Постанова

від 31.01.2023 по справі 911/3014/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2023 р. Справа№ 911/3014/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Скрипки І.М.

Тищенко А.І.

секретар судового засідання: А.Р. Колосовська

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 31.01.2023,

розглянувши апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Київської області від 20.01.2022 (повний текст складено 03.02.2022)

у справі №911/3014/16 (головуючий суддя: Бабкіна В.М., судді: Конюх О.В., Щоткін О.В.)

за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до 1) Бучанської міської ради;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Споруда»,

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Кабінет Міністрів України

про визнання недійсними рішень, договору оренди земельної ділянки та її витребування з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року перший заступник прокурора Київської області (далі, прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з позовом до Бучанської міської ради (далі, відповідач-1 або Рада) та до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споруда» (далі, відповідач-2), в якому просив суд:

1) визнати недійсними рішення Бучанської міської ради від 26.04.2007 №192-8-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду приватному підприємству для будівництва готельного комплексу та організації зони відпочинку в м. Буча по вул. Шевченка, 2-д», від 30.04.2009 №1336-51-У «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку ТОВ «Споруда» для будівництва готельного комплексу та організації зони відпочинку по вул. Шевченка, 2-д в м. Буча»;

2) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,6 га з кадастровим номером 3210945300:01:091:0030, укладений 15.05.2009 між Бучанською міською радою та ТОВ «Споруда», зареєстрований в державному реєстрі земель за №040992600030;

3) витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ТОВ «Споруда» земельну ділянку площею 0,6 га з кадастровим номером 3210945300:01:091:0030, вартістю 2070900,00 грн., що розташована за адресою: м. Буча, вул. Шевченка, 2-д.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані рішення Бучанської міської ради прийняті в порушення вимог статей 6, 14, 19 Конституції України, статей 3, 13, 38, 57, 84, 116, 123, 124, 149, 150 Земельного кодексу України, статей 7, 8, 17, 31, 42 Лісового кодексу України з перевищенням повноважень, оскільки спірна земельна ділянка, на думку прокурора, на момент виділення належала до земель лісогосподарського призначення і не могла бути передана Радою у користування для будівництва. Бучанська міська рада, як стверджує прокурор, своїм рішенням змінила цільове призначення спірної земельної ділянки лісового фонду перед тим, як передати її ТОВ «Споруда».

У своєму позові прокурор посилається на обставини, встановлені рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17.10.2014, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Київської області від 06.02.2015 та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.07.2015 у справі № 367/4187/14-ц, як на факти, що не потребують додаткового доведення стосовно незаконності віднесення органом місцевого самоврядування регіону (рішенням Бучанської селищної ради від 25.06.2002 №71/1-4-XXIV) земель лісогосподарського призначення до земель житлової та громадської забудови.

Також прокурор відзначав, що земельна ділянка, яка є предметом даного спору, повинна була передаватися відповідачу-2 за наслідками проведення аукціону.

29.08.2017 до Господарського суду Київської області від прокуратури Київської області надійшло клопотання №05/1-2284вих17 від 28.08.2017 (вх. № 18005/17 від 29.08.2017; том 6, а.с. 60-62), за змістом якого прокурор просить суд пункт 2 прохальної частини позовної заяви читати в наступній редакції: « 2. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,6 га з кадастровим номером 3210945300:01:091:0030, який укладений 15.05.2009 р. між Бучанською міською радою та ТОВ «Споруда», зареєстрований в державному реєстрі земель за № 040992600030, з урахуванням змін, внесених угодою від 12.05.2017 р. б/н (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - 36709313 від 19.08.2017)».

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.12.2021 у даній справі замінено позивача - Кабінет Міністрів України на його правонаступника у спірних правовідносинах - Київську обласну державну адміністрацію (далі, позивач).

Короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 20.01.2022 у справі №911/3014/16 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Приймаючи вказане рішення, суд дійшов висновку, що до матеріалів справи прокурором не надано достатніх, достовірних та належних доказів невідповідності рішень про передачу в оренду та проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в користування вимогам законодавства, а також доказів того, що спірна земельна ділянка належала до земель лісогосподарського призначення на час прийняття оскаржуваних рішень та передачі її відповідачем-1 відповідачу-2 в оренду.

Поряд з цим, суд відхилив посилання прокурора на недотримання відповідачем-1 при прийнятті рішення від 30.04.2009 №1336-51-У приписів земельного законодавства щодо надання земельної ділянки в користування без аукціону, оскільки фактичне відведення спірної земельної ділянки в оренду відбулося шляхом затвердження відповідного проекту землеустрою рішенням Бучанської міської ради від 26.04.2007 №192-8-У, і на той час земельне законодавство передбачало лише продаж земельних ділянок на конкурентних засадах, а не передачу таких ділянок в користування.

При цьому, судом було встановлено, що звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (у подальшому замінено на правонаступника у спірних правовідносинах - Київську обласну державну адміністрацію) відповідає приписам статті 23 Закону України «Про прокуратуру» і статті 53 Господарського процесуального кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим рішенням, 10.06.2022 (про що свідчить відмітка Укрпошти Стандарт на конверті) Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 20.01.2022 у справі №911/3014/16 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що у порушення принципів статей 73, 74, 76-79, 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог, не надавши належну оцінку спірним правовідносинам та наявним у справі доказам у їх сукупності, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі статей 275, 277 Господарського процесуального кодексу України.

За доводами скаржника суд першої інстанції, спростовуючи у даній справі доводи прокурора на підтвердження порушення Бучанською міською радою вимог земельного законодавства при розпорядженні землями лісогосподарського призначення, посилався на докази, які безпосередньо не досліджувались у судовому засіданні та відсутні у матеріалах справи.

Рішення Бучанської селищної ради від 25.06.2002 №71/1-4-XXIV, яким незаконно віднесено землі лісогосподарського призначення до земель житлової та громадської забудови, не є належним, допустимим, достовірним і достатнім доказом правомірності дій Бучанської міської ради при відведенні в оренду оскаржуваної земельної ділянки в розумінні статей 73-80 Господарського процесуального кодексу України з огляду на його невідповідність приписам статей 12, 116, 122, 149 Земельного кодексу України, оскільки ним не затверджувалось жодних проектів землеустрою щодо відведення або вилучення зі складу земель лісогосподарського призначення Бучанської лісової дачі земельних ділянок площею 890 га і таке віднесення проведено не уповноваженим органом за відсутності погодження органу лісового господарства та органів державного контролю, а державна експертиза землевпорядної документації взагалі не проводилась.

Натомість, право власності держави на усі земельні ділянки лісогосподарського призначення площею 890 га, в тому числі і на оспорювану земельну ділянку з кадастровим номером 3210945300:01:091:0030, посвідчується за приписами статей 93, 94 Лісового кодексу України та пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України планово-картографічними матеріалами, розробленими у 1978-1979 та 1988-1989 роках, і до одержання в установленому порядку державних актів на право постійного користування зазначеними земельними лісовими ділянками, зазначені планово-картографічні матеріали є належними доказами на підтвердження права постійного користування на раніше надані землі.

Відповідно до інформації ВО «Укрдержліспроект» від 28.07.2016 №488 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210945300:01:091:0030 розташована у кварталі 24 Бучанської лісової дачі та відноситься до земель лісогосподарського призначення за матеріалами лісовпорядкування 1988 року.

Висновок проведеної у справі судової земельно-технічної експертизи №4969/19-41 від 20.01.2020 жодним чином не спростовує заявлених позовних вимог, а є лише підтвердженням зміни цільового призначення спірної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови. При цьому, судом не спростовано належними, допустимими та достовірними доказами висновки, викладені за результатами проведення судових земельно-технічних експертиз від 21.07.2017 та від 24.07.2017 у кримінальному провадженні №42015110000000391, які наявні в матеріалах справи.

У тексті апеляційної скарги апелянтом викладено також клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

20.09.2022 від відповідача-1 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив суд залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач-1 зазначає, що доводи прокурора спростовуються висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі №367/4187/14-ц, та висновком судової експертизи від 20.01.2020 №4969/19-41.

12.10.2022 від позивача через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги, в яких позивач просив суд задовольнити апеляційну скаргу прокурора, рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Доводи позивача із приводу незаконності прийнятого судом рішення ідентичні доводам, викладеним прокурором в апеляційній скарзі.

Представник відповідача-2 та третьої особи письмових відзивів на апеляційну скаргу суду не надали, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.06.2022 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури у справі №911/3014/16 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Скрипка І.М.

Апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2022 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/3014/16. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 20.01.2022 у справі №911/3014/16 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області.

14.07.2022 матеріали справи №911/3014/16 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2022 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 20.01.2022 у справі №911/3014/16 залишено без руху. Роз`яснено Заступнику керівника Київської обласної прокуратури, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали особа має право усунути недоліки, надавши суду апеляційної інстанції відповідну заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо існують інші підстави для поновлення строку.

16.08.2022 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Київської обласної прокуратури надійшло клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в обґрунтування якого скаржник зазначає, що 24.02.2022 розпочалася повномасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України, яка, в тому числі, була пов`язана з швидкою окупацією частини території Київської області, регулярними ракетними та артилерійськими ударами по території Києва та області, перебоями у роботі громадського транспорту, перевантаженням автомобільних шляхів, протитерористичними та контррозвідувальними заходами Збройних Сил України, органів безпеки та Національної поліції тощо.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 поновлено Заступнику керівника Київської обласної прокуратури пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 20.01.2022 у справі №911/3014/16, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 20.01.2022 у справі №911/3014/16, розгляд справи призначено на 27.09.2022.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022, 22.11.2022 розгляд даної справи відкладався у зв`язку з неявкою у судове засідання представника відповідача-2.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2022, 13.12.2022 розгляд справи переносився у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги в місті Києві та Київській області 25.10.2022 та 13.12.2022 в час, на який було призначено розгляд справи.

У судовому засіданні 31.01.2023 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 31.01.2023 з`явилися представники прокуратури та відповідачів -1, -2.

Представники позивача та третьої особи в судове засідання 31.01.2023 не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується розпискою позивача від 13.12.2022 про дату наступного судового засідання та роздруківкою електронного листування із третьою особою.

Представник прокуратури у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати, позов задовольнити повністю.

Представники відповідачів -1, -2 у судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги прокурора, просили її відхилити, а оскаржене рішення суду залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Рішенням Бучанської міської ради Київської області від 26.04.2007 №192-8-У Приватному підприємству інженерно-будівельний центр «Споруда» було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3210945300:01:091:0030, площею 0,6 га в оренду для будівництва готельного комплексу та організації зони відпочинку в м. Буча по вул. Шевченка, 2-д.

26.04.2007 на підставі вказаного рішення між Бучанською міською радою (орендодавець) та Приватним підприємством інженерно-будівельний центр «Споруда» (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,6 га з кадастровим номером 3210945300:01:091:0030 по вул. Шевченка, 2-д у м. Буча строком на 10 років, який 22.05.2007 був зареєстрований в Ірпінському міському відділі Київської регіональної філії центру Державного земельного кадастру, про що у державному реєстрі земель вчинено запис за №040734000009.

У подальшому, рішенням Бучанської міської ради №1241-48-У від 26.02.2009 (яке у даній справі не оскаржується) було внесено зміни до вищевказаного договору оренди земельної ділянки у вигляді заміни орендаря - Приватного підприємства інженерно-будівельного центру «Споруда» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Споруда», у зв`язку з реорганізацією підприємства. Також вказаним рішенням було надано ТОВ «Споруда» дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3210945300:01:091:0030, площею 0,6 га, терміном на 8 років для будівництва готельного комплексу та організації зони відпочинку по вул. Шевченка, 2-д в м. Буча.

30.04.2009 рішенням Бучанської міської ради № 1336-51-У було:

1) розірвано договір оренди земельної ділянки, площею 0,6000 га, для будівництва готельного комплексу та організації зони відпочинку в м. Буча по вул. Шевченка, 2-д, зареєстрований в Ірпінському міському відділі Київської регіональної філії центру Державного земельного кадастру, про що у державному реєстрі вчинено запис від 22.05.2007 р. за № 040734000009, укладеного між Приватним підприємством інженерно-будівельний центр «Споруда» та Бучанською міською радою;

2) затверджено Товариству з обмеженою відповідальністю «Споруда» технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку площею 0,6000 га терміном на 8 років, для будівництва готельного комплексу та організації зони відпочинку по вул. Шевченка, 2-д в м. Буча.

15.05.2009 між Бучанською міською радою та ТОВ «Споруда» було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,6 га з кадастровим номером 3210945300:01:091:0030 по вул. Шевченка, 2-д у м. Буча строком на 8 років, зареєстрований в Ірпінському міському відділі Київської регіональної філії центру Державного земельного кадастру 15.05.2009, про що у державному реєстрі земель вчинено запис за № 040992600030 (далі, Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору орендодавець передає, а орендар приймає у платне, строкове користування земельну ділянку, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Буча для господарського використання.

Згідно з пунктом 1.3. Договору земельна ділянка передається відповідно до рішення 51 сесії Бучанської міської ради V скликання «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку ТОВ «Споруда» для будівництва готельного комплексу та організації зони відпочинку по вул. Шевченка, 2-д в м. Буча» № 1336-51-У від 30.04.2009.

Даний договір укладається на 8 років і діє до 15 травня 2017 року та набирає чинності з дати його державної реєстрації (пункт 3.1. Договору).

12.05.2017 між Бучанською міською радою та ТОВ «Споруда» було укладено угоду про внесення змін до договору оренди від 15.05.2009 в частині строку дії договору, а саме - строк дії договору встановлено до 15.05.2022, яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.08.2017, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - 36709313.

Як слідує з позову, прокурор зазначає, що при прийнятті оспорюваних ним рішень №192-8-У від 26.04.2007 та №1336-51-У від 30.04.2009 Бучанською міською радою було перевищено надані законодавством повноваження, внаслідок чого передача земельної ділянки в оренду здійснювалась з порушенням вимог земельного та лісового законодавства.

Так, рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17.10.2014 у справі №367/4187/14-ц, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Київської області від 02.06.2015 та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.07.2015, було задоволено позов заступника прокурора Київської області та визнано недійсним рішення Бучанської селищної ради від 25.06.2002 №71/1-4-XXIV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови».

Судами у вищевказаній справі встановлено, що Бучанською селищною радою 25.02.2002 було прийнято рішення №71/1-4-XXIV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови». На час прийняття такого рішення землі, віднесені до земель житлової та громадської забудови, мали лісогосподарське призначення, тому Бучанська селищна рада перевищила свої повноваження і з порушенням закону, без розпорядження уповноваженого державного органу, за відсутності згоди органу лісового господарства, без відповідного проекту землеустрою прийняла рішення про віднесення земель лісового фонду до земель житлової та громадської забудови.

За твердженням прокурора, судами у справі №367/4187/14-ц було встановлено, що належність спірних земель до лісового фонду, віднесених до категорії лісів першої групи, підтверджується їх розташуванням у відповідному кварталі Бучанської лісової дачі, згідно довідки ВО «Укрдержліспроект» від 14.07.2014, а також, відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування: планшетом-картою-схемою лісонасаджень (розташування урочищ) у Плані лісонасаджень Бучанського комунального лісгоспу Київського обласного виробничого тресту зеленого господарства (лісовпорядкування 1988 року). Площа земельної ділянки Бучанської лісогосподарської установи, яку рішенням Бучанської селищної ради від 25.06.2002 віднесено до земель житлової та громадської забудови в межах Бучанської селищної ради, становила 890 га згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Враховуючи викладене, прокурор наголошував, що судами було визнано недійсним вказане рішення Бучанської селищної ради від 25.06.2002 №71/1-4-XXIV, прийняте з перевищенням повноважень, всупереч вимогам статті 20, частині 4 статті 83, пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України та статей 27, 31, 57 Лісового кодексу України (в редакції від 20.12.2001), так як жодних рішень органів державної влади про передачу земель лісового фонду державної власності до комунальної власності не приймалось.

Водночас, на підставі рішення Бучанської міської ради №1336-51-У від 30.04.2009 земельну ділянку площею 0,6 га, з кадастровим номером 3210945300:01:091:0030 по вул. Шевченка, 2-д у місті Буча було передано в оренду строком на 8 років ТОВ «Споруда» для будівництва готельного комплексу та організації зони відпочинку за рахунок земель лісогосподарського призначення Бучанської лісової дачі Бучанського лісгоспу Київського обласного управління комунального господарства, що, за твердженням прокурора, підтверджується інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 28.07.2016 №488 та картографічними матеріалами лісовпорядкування, відповідно до яких вказана земельна ділянка розташована у кварталі №24 Бучанської лісової дачі.

При цьому, як вбачається з витягу із Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ «Споруда», якому надано в оренду спірну лісову ділянку, не є спеціалізованим лісогосподарським підприємством та не має в своїй структурі спеціалізованого лісогосподарського підрозділу. Інших випадків, які б передбачали можливість передачі земель лісогосподарського призначення у користування юридичним особам, законодавство не містить.

Отже, за твердженнями прокурора, згідно даних лісовпорядкування 1988 року спірна земельна ділянка площею 0,6 га відноситься до земель лісогосподарського призначення Бучанської лісової дачі та розташована у кварталі №24, що підтверджується фрагментом з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами, зокрема, спірної земельної ділянки та 24 кварталу Бучанської лісової дачі, наданого Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням (ВО «Укрдержліспроект») до листа №488 від 28.07.2016.

Окрім того, належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджується висновками судів у справі №367/4187/14-ц.

Таким чином, прокурор вважає, що Бучанська міська рада при прийнятті рішення щодо відведення в оренду спірної земельної ділянки вийшла за межі визначених законом повноважень, оскільки вирішення питання вилучення земель лісового фонду державної власності та зміна їх цільового призначення не належало до компетенції Бучанської міської ради.

Оскаржуваним рішенням і діями щодо передачі спірної земельної ділянки в оренду, як зазначено в позові, порушено право власності держави на землі лісового фонду, у зв`язку з чим прокурор і звернувся з даним позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, до повноважень якого на час звернення з позовом належало розпорядження землями державної власності (на даний час - Київської обласної державної адміністрації). Водночас, оспорюваний договір оренди земельної ділянки укладений з порушенням вимог чинного на той час законодавства, оскільки орендарем набуто право користування земельною ділянкою, яка незаконно вибула із власності держави.

Із урахуванням викладеного, прокурор просив суд у позові визнати недійсними рішення Бучанської міської ради від 26.04.2007 №192-8-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду приватному підприємству для будівництва готельного комплексу та організації зони відпочинку в м. Буча по вул. Шевченка, 2-д», від 30.04.2009 №1336-51-У «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку ТОВ «Споруда» для будівництва готельного комплексу та організації зони відпочинку по вул. Шевченка, 2-д в м. Буча», визнати недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,6 га з кадастровим номером 3210945300:01:091:0030, укладений 15.05.2009 між Бучанською міською радою та ТОВ «Споруда», з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 12.05.2017 б/н, та витребувати з незаконного володіння ТОВ «Споруда» на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,6 га з кадастровим номером 3210945300:01:091:0030, вартістю 2 070 900 грн, що розташована за адресою: м. Буча, вул. Шевченка, 2-д.

Відповідачі, у свою чергу, проти позову заперечували, наголошуючи на тому, що Бучанська міська рада, передаючи в оренду земельну ділянку площею 0,6 га в м. Буча по вул. Шевченка, 2-д, діяла в межах своїх повноважень. Факт належності вказаної земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови в межах міста Буча підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав.

Щодо представництва прокурором у даній справі інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, якого у подальшому ухвалою суду від 02.12.2021 було замінено на його правонаступника у спірних правовідносинах - Київську обласну державну адміністрацію, колегія суддів, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, зазначає наступне.

За змістом статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина 3).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина 4).

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За положеннями Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 зазначеного Закону).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що перший заступник прокурора Київської області, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (на момент звернення прокурора до суду), належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, вказавши, що вилучення з порушенням земельного законодавства земель лісового фонду, зміна їх цільового призначення та передача у користування для комерційних потреб безумовно порушує інтереси держави, при тому, що Кабінетом Міністрів України як уповноваженим на той час суб`єктом не було вжито заходів, у тому числі - позовного характеру, щодо повернення спірної земельної ділянки у державну власність та в користування постійного лісокористувача.

Щодо суті заявлених у даній справі позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Як уже зазначалося, спір у даній справі виник внаслідок того, що на думку прокурора спірні рішення Бучанської міської ради були прийняті з перевищенням повноважень, оскільки спірна земельна ділянка на момент її виділення відповідачу-2 належала до земель лісогосподарського призначення і не могла бути передана Радою у користування для будівництва. Водночас, спірна земельна ділянка повинна була передаватись в оренду лише за результатами проведення торгів (аукціонів).

Як наслідок, Договір оренди земельної ділянки укладений із порушенням вимог земельного законодавства, оскільки орендарем набуто право користування спірною земельною ділянкою, яка незаконного вибула із власності держави.

Заважаючи на те, що спірна земельна ділянка поза волею власника (станом на дату виникнення спірних правовідносин та на дату звернення до суду із позовом - Кабінету Міністрів України) була відведена в оренду відповідачеві, право користування якого на спірну земельну ділянку зареєстровано в установленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України та статті 387 Цивільного кодексу України шляхом витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння на користь держави.

Відповідачі, у свою чергу, заперечують проти вимог прокурора, оскільки вважають, що рішення прийняті у повній відповідності до норм чинного станом на дату їх прийняття законодавства України, відповідно, відсутні й підстави для визнання недійсним договору оренди та витребування майна у відповідача-2.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог прокурора в даній справі, враховуючи наступне.

За змістом статей 13, 19 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 Земельного кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За приписами статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (стаття 19 ЗК України, тут і далі - в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень Бучанської міської ради).

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України було передбачено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень Ради) було визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

За приписами пунктів «а» та «в» статті 12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Згідно статті 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

За приписами частини 1 статті 56 Земельного кодексу України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Частиною 1 статті 57 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи для ведення лісового господарства.

Відповідно до статті 4 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень Ради) до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара. До лісового фонду України не належать: зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

За приписами статті 5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Статтею 7 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Згідно приписів статті 16 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

Відповідно до статті 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.

Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Водночас, виходячи зі змісту статті 18 Лісового кодексу України, об`єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності. Тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим - терміном від одного до п`ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року.

Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Довгострокове тимчасове користування лісами приватної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок шляхом укладення між власником лісів та тимчасовим лісокористувачем договору, який підлягає реєстрації в органі виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органах центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 27 Лісового кодексу України Кабінет Міністрів України передає у власність, надає в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності.

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу (частина 9 статті 149 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 33 Лісового кодексу України сільські, селищні, міські ради у сфері лісових відносин на відповідній території, зокрема, передають у власність, надають у постійне користування земельні лісові ділянки, що перебувають у комунальній власності, в межах сіл, селищ, міст і припиняють права користування ними; приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у комунальній власності, в межах сіл, селищ, міст і припиняють права користування ними.

Згідно частини 3 статті 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

За змістом частини 1 статті 47 Лісового кодексу України лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів (частини 1, 4, 5 статті 48 Лісового кодексу України).

Згідно частини 1 статті 53 Лісового кодексу України державний лісовий кадастр ведеться центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства за єдиною для України системою за рахунок коштів державного бюджету.

Облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування. Ведення обліку лісів забезпечується постійним підтриманням в актуалізованому стані характеристик кожної лісової ділянки, їх змін, спричинених господарською діяльністю, стихійним лихом або іншими причинами (частини 1-3 статті 54 Лісового кодексу України).

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Вказаною Інструкцією 1986 року визначено, що за результатами лісовпорядних робіт мають складатися відповідні лісові карти, у тому числі - складальні та видавничі оригінали планшетів лісовпорядкування, і на складальних оригіналах планшетів має бути зазначена відповідна геодезична інформація, отримана за результатами проведених польових робіт, зокрема, картографічна основа, координатна сітка, номери точок кутів повороту інструментально знятих кордонів, румби і довжини ліній.

Місцевий господарський суд при прийнятті рішення виходив із недоведеності прокурором того, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, з чим колегія суддів погоджується, враховуючи наступне.

25.06.2002 Бучанська селищна рада прийняла рішення №71/1-4-ХХІV, яким землі Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, віднесено до земель житлової та громадської забудови та зараховано до земель запасу.

Вказане рішення ради було предметом спору у справі №367/4187/14-ц.

Прокурор у справі №911/3014/16 зазначає, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17.10.2014 у справі №367/4187/14-ц було визнано недійсним рішення Бучанської селищної ради від 25.06.2002 №71/1-4-XXIV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови» і, відповідно, Бучанська міська рада у 2007 та 2009 роках протиправно розпорядилася спірною земельною ділянкою лісового фонду.

Однак, як вірно встановив місцевий господарський суд, рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23.04.2020 у справі №367/4187/14-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06.10.2020, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами було скасоване рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17.10.2014 та у задоволенні позову прокуратури, зокрема, про визнання недійсним рішення Бучанської селищної ради від 25.06.2002 №71/1-4-XXIV, відмовлено.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2021 було залишено без змін прийняті за наслідками перегляду судового рішення у справі №367/4187/14-ц за нововиявленими обставинами рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23.04.2020 та постанову Київського апеляційного суду від 06.10.2020.

Таким чином, на час вирішення спору в даній справі №911/3014/16 вказане рішення Бучанської селищної ради від 25.06.2002 №71/1-4-XXIV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови» є дійсним.

У названих судових рішеннях за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення суду у справі №367/4187/14-ц за нововиявленими обставинами встановлені наступні обставини.

Згідно з документацією «Дело по учету земель графическим способом Киево-Святошинского района Киевской области», яка затверджена рішенням виконавчого комітету Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих №527 від 10 листопада 1962 року «Про наслідки обліку земель Києво-Святошинського району проведеного графічним способом», за результатами обліку земель графічним способом Києво-Святошинського району Київської області, а саме, при звірянні розмірів землекористувань за земельним обліком на 01 листопада 1961 року з розмірами землекористувань за експлікаціями та планами, з урахуванням «вікон» між межами та «перекриттів» у площах, були прийняті змінені площі щодо такого землекористування, зокрема: смт. Буча за обліком - 1509,0 га, прийнято 894,0 га, на підставі площі плану, складеного графічно за викопіюванням із планів суміжних землекористувань (абз. 8, 9 пояснювальної записки «Укрземпроект» Каховської землевпорядної експедиції до обліку земель графічним способом у Києво-Святошинському районі Київської області, 1962 рік).

Згідно з Контрольною відомістю обліку землекористувачів і площі їх землекористування у Києво-Святошинському районі Київської області станом на 01 листопада 1961 року, що є складовою документа «Дело по учету земель графическим способом Києво-Святошинского района Киевской области», у межах території смт. Буча значиться два землекористувача: смт. Буча та Південно-Західна залізниця, площа землекористування яких станом на 01 листопада 1961 року становить: смт. Буча - 894 га, з яких - Південно-Західна залізниця - 26 га.

Згідно з додатком 1 до рішення виконавчого комітету Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих від 10 листопада 1962 року № 527 «Про наслідки обліку земель Києво-Святошинського району, проведеного графічним способом», загальна площа смт. Буча, прийнята після уточнення земель графічним способом, становить 894 га.

Зі Схематичної карти меж землекористувань Києво-Святошинського району Київської області, складеної за результатами проведеного у 1962 році обліку земель графічним способом, яка є додатком документації «Дело по учету земель графическим способом Києво-Святошинского района Киевской области», відомо, що територія смт. Буча розділена на дві частини і позначена нумерацією « 9» площею 814 га, а також « 9-2» площею 80 га, разом - 894 га.

На підставі зіставлення вказаного картографічного матеріалу та планшетів лісовпорядкування 1987-1988 років Бучанської лісової дачі можна зробити висновок, що територія селища Буча за абрисами і конфігурацією є подібною до території Бучанської лісової дачі Бучанського комунального лісгоспу, площа якої становить 890 га.

При цьому зазначений картографічний матеріал як у межах смт Буча, так і навколо неї не відображає ні території Бучанської лісової дачі, ні будь-якого іншого лісництва.

Вказані обставини узгоджуються з підрозділом 5 «Зелені насадження» розділу VI «Архітектурно-планувальна організація території» до Генерального плану смт Буча і Гостомель, розробленого Українським державним інститутом проєктування міст «Діпромісто» у 1966-1967 роках за завданням Держбуду УРСР, затвердженого рішенням виконкому Ірпінської міської ради від 30 серпня 1968 року № 510, в якому зазначено: «В силу того, що смт. Буча майже повністю розташоване на території Бучанської лісової дачі Бучанського лісгоспу Київського облкомунгоспу, насадження загального користування в ньому практично відсутні…..». Це підтверджує накладання території Бучанської лісової дачі на територію селища Буча і доводить, що зазначено про одну й ту саму територію (абз. 64 Пояснювальної записки до Генерального плану смт Буча та Гостомель, Київської області, 1967 рік).

Викладене повністю узгоджується з документацією «Дело по учету земель графическим способом Киево-Святошинского района Киевской области» 1975 року, згідно з якою площа смт Буча станом на 1975 рік за обліком на 01 листопада 1973 року становить 970 га, з яких 76 га - землі радгоспу «Рубежівський» (абз. 3 Пояснювальної записки до «Справи з обліку земель Києво-Святошинського району Київської області графічним способом» 1975 року; абз. 3 Довідки про землекористування землекористувачів Києво-Святошинського району та сторонніх землекористувачів, розташованих у межах плану, яка додана до матеріалів обліку земель графічним способом).

Вказана документація також не містить відомостей про землекористування Бучанською лісовою дачею як територією, а також даних про землекористувачів вказаної території.

Таким чином, землевпорядна та містобудівна документація 1961 та 1975 років не містить відомостей про землекористування територією умовною площею 890 га (Бучанська лісова дача) спеціалізованими державними підприємствами лісового господарства, зокрема, Бучанським лісгоспом.

Отже, Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками у межах території 890 га, у тому числі і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році, та передавати земельні ділянки під забудову протягом 2006-2012 років.

Згідно з проведеними вимірами та доданим картографічним матеріалом територія колишньої Бучанської лісової дачі площею 890 га знаходилась у межах селища Буча задовго до прийняття Бучанською селищною радою рішення від 25.06.2002 №71/1-4-ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови».

Відповідно до листа Державного агентства лісових ресурсів від 30.01.2017 №02-19/460-17 Держлісагентство матеріали щодо лісовпорядкування Бучанської лісової дачі 1988 року не затверджувало. У Держлісагентстві немає інформації про затвердження цих матеріалів державними органами лісового господарства або іншими державними органами, які існували у період їх виготовлення.

Отже, рішення Бучанської селищної ради від 25.06.2002 №71/1-4-ХХІV відповідає нормам пункту 1 статті 20 «Встановлення та зміна цільового призначення земель» Земельного кодексу України та прийняте відповідно до пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України.

Посилання прокуратури на планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 1988-1989 років судом відхилені, оскільки такі не містять жодних конкретних геодезичних координат меж Бучанської лісової дачі умовною площею 890 га та не спростовують обставин, викладених у матеріалах «Дело по учету земель графическим способом Киево-Святошинского района Киевской области» 1961 року («Справа з обліку земель графічним способом Києво-Святошинського району Київської області» 1961 року), яке затверджене рішенням виконавчого комітету Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих від 10 листопада 1962 року №527 «Про наслідки обліку земель Києво-Святошинського району, проведеного графічним способом»; «Дело по учету земель графическим способом Киево-Святошинского района Киевской области» 1975 року («Справа з обліку земель графічним способом Києво-Святошинського району Київської області» 1975 року).

Наведені вище обставини, встановлені у рішенні Ірпінського міського суду Київської області від 23.04.2020 у справі №367/4187/14-ц, залишеному без змін постановою Київського апеляційного суду від 06.10.2020 та постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2021 у справі №367/4187/14-ц, підтверджують наявність у Бучанської міської ради повноважень на розпорядження масивом земель, до складу яких, за твердженням прокурора, належить спірна у даній справі №911/3014/16 земельна ділянка, оскільки рішення Бучанської селищної ради від 25.06.2002 №71/1-4-ХХІV визнане таким, що відповідає вимогам законодавства.

Посилання прокурора в апеляційній скарзі на незаконність рішення Бучанської селищної ради від 25.06.2002 №71/1-4-ХХІV не приймаються судом до уваги, оскільки спростовуються вищевказаним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23.04.2020 у справі №367/4187/14-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06.10.2020 та постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2021, обставини, встановлені у яких, згідно частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційний характер.

При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» (заява №48553/99), а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» (заява №28342/95)).

Високий Суд у пунктах 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року (заява №32053/13), яке набуло статусу остаточного 29.01.2016, зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява №52854/99, пункти 51 і 52, ECHR 2003-Х).

Доводи апеляційної скарги прокурора зводяться фактично до його намагань переоцінити висновки судів у справі №367/4187/14-ц.

При цьому, саме на обставини, які встановлювались у справі №367/4187/14-ц, прокурор у позові посилався як на основну підставу, яка підтверджує факт перевищення Бучанською міською радою наданих їй повноважень під час прийняття оспорюваних у даній справі рішень Ради.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що у даній справі місцевим господарським судом призначалася судова земельно-технічна експертиза, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, та винесено на вирішення експертизи наступне питання: чи знаходилась земельна ділянка з кадастровим номером 3210945300:00:091:0030 площею 0,6 га, що розташована на території міста Буча Київської області, станом на момент її відведення в оренду в межах (у складі) земель лісогосподарського призначення.

За результатами проведення у справі №911/3014/16 судової експертизи КНДІСЕ було надано висновок експерта №4969/19-41 від 20.01.2020, згідно якого станом на 26.04.2007 земельна ділянка з кадастровим номером 3210945300:00:091:0030, площею 0,6 га, що розташована на території міста Буча Київської області, у складі земель лісогосподарського призначення не перебувала. Водночас, за висновком експерта, визначити чи розташована станом на 26.04.2007 земельна ділянка з кадастровим номером 3210945300:01:091:0030, площею 0,6 га, в межах земель лісогосподарського призначення, які були визначені за результатами лісовпорядкування 1987- 1988 років, не вбачається можливим, оскільки координати поворотних точок (кутів) окружних меж планшетів лісовпорядкування №№4-18 в геодезичному журналі, який є складовою проекту організації та розвитку господарства Бучанського комунального лісгоспу, є координатами умовної системи координат, яка не має прив`язки до пунктів державної геодезичної мережі або геодезичних мереж згущення.

У висновку експерта вказано, що також підтверджується матеріалами справи, що після прийняття Бучанською селищною радою рішення від 25.06.2002 №71/1-4-ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови», до державної статистичної звітності за формою №6-зем були внесені зміни в частині виключення з обліку земель лісогосподарського призначення та переведення їх до земель, не наданих у власність та постійне користування. Рішенням Бучанської міської ради від 26.04.2007 №192-8-У було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду приватному підприємству інженерно-будівельному центру «Споруда» смт. Буча, вул. Шевченка, 2-д, для будівництва готельного комплексу та організації відпочинку. У довідці про правовий статус земельної ділянки №7865, наданої Ірпінським міським відділом земельних ресурсів Київської області в грудні 2006 року, зазначено, що земельна ділянка за проектом відводиться за рахунок земель, не наданих у власність або постійне користування.

Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин 6,7 статті 98 Господарського процесуального кодексу України у висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати:

- чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи;

- чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі;

- компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень;

- достатність поданих експертові об`єктів дослідження;

- повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним;

- узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи;

- обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Дослідивши Висновок експерта №4969/19-41 від 20.01.2020, колегія суддів встановила, що останній не викликає сумнівів у його правильності, оскільки узгоджується із наявними матеріалами справи та відповідає вимогам статті 98 Господарського процесуального кодексу України і вищенаведеним критеріям.

Отже, як вірно зазначив місцевий господарський суд, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210945300:00:091:0030, площею 0,6 га, на час її відведення в оренду не перебувала в межах (у складі) земель лісогосподарського призначення, а знаходилась в межах земель запасу житлової та громадської забудови Бучанської селищної ради, не наданих у власність або постійне користування.

В апеляційній скарзі прокурор посилається на неврахування судом першої інстанції висновків судових експертиз, проведених у кримінальному провадженні 42015110000000391, однак такі доводи скаржника судом відхиляються, оскільки місцевий господарський надав оцінку таким доказам, правомірно зазначивши, що в останніх йшлося про визначення статусу земельної ділянки площею 890 га, яку обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа, а не спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3210945300:00:091:0030, площею 0,6 га, а також про накладення на землі Бучанської лісової дачі інших (аніж спірна у даній справі) земельних ділянок.

Поряд з цим, як вірно наголосив Господарський суд Київської області, у матеріалах справи відсутні докази того, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210945300:01:091:0030 площею 0,6 га за адресою: м. Буча, вул. Шевченка, 2-д, знаходиться в складі колишньої так званої Бучанської лісової дачі площею 890 га. Зокрема, фрагмент публічної кадастрової карти України, наданий УДПЛВО ВО «Укрдержліспроект», не містить інформації щодо координат поворотних точок меж Бучанської лісової дачі, що унеможливлює встановлення її чітких меж. Більше того, в листі Бучанській міській раді від 28.12.2017 №776 ВО «Укрдержліспроект» зазначило, що воно не має в своєму розпорядженні координат поворотних точок меж земель Бучанського комунального лісгоспу.

Натомість, прокурором не долучено ні до матеріалів позову, ні в розпорядження експертної установи, ні до апеляційної скарги жодних документів, які би дали можливість встановити реальні межі як Бучанської лісової дачі в цілому, так і окремих її частин - кварталів та виділів.

При цьому, загальна площа міста Буча, починаючи з 2004 року, складає 2658,13 га, що підтверджується проектом землеустрою щодо встановлення меж смт. Буча, затвердженим рішенням Київської обласної ради від 22.10.2004 №219-17-ІV, а, відповідно, територія колишньої Бучанської лісової дачі охоплює лише третину площі населеного пункту. Водночас, відсутність чітких координат цієї дачі унеможливлює співвіднесення її зі спірною у даній справі земельною ділянкою.

Окрім того, лист ВО «Укрдержліспроект» №488 від 28.07.2016, на який посилається прокурор як на доказ накладення спірної ділянки на землі Бучанської лісової дачі, судом оцінюється критично з огляду на те, що, як зазначалося вище, саме ж Виробниче об`єднання в своєму листі Бучанській міській раді №776 від 28.12.2017 зазначило, що воно не має в своєму розпорядженні координат поворотних точок меж земель Бучанського комунального лісгоспу. З огляду на зазначене, суд констатує, що ВО «Укрдержліспроект» визначило розташування спірної земельної ділянки саме в межах 24 кварталу Бучанської лісової дачі за відсутності в його розпорядженні навіть умовних поворотних точок окружних меж Бучанської лісової дачі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що до матеріалів справи прокурором не надано належних, допустимих, достовірних та вірогідних у розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказів невідповідності рішень про передачу в оренду та проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в користування вимогам законодавства, а також доказів того, що спірна земельна ділянка належала до земель лісогосподарського призначення на час прийняття оскаржуваних рішень та передачі її відповідачем-1 відповідачу-2 в оренду.

Поряд з цим, безпідставними є посилання прокурора на недотримання відповідачем-1 при прийнятті рішення від 30.04.2009 №1336-51-У приписів земельного законодавства щодо надання земельної ділянки в користування без аукціону, оскільки фактичне відведення спірної земельної ділянки в оренду відбулося шляхом затвердження відповідного проекту землеустрою рішенням Бучанської міської ради від 26.04.2007 №192-8-У, і на той час земельне законодавство передбачало лише продаж земельних ділянок на конкурентних засадах, а не передачу таких ділянок в користування.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини 1 статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

З огляду на вищевикладене, оскільки спірна земельна ділянка не належала станом на дату прийняття оспорюваних рішень Ради до земель лісогосподарського призначення, а Рада була уповноваженою на прийняття оспорюваних рішень, колегія суддів доходить висновку, що позовна вимога прокурора про визнання недійсними рішень Бучанської міської ради від 26.04.2007 №192-8-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду приватному підприємству для будівництва готельного комплексу та організації зони відпочинку в м. Буча по вул. Шевченка, 2-д», від 30.04.2009 №1336-51-У «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку ТОВ «Споруда» для будівництва готельного комплексу та організації зони відпочинку по вул. Шевченка, 2-д в м. Буча» є недоведеною та необґрунтованою, а відтак задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки загальною площею 0,6 га з кадастровим номером 3210945300:01:091:0030, укладеного 15.05.2009 між Бучанською міською радою та ТОВ «Споруда», з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 12.05.2017 б/н, та витребування з незаконного володіння ТОВ «Споруда» на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельної ділянки площею 0,6 га з кадастровим номером 3210945300:01:091:0030, вартістю 2 070 900,00 грн, що розташована за адресою: м. Буча, вул. Шевченка, 2-д, то такі позовні вимоги є похідними від вимоги, в задоволенні якої судом відмовлено, і, як наслідок, зазначені вимоги також не підлягають задоволенню.

При цьому, судом враховано, що згідно з приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

За змістом частини 2 статті 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції станом на момент укладення спірного договору оренди) відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Статтею 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Суд констатує, що матеріали справи не містять доказів у підтвердження обставин існування самостійних (не похідних) підстав для визнання недійсним укладеного між відповідачами договору та витребування спірної земельної ділянки у відповідача-2.

Стосовно поданих відповідачами заяв про застосування строків позовної давності, то оскільки у даній справі суд відмовив у позові по суті в зв`язку з відсутністю порушеного права або охоронюваного інтересу позивача, то питання спливу строку позовної давності за даних обставин не впливає на суть прийнятого рішення і, в свою чергу, вирішенню не підлягає.

Посилання прокурора в апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 30.01.2018 у справі №707/2192/15-ц, від 21.02.2018 у справі №488/5476/14-ц судом до уваги не приймаються, оскільки висновки у названих справах стосуються того, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України. У той же час у справі №911/3014/16 судами взяті до уваги факти, встановлені під час розгляду справи №367/4187/14-ц, на яку посилався і сам прокурор у позовній заяві, стосовно того, що у межах смт Буча і Бучанської селищної ради не існували земельні ділянки державного лісового фонду - Бучанська лісова дача площею 890 га, а також не було будь-якого спеціалізованого лісогосподарського підприємства, яке могло бути землекористувачем вказаної території.

Доводи прокурора стосовно необхідності врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №361/6826/16, колегія суддів також відхиляє з огляду на те, що вони не містять обґрунтування, яку саме норму права суд апеляційної інстанції неправильно застосував і яка була б застосована у вказаній справі. Крім того, висновки, які цитує заявник, стосуються надання оцінки наявним у справі № 361/6826/16 доказам і обсягу матеріалів, які суди попередніх інстанцій не врахували, що і стало підставою для направлення вказаної справи на новий розгляд.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації у даній справі є недоведеними, необґрунтованими і такими, що не підтверджуються матеріалами справи, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають, висновки суду першої інстанції з приводу чого є обґрунтованими.

Усі інші доводи та міркування учасників справи, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Доводи апеляційної скарги прокурора не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Заступника керівника Київської обласної прокуратури є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 20.01.2022 у справі №911/3014/16 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 20.01.2022 у справі №911/3014/16 залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Київську обласну прокуратуру.

Матеріали справи №911/3014/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 14.02.2023.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді І.М. Скрипка

А.І. Тищенко