Постанова

від 16.02.2023 по справі 909/447/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2023 р. м. Львів Справа №909/447/22

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

Головуючий суддя І.Б. Малех

СуддіВ.М. Гриців

О.В.Зварич

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юком Логістікс», за вих. №2022/09-15 від 06.09.2022 (вх. № апеляційного суду 01-05/2285/22 від 13.09.2022)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23 серпня 2022 року (суддя Максимів Т.В., повний текст рішення складено та підписано 23.08.2022, м. Івано-Франківськ)

у справі № 909/447/22

за позовом Фізичної особи-підприємця Кая Ігоря Володимировича, с. Пробіжна, Чортківського району Тернопільської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Юком Логістікс», м. Івано-Франківськ

про стягнення заборгованості за виконані перевезення в сумі 90408,36 грн,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2022 року на розгляд Господарського суду Івано-Франківської області поступила позовна заява Фізичної особи-підприємця Кая Ігоря Володимировича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юком Логістікс» про стягнення заборгованості за виконані перевезення в сумі 90408,36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, всупереч умовам договорів-заявок №13078 та №13080 від 08.02.2022, не виконав взяті на себе зобов`язання, в частині оплати за виконання позивачем перевезення вантажів у міжнародному сполученні, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR), внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 90408,36 грн, які позивач просить стягнути на свою користь, відповідно до ст. 526, 610, 909, 916 ЦК України, ст. 173, 175, 307 ГК України.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує доводи позовної заяви з тих підстав, що відносини з приводу яких позивач звернувся до суду виникли між позивачем та ФОП Стефанюком Л.М., а не ТОВ "ЮКОМ ЛОГІСТІКС", так, як акти здачі - прийняття робіт (надання послуг) підписані Стефанюком Л.М., як фізичною особою підприємцем, а не як директором (засновником) ТОВ «ЮКОМ ЛОГІСТІКС». Відповідач вказує на те, що долучені до позовної заяви договори-заявки свідчать про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання; а CMR підтверджує факт надання послуг, а не визначає суб`єкта, у якого виник обов`язок, щодо оплати цих послуг. В підтвердження своїх заперечень відповідач подав акти здачі - прийняття робіт (надання послуг), договір надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом №2164/056/2020 від 22.12.2020, укладений між ФОП Стефанюком Л.М. та ПрАТ «Сегежа Оріана Україна».

У відповіді на відзив позивач заперечив доводи відповідача та зазначив, що договірні відносини склалися саме між сторонами спору (позивачем та відповідачем); договори - заявки є документами, які підтверджують існування договірних відносин, а накладні - CMR є доказами виконання перевізником взятих на себе зобов`язань.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 23 серпня 2022 року у справі № 909/447/22 позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 90408,36 грн заборгованості за надання послуг перевезення, а також 2481,00 грн судового збору, 9200,00 грн витрат на правову допомогу та 3000,00 грн гонорару успіху.

Дане рішення мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується факт надання позивачем послуг з перевезення, строк оплати за які настав, тому суд дійшов висновку що вимога позивача про стягнення з відповідача 90408,36 грн заборгованості за договорами № 13078 та №13080 перевезення вантажів в міжнародному сполученні від 08.02.2022 є обґрунтованою та належить до задоволення.

Суд оцінив критично доводи відповідача про наявність у нього документів (Актів здачі-прийняття робіт (надання послуг №СФ-09 та №СФ-10 від 22.02.2022 та договору про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом №2164/056/2020 від 22.12.2020), підписаних іншою особою, яка не є стороною спірних правовідносин, оскільки такі не спростовують існування договірних відносин між сторонами спору згідно договорів-заявок.

Крім того, судом задоволено заяву позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, враховуючи: підготовку адвокатом документів для подання до суду; підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості відповідними документами, а також задоволення позову та відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд дійшов висновку про покладення судових витрат позивача, пов`язаних з наданням правничої допомоги та гонорару успіху, на відповідача та відмовлено відповідачу в його заяві про стягнення витрат на правничу допомогу.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Юком Логістікс», не погодившись з винесеним рішенням подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовує наступним:

1)вважає, що позов заявлений до неналежного відповідача, так як відповідач у справі надавав послуги з експедирування, а замовником послуг на перевезення у міжнародному сполученні було ПрАТ «Сегежа Оріана Україна».

2)звертає увагу на те, що директор Стефанюк Любомир Михайлович, як фізична особа є директором та єдиним засновником відповідача ТзОВ «Юком Логістікс», а також Фізичною особою-підприємцем, що дуже часто ототожнюється.

3)не взято до уваги те, що послуги надавались в інтересах ПрАТ «Сегежа Оріана Україна», а не в інтересах ТзОВ «Юком Логістікс», по-друге, експедитором ПрАТ «Сегежа Оріана Україна» виступав саме ФОП Стефанюк Любомир Михайлович.

4)суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в провадженні Господарського суду Івано-Франківської області перебуває справа № 909/377/22 за позовом ФОП Стефанюка Любомира Михайловича до ПрАТ «Сегежа Оріана Україна» у зв`язку з невиконанням останнім умов договору надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом № 2164/056/2020, в т. ч. щодо оплати транспортних послуг за маршрутом м. Мааду (Естонія) - м. Калуш (Україна) а/м BO7199BH/BO0960XF та за маршрутом м. Мааду (Естонія) - м. Калуш (Україна) а/м НОМЕР_1 / НОМЕР_2 .

Також апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що у зв`язку з поданням даної апеляційної скарги очікує понести судові витрати, які складають з суми судового збору, яка підлягає до сплати за подання апеляційної скарги, що складає 3721,5 грн, а також витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн.

Позивач Фізична особа-підприємець Кай Ігор Володимирович, подав відзив на апеляційну скаргу, в якій заперечує доводи апелянта зазначивши, що СМR підписана вантажоотримувачем без будь-яких зауважень чи застережень, що свідчить про належне виконання умов договору про перевезення у міжнародному сполученні. Крім того, стверджує, що жодних договорів-заявок із ФОП Стефанюком Л.М. не підписував та не виконував. Щодо зазначених відповідачем до стягнення витрат на правничу допомогу зазначив, що вони є явно завищеними і не співмірними з обсягом виконаної роботи.

Також просить стягнути на свою користь витрати понесені позивачем на правову допомогу в сумі 6000,00 грн.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15 вересня 2022 року (головуючий суддя Малех І.Б., судді Гриців В.М., Зварич О.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юком Логістікс», за вих. №2022/09-15 від 06.09.2022 (вх. № апеляційного суду 01-05/2285/22 від 13.09.2022) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23 серпня 2022 року у справі № 909/447/22. Ухвалено дану апеляційну скаргу розглядати без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 статті 8 ГПК України встановлено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ціна позову у справі № 909/447/22 є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому з урахуванням цієї обставини та предмету спору вказана справа підлягає розгляду судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Сторони повідомлені про розгляд справи в порядку письмового провадження ухвалою суду від 15.09.2022, яка надіслана на поштову адресу таких, відомості чого містять матеріали справи.

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою, судова колегія Західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення від 23.08.2022 Господарського суду Івано-Франківської області у справі № 909/447/22 нормам чинного матеріального та процесуального права, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 08.02.2022 року ТзОВ «Юком Логістікс» (експедитор за договором, відповідач у справі) та ФОП Кай І.В. було укладено два договори-заявки на перевезення вантажу у міжнародному сполученні № 13078 та № 13080 від 08.02.2022 (далі договори-заяви).

Судом досліджено умови вищезазначених договорів-заявок та встановлено наступне:

- експедитором є ТОВ «ЮКОМ ЛОГІСТІКС»;

- перевізником Фізична особа підприємець Кай Ігор Володимирович;

- маршрут: Maardu(EE) - Калуш (UA);

- тип транспортного засобу та вимоги: Тент;

- тип та характер вантажу: папір;

- вага і об`єм вантажу: 22,5 тони;

- CMR/TIR Karnet: CMR;

- дата завантаження:14.02.2022;

- адреса завантаження : Lao,25, "PROSPERE LOGISTIC BALTIC OU", Maardu,74114, Harju maakond, Естонія;

- місце митного оформлення в країні призначення: вул.Промислова,4 м.Калуш, Івано-Франківська область, 77300;

- адреса розвантаження: вул.Заводська,2, м.Калуш,77300, Україна;

- термін доставки: 17.02.2022;

- сума фрахту, спосіб та строки оплати: 1400,00 EURO (курс НБУ на день прибуття на митний термінал).

Згідно договору-заявки на перевезення вантажів у міжнародному сполученні №13078 перевезення буде здійснюватись автомобілем державний номерний знак: НОМЕР_3 , напівпричіпа ВО0960ХF.

Відповідно до договору-заявки на перевезення вантажів у міжнародному сполученні №13080 - автомобілем державний номерний знак: НОМЕР_1 , напівпричіпа НОМЕР_4 .

Як зазначає позивач у позовній заяві, ним на виконання умов договору було надано відповідачу послуги з перевезення вантажу, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) №160222-1 та №160222-2.

Однак, відповідач в порушення умов договорів-заявок, прийняті на себе договірні зобов`язання не виконав та за надані послуги не оплатив, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість в сумі 90408,36 грн (1400 євро, по курсу НБУ на день прибуття на митний термінал 22.02.2022 (графа 9 СМR) 1 Євро на вказану дату становив 32,2887 грн). Відтак, оплата за одне перевезення в гривнях станом на 22.02.2022 становить 45204,18 грн.

Як стверджує позивач, 21.03.2022 ним направлено відповідачу всі документи, що є підставою для здійснення оплати, що підтверджується експрес-накладною ТОВ "Нова пошта", копія якої долучена до матеріалів справи, однак, перелік документів не конкретизований, у зв`язку із відсутністю у договорах-заявках таких умов.

23.05.2022 позивач, у зв`язку з неоплатою наданих послуг та не встановлення сторонами в договорах-заявках строку оплати виконаних перевезень, з метою досудового врегулювання спору повторно направив на адресу відповідача рахунки-фактури та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) для підписання, а також вимогу з проханням оплатити заборгованість. Докази направлення та отримання відповідачем вимоги з приєднаними документами знаходяться в матеріалах справи.

Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що слугувало підставою для звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права.

При перегляді рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як визначено в ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 184 ГК України, укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

За змістом ч. 1 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції, що визначено в ч. 1 ст. 640 ЦК України.

За приписами ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договорів-заявок на перевезення вантажу у міжнародному сполученні, які підписано та завірено печатками сторін.

З вищенаведеного слідує, що за своїми основними та неосновними (другорядними) ознаками, вказані вище правочини є договорами з перевезенням вантажу у міжнародному сполученні (глава 64 ЦК України).

Відповідно, до ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Більш детальне регулювання даного виду договору містить в Господарському кодексі України.

Стаття 307 Господарського кодексу України містить аналогічне визначення даного виду договору, а саме, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Судом також встановлено, що з договорів-заявок вбачається, що сторони діють згідно з Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19.05.1956р.).

Відповідальність сторін при настанні відповідальності перевізника перед експедитором-замовником, експедитор-замовник має право виставити перевізнику рахунок на відшкодування збитків. При виставленні рахунку експедитором-замовником, рахунок має бути сплачений на протязі 14 діб.

Відповідно до частини 1 статті 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України.

З вищенаведеного слідує, що при вирішенні спору у даній справі слід застосовувати чинне законодавство України та Конвенцію про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19.05.1956 р.), яка є частиною національного цивільного законодавства України.

До Конвенції, що підписана в м. Женеві 19 травня 1956 року, Союз РСР приєднався 1 серпня 1983 року, і вона стала чинною для нього з 1 червня 1986р.

Відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року Україна є правонаступником прав і обов`язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки. Крім того, на підставі Постанови Верховної Ради України від 17 вересня 2002 року «Про приєднання України до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів» (далі Віденська конвенція) Україна приєдналася до Конвенції.

Згідно ст. 34 Віденської конвенції, коли частина або частини території держави відокремлюються і утворюють одну або декілька держав, незалежно від того, чи продовжує існувати держава-попередниця, будь-який договір, що був у силі на момент правонаступництва держав стосовно всієї території держави-попередниці, продовжує бути у силі стосовно до кожної утвореної таким чином держави-наступниці.

Законом України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10.12.2001р. встановлено, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід`ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Відповідно до частини третьої ст. 4 ГПК України, якщо в міжнародних договорах України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін (ст. 1 Конвенції).

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом може бути міжнародна автомобільна накладна (СМR).

Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (автомобільних), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до ст. 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Згідно зі ст. 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Згідно п. 2 Конвенції, при відсутності в накладній мотивованих застережень, наявна презумпція, що вантаж і його упаковка були зовнішньо в справному стані на момент прийняття вантажу перевізником і що число вантажних місць, а також розмітка і номера відповідали вказівкам накладної.

Статтею 11 Конвенції визначено, що відправник зобов`язаний до передачі вантажу приєднати до накладної або надати в розпорядження перевізника необхідні документи і повідомити всі необхідні дані для виконання митних або інших формальностей (п.1.). Згідно з п. 2 статті 11 Конвенції, перевірка правильності та повноти цих документів не лежить на обов`язках перевізника (експедитора), Відправник відповідає перед перевізником за будь-які збитки (всякий ущерб), який може бути спричинений відсутністю, недостатністю або неправильністю цих документів і відомостей, за виключенням випадків вини перевізника.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що по прибуттю вантажу на місце, передбачене для його здачі, одержувач має право вимагати передачі йому другого примірника накладної і передачі йому вантажу, при цьому ним видається відповідна розписка в прийнятті, а ст. 17 Конвенції, відповідальність перевізника … з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Статтями 14, 15, 16 Конвенції передбачені дії перевізника при неможливості передачі вантажу одержувачу, відмову вантажоодержувача від отримання вантажу тощо.

У всіх інших випадках, згідно статті 30 Конвенції, якщо одержувач прийняв вантаж і не встановив стану вантажу в присутності перевізника або саме пізніше в момент прийняття вантажу, коли мова йде про очевидні втрати або пошкодження, або протягом семи днів з дня прийняття вантажу, не враховуючи неділі і інших вихідних днів, коли мова йде про непомітні зовні втрати або пошкодження, не вчинив перевізнику застережень, які вказують на загальний характер втрат або пошкоджень, вважається, оскільки не доказано зворотнього, підстава для презумпції, що вантаж був прийнятий в стані, описаному у накладній. При передачі вантажу уповноваженій особі вантажоодержувача за договором, без застережень, перевезення вважається завершеним.

В нашому випадку, згідно приписів Конвенції, перевезення вантажу є завершеним з моменту отримання вантажу вантажоодержувачем, без будь-яких застережень, що підтверджується Міжнародними товарно-транспортними накладними № 160222-1 та 160222-2 (СМR) (а. с. 9, 11).

Згідно з п. 2 статті 11 Конвенції, перевірка правильності та повноти цих документів не лежить на обов`язках перевізника (експедитора), Відправник відповідає перед перевізником за будь-які збитки (всякий ущерб), який може бути спричинений відсутністю, недостатністю або неправильністю цих документів і відомостей, за виключенням випадків вини перевізника. Відповідно до п. 1 статті 9 Конвенції, накладна, оскільки не доказано протилежного, слугує доказом умов договору і засвідчує прийняття вантажу перевізником (експедитором-замовником), відтак вказане перевезення вважається завершеним.

Нормами Конвенції, як і приписами національного законодавства України презюмується належне, своєчасне та у повному обсязі виконання зобов`язання усіма сторонами (транспортерами) договору (угоди, контракту), тощо.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Виходячи із приписів ч. 3 ст. 909 Цивільного кодекс та ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо).

З вищенаведеного слідує, що твердження апелянта, в частині заявлення позову до неналежного відповідача та надання відповідачем послуг з експедирування, замовником якого, як зазначає відповідач є ПрАТ «Сегежа Оріана Україна», судова колегія вважає надуманим та таким що не заслуговує на увагу суду, оскільки, в даному випадку експедитором та водночас і замовником виступає відповідач, про що і зазначено у договорах-заявках.

Не заслуговують на увагу суду і твердження апелянта в тій частині, що директор Стефанюк Любомир Михайлович, як фізична особа є директором та єдиним засновником відповідача ТзОВ «Юком Логістікс», а також Фізичною особою-підприємцем, що дуже часто ототожнюється, оскільки, замовником-експедитором зазначено ТзОВ «Юком Логістікс», печатка якого міститься на договорах-заявках.

З огляду на наведене, доводи відповідача про те, що директор ТОВ «Юком Логістік» не підписував актів наданих послуг на оспорювану суму є неспроможними, оскільки сам факт відсутності підписаних директором актів, не спростовує факту існування між сторонами договірних відносин з перевезення вантажу, що підтверджується оформленням товарно-транспортних накладних (CMR).

Твердження відповідача про наявність у нього документів (Актів здачі-прийняття робіт (надання послуг №СФ-09 та №СФ-10 від 22.02.2022 та договору про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом №2164/056/2020 від 22.12.2020), які підписані іншою особою, яка не є стороною спірних правовідносин, судова колегія оцінює критично, оскільки такі не спростовують існування договірних відносин між сторонами спору, згідно договорів-заявок.

Щодо тверджень апелянта, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в провадженні Господарського суду Івано-Франківської області перебуває справа № 909/377/22, за позовом ФОП Стефанюка Любомира Михайловича до ПрАТ «Сегежа Оріана Україна» у зв`язку з невиконанням останнім умов договору надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом № 2164/056/2020, в т. ч. щодо оплати транспортних послуг за маршрутом м. Мааду (Естонія) - м. Калуш (Україна) а/м BO7199BH/BO0960XF, судова колегія вважає таким, який підтверджує факт надання відповідачем, який виступав, згідно договорів-заявок експедитором та водночас замовником послуг в інтересах ПрАТ «Сегежа Оріана Україна», вантаж якого був перевезений позивачем.

В даному випадку з матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов`язання за договорами-заявками виконав повністю, що підтверджується Міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) та виставив відповідачу рахунок на оплату послуг в сумі 90408,36 грн.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст.692 ЦК України).

В силу вимог статті 610, частини першої статті 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивач довів факт порушення відповідачем зобов`язання, щодо оплати вартості послуг з перевезення вантажу у повному обсязі, а відповідач не довів перед судом факт виконання, в частині оплати за надані послуги позивача.

Колегія суддів також погоджується з висновком місцевого суду про те, що позивач правомірно заявив до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9200,00 грн. та 3000,00 грн., в якості відшкодування гонорару успіху, виходячи з наступного.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Разом з першою заявою по суті спору, кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

Судовою колегією встановлено, що позивач при поданні позовної заяви надав розрахунок суми судових витрат, які поніс ФОП Кай І.В. та просив суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9200,00 грн та 3000,00 грн в якості відшкодування гонорару успіху.

На підтвердження здійснених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав: договір про правову допомогу №б/н від 16.06.2022, укладений між ФОП Каєм І.В., як клієнтом та адвокатом Лозою Віктором Миколайовичем, акт приймання-передачі послуг від 17.06.2022, квитанцію до прибуткового касового ордера №05-06 від 17.06.2022, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та ордер на надання правничої (правової) допомоги.

Відповідно до п.1.1. договору, сторони погодили, що адвокат зобов`язується надавати правову допомогу у спорі з ТОВ "ЮКОМ ЛОГІСТІКС", здійснити огляд, вивчення та попередню правову оцінку доказів за їх місцезнаходженням (4 год), провести заходи досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу (30 хв.), здійснити аналіз судової практики (1 год), провести арифметичні розрахунки (1 год), підготувати пакет документів, необхідний для звернення до суду, підготувати позовну заяву (10 год), вчинити інші дії необхідні для розгляду справи в суді та з метою забезпечення примусового виконання судового рішення (4 год).

Порядок розрахунків визначений у розділі 2 договору.

За здійснення дій, що визначені у п.1.1 цього договору, довіритель сплачує повіреному винагороду в розмірі 9800 грн 00 коп. (п.2.1.).

Розрахунок здійснюється в момент передачі довірителю підготовленої позовної заяви (п.2.2.).

При задоволенні позову, довіритель сплачує повіреному премію (гонорар успіху) в розмірі 3000 грн 00 коп. (п.2.3.).

Згідно акта приймання-передачі послуг від 17.06.2022 адвокат надав, а клієнт прийняв послуги узгоджені сторонами в п.1.1. договору.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При дослідженні наданих позивачем документів суд встановив, що гонорар успіху обумовлений сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тобто належить до судових витрат.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Водночас Європейський суд з прав людини у пункті 95 рішення від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", пунктах 34-36 рішення від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інші проти України", пункті 80 рішення від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", пункті 88 рішення від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" неодноразово наголошує про те, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведе, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Разом з тим згідно зі ст.15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст.129 ГПК України ).

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

В ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5,6 ст. 126 ГПК України).

В даному випадку клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката зі сторони відповідача відсутнє.

З урахуванням вищенаведеного в сукупності, суд апеляційної інстанції вважає, що Господарський суд Івано-Франківської області ухвалив рішення від 23.08.2022 року у справі № 909/447/22, з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Інші доводи, викладені у апеляційній скарзі, також не знайшли свого підтвердження під час її розгляду, а тому відхиляються як необґрунтовані.

Апелянтом не спростовано наведених висновків суду першої інстанції, які тягли б за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення та не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставини по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга Міністерства юстиції України підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006), де вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, рішення Господарського суд Івано-Франківської області від 23.08.2022 року у справі № 909/447/22 належить залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Як уже було зазначено вище, апелянт в апеляційній скарзі зазначив, що у зв`язку з поданням даної апеляційної скарги останній очікує понести судові витрати, які складають з суми судового збору, яка підлягає до сплати за подання апеляційної скарги, що складає 3721,5 грн, а також витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив стягнути на свою користь витрати понесені позивачем на правову допомогу в сумі 6000,00 грн.

З приводу вищенаведеного слід зазначити наступне.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);

2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

В даному випадку спір виник з вини відповідача (ч.9 ст. 129 ГПК України), а тому заява апелянта (відповідача) щодо стягнення на його користь суми судового збору, яка підлягає до сплати за подання апеляційної скарги в сумі 3721,5 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн не підлягає до задоволення.

Щодо заяви позивача в частині стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 6000,00 грн слід зазначити, що на підтвердження здійснених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав: договір про правову допомогу № 2 від 26.09.2022, укладений між ФОП Каєм І.В., як клієнтом та адвокатом Лозою Віктором Миколайовичем, акт № 2 приймання-передачі послуг від 27.09.2022, квитанцію до прибуткового касового ордера № 07-09 від 27.09.2022, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та ордер на надання правничої (правової) допомоги.

Відповідно до п.1.1. договору, сторони погодили, що адвокат зобов`язується надавати правову допомогу у спорі з ТОВ "ЮКОМ ЛОГІСТІКС", під час розгляду справи в апеляційному суді. З цією метою: 1. Дослідження та аналіз вимог апеляційної скарги і попередню правову оцінку її доводів (3 год.); 2. Проаналізувати судову практику (30 хв.); 3. Підготувати відзив на апеляційну скаргу (7 год.); 4. Вчинити інші дії необхідні для розгляду справи в апеляційному суді (3 год.).

Порядок розрахунків визначений у розділі 2 договору.

За здійснення дій, що визначені у п.1.1 цього договору, довіритель сплачує повіреному винагороду в розмірі 6000,00 грн (п.2.1.).

Розрахунок здійснюється в момент передачі довірителю підготовленого відзиву на апеляційну скаргу (п.2.2.).

Згідно акта № 2 приймання-передачі послуг від 27.09.2022 вбачається, що адвокат (Лоза В.М.) надав, а клієнт прийняв послуги узгоджені сторонами в п.1.1. договору: Аналіз вимог апеляційної скарги і попередня правова оцінку її доводів (3 год. 10 хв.); Аналіз судової практики (25 хв.); Підготовка документів, необхідних для звернення до суду, підготовка відзиву на апеляційну скаргу (7 год.); Вчинення інших дії, необхідні для розгляду справи в апеляційному суді (3 год.).

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що зазначені в акті № 2 надані адвокатом послуги підлягають частковому задоволенню, так, як з поданих в апеляційній інстанції документів позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, на яку апелянтом потрачено 7 год. в які входять на думку судової колегії ознайомлення із апеляційною скаргою та поданими до неї документами. Інші дії які зазначені в акті № 2 на думку суд адвокатом не підтвердженні.

Разом з тим, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Аналогічна норма передбачена ч. 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів, зокрема, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку, що заявлені позивачем витрати понесені останнім на правову допомогу в сумі 6000,00 грн підлягають до часткового задоволення 50/50, відтак до задоволення підлягає сума 3000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юком Логістікс», за вих. №2022/09-15 від 06.09.2022 (вх. № апеляційного суду 01-05/2285/22 від 13.09.2022) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.08.2022 року у справі № 909/447/22 - залишити без змін.

3.Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Юком Логістікс».

4. В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Юком Логістікс» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн відмовити.

5. Заяву Фізичної особи-підприємець Кая Ігоря Володимировича про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 6000,00 грн задоволити частково.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юком Логістікс» (вул. Константини Малицької, буд. 27, м. Івано-Франківськ, 76009, код 37581393) на користь Фізичної особи-підприємця Кая Ігоря Володимировича (с. Пробіжна, Чортківський район, Тернопільська область, 48520, код НОМЕР_5 ) 3000,00 грн. витрат на правову допомогу.

7. Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

8.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

9.Матеріали справи № 909/447/22 повернути Господарському суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддяІ.Б. Малех

СуддяВ.М.Гриців

СуддяО.В.Зварич