суд зазначає наступне.

Стаття 15 Закону № 481/95-ВР визначає умови провадження діяльності з імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального.

Статтею 17 Закону №481/95-ВР встановлена відповідальність за порушення норм цього Закону. Так, за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Цією нормою встановлено щонайменше 22 випадки, за наявності яких до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів та визначено розмір таких. Визначені цією нормою розміри штрафів є або фіксованими, або у відсотковому співвідношенні до вартості товару із визначенням граничної межі.

Отже, стаття 15 Закону № 481/95-ВР містить значну кількість вимог до імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального, а стаття 17 Закону № 481/95-ВР містить значну кількість підстав для застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу в залежності від характеру виявленого правопорушення.

Відповідач стверджує, що штрафні санкції застосовані на підставі акта перевірки у зв`язку із порушенням позивачем вимог Закону № 481/95-ВР щодо зберігання пального без наявності відповідної ліцензії.

Згідно зі встановленими обставинами у цій справі, позивач не заперечує факт придбання у період з 01.02.2021 по 29.06.2021 пального (важкі дистиляти (газойлі)) у ТОВ «ТАТНЄФТЬ-АЗС-УКРАЇНА» та ТОВ "777 ГОЛД" в кількості 19520,07 літрів, що підтверджується акцизними накладними (Додаток 1 до акту), які відображено в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, зареєстровані постачальниками.

Відповідно до дослідженого акта фактичної перевірки встановлено, що в акцизних накладних пунктом розвантаження пального вказано адреси: вул. Інтернаціональна, буд. 92, смт. Малинівка, Чугуївський р-н. Харківська обл. та вул. Пащенківська, 56, м. Харків. ПП Фірма «Любава» надано пояснення листами від 26.01.2022 №1, від 28.01.2022 №2, №3 та підтверджуючі документи отримання вказаного пального на адресу: вул. Пащенківська, 56, м. Харків, зокрема, копії видаткових накладних та товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (нафти) виписаних ТОВ « 777 ГОЛД+». Пальне ТОВ « 777 ГОЛД+» знаходилось на відповідальному зберіганні у ТОВ "777 ГОЛД" (Договір відповідального зберігання від 02.12.2019 № 51) та відвантажено з акцизного складу останнього, адреса розвантаження пального: вул. Пащенківська, 56, м. Харків; копії накладних на реалізацію та товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (нафти) виписаних ТОВ "ТАТНЄФТЬ-АЗС-УКРАЇНА", адреса розвантаження пального: вул. Пащенківська, 56, м. Харків.

Також під час перевірки на підставі усних пояснень з`ясовано, що за твердженням представника підприємства, пальне яке було наявне станом на 01.04.2020 (зберігалось за адресою: вул. Пащенківська, 56, м. Харків) було переміщено з основного складу в баки автомобілів (1149,99 л) та проведена комплектація (розлив) в пластикову тару до 5 літрів (1020 шт). У подальшому отримане пальне також розливалось по бакам автомобілів та у пластикову тару до 5 л.

Разом з тим, позивач у позовній заяві стверджував, що посадовими особами третьої особи при проведенні перевірки залишку палива по місцю отримання пального (вул. Пащенківська, 56, м. Харків) виявлено не було. Також 24.01.2022 була проведена інвентаризація згідно наказу по підприємству від 20.01.2022 №1 в присутності головного державного інспектора К.С. Страхової та за результатами інвентаризації станом на день проведення перевірки 24.01.2022 на підприємстві відсутні будь-які залишки пального, що підтверджується протоколом та інвентаризаційним описом, які додані до позовної заяви.

Окрім того, знаходження пального в паливних баках транспортних засобів чи у споживчу тару до 5 л, не породжує діяльності зі зберігання пального у розумінні положень Закону №481/95-ВР, а тому не потребує ліцензії.

Вирішуючи питання правильного застосування норм Закону № 481/95-ВР в цій частині суд виходить з такого.

З 1 січня 2016 року Податковий кодекс України (далі - ПК України) визначав, що діяльність з реалізації пального обумовлювалася обов`язком суб`єкта господарювання зареєструватися платником акцизного податку, а також виконувати вимоги, пов`язаних із обігом пального. Водночас, законодавець встановив, що приміщення для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального не є акцизним складом (підпункт 14.1.6), а суб`єкти господарювання, які використовують приміщення, розташовані на митній території України, для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального не є розпорядниками акцизного складу (підпункт 14.1.224).

До 1 липня 2019 року діяльність з виробництва, реалізації та зберігання пального не підлягала ліцензуванню.

З 1 липня 2019 року набрав чинності Закон України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів», яким внесено зміни до ПК України та Закону № 481/95-ВР.

З цього часу Закон № 481/95-ВР почав додатково визначати основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним, забезпечення його високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом пального на території України, а норми ПК України встановили більш ширше поняття акцизних складів, в тому числі, визначили критерії, за яких відповідна територія/ємність не вважається акцизним складом.

Відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000,00 гривень. Водночас така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом статті 15 Закону № 481/95-ВР звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку отримувати відповідну ліцензію.

Крім того, абзацом двадцять третім частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР встановлена відповідальність за надання послуг із зберігання пального іншим суб`єктам господарювання та/або реалізація пального іншим особам на підставі ліцензії на право зберігання пального, отриманої на підставі заяви виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки відповідно до статті 15 цього Закону, у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000,00 гривень.

За змістом частин сьомої, восьмої, десятої, шістнадцятої статті 15 Закону № 481/95-ВР суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва. Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років, а річна плата на право зберігання пального становить 780 гривень.

Частинами тридцять другою, тридцять восьмою статті 15 Закону № 481/95-ВР встановлено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

- документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

- акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

- дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (частина сорок третя статті 15 Закону № 481/95-ВР).

При цьому, згідно з частиною дев`ятнадцятою цієї статті ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються: підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету; підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву; суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують (частина двадцять перша статті 15 Закону №481/95-ВР).

Статтею 1 Закону № 481/95-ВР надано визначення поняттям, зокрема:

зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Однак, Закон № 481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі №481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.

У зв`язку з тим, що Закон №481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію, суд вважає, що задля вирішення спірного у цій справі питання підлягають врахуванню норми ПК України, які надають визначення поняттям, пов`язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання.

Згідно з підпунктом 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом, зокрема:

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб`єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;

ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

Відповідно до підпункту 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.

Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для:

а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 91 Митного кодексу України);

б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України;

в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які належить декільком розпорядникам акцизного складу пересувного, є декількома акцизними складами пересувними, кількість яких дорівнює кількості власників пального або спирту етилового, що переміщується та/або зберігається в такому транспортному засобі.

Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які переходить від одного суб`єкта господарювання до іншого, вважається іншим акцизним складом пересувним.

Не є акцизним складом пересувним: транспортний засіб, що використовується суб`єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки; паливний бак транспортного засобу.

При цьому, відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного: до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам.

Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України: у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками; при використанні пального суб`єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб`єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.

До власного споживання також відносяться операції із заправлення пальним за договорами підряду при одночасному виконанні таких умов:

а) замовники за договорами підряду не здійснюють реалізацію пального іншим особам, крім реалізації бензолу поза межами митної території України в митному режимі експорту;

б) заправлення здійснюється в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, які: призначені для виконання робіт на землях сільськогосподарського або лісового призначення, на землях, наданих гірничим підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також для виконання робіт з будівництва доріг; належать іншим особам; виконують роботи протягом строку дії договору підряду виключно на зазначених у цьому пункті землях, що перебувають у власності або користуванні замовника;

в) транспортні засоби, що здійснюють заправлення в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, у паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або в паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, зазначені в підпункті "б" цього підпункту, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з такого транспортного засобу.

Згідно з підпунктами 14.1.224, 14.1.224-1 ПК України розпорядник акцизного складу - суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Розпорядник акцизного складу пересувного - суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб: реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий; ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

При переході від одного суб`єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, відбувається зміна розпорядника акцизного складу пересувного.

Не є розпорядником акцизного складу пересувного суб`єкт господарювання (перевізник, експедитор), який здійснює транспортування пального або спирту етилового.

Системний аналіз наведених норм ПК України та Закону №481/95-ВР у їх взаємозв`язку дають підстави для формулювання такого правового висновку. Зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Отже, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

Подібна правова позиція щодо визначення випадків та критеріїв, за яких у суб`єкта господарювання виникає обов`язок отримати ліцензію на право зберігання пального, вже була предметом дослідження Верховного Суду у постанові від 31 травня 2022 року (справа №540/4291/20), яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України має бути врахована при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Отже, враховуючи наведені положення, зокрема, підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України, встановлені обставини справи та правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 31 травня 2022 року (справа №540/4291/20), суд дійшов висновку, що підстави вважати, що діяльність позивача підпадає під визначення «зберігання пального», яка підпадає під вимоги ліцензування у розумінні Закону № 481/95-ВР відсутні, відповідно, позивач не мав обов`язку отримувати ліцензію для здійснення такої діяльності.

Крім того, суд звертає увагу, що перевірка дотримання вимог Закону №481/95-ВР здійснюється податковими органами шляхом проведення фактичних перевірок, за результатами якої у випадку встановлення порушення норм цього Закону, складається акт перевірки, який згідно з усталеною позицією Верховного Суду є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Діяльність суб`єкта господарювання зі зберігання пального у місці, яке не підпадає під винятки, передбачені статтею 15 Закону № 481/95-ВР та ПК України, без наявності відповідної ліцензії утворює склад правопорушення, за яке передбачена відповідальність у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 грн. Такі штрафні санкції застосовуються податковим органом у випадку виявлення під час проведення фактичної перевірки складу податкового правопорушення, передбаченого Законом №481/95-ВР, що має бути зафіксовано у відповідному акті перевірки.

Під час розгляду справ, пов`язаних із притягненням суб`єктів господарювання до відповідальності за таке правопорушення, предметом доказування є саме підтвердження або спростування виявлених та зафіксованих в акті перевірки порушень вимог Закону № 481/95-ВР, в якому має бути чітко зазначено, в чому полягає порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства, яких саме норм та на підставі яких обставин ґрунтується цей висновок.

Дослідженням акта перевірки у цій справі, судом встановлено, що у ньому зафіксовано обставини придбання позивачем пального і міститься посилання на докази, якими підтверджується кількість придбаного пального.

Однак, безпосередньо в акті перевірки третьою особою не зазначено інвентаризації пального на зберіганні, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального. Поряд з цим в акті перевірки не відображено і спосіб його зберігання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей).

У спірних правовідносинах суть фактичної перевірки полягає у безпосередньому встановленні працівниками контролюючого органу (підтвердження або спростування обставин) саме факту здійснення суб`єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не його придбання, тому суд вважає, що не встановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.

Водночас, у цій справі висновки відповідача про порушення позивачем вимог Закону №481/95-ВР ґрунтуються виключно на аналізі первинної документації, наданої позивачем, перелік якої зафіксовано в акті перевірки. Фактичну та кількісну наявність пального відповідач в ході проведення фактичної перевірки не встановлював. Разом з тим, сам факт поставки пального на користь позивача, що останнім не заперечується, жодним чином не свідчить про факт зберігання пального без відповідної ліцензії. Поряд з цим в акті перевірки не відображено відомостей про інвентаризації пального на зберіганні, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального, спосіб зберігання пального, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), тощо. Водночас, як уже зазначалось, ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення, відповідальність за вчинення якого встановлена приписами частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР.

Отже, суд вважає, що надані відповідачем та третьою особою матеріали фактичної перевірки також не дають підстав вважати, що саме за правопорушення, яке полягає у здійсненні діяльності зі зберігання пального позивача притягнуто до відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №260/3859/20, від 21.09.2022 у справі №140/16490/20, від 28.12.2022 у справі №380/12060/20.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому доводи позивача що ним частина палива розлита у пляшки до п`яти літрів, що є підставою для звільнення від обов`язку отримання ліцензії на зберігання пального, суд вважає необґрунтованими, оскільки аналіз ч. 21 ст. 15 Закону № 481/95-ВР та п.п. 14.1.6 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України свідчить, що пальне повинно бути поставлено або розлито у споживчу тару до п`яти літрів виробником або особою що поставляє пальне, а не розлито самим позивачем, як підстава для звільнення від обов`язку отримання ліцензії на зберігання пального.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд приходить до висновку про безпідставність нарахування контролюючим органом штрафних санкцій за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії, а тому рішення №000037700901 від 07.09.2022 підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства Фірми "Любава" (вул. Михайлівська, буд. 92, смт. Малинівка, Чугуївський район, Харківська область, 63525, ЄДРПОУ 23909718) до Головного управління ДПС у Рівненській області (вул. Віденська, буд. 12, м. Рівне, 33023, ЄДРПОУ 44070166), третя особа - Головне управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, ЄДРПОУ ВП 43983495) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Скасувати податкове рішення про застосування штрафних санкцій Головного управління ДПС у Рівненській області від 09.09.2021 №000037700901.

Стягнути на користь Приватного підприємства Фірми "Любава" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Рівненській області суму сплаченого судового збору у розмірі 7500,00 грн (сім тисяч п`ятсот гривень 00 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.А. Волошин