Рішення

від 16.02.2023 по справі 147/468/22

ТРОСТЯНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 147/468/22

Провадження № 2/147/33/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2023 року смт Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Натальчук О.А.,

із секретарем Свистун А.П.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судусмт Тростянець,у порядкузагального позовногопровадження,цивільну справуза позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ободівка-Агро» про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками, шляхом їх повернення та скасування державної реєстрації договорів оренди землі,

встановив:

У червні 2022року доТростянецького районногосуду Вінницькоїобласті відпредставника ОСОБА_1 ,адвоката КонякінаМ.С., надійшла позовна заява до ТОВ «Ободівка-Агро» про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками, шляхом їх повернення та скасування державної реєстрації договорів оренди землі.

В обґрунтування позову зазначив, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0524184200:01:001:0199, площею 2,0892 га, а також земельної ділянки з кадастровим номером 0524184200:01:001:0068, площею 2,1078 га, які розташовані на території Ободівської сільської ради Гайсинського (Тростянецького) району. Перша земельна ділянка належить позивачу на підставі державного акту на право власності на землю від 26.02.2009, а друга земельна ділянка набута у власність позивачем внаслідок спадкування. В2021році позивач вирішила обробляти земельні ділянки, які їй належать власними силами, але дізналась що не може їх обробляти, адже ці земельні ділянки перебувають в користуванні в ТОВ «Ободівка-Агро». Отримавши на руки примірник договору оренди землі, позивач дізналась, що відповідач користується земельною ділянкою кадастровий номер 0524184200:01:001:0199, площею 2.0892га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Ободівської сільської ради, Гайсинського (Тростянецького) району, Вінницької області на підставі договору оренди землі №391-0 від 14.04.2015, який зареєстровано 13.08.2015. Також правовою підставою користування земельною ділянкою, кадастровий номер 0524184200:01:001:0068, площею 2.1078га є договір оренди землі №378-0 від 14.04.2015, який зареєстровано 10.08.2015.

Представник позивача зазначає, що вищезазначені договори оренди землі із ТОВ "Ободівка-Агро" ОСОБА_1 не укладала і про наявність таких договорів не знала. Хто і коли уклав від її імені договори оренди належних позивачу земельних ділянок вона не знає. Той факт, що дані договори нею не укладалися засвідчує відсутність її підпису. Позивач стверджує, що підпис у договорах виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Окрім того, у позові зазначено, що позивачеві у поверненні належних їй земельних ділянок ТОВ «Ободівка-Агро» відмовила. На письмові заяви, подані 01.02.2022, генеральний директор ТОВ "Ободівка-Агро" Рудченко С.А. 22.02.2022 за № 26 повідомив, що земельні ділянки відповідач до закінчення договорів оренди землі повертати не буде. Таким чином ТОВ "Ободівка-Агро", відмовивши у поверненні належних ОСОБА_1 земельних ділянок, власником яких вона являється, порушила її право власності і чинить перешкоду у його реалізації, передбачене Конституцією України, Законами України та іншими нормативно правовими актами.

Враховуючи викладене, позивач вважає, що усунення перешкод у користуванні належних їй земельних ділянок шляхом витребування їх у відповідача ТОВ «Ободівка-Агро» та повернення спірних земельних ділянок її власнику, з огляду на те, що права та обов?язки сторін за договорами оренди вказаних земельних ділянок не виникли через його не укладення, є ефективним способом захисту порушених прав позивача. Також в разі задоволення судом позовної вимоги, щодо повернення власникові земельної ділянки, слід вирішити питання про скасування запису в реєстрі речових прав щодо реєстрації договору оренди землі.

Представник позивача зазначає, що реєстрація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права оренди на підставі неукладеного договору на спірні земельні ділянки за відповідачем не відповідає вимогам закону, порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належними їй земельними ділянками, а тому позивач вважає, що позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Запропонований шлях відновлення порушеного права є адекватним порушенню і узгоджується з приписами ст. 16 ЦК України, які надають право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

На підставі викладеного, просить ухвалити рішення, яким зобов?язати ТОВ «Ободівка - Агро» ЄДРПОУ34928080повернути ОСОБА_1 , земельну ділянку кадастровий номер 0524184200:01:001:0068, площею 2.1078га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Ободівської сільської ради, Гайсинського (Тростянецького) району, Вінницької області, та скасувати реєстрацію договору оренди №378-0 від 14.04.2015, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 10.08.2015; ухвалити рішення, яким зобов?язати ТОВ «Ободівка - Агро» ЄДРПОУ34928080повернути ОСОБА_1 , земельну ділянку кадастровий номер 0524184200:01:001:0199, площею 2.0892га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Ободівської сільської ради, Гайсинського (Тростянецького) району, Вінницької області, та скасувати реєстрацію договору оренди №391-0 від 14.04.2015, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 13.08.2015. Також просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору, витрат на проведення експертизи та витрат на правову допомогу.

Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 27.06.2022 дану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

30.08.2022 призначено у даній справі судову почеркознавчуекспертизу, проведення якої доручено експертам Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. Провадження у справі №147/468/22, зупинено.

04.01.2023 до суду від Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру надійшов висновок експерта за №СЕ-19/102-22/14637-ПЧ від 19.12.2022 та матеріали цивільної справи №147/468/22.

09.01.2023 поновлено провадження у даній справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 26.01.2023 закрито підготовче провадження в справі та призначено її до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач не з`явилася, представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі та участі позивача. Позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. Окрім того до заяви долучив документи на підтвердження понесених ОСОБА_1 судових витрат.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі. Зазначив, що із своїми процесуальними правами ознайомлений, складу суду довіряє.

Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін, відповідно до ч.3 ст. 211 ЦПК України, враховуючи, що останні скористалися своїми процесуальними правами.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У ч. 1ст. 5 ЦПК України встановлено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Згідно з ст. 80 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як вбачаєтьсяз матеріалівсправи, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка кадастровий номер 0524184200:01:001:0068 загальною площею 2,1078 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Ободівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30.01.2014, індексний номер витягу 17048221 ( а.с.17).

Крім того, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 0524184200:01:001:0199 загальною площею 2,0892 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Ободівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №451371 (а.с.24).

З витягу зДержавного реєструречових правна нерухомемайно прореєстрацію іншогоречового права від 13.08.2015,індексний номервитягу 42190838,вбачається,що 14.04.2015між ОСОБА_1 та ТОВ«Ободівка-Агро»було укладенодоговір орендиземлі №391-0(кадастровийномер земельноїділянки 0524184200:01:001:0199) на строк 10 років. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:23626316 від 13.08.2015. Дата та час державної реєстрації 10.08.2015, номер запису 10781953 (а.с.23).

З актуальної інформації про об`єкт нерухомого майна, яка була надана представником відповідача на виконання вимог ухвали суду від 18.07.2022, а саме відносно земельної ділянки з кадастровим номером 0524184200:01:001:0068, загальною площею 2.1078 га вбачається, що 14.04.2015 між ОСОБА_1 та ТОВ «Ободівка-Агро» було укладено договір оренди землі №378-0 строком на 10 років. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:23538422 від 10.08.2015; номер запису про інше речове право 10740613 від 10.08.2015.

Представником позивача зазначено, що позивачем було отримано по примірнику договорів оренди, а саме: договір оренди землі №378-0 від 14.04.2015, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Ободівка-Агро», предметом якого була земельна ділянка кадастровий номер 0524184200:01:001:0068 загальною площею 2,1078 га та договір оренди землі №391-0 від 14.04.215, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Ободівка-Агро», предметом якого була земельна ділянка кадастровий номер 0524184200:01:001:0199 загальною площею 2,0892 га.

01.02.2022 ОСОБА_1 звернулася до відповідача з листом про повернення належних їй земельних ділянок та скасування реєстрації договорів оренди від 14.04.2015, оскільки договорів вона не укладала, а при детальному вивченні підпису в примірнику, впевнена, що підпис виконаний не нею.

Генеральний директор ТОВ «Ободівка-Агро» 22.02.2022 за №26 повідомив позивача про те, що починаючи з 2015 року вона щорічно отримувала від ТОВ «Ободівка-Агро» орендну плату за користування земельними ділянками, достеменно знаючи про наявність договорів оренди землі №378-0 та №391-0, що свідчить про бажання укласти й виконувати дані договори і прийняття пропозиції товариства на їх укладання в порядку ст.642 ЦК України та погодження усіх істотних умов договорів. Тому підстави для повернення земельних ділянок і скасування права оренди ТОВ «Ободівка-Агро» відсутні.

Так, звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджувала, що вищезазначених договорів оренди землі вона не укладала і про їх наявність не знала, а ТОВ «Ободівка-Агро», відмовивши у поверненні належних ОСОБА_1 земельних ділянок, власником яких вона являється, порушила її право власності і чинить перешкоду у його реалізації, передбачене Конституцією України, Законами України та іншими нормативно правовими актами, зокрема Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України "Про землеустрій" та Законом України "Про оренду землі».

Ухвалою суду від 30.08.2022 призначено у даній справі судову почеркознавчуекспертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання: Чи виконаний підпис в графі «орендодавець» у договорі оренди землі №391-0 від 14.04.2015, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Ободівка-Агро» щодо оренди земельної ділянки площею 2,0892 га, кадастровий номер 0524184200:01:001:0199, ОСОБА_1 чи іншою особою? Чи виконаний підпис в графі «орендодавець» у договорі оренди землі №378-0 від 14.04.2015, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Ободівка-Агро» щодо оренди земельної ділянки площею 2,1078 га, кадастровий номер 0524184200:01:001:0068, ОСОБА_1 чи іншою особою?

Відповідно до висновку експерта від 19.12.2022 № СЕ-19/102-22/14637-ПЧ, підпис в графі «Орендодавець» у договорі оренди землі №391-0 від 14.04.2015, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Ободівка-Агро» щодо оренди земельної ділянки площею 2,0892 га, кадастровий номер 0524184200:01:001:0199, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис в графі «Орендодавець» у договорі оренди землі №378-0 від 14.04.2015, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Ободівка-Агро» щодо оренди земельної ділянки площею 2,1078 га, кадастровий номер 0524184200:01:001:0068, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. (а.с.100-107).

Стаття 102 ЦПК України визначає, що висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Пленум Верховного Суду України, у своїй Постанові від 12.06.2009 р. № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» роз`яснив, що висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, установленим Законом України «Про судову експертизу», і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України), допустимим є доказ, який одержаний з дотриманням порядку, встановленого законом.

Відтак, висновок експертів містить інформацію щодо предмета доказування, підстав уважати, що висновок отриманий з порушенням порядку у суду немає, тому такий доказ суд вважає належним та допустимим.

З`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, оцінивши належність та допустимість кожного письмового доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд дійшов наступного висновку.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1ст. 316 ЦК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ч.4 ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Частиною 1статті 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом ч.1 ст.14 даного Закону, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Згідно з ч.2 ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Із положень ч.1ст.391 ЦК України слідує, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ч.ч.1, 2 ст.16 ЦК України).

Право на звернення осіб до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів урегульовано ст.4 ЦПК України.

Як передбачено ч.ч.1, 2 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Так, правочином є вольова дія учасників цивільних відносин, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Указані цивільно-правові результати мають бути досягнути внаслідок правомірних дій суб`єктів цивільного права.

У двосторонньому правочині волевиявлення сторін повинно бути взаємним (зустрічним) і спрямованим на досягнення спільної мети. Такі правочини називаються договорами.

Цивільне законодавство встановлює презумпцію свободи договору, яка полягає насамперед у вільному волевиявленні особи на вступ у договірні відносини, а також у вільному визначенні особою умов договору, в яких фіксуються взаємні права та обов`язки його сторін.

Норми чинного законодавства також закріплюють презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

У разі неспростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за цим правочином, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Підставами для визнання правочину недійсним є недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6ст. 203 ЦК України, в тому числі вимог щодо змісту правочину та волевиявлення його учасників.

Договір є укладеним, якщо сторони з дотриманням установленої законом форми досягли згоди (домовленості) щодо всіх істотних умов договору.

Статтею 207 ЦК України встановлено загальні вимоги до письмової форми правочину, зокрема зміст правочину має бути зафіксований у документі, підписаному сторонами.

Отже, підпис є невід`ємним елементом (реквізитом) письмової форми договору, наявність підпису підтверджує наміри та волевиявлення сторін, а також забезпечує їх ідентифікацію.

За змістом норм Закону №161-ХІV договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Недотримання письмової форми договору оренди землі свідчить про те, що сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору. Цей договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а зазначені в ньому умови не є такими, що регулюють договірні відносини.

Право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном. Таке право є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Закон визначає право власника майна вимагати усунення будь-яких порушень свого права від інших осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним. Одним із таких способів захисту порушеного права є вимога про усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Таке право власника забезпечується за допомогою негаторного позову.

В справах, у яких позивачі звертаються до суду з вимогами про визнання договорів оренди недійсними, посилаючись на те, що вони не підписували ці договори та не погоджували їх умови, наразі, відповідачі фактично користуються належними їм земельними ділянками та відмовляються повернути їх власникам, ефективним способом захисту права, яке позивачі як власники земельних ділянок, вважають порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їм майном, зокрема шляхом заявлення вимоги (негаторного позову) про повернення таких земельних ділянок.

Оскільки позивач ОСОБА_1 не підписувала договори оренди землі, то сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору. Такі договори є неукладеними, тобто такими, що не відбулися, а наведені в них умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочини, які не вчинено (договори, які не укладені), не можуть бути визнані недійсними. Наслідки недійсності правочину (реституція) не застосовуються до правочинів, які не вчинено.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 червня 2020 року (справа №145/2047/16-ц, провадження №14-499цс19), яка згідно з ч. 4ст. 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала, що не підписувала спірні договори оренди від 14.04.2015 та не уповноважувала сторонніх осіб на такі дії.

Такі доводи позивачки повністю підтверджуються висновком судово-почеркознавчої експертизи від 19.12.2022 № СЕ-19/102-22/14637-ПЧ.

Відповідачем вищевказаний висновок судово-почеркознавчої експертизи не оскаржувався та не було подано відзиву на позовну заяву чи доказів, які б спростовували вимоги позовної заяви.

Отже, судом беззаперечно встановлено, що ОСОБА_1 не підписувала договори оренди землі №378-О та №391-О, вказані договори підписано іншою невстановленою особою, отже сторони не досягли згоди щодо умов вказаних договорів, а тому вони є неукладеними, тобто такими, що не відбулись, а наведені в них умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Враховуючи, що спірні земельні ділянки знаходиться у фактичному користуванні ТОВ «Ободівка-Агро» без установлених законом підстав, тому в порядку усунення перешкод позивачці ОСОБА_1 у здійсненні права власності на належні їй земельні ділянки, відповідач має повернути їх позивачці, а тому позов цій частині підлягає до задоволення.

Окрім того, представником позивачем також заявлена вимога про скасування державної реєстрації договорів оренди.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (стаття 19 ЦПК України).

Як встановлено судом, договір оренди землі №378-0 від 14.04.2015 був зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі реєстрації іншого речового права з індексним номером 10740613 від 10.08.2015;рішення продержавну реєстраціюправ таїх обтяженьвід 10.08.2015,індексний номер23538422, держаний реєстратор Реєстраційної служби Гайсинського РУЮ Вінницької області Загребельним Д.М.

Договір оренди землі №391-0 від 14.04.2015 був зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі реєстрації іншого речового права з індексним номером 10781953 від 10.08.2015; рішення продержавну реєстраціюправ таїх обтяженьвід 13.08.2015,індексний номер23626316, держаний реєстратор Реєстраційної служби Гайсинського РУЮ Вінницької області Головань Т.М.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного

запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Разом із тим, рішення про державну реєстрацію договорів оренди земельної ділянки, порушують права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю, зокрема - земельною ділянкою з кадастровим номером 0524184200:01:001:0199 та земельною ділянкою з кадастровим номером 0524184200:01:001:0068.

Отже, рішення про державну реєстрацію іншого речового права, зокрема договорів оренди землі від 14.04.2015 не відповідають вимогам закону.

За змістом статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

При цьому, обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування рішень про державну реєстрацію є ефективним, а тому, на думку суду, обґрунтованим є задоволення позову в цій частині вимог.

За змістом статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, яка діяла на час звернення позивача з позовом про визнання договору оренди недійсним) визначено порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

За змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Законом України від 05 грудня 2019 року № 340-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За змістом наведеної норми у чинній редакції на відміну від положень статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зазначені висновки викладені у Постанові ВС від 09.06.2021 у справі №569/15704/18.

Відповідно до ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право; припинення правовідношення.

Згідно вимог ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Враховуючи вищезазначене, договори оренди землі №378-0 та №391-0 від 14.04.2015, що зареєстровані державним реєстратором з індексним номером 23538422 від 10.08.2015 та з індексним номером 23626316 від 13.08.2015, є не укладеною, в зв`язку з чим вони не підлягали державній реєстрації, а реєстрація останніх порушує право позивачки на вільне використання земельними ділянками власником яких вона є, тому їх державна реєстрація підлягає скасуванню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 було понесено витрати у зв`язку з розглядом справи, а саме - сплачено судовий збір у розмірі 4048,99 грн. з урахуванням комісії банку 79,39 грн., сплачено кошти за проведення експертизи у сумі 4530 грн. та сплачено за послуги надання професійної правничої допомоги у розмірі 15000 грн.

Таким чином, по справі наявні судові витрати, що складаються з судового збору в сумі 3696 грн. 60 коп. (електронна квитанція ID 2166-3670-0462-8979 від 09.06.2022) та витрати на оплату судово-почеркознавчої експертизи у розмірі 4530,80 грн. (квитанція №51 від 25.10.2022), які підлягають стягненню на користь позивача з відповідача, з урахуванням того, що позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі.

Витрати у розмірі 79,39 грн. що становлять сервісний збір під час сплати судового збору до стягнення не підлягають, оскільки не є судовими витратами, які пов`язані з розглядом справи, відповідно до положення ч.3 ст.133 ЦПК України.

Щодо стягнення витрат на правову допомог у розмірі 15000 грн., суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 25.12.2021 між адвокатами Конякіним М.С. та Білоконь Л.В. було укладено договір про надання правової допомоги в Тростянецькому районному суді Вінницької області у справі про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками (п. 1.1., 2.1 Договору). Пунктом 4.1 договору визначено, що за надання правової допомоги за цим договором сторони встановили фіксовану оплату гонорару адвоката в розмірі 15000 грн.

Відповідно до квитанції №25/12/01 від 25.12.2021 на користь адвоката Конякіна М.С., Білоконь Л.В. (позивачем) сплачено кошти в загальному розмірі 15000 грн.

Також представником позивача додано акт прийому-передачі наданих послуг від 16.02.2023 та детальний розрахунок судових витрат по даній справі.

Так, у розрахунку зазначено, що адвокатом затрачено 2 місяці на збирання доказів з метою подання позовної заяви до суду, 1 годинну на складання та подання листа звернення, 6 годин на складання позовної заяви, 3 години на складання та подання клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи від 09.06.2022, 2 години на прибуття та участь в судових засіданням. Таким чином зазначає, що надання усних і письмових консультацій, роз`яснень щодо правових питань, які стосуються справи протягом її розгляду в суді та досудовому врегулюванні, підготовка процесуальних документів та прибуття, участь в судових засіданнях склала 11 годин.

Судом встановлено, що вказану оплату було проведено на виконання умов договору про надання правової допомоги від 25.12.2021.

Разом з тим, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов наступного висновку.

Положеннямистатті 59 Конституції Українипередбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зістаттею 15 ЦПК Україниучасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Згідно із ч. 4ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовуватиКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Суд враховує критерії, які застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Надання доказів про факт та розмір витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Частиною 6ст. 137 ЦПК Українивизначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з пунктом 4 частини 1статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правовоїдопомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту)на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1статті 1 цього Законувстановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Положеннями статті 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що при встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За змістомстатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідностатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат враховується:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3статті 137 ЦПК України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 3статті 141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно частини 8статті 141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи можна зробити висновок, щоЦПК Українипередбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Суд приймає до уваги положення частини 3статті 141 ЦПК України, згідно з якою при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи та вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню.

Дослідивши додані представником позивача докази, поданні на підтвердження судових витрат у даній цивільній справі - договір про надання правової допомоги, квитанцію, детальний розрахунок суми гонорару та акт прийому-передачі, суд дійшов висновку, що зазначені докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 р. у справі № 755/15364/17 (провадження № 61-37398св18), від 02 липня 2020 р. у справі № 362/3912/ 18 (провадження № 61-15005св19) та від 31 липня 2020 р. у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19).

Відповідно дост. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

З огляду на це суд зазначає, що вказані в розрахунку суми гонорару від 16.02.2023 послуги такі як: час на збір доказів (2 місяці), прибуття до суду не є видами адвокатських послуг, перелік яких визначений статтею 19 Закону.

Вказані послуги носять не правовий, а організаційно-технічний характер, не належать до витрат на професійну правничу допомогу, а тому на підставі положень статей137,141 ЦПК Українивідшкодуванню не підлягають.

Окрім того, варто зазначити, що написання позовної заяви на 5,5 сторінках та заяви про проведення експертизи на 2 сторінках, вочевидь не вимагали від адвоката, фахівця в галузі права витрат часу у вказаному обсязі (9 год.), як зазначено в розрахунку гонорару.

Окрім того, варто зазначити, що жодного разу адвокат не був присутній в судовому засідання. Останнім подавалися заяви про вирішення клопотання про призначення експертизи, про проведення підготовчого засідання без його участі та участі позивача, тобто в письмовому проводження. Тому, посилання захисника, що ним було витрачено 2 години часу на прибуття та участь в судових засіданнях, є необґрунтованим.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат на правову допомогу, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та складності), розумності їхнього розміру та конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.

Враховуючи вимогист. 137 ЦПК Українита з огляду на співрозмірність витрат на оплату послуг адвоката, пов`язаних із захистом прав та представництвом інтересів позивача у даній конкретній справі, враховуючи характер спору, участь адвоката у справі, суд з урахуванням основоположних засад справедливості, виваженості та розумності,вважає обґрунтованим та об`єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, розмір витрат на правову допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у сумі 5000 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 81, 89, 141, 247, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ободівка-Агро» про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками, шляхом їх повернення та скасування державної реєстрації договорів оренди землі, задовольнити.

Зобов?язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Ободівка - Агро», ЄДРПОУ34928088,повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер якої 0524184200:01:001:0068, площею 2.1078га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Ободівської сільської ради, Гайсинського (Тростянецького) району, Вінницької області.

Скасувати реєстрацію договору оренди №378-0 від 14.04.2015, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, номер запису 10740613 від 10.08.2015; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 23538422 від 10.08.2015.

Зобов?язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Ободівка - Агро», ЄДРПОУ34928088,повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер якої 0524184200:01:001:0199, площею 2.0892га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Ободівської сільської ради, Гайсинського (Тростянецького) району, Вінницької області.

Скасувати реєстрацію договору оренди №391-0 від 14.04.2015, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, номер запису 10781953 від 10.08.2015; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 23626316 від 13.08.2015.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ободівка-Агро» на користь ОСОБА_1 3969 (три тисячі дев`ятсот шістдесят дев`ять) грн. 60 коп. судового збору та 4530 (чотири тисячі п`ятсот тридцять) грн. 80 коп. витрат за проведення судової почеркознавчої експертизи.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ободівка-Агро» на користь ОСОБА_1 5000 (п`ять тисяч) грн. витрат на оплату правової допомоги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , жителька АДРЕСА_1 .

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Ободівка-Агро», юридична адреса: с.Нова Ободівка, вул. Суворова, 263, Гайсинського району Вінницької області, код ЄДРПОУ 34928088.

Повний текст рішення складено 16.02.2023.

Суддя О.А. Натальчук