Постанова

від 16.02.2023 по справі 930/330/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 930/330/22

Провадження № 22-ц/801/365/2023

Категорія: 20

Головуючий у суді 1-ї інстанції Алєксєєнко В. М.

Доповідач:Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2023 рокуСправа № 930/330/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Медвецького С. К. (суддя-доповідач),

суддів: Оніщука В. В., Рибчинського В. П.,

за участюсекретаря судовогозасідання Обертун Н.М.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу Немирівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №2 цивільну справу №930/330/22 за апеляційною скаргою виконувача обов`язки керівника Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управлінняДержавної податковоїслужби уВінницькій області,Головного управлінняПенсійного фондуУкраїни уВінницькій області на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 18 березня 2022 року, ухвалене у складі судді Алексєєнка В. М. у залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку.

Позов мотивований тим, що 19 жовтня 2019 року між сторонами був укладений договір позики.

За умовами договору ОСОБА_1 передав відповідачу кошти в сумі 92 000 гривень на його особисті потреби. Відповідач зобов`язався повернути ці кошти протягом трьох днів з дня пред`явлення вимоги.

Крім цього, сторони погодили, що у разі неповернення йому коштів, відповідач зобов`язався здійснити відчуження на його користь належну йому земельну ділянку, загальною площею 3,1931 га, яка розташована на території Коржівської сільської ради Немирівського району Вінницької області, кадастровий номер 0523084200:01:001:0258 .

05 листопада 2021 року він звернувся до відповідача з вимогою повернути кошти до 09 листопада 2021 року або нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу належної ОСОБА_2 земельної ділянки.

19 листопада 2021 року відповідач повідомив про відсутність у нього коштів та передав йому оригінали правовстановлюючих документів на земельну ділянку, загальною площею 3,1931 га, кадастровий номер 0523084200:01:001:0258, яка розташована на території Коржівської сільської ради Немирівського району Вінницької області.

Посилаючись на те, що відповідач ухиляється від нотаріального оформлення купівлі-продажу земельної ділянки, ОСОБА_1 просив суд:

визнати за ним право власності на земельну ділянку, загальною площею 3,1931 га, кадастровий номер 0523084200:01:001:0258, яка розташована на території Коржівської сільської ради Немирівського району Вінницької області.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 18 березня 2022 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, загальною площею 3,1931 га, кадастровий номер 0523084200:01:001:0258, яка розташована на території Коржівської сільської ради Немирівського району Вінницької області.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що

відповідач не заперечує щодо задоволення позовних вимог;

задоволення позову не суперечить вимогам та законним інтересам сторін та відповідає чинному законодавству України, не порушує прав, свобод та інтересів третіх осіб.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У січні 2023 року виконувач обов`язків керівника Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управлінняДержавної податковоїслужби уВінницькій області,Головного управлінняПенсійного фондуУкраїни уВінницькій області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 04 січня 2023 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Оніщук В. В., Рибчинський В. П.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 січня 2023 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк на усунення недоліків.

19 січня 2023 року прокурор усунув недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 25 січня 2023 року поновлено прокурору строк на апеляційне оскарження; відкрито апеляційне провадження у справі та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу; витребувано матеріали справи з місцевого суду.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 лютого 2023 року цю справу призначено до розгляду на 16 лютого 2023 року о 09.00 год.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що

оскаржуване рішення суду порушує інтереси держави;

цим судовим рішенням узаконено перехід до позивача права на нерухоме майно без сплати відповідних обов`язкових платежів до бюджету, чим заподіяно шкоду інтересам держави;

між сторонами відсутній будь-який спір, оскільки відповідач визнав позовні вимоги;

правочин між сторонами містить ознаки угоди купівлі-продажу земельної ділянки.

Відповідач та позивач не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направили, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, загальною площею 3,1931 га, яка розташована на території Коржівської сільської ради Немирівського району Вінницької області, кадастровий номер 0523084200:01:001:0258.

19 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики на суму 92000 грн.

Відповідно до умов договору ОСОБА_1 передав відповідачу кошти в сумі 92 000 гривень на його особисті потреби. Відповідач зобов`язався повернути цю суму протягом трьох днів з дня пред`явлення вимоги.

Також сторони погодили, що у разі неповернення відповідачем коштів, останній зобов`язався відчужити на користь ОСОБА_1 належну йому земельну ділянку, загальною площею 3,1931 га, яка розташована на території Коржівської сільської ради Немирівського району Вінницької області, кадастровий номер 0523084200:01:001:0258.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі Закон), який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Представництво прокурором інтересів держави в суді можливе, лише якщо компетентний орган не здійснює або належним чином не здійснює захист інтересів держави, або якщо такий компетентний орган взагалі відсутній.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом, заявою або скаргою повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Прокурором доведено, що компетентні органи як то Головне управління Державної податкової служби у Вінницькій області так і Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області не здійснюють захист інтересів держави. Прокурор належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення вказаних компетентних органів про необхідність вжиття заходів, пов`язаних із захистом інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частинами другою-третьою статті 640 ЦК України передбачено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Також частиною четвертою статті 639 ЦК України визначено, якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або диспозитивно безоплатним правочином.

Законодавець визначив, що розписка позичальника може бути доказом укладення договору позики та його умов.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджується як умови домовленості сторін та зміст зобов`язань, так і засвідчується отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року по справі № 464/3790/16-ц дійшла таких висновків:

«за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей;

досліджуючи боргову розписку чи договір позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».

Як слідує зі змісту розписки від 19 жовтня 2019 року, позичену суму коштів у розмірі 92000 грн ОСОБА_2 зобов`язувався повернути протягом трьох днів з моменту пред`явлення вимоги.

Разом з тим, позивач ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів того, що він заявляв таку вимогу до позичальника.

У текстірозписки позичальникзазначив пронаслідки неповерненняборгу.У разінеповернення відповідачемкоштів,останній зобов`язавсявідчужити накористь ОСОБА_1 належну йомуземельну ділянку.

За змістом статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 ЦК України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 ЦК України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення зобов`язання не суперечить закону.

Зокрема, такий вид забезпечення зобов`язання, як застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (п. 1 ст. 574 ЦКУ).

Згідно зі статтею 20 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу», із змінами та доповненнями, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (п. 1 ст. 590 ЦКУ).

Спеціальним законом, який регулює відносини у сфері застави нерухомого майна (іпотеки) є Закон України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» із змінами та доповненнями (далі Закон № 898).

Відповідно до статті 33 Закону №898 звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

При цьому статтею 36 Закону №898 встановлено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону №898.

Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, визначено Законом України від 18 листопада 2003 року №1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» із змінами та доповненнями (далі Закон №1255).

Згідно зі статтею 24 Закону №1255 звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із Законом №1255.

Водночас, як на підставу заявлених вимог позивач також посилався на положення статті 220 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз`яснив, що:

«вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов`язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін».

Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Згідно зі статтею 657 ЦК договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Договір купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав би вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а сам по собі намір укладення такого договору позичальником у майбутньому, у разі неповернення боргу, не тягне за собою таких правових наслідків.

Водночас, згідно із положеннями, зокрема, статей 15, 16 ЦК України, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм, суд повинен установити чи було порушено, не визнано або оспорено права, свободи чи інтереси заявника, i залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні, в залежності від наявності для цього відповідних підстав, встановлених законом або договором.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Предметом позову у даній справі є вимога позивача до відповідача про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна з підстав втрати останнім правовстановлюючих документів на такий об`єкт.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За приписами процесуального законодавства позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Тобто, учасники справи - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник).

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

У разі втрати правовстановлюючого документа позивач звертається до суду, як правило, у зв`язку з неможливістю реалізації ним свого права власності. У таких випадках суб`єктивне право власності іншими особами не порушується, однак, відповідачами в таких справах є особи, які не визнають належності на праві власності майна позивачу у зв`язку з відсутністю у нього відповідного документа.

Як встановлено судом, позивач просить визнати право власності на земельну ділянку, яка належить іншій особі ОСОБА_2 .

Водночас, визнання права власності на нерухоме майно в судовому порядку позбавляє державу від надходження платежів які сплачуються та оподатковуються при посвідченні угод купівлі-продажу нерухомості, у порядку передбаченому Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» та статтею 178 Податкового кодексу України.

Проте суд першої інстанції на ці обставини уваги не звернув, чим порушив норми матеріального та процесуального права.

Висновок суду першої інстанції про те, що задоволення позову не впливає на права та інтереси третіх осіб є помилковим.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1, п. п. 1,2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, з ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури підлягає стягненню сума судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги в розмірі 1488,60 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області задовольнити.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 18 березня 2022 року скасувати й ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури судовий збір у розмірі 1488,60 грн, за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий С. К. Медвецький

судді: В. В. Оніщук

В. П. Рибчинський